Ранок

Кава

Очікувати на чергову тривогу?

Чи вкладатися вже спати?

Щоночі сиджу на ослінчику, палю й вирячуюся в небо…

В селі небо ччччччорне-чорне… Зірки добре розгледіти можна.

Й не тільки зірки.

За одну мою цигарку 4-5 супутників нарахувати встигаю.

Не менш однієї зірочки, що падають.

Я вже така тренована, що встигаю миттєво заповітне бажання озвучити.

Але поки що ̶н̶е̶ ̶з̶з̶з̶з̶д̶о̶х̶ не виповнилося те бажання.

Яке я з разу в раз собі намріюю…

БІЛЬ І СЛЬОЗИ

Такий страшний й сумний сьогодні ранок,

Невинні жертви, що хотіли жить,

Це ще одна з ворожих забаганок,

Де сві́чі людям взя́лися гасить.

А світ мовчить, а світ спостерігає,

Як ворог убиває нас щодня,

Він докази бідненький все збирає,

З'ясувує чи нас вбива руsня.

Тим часом люд лягає у могили,

Ляга в могили наш невинний люд,

Шляхи мовчанням ворогу відкрили...

Чи буде над ордою Божий суд?

Людей десятки знову оніміли,

Загасла свічка кожного з життів,

А вчора про життя ще гомоніли,

Хтось мрію на майбутнє вчора плів.

Ми го́лови схилили у скорботі,

За кожну душу свічечка пала,

Затихла пісня на життєвій ноті,

А до сьогодні ще вона жила́.

І небо плаче сіре, безнадійне,

У ньому крик, що в серці не вмістивсь,

А світ – в екранах, стрічках і подіях,

Та не в очах, де біль уже згустивсь.

Молитва лине крізь дими й руїни,

За тих, хто вмів любити і прощать.

Їх не вернути — тільки тінь родини

Стоїть в сльозах, не в змозі вже мовчать.

Тернопіль у вогні, в скорботі, в тузі,

Свічки палають — пам’ять не згаса.

І кожен дотик — як прощання в лузі,

Де смерть пройшла, мов чорная коса.

19.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

РІДНЕНЬКА, ЖИВИ

Україно рідненька, живи!

Хай лунає твій голос крилато,

Щоб ніко́ли твої́ вороги

Не отримали бажане свято.

Україно рідненька, живи!

Хай цвітуть тво́ї ниви й діброви,

Височіють святині-церкви́

Й не зрікаються рідної мови.

Україно рідненька, живи!

Бо тебе не посміють скорити,

Та й за тебе звучать молитви́,

Щоб могла ти усі віки жити.

Україно рідненька, живи!

Хоч щомиті тебе атакують,

Роблять згарища з тебе й рови́

І щоразу страшне щось готують.

Україно рідненька, живи!

Хоч тебе намагаються вбити,

Ти тримаєш свої́ хоругви́,

Які зможуть тебе захистити.

Україно рідненька, живи!

Ти приречена вижити й жити,

Крізь вогонь і жорстокість війни

Ми зумієм тебе відродити.

02.06.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026

ID:  1063467