• #тварини
    Пернате диво
    #тварини Пернате диво
    Love
    1
    135views 9Plays
  • 🇺🇳 Кількість злочинів рф проти дітей в Україні зросла на 105% порівняно з попереднім періодом, – спецпредставниця генсека ООН Гамба
    Найвищий приріст порушень зафіксовано в Лівані (545%), Мозамбіку (525%), Гаїті (490%) та Ефіопії (235%).
    Генеральний секретар ООН повторно вніс зс рф до "списку ганьби" за порушення прав дітей.
    🇺🇳 Кількість злочинів рф проти дітей в Україні зросла на 105% порівняно з попереднім періодом, – спецпредставниця генсека ООН Гамба Найвищий приріст порушень зафіксовано в Лівані (545%), Мозамбіку (525%), Гаїті (490%) та Ефіопії (235%). Генеральний секретар ООН повторно вніс зс рф до "списку ганьби" за порушення прав дітей.
    69views
  • ❤️‍🩹 Навіть коли довкола смерть — вони дбають про нове життя

    Наші неймовірні військові тримають стрій і знаходять час, щоб погодувати пташеня.
    ❤️‍🩹 Навіть коли довкола смерть — вони дбають про нове життя Наші неймовірні військові тримають стрій і знаходять час, щоб погодувати пташеня.
    Love
    1
    103views 4Plays
  • Як правильно реагувати на новий манікюр дружини 💅🤭😂
    Як правильно реагувати на новий манікюр дружини 💅🤭😂
    270views 4Plays
  • Швидкий світанок

    Вони прокинулись не від будильника, а від вибуху.

    Десь не так далеко, за пагорбом, гуркотіло. Дім здригнувся, ніби прокинувся разом з ними — і теж не хотів вставати. Але часу не було. Фронт уже був поруч. І треба було їхати.

    Мама швидко запихала в сумки найнеобхідніше: документи, ліки, хустинку з весілля, фотографії, де ще всі разом. Батько мовчки вантажив речі на вантажівку, яку дали волонтери. Її кузов уже був наполовину заповнений чужими валізами, торбами, кліткою з кроликом і дитячим велосипедом. Все те було не речами — а спогадами, які ніхто не хотів залишати.

    Марічка, їхня донька, тримала в руках плюшевого ведмедика і питала:
    — А ми повернемось?
    — Так, обов’язково, — сказав тато, навіть не озирнувшись. Він не мав права сумніватись. Хоча очі в нього були червоні. Не від пилюки.

    Бабуся запитала, чи можна забрати подушку. “Ту, вишиту, з павичем.” Її все життя шила ще дідова сестра. Мама кивнула і посміхнулась:
    — Ми заберемо і подушку, і все, що пам’ятає нас.

    Вантажівка заторохтіла, запиливши двір. У кабіні вже сиділи інші — жінки, діти, старенький чоловік із білою тростиною. Мама з Марічкою сіли поруч. Тато стрибнув останнім.
    — Усі?
    — Усі.

    І поїхали.

    Місто зникало за спинами, за хвилинами. Повз миготіли знайомі хати, парк із гойдалкою, школа, де Марічка малювала свій перший малюнок на уроці. Все здавалося нереальним — як сон, який ще не хочеш відпускати. Та вже мусиш.

    Мовчали довго. Лише двигун гудів, а дорога стрибала під колесами. Потім мама прошепотіла:
    — А пам’ятаєш, як ми тут гуляли восени?
    — Дощ ішов і каштани падали під ноги, — відповів тато. — І ми тоді заблукали на годину.
    — І було добре, що заблукали.

    Марічка дивилась у вікно. Там, попереду, розливалося сонце — те саме, яке світило і вдома, і в кожному іншому місті. Вона стискала свого ведмедика і нарешті посміхнулась.
    — А в новому місці є ліс?
    — Є, — сказав тато. — І озеро.
    — І гойдалки?
    — Обов’язково.

    Їхали довго. Але вже не тікали — вже прямували. Не від, а до. До безпеки. До спокою. До нового дому.

    Залишилось багато — рідна вулиця, стіни, вікна, які бачили їхні радощі й страхи. Але забрали головне — одне одного, пам’ять і надію.

    Бо навіть під час війни серце може пакувати речі швидко, але мріяти — повільно, вдумливо.

