Наскільки ЗСУ зараз краща за будь-яку армію НАТО

НЕЗДІЙСНЕНИЙ ПОЦІЛУНОК

Неначе в поцілунку склались губи,
Що хочуть доторкнутись інших губ…
Летів листок у тиші, наче в згубі,
Та раптом вітер свій наставив чуб.

Він мовив щось, та вітер невблаганний
Підняв його кудись в небесну даль,
І танець розпочавсь якийсь спонтанний,
Та й десь заграв їм музику скрипаль.

У танці вітер губ його торкався,
При кожнім русі ніжно цілував,
Листок ніяковів і виривався,
Та вітер його далі підіймав.

Він падав, мов зізнання несміливе,
Яке не встигло вирватись на звук,
І осінь, мов закохана, без сили
Підняла його з легкістю без рук.

Вона його торкалась, мов кохана,
Що не могла обіймів зберегти,
Та зберегла у фарбах незрівнянних
Ту мить, де губи-листя лиш – листи.

Він ліг на землю, наче поцілунок,
Що не дійшов до вуст, а й став листком,
А в кожній жилці – спогад, як дарунок.
Про те, що не збуло́ся – між рядком.

17.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

ID: 1051604

А У НЕБІ ЯСНІ ЗОРІ

А у небі ясні зо́рі,
Що купаються у морі,
Місяченько срібнолистий з ними є.
Та й неначе на роздоллі,
Підійшли вклонитись долі,
Що стежиноньки-доріженьки снує́.

А у небі зо́рі ясні,
Дивовижні і прекрасні,
Які висипані, наче з решета́.
Усі вони непога́сні,
Королівства мають власні,
З ними неба скатертина золота.

А у небі ті зірниці,
Наче злото-блискавиці,
Що зібралися в сузір’я, мов на бал.
Місяць – їхній стороже́нько,
Дарував своє́ серде́нько,
І зайшов у королівство всіх дзеркал.

А у небі зо́рі тихі,
Це – для місяця утіха,
Він танцює перед кожною із них.
Зо́рі ясні утішає,
Жодну він не обминає,
І торкає ніжно зорів золотих.

А у небі ясні зо́рі
Цілу нічку на дозорі,
Місяченька не лишають ні на мить.
Він із ними все воркує,
Кожну слухає і чує,
І ніко́му їх не вдасться розлучи́ть.

15.05.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 983324

КРАПЛЯ ДЬОГТЮ

Крапля дьогтю у чаші кохання
Дуже гірчить і вбиває той смак.
Крапля дьогтю у мить ту зізнання -
Може від долі пророчий це знак?

Крапле дьогтю, ти звідки взялася?
Для чого псуєш ти смаки почуття?
Допоки не зовсім ти ще розтеклася,
Назавжди піди ти із мого життя.

Скажи мені доле, навіщо
ця крапля,
Чом мала відчуть я її гіркоту?
Вона, мов загострена вражая шабля,
Замахнулась зі свистом і впала в кутку.

Крапле дьогтю, покинь мою чашу,
Дорогу до мене навіки забудь.
Я свічку кохання свого не загАшу -
Ти тільки дорогу до мене забудь!

06.11.2017 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2017

ВЕЧІР ДЛЯ НИХ

Кав’яр червоний смакувала,
Іскрилось в келиху вино,
На думку спало, пригадала…
Заглянув місяць у вікно.

Кав’яр, неначе намистини,
Вино, вогонь і білий сніг,
Вона всміхнулась без причини –
Її торкнутись спогад зміг.

Він частував її шампанським,
Постійно в келих доливав.
Той вечір був таким коханським,
Здавалось – час завмер і став.

Вогонь потріскував в каміні,
Кав’яр й шампанське на столі,
Застивший погляд на коліні
Й між ними щастя на крилі.

В повітрі пахло мандарином
І сніг торкався підвіконь,
Вона була його єдиним
Палким натхненням, як вогонь.

Він обіймав за плечі ніжно,
Неначе шовк – її рука,
Була уже година пізня
І грала музика легка.

Кав’яр, вино і він із нею,
Глибокі й щирі почуття,
Вона для нього є зорею,
А він для неї – відкриття.

17.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051640

РОЗГУБЛЕНІ СТРАЗИ

Ніч стрази свої́ вже давно розгубила,
І зорі мовчать, як забуті листи,
Туман обіймає алеї безсилий,
І досі в них сплять недописані сни.

Осінній мотив на віконній десь рамці
Тремтить, наче спогад про дні золоті,
А серце, мов птаха в красивому танці,
І рухи красиві, хоч дуже прості.

Ніч – тиша, що вміє торкатися ніжно,
Неначе молитва, на скронях душі,
Та навіть вночі було все білосніжно
В якійсь дивовижній незвичній красі.

Аж ось перший промінь, як дотик надії,
Розхитує темряву, будить життя,
І тиша, що бу́ла вночі безнадійна,
Сьогодні співає пісні про життя.

І знову душа, наче ве́сни, цвістиме,
Розквітне в обіймах, пірнувши у день,
Бо навіть у темряві світло незриме
Живе, як молитва, в глибинах пісень.

Ніч стрази свої́ вже давно розгубила,
Неначе кришталь, задзвеніли вони,
Мов птаха красива, розправила крила
І знову красиво пове́де у сни.

17.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051593

Карикатура "Джуґаконда" авторства Віктора Цимбала.

Вояк Армії УНР зробив блискучу мистецьку кар'єру у Аргентині та США. Ілюстрував сотні книг, мав безліч виставок. Він прожив непросте життя, був вимушений емігрувати під тиском більшовицької навали, але йому вдалося, одному із перших, через мистецтво розповісти світу про влаштований московським сталінським режимом Голодомор в Україні.

У Буенос-Айресі, далеко від дому, він намагався допомагати своїм землякам. В аргентинській столиці передав кошти на зведення Українського дому, на власні кошти утримував українську школу, ні на мить не забуваючи про Україну.