КОНЦТАБІРНИЙ ПРЕЛЮД
Закінчилась весна.
Колючий дріт у табір
Впустив літо.
Торохкають молоді роки
в порожніх днях.
Прелюдами кричать підйоми,
піднімають ширму дня.
Стук, лемент, розвидняється.
Бараки витрушують живі трупи,
сьогодні та завтра
когось спалять в крематорії.
Боротьба за життя тут глуха,
душа не дає тут сліз очам,
вони сухі й розгублені.
Руки від страху безнадійні.
П’ють губи шпінатний запах,
шлунок згорнувсь і чекає.
Увечері Венера повисла над табором,
довго висіла і дивилась,
як умирав чоловік на дроті.
Його пражило сонце,
із ним помер його останній день.
Він знав якусь тайну.
Сичать стальні шипи дроту,
вони нацьковані на людей,
вони замучили надію.
Пахне смертю камінь,
нюхає вечірня зоря.
Живі черепи сплять,
серця не сплять,
життя просять.
Ласкава ніч переступає людей,
кудись спішить, боїться дня.
День буде пражним і довгим,
допоможе вбивати людей.
Десь є Україна,
недосяжна і далека.
Худеньке тіло жахнулось,
мати снилась.
1944 Г. Сагайдак
КОНЦТАБІРНИЙ ПРЕЛЮД
Закінчилась весна.
Колючий дріт у табір
Впустив літо.
Торохкають молоді роки
в порожніх днях.
Прелюдами кричать підйоми,
піднімають ширму дня.
Стук, лемент, розвидняється.
Бараки витрушують живі трупи,
сьогодні та завтра
когось спалять в крематорії.
Боротьба за життя тут глуха,
душа не дає тут сліз очам,
вони сухі й розгублені.
Руки від страху безнадійні.
П’ють губи шпінатний запах,
шлунок згорнувсь і чекає.
Увечері Венера повисла над табором,
довго висіла і дивилась,
як умирав чоловік на дроті.
Його пражило сонце,
із ним помер його останній день.
Він знав якусь тайну.
Сичать стальні шипи дроту,
вони нацьковані на людей,
вони замучили надію.
Пахне смертю камінь,
нюхає вечірня зоря.
Живі черепи сплять,
серця не сплять,
життя просять.
Ласкава ніч переступає людей,
кудись спішить, боїться дня.
День буде пражним і довгим,
допоможе вбивати людей.
Десь є Україна,
недосяжна і далека.
Худеньке тіло жахнулось,
мати снилась.
1944 Г. Сагайдак