https://youtube.com/shorts/H0Q8PQ7W4-w?si=Orv3SXrZQFSTscXJ

Meta розробляє AI-смарт-окуляри з Prada. Це розширює її партнерство за межі EssilorLuxottica. Meta вже продала мільйони Ray-Ban Meta AI та співпрацює з Oakley. https://channeltech.space/gadgets/meta-is-preparing-ai-smart-glasses-in-collaboration-with-prada/

https://youtube.com/shorts/yiswb6UonFw?si=LIReThAjvg7fAj2A

#цікаве Люди — єдині істоти на планеті, які отримують задоволення від гострої їжі . У той час як більшість тварин уникають капсаїцину (речовини, що “пече” в перці чилі), ми навчилися смакувати біль — буквально! Вчені вважають, що ми шукаємо гостре заради гормонального викиду — капсаїцин викликає біль, мозок реагує ендорфінами та дофаміном, що дарує відчуття ейфорії. Деякі дослідники вважають, що любов до гострого — це форма «харчового мазохізму», у якій мозок нагороджує нас за подолання дискомфорту.

https://youtu.be/ckjXSjW81pY?si=BAdW1-_yEDtqkAy_

Привітик) У мене поповнення✨ Силянка "Косівська" За схемою @ggerd_ana (інстаграм) Косівська вишивка символ гуцульської культури. Вона вирізняється багатою геометрією, яскравими кольорами та орнаментами, що несуть сакральний зміст. Косівська вишивка вражає своєю різноманітністю та насиченістю. Вона цікава тим, что деякі техніки вишивки притаманні тільки цьому регіону, як от кучерявий шов. У самому Косові більш популярний хрестик, а палітра - кольорова з переважанням зеленого відтінку у поєднанні з червоним. Цікаво, що у 19 столітті саме Косів був центром ремісництва та торгівлі вишитими сорочками. Відомо, що місцеві майстри постачали їх не лише в Україну, а й у Європу. А у 1930-х роках косівська вишивка потрапила навіть на Всесвітню виставку в Парижі! Довжина по внутрішньому колу 40 см + зав'язки. Ціна: 850 грн #biserok_anita #бісероплетіння #beading #beadingtutorial #beadingjewelry #силянка #силянказбісеру #збісеру #handmade #handmadeuk #купуйукраїнське #подарунок #прикрасизбісеру #прикрасиукраїна #прикраси #handmadeuk #подарунок #прикрасизбісеру #бісероплетінняназамовлення #бісероплетінняприкраси #Косівська #Косівськавишивка

#архів Тимчасовий морг на бейсбольному стадіоні Seguro Social у Мехіко. Один із найруйнівніших землетрусів в історії Америки стався 1985 року, забравши життя 10 тис. людей. Ще 30 тис. отримали серйозні поранення.

#оповідання #ШІ Глава 27. Ім’я в списку Київ. Марія прокинулась рано. Вікно було затягнуте туманом, як екран, що ще не показав головного. Аліна спала, обійнявши подушку, на якій був вишитий напис: “Тато повернеться.” На кухні — тиша. Кавоварка не працювала, світло миготіло. Але в телефоні — повідомлення від Ольги: > “Сьогодні обмін. 130 наших. Списки ще не оприлюднені. Але є шанс.” Марія не відповіла. Просто сіла. І дивилась на екран, як на двері, які можуть відчинитись. * Табір. Максим сидів біля стіни. Роман — поруч, уже не новий, уже свій. Вночі охоронець сказав щось про “перевірку списків”. І це — завжди означало одне: можливий обмін. Максим не вірив. Але тіло — реагувало. Пальці тремтіли, як струни. Він писав ще один лист — короткий, як подих: > “Я йду. Якщо не сьогодні — то скоро. Ти тримала мене. Тепер — я триматиму тебе.” * Київ. Марія прийшла до Ольги. Вони сиділи в редакції, як тоді, у січні. Але тепер — не з блокнотом, а з ноутбуком. Списки мали з’явитись на сайті Координаційного штабу. Ольга оновлювала сторінку кожні 30 секунд. — «Ти готова?» — запитала вона. — «Ні. Але я тут.» Ім’я з’явилось о 14:07. Не в першому десятку. Не в другому. Але в списку — “Максим Коваленко”. Ольга прочитала вголос. Марія мовчала. Потім сказала: — «Це він. Я знаю. Я відчуваю.» * Вечір. У новинах — кадри з обміну. Люди в автобусах, у військовій формі, в цивільному, з порожніми очима і з очима, що вже світяться. Марія дивилась. Шукала. Не бачила. Але це не мало значення. Ім’я — було. А значить — він є. * Табір. Максима викликали о 5:40 ранку. Він не запитував. Просто встав. Взяв лист. Подивився на Романа. — «Передай, якщо я не зможу.» — «Ти зможеш.» Автобус — старий, з потрісканими сидіннями. Люди мовчали. Але в кожному — щось вже змінювалось. Як у тілі, яке починає згадувати, що воно — живе. * Київ. Марія стояла на вокзалі. Не знала, чи він приїде сюди. Але знала — мусить бути місце, де чекати. Поруч — волонтери, родичі, військові. Хтось плакав. Хтось мовчав. Хтось тримав табличку з ім’ям. Вона тримала аркуш. Там було написано: “Максим Коваленко. Я тут.” * Пізно ввечері. Телефон задзвонив. Номер — невідомий. Голос — чоловічий, хрипкий, але знайомий. — «Маріє?» — «Максим?» — «Я їду. Я ще не в Києві. Але я — вже не там.» Вона не плакала. Просто стиснула аркуш. І сказала: — «Я чекатиму. Скільки треба.» * У квартирі — тиша. Але вже інша. Не порожня. А наповнена очікуванням. Аліна прокинулась. Підійшла до Марії. — «Тато?» — «Скоро.» І це — було правдою. Далі буде...