У першому класі вчителька якось запитала: «А що можна встигнути за одну хвилину?» Ми повернулися додому трохи спантеличені. Думки розділились.
Мама сказала, що за цей час вона встигне пересадити герань, перевернути млинець, нафарбувати одне око і зварити каву.
Тато пообіцяв забити гол, присісти двадцять разів і з’їсти той самий млинець, який мама підсмажила:
— Але якщо чесно, — додав він, — то за одну хвилину можна змінити все своє життя.
Я тоді його не зрозуміла. Лише пирхнула і повернулась до прописів. Бо хвилина — це ж ніщо. Пшик.
Сьогодні я виконувала нову вправу на трицепс. Тренерка — довгонога дівчина з прекрасними формами невимушено сказала:
— Ірусю, все чудово, залишилася одна хвилинка.
Я кивнула, але ця хвилина тяглася вічність. Хоча була така ж, як і попередні. Як учорашні сто хвилин, витрачені на серіал.
Пам’ятаю, ще студенткою їхала я якось у маршрутці й випадково підслухала розмову двох жінок. Одна плакала, друга втішала:
— Скільки вже минуло, як чоловіка поховала?
Та поправила темну хустку і ледь хитнула головою:
— Вісім років. А здається — ніби це було вчора.
Ще добре пам’ятаю, як моя однокласниця проводжала хлопця в армію. Вони стояли на пероні. Він цілував її й казав:
— Не хвилюйся! Це ж лише рік. Пролетить, не зчуєшся.
А вона дивилась на нього, як на прибульця, і тихо скиглила:
— Який ще рік, коли кожна хвилина — як кілометр болю?
Ми найчастіше марнуємо хвилини. Десять — на перекур, тридцять — на балаканину телефоном, п’ятдесят — на черговий рівень у грі, сто двадцять — на бездумний перегляд новин, і ще сотні — в стрічках соцмереж. Ми розкидаємося ними, навіть не помічаючи. А потім приходить одна — вирішальна. І тоді все переосмислюється.
Не вистачило кисню в балоні — щоб виринути. Не вистачило секунди — щоб сказати «вибач». Не вистачило вдиху — щоб наковтатися повітря на запас. Не вистачило погляду — щоб побачити щось справжнє й заспокоїтися.
Всього одна хвилина…
72 удари серця.
58 літаків, що здіймаються в небо.
258 новонароджених.
116 весіль.
20 вдихів і стільки ж шансів усе змінити.
Саме зараз. У цю саму хвилину.
На основі оповідання Ірини Говорухи
У першому класі вчителька якось запитала: «А що можна встигнути за одну хвилину?» Ми повернулися додому трохи спантеличені. Думки розділились.
Мама сказала, що за цей час вона встигне пересадити герань, перевернути млинець, нафарбувати одне око і зварити каву.
Тато пообіцяв забити гол, присісти двадцять разів і з’їсти той самий млинець, який мама підсмажила:
— Але якщо чесно, — додав він, — то за одну хвилину можна змінити все своє життя.
Я тоді його не зрозуміла. Лише пирхнула і повернулась до прописів. Бо хвилина — це ж ніщо. Пшик.
Сьогодні я виконувала нову вправу на трицепс. Тренерка — довгонога дівчина з прекрасними формами невимушено сказала:
— Ірусю, все чудово, залишилася одна хвилинка.
Я кивнула, але ця хвилина тяглася вічність. Хоча була така ж, як і попередні. Як учорашні сто хвилин, витрачені на серіал.
Пам’ятаю, ще студенткою їхала я якось у маршрутці й випадково підслухала розмову двох жінок. Одна плакала, друга втішала:
— Скільки вже минуло, як чоловіка поховала?
Та поправила темну хустку і ледь хитнула головою:
— Вісім років. А здається — ніби це було вчора.
Ще добре пам’ятаю, як моя однокласниця проводжала хлопця в армію. Вони стояли на пероні. Він цілував її й казав:
— Не хвилюйся! Це ж лише рік. Пролетить, не зчуєшся.
А вона дивилась на нього, як на прибульця, і тихо скиглила:
— Який ще рік, коли кожна хвилина — як кілометр болю?
Ми найчастіше марнуємо хвилини. Десять — на перекур, тридцять — на балаканину телефоном, п’ятдесят — на черговий рівень у грі, сто двадцять — на бездумний перегляд новин, і ще сотні — в стрічках соцмереж. Ми розкидаємося ними, навіть не помічаючи. А потім приходить одна — вирішальна. І тоді все переосмислюється.
Не вистачило кисню в балоні — щоб виринути. Не вистачило секунди — щоб сказати «вибач». Не вистачило вдиху — щоб наковтатися повітря на запас. Не вистачило погляду — щоб побачити щось справжнє й заспокоїтися.
Всього одна хвилина…
72 удари серця.
58 літаків, що здіймаються в небо.
258 новонароджених.
116 весіль.
20 вдихів і стільки ж шансів усе змінити.
Саме зараз. У цю саму хвилину.
На основі оповідання Ірини Говорухи
Українська
English