    Вантажівка гуркотіла далі. І сонце в кабіні світило не гірше, ніж раніше.
    Швидкий світанок Вони прокинулись не від будильника, а від вибуху. Десь не так далеко, за пагорбом, гуркотіло. Дім здригнувся, ніби прокинувся разом з ними — і теж не хотів вставати. Але часу не було. Фронт уже був поруч. І треба було їхати. Мама швидко запихала в сумки найнеобхідніше: документи, ліки, хустинку з весілля, фотографії, де ще всі разом. Батько мовчки вантажив речі на вантажівку, яку дали волонтери. Її кузов уже був наполовину заповнений чужими валізами, торбами, кліткою з кроликом і дитячим велосипедом. Все те було не речами — а спогадами, які ніхто не хотів залишати. Марічка, їхня донька, тримала в руках плюшевого ведмедика і питала: — А ми повернемось? — Так, обов’язково, — сказав тато, навіть не озирнувшись. Він не мав права сумніватись. Хоча очі в нього були червоні. Не від пилюки. Бабуся запитала, чи можна забрати подушку. “Ту, вишиту, з павичем.” Її все життя шила ще дідова сестра. Мама кивнула і посміхнулась: — Ми заберемо і подушку, і все, що пам’ятає нас. Вантажівка заторохтіла, запиливши двір. У кабіні вже сиділи інші — жінки, діти, старенький чоловік із білою тростиною. Мама з Марічкою сіли поруч. Тато стрибнув останнім. — Усі? — Усі. І поїхали. Місто зникало за спинами, за хвилинами. Повз миготіли знайомі хати, парк із гойдалкою, школа, де Марічка малювала свій перший малюнок на уроці. Все здавалося нереальним — як сон, який ще не хочеш відпускати. Та вже мусиш. Мовчали довго. Лише двигун гудів, а дорога стрибала під колесами. Потім мама прошепотіла: — А пам’ятаєш, як ми тут гуляли восени? — Дощ ішов і каштани падали під ноги, — відповів тато. — І ми тоді заблукали на годину. — І було добре, що заблукали. Марічка дивилась у вікно. Там, попереду, розливалося сонце — те саме, яке світило і вдома, і в кожному іншому місті. Вона стискала свого ведмедика і нарешті посміхнулась. — А в новому місці є ліс? — Є, — сказав тато. — І озеро. — І гойдалки? — Обов’язково. Їхали довго. Але вже не тікали — вже прямували. Не від, а до. До безпеки. До спокою. До нового дому. Залишилось багато — рідна вулиця, стіни, вікна, які бачили їхні радощі й страхи. Але забрали головне — одне одного, пам’ять і надію. Бо навіть під час війни серце може пакувати речі швидко, але мріяти — повільно, вдумливо. Вантажівка гуркотіла далі. І сонце в кабіні світило не гірше, ніж раніше.
    998views
  • Haha
    1
    131views
  • 🗣У Глевасі втік небезпечний злочинець

    З лікувального закладу в селі Глеваха здійснив втечу Новак Захар Олександрович, 1995 року народження.

    👉🏼 Його раніше затримали київські оперативники за підозрою у серійних вбивствах, після чого він перебував у СІЗО, де неодноразово намагався втекти та нападав на охорону.

    📍Детальніше читайте у нашому матеріалі.

    🇺🇦 Сайт | Facebook | YouTube
    💬 Запропонувати новину
    🗣У Глевасі втік небезпечний злочинець З лікувального закладу в селі Глеваха здійснив втечу Новак Захар Олександрович, 1995 року народження. 👉🏼 Його раніше затримали київські оперативники за підозрою у серійних вбивствах, після чого він перебував у СІЗО, де неодноразово намагався втекти та нападав на охорону. 📍Детальніше читайте у нашому матеріалі. 🇺🇦 Сайт | Facebook | YouTube 💬 Запропонувати новину
    126views
  • 59views
  • 1 червня 2025 року
    Літо 🌞 сьогодні
    Харків
    1 червня 2025 року Літо 🌞 сьогодні Харків
    Love
    1
    107views
  • #ukrainian_music #що_послухати
    https://youtu.be/_roWiyVRmAA
    #ukrainian_music #що_послухати https://youtu.be/_roWiyVRmAA
    Like
    Love
    3
    283views