"Ой, стривай, стривай, літечко!", 1995.🌞🎨 Автор - майстер народного малярства Віктор Наконечний (1947-2015) - лауреат Шевченківської премії і премії імені Катерини Білокур, заслужений майстер народної творчості України.💙💛

Сусідка FM

Я очінь сільна ізвіняюся, але де, мля, мої квадробєри? Де я нєдогрєшіла?!

Світ, де речі сміються

У світі, де речі сміються — люди забувають сваритися.
Бо життя надто смішне, щоб бути серйозним.

У цьому світі все було майже як у нашому — небо було синє, люди ходили на роботу, коти спали на теплих батареях.
Але була одна дрібна різниця:
усі предмети мали почуття гумору.

Не просто мали — а ще й кепкували, жартували, сміялись одне з одного і, найчастіше, з людей.
---

Одного ранку Микита прокинувся, потягнувся й сказав:

— Добрий ранок.

— Такий собі, — буркнула подушка. — Ти мені всю ніч вухо м’яв!

Простяг руку до зубної щітки. Та відсахнулась:

— О, знову він! Містер "Я їв часник учора, а чистити буду сьогодні!"

— Ей, не перебільшуй…

— Не перебільшую, — втрутилася паста. — Тут ціла катастрофа. Запах рівня «втікали всі бактерії».

На кухні холодильник заіржавіло хихикнув:

— Ну що, знову відкриєш мене п’ять разів, нічого не візьмеш і закриєш? Може, я теж хочу вибір!

— Я просто перевіряю…

— Що? Чи магічним чином не з’явився торт? — промовила поличка. — Сюрприз: ні.

Чайник ображено булькотів:

— А ти питав, чи я готовий працювати в такий ранній час? Я взагалі-то вчора кипів тричі. Маю право на страйк!

На роботі комп’ютер на весь офіс сказав:

— Ха! Він знову ввів пароль з першої спроби! Запишіть це в історію!

— Та відчепися, — зітхнув Микита.

— А ще ти знову назвав мене "тупою машиною", — додав монітор. — Хоча я принаймні не забуваю, куди кладу ключі.

— Він їх у мікрохвильовку поклав учора, — підказав принтер.

— І чхнув на екран, — додав пилосос. — Я бачив!

У світі, де речі мали почуття гумору, було важко ображатися. Бо як ображатися на шафу, яка каже:

— Ну й що, що я скриплю? Ти теж щоранку крекчиш, коли вставати!

Або на двері, які кожного разу, коли хтось забував ключі, співали: — "Ти знову без мене, ла-ла-лааа…"

Але була в цьому й чарівність.

Люди стали смішнішими.
Посуд — більш терплячим.
Дзеркала — менш жорстокими. Бо вони жартували:

— Ну, сьогодні ти не Джеймс Бонд. Але принаймні — не варена картопля!

Навіть будильники стали співати комічними голосами:
— Підйоооом! Світ ще не готовий, але треба!

Микита спершу дратувався. Потім сміявся. Потім полюбив. Бо сміх — він як вірус.
Заражає всіх — навіть чайники.

І врешті він сказав:

— Дякую вам, речі. Ви — як друзі. Просто з розетками.

І з того дня навіть лампа світити почала трохи тепліше.

#історія #постаті
Батл-рояль у душі поета: Феноменальний шлях «Біта» Такеші Кітано 🎬🥊
18 січня 1947 року на околиці Токіо народився хлопчик, якому судилося стати обличчям сучасної японської культури, хоча сам він тривалий час вважав себе лише вуличним коміком. Такеші Кітано — людина-оркестр, яка примудряється поєднувати в собі брутальність якудза та ніжність дитини, що малює квіти. 🎭🌸

Його шлях до слави почався не з кінокамери, а з мікрофона в стриптиз-клубах району Асакуса, де він виступав у дуеті «Two Beats» під псевдонімом Біт Такеші. Його гумор був агресивним, швидким і часто балансував на межі фолу. Ця манера «стріляти словами» згодом перекочувала в його кінематограф, де довгі паузи перериваються спалахами насильства або несподіваними жартами. 🎤💥

Кітано став режисером випадково: під час зйомок фільму «Жорстокий поліцейський» основний режисер захворів, і Такеші взяв кермо в свої руки. Так народився його унікальний стиль — мінімалізм, відсутність зайвих рухів, статична камера та споглядання моря. Його герої — мовчазні чоловіки з сумними очима, які знають, що смерть неминуча, але йдуть їй назустріч з іронічною посмішкою. 🌊🔫

У 1994 році Кітано потрапив у важку аварію на мотоциклі. Лікарі збирали його обличчя по частинах, і параліч лівої сторони обличчя став його фірмовою «маскою». Багато хто пророкував кінець його кар'єри, але Такеші повернувся і зняв свій шедевр «Феєрверк» (Hana-bi), який взяв «Золотого лева» у Венеції. Саме тоді світ зрозумів: за фасадом жорсткого хлопця ховається глибокий філософ та художник. 🦁🎨

Сьогодні Кітано — це живий монумент. Він пише книги, малює картини (які ви могли бачити в його фільмах), веде математичні телешоу та залишається головним бунтарем японського ТБ. Його життя — це постійна гра на контрастах: від кривавих розбірок у «Сонатині» до зворушливої подорожі в «Кікуджіро». Такеші вчить нас, що навіть у самому жорстокому світі є місце для малювання, сміху та паперових літачків. ✈️🇯🇵