Кіт-президент
Одного теплого ранку в київській квартирі на третьому поверсі звичайної панельки кіт на ім’я Барсик прокинувся від того, що хтось на кухні відкрив холодильник без його дозволу.
— Га?! — обурено підняв голову Барсик і швидко згадав: він — президент.
Це рішення до нього прийшло у сні, коли він сидів на троні з подушок, а навколо ходили люди й приносили йому рибу в золотих мисках. Прокинувшись, Барсик твердо вирішив: досить терпіти безлад і анархію!
— Мяу! — голосно оголосив він на ранковій нараді у вітальні (тобто просто встав посеред кімнати і дивився на родину, не моргаючи).
Мама, тато і двоє дітей — Саша і Марічка — спершу не звернули уваги. Але Барсик був наполегливий. Він заліз на стіл, сів рівно, як справжній лідер, і урочисто заявив:
— Мяяяяу! (Це означало: "Від сьогодні я президент цієї сім’ї. Приймаю обов’язки. Затверджую Конституцію!")
Відтоді порядок змінився:
1. Сніданок президента — перш за все. Якщо Барсик не отримав паштету до 8:00 — вся родина слухала його гнівне "громадянське обурення" у вигляді безперервного мявчання та падіння речей зі столів.
2. Указ про денний спокій. Барсик запровадив "тишу з 12:00 до 15:00", бо це його офіційна дрімота. Порушників очікувало покарання — лапа по обличчю або надгризений кабель зарядки.
3. Контроль над територією. Ліжко тепер належало президенту. Людям дозволялось лежати лише з дозволу або якщо він сам дозволить, ліниво потягуючись між подушками.
4. Податок у вигляді ковбаси. Кожен, хто заходить на кухню, мусив віддати президенту хоча б шматочок ковбаси. Інакше — подряпані ноги.
Перші кілька днів родина намагалась опиратись.
— Барсику, злізь з ноутбука! — казала мама.
Але Барсик дивився на неї як справжній політик: зневажливо і мовчки.
— Та це просто кіт! — обурювався тато.
Але коли він тричі прокинувся з мокрою шерстю в обличчі та відсутністю шкарпеток (Барсик виніс їх у ванну), він здався.
Діти були єдиними, хто радів. Вони навіть зробили йому маленький картонний кабінет з табличкою "Президент Барсик" і ловили мишок (іграшкових) під його наглядом.
Одного дня Барсик зібрав родину і, сидячи на подушці як на престолі, виголосив:
— Мяу. (Що означало: "Мир. Злагода. І більше курки.")
Сім’я звикла. Барсик керував справедливо, хоч і суворо. Він мав власну охорону (робот-пилосос), власний народ (хом’як на балконі) і навіть вів вечірні звернення до нації — сидячи на тумбочці і пильно дивлячись у порожнечу.
І знаєте, з того часу в домі справді стало спокійніше. Бо що може бути краще за президента, який муркоче під вухо, коли тобі сумно?
Кіт-президент
Одного теплого ранку в київській квартирі на третьому поверсі звичайної панельки кіт на ім’я Барсик прокинувся від того, що хтось на кухні відкрив холодильник без його дозволу.
— Га?! — обурено підняв голову Барсик і швидко згадав: він — президент.
Це рішення до нього прийшло у сні, коли він сидів на троні з подушок, а навколо ходили люди й приносили йому рибу в золотих мисках. Прокинувшись, Барсик твердо вирішив: досить терпіти безлад і анархію!
— Мяу! — голосно оголосив він на ранковій нараді у вітальні (тобто просто встав посеред кімнати і дивився на родину, не моргаючи).
Мама, тато і двоє дітей — Саша і Марічка — спершу не звернули уваги. Але Барсик був наполегливий. Він заліз на стіл, сів рівно, як справжній лідер, і урочисто заявив:
— Мяяяяу! (Це означало: "Від сьогодні я президент цієї сім’ї. Приймаю обов’язки. Затверджую Конституцію!")
Відтоді порядок змінився:
1. Сніданок президента — перш за все. Якщо Барсик не отримав паштету до 8:00 — вся родина слухала його гнівне "громадянське обурення" у вигляді безперервного мявчання та падіння речей зі столів.
2. Указ про денний спокій. Барсик запровадив "тишу з 12:00 до 15:00", бо це його офіційна дрімота. Порушників очікувало покарання — лапа по обличчю або надгризений кабель зарядки.
3. Контроль над територією. Ліжко тепер належало президенту. Людям дозволялось лежати лише з дозволу або якщо він сам дозволить, ліниво потягуючись між подушками.
4. Податок у вигляді ковбаси. Кожен, хто заходить на кухню, мусив віддати президенту хоча б шматочок ковбаси. Інакше — подряпані ноги.
Перші кілька днів родина намагалась опиратись.
— Барсику, злізь з ноутбука! — казала мама.
Але Барсик дивився на неї як справжній політик: зневажливо і мовчки.
— Та це просто кіт! — обурювався тато.
Але коли він тричі прокинувся з мокрою шерстю в обличчі та відсутністю шкарпеток (Барсик виніс їх у ванну), він здався.
Діти були єдиними, хто радів. Вони навіть зробили йому маленький картонний кабінет з табличкою "Президент Барсик" і ловили мишок (іграшкових) під його наглядом.
Одного дня Барсик зібрав родину і, сидячи на подушці як на престолі, виголосив:
— Мяу. (Що означало: "Мир. Злагода. І більше курки.")
Сім’я звикла. Барсик керував справедливо, хоч і суворо. Він мав власну охорону (робот-пилосос), власний народ (хом’як на балконі) і навіть вів вечірні звернення до нації — сидячи на тумбочці і пильно дивлячись у порожнечу.
І знаєте, з того часу в домі справді стало спокійніше. Бо що може бути краще за президента, який муркоче під вухо, коли тобі сумно?
Українська
English
