.ПРО ДЯДЬКІВ НА ВІЙНІ
Так . Дядьки і діди з 24 лютого утримували Суми .
Бо героїчні губернатор і мер ( вони отримали бойові ордени після повернення у місто у квітні 22 - го ) , мєнти , сбушники здали Суми . Бо наказ такий був . Із самого Кийова .
Але прийшли дядьки і діди . І партизанили , як могли .
Суми встояли .
У мене у взводі були партизани :
72 роки, 68 років, 63 роки , декілька дядьків по 61 року , декілька - далеко за 50 .
Тут були і АТОвці , і колишні військові , і цивільні .
А ще героїчні сумчани - волонтери .
Бо розуміли , що таке рашистська навала .
Київська Відьма :
Знаєте про що зараз ніхто не хоче думати ?
Ніхто не хоче думати про те, що Київ не взяли за три дні лише тому, що під Київ побігли дядьки, яким було під п'ятдесят.
Оті дядьки, які пройшли АТО, оті дядьки, яких масово потім підсрачниками викидали з маршруток маршрутники волаючи навздогін "А тібя туда не посилав !".
Оті дядьки, яким казали у сільрадах :"ну нема у мене вільної землі ! Де я тобі візьму тої землі ? ". Їх дружно посилали з кабінету у кабінет , від них відвертали очі ,їм заздрили . Був такий період, коли суспільство просто до нуля знецінило отих дядьків під п'ятдесят.
А потім ,стався ранок 24 лютого. І обісралися всі : кабмін, офіс президента , народ .
Всі обісралися,окрім дядьків під п'ятдесят. Ті дядьки мовчки, абсолютно спокійно пішли до воєнкомату . Уявляєте : добровільно пішли ! Їх не ловили. І саме дякуючи отим дядькам, столицю не взяли за три дні. І більше того - мусили окупанти відступити від столиці.
А тоді ,отих дядьків кидали під Бахмут, під Авдіївку, під Ізюм, під Херсон ...
Ними кидалися абсолютно бездарно і непрофесійно . Напевно так було тому, що і народ, і влада свято вірували : дядьки під п'ятдесят нескінченні, безсмертні ,вічні.
Жени їх в окопи, кидай їх на ворожі редути - вистоять, переможуть.
Вони йшли на смерть, як і належить Воїнам . Сміливо . Без страху. Без сумніву . Без соплів і сліз.
Такими вони й застигли в граніті надгробків - Воїнами.
Стоять і дивляться на тих, хто ходить повз них. Плачуть з неба дощами ,падають на плечі своїх дружин сніжинками і вітром обіймають плечі своїх донечок.
От тільки більше піти в атаку ,вони не зможуть ніколи.
Я все частіше читаю, як народ волає : припиніть війну.
А війну можна припинити тільки у два способи : перемогти, чи здатися.
Дядьки під п'ятдесят хотіли перемоги. Хотіли волі і долі.
Не собі.
Вам. Вам усім хто нині сущий, завдяки тим дядькам, які зараз дивляться на всю оцю фігню, яку творите ,з неба ...
Кожен сам обирає свою долю.
Я дивлюся у сиве небо. Снігом торкає вуста, щоки ,очі.
Я пам'ятаю тебе, мій Герой.
Я буду як і ти, стояти за свою країну до останнього.
І один ,у полі воїн.
Тримаймося . Заради тих, хто сьогодні цілує нас з неба.
.ПРО ДЯДЬКІВ НА ВІЙНІ
Так . Дядьки і діди з 24 лютого утримували Суми .
Бо героїчні губернатор і мер ( вони отримали бойові ордени після повернення у місто у квітні 22 - го ) , мєнти , сбушники здали Суми . Бо наказ такий був . Із самого Кийова .
Але прийшли дядьки і діди . І партизанили , як могли .
Суми встояли .
У мене у взводі були партизани :
72 роки, 68 років, 63 роки , декілька дядьків по 61 року , декілька - далеко за 50 .
Тут були і АТОвці , і колишні військові , і цивільні .
А ще героїчні сумчани - волонтери .
Бо розуміли , що таке рашистська навала .
Київська Відьма :
Знаєте про що зараз ніхто не хоче думати ?
Ніхто не хоче думати про те, що Київ не взяли за три дні лише тому, що під Київ побігли дядьки, яким було під п'ятдесят.
Оті дядьки, які пройшли АТО, оті дядьки, яких масово потім підсрачниками викидали з маршруток маршрутники волаючи навздогін "А тібя туда не посилав !".
Оті дядьки, яким казали у сільрадах :"ну нема у мене вільної землі ! Де я тобі візьму тої землі ? ". Їх дружно посилали з кабінету у кабінет , від них відвертали очі ,їм заздрили . Був такий період, коли суспільство просто до нуля знецінило отих дядьків під п'ятдесят.
А потім ,стався ранок 24 лютого. І обісралися всі : кабмін, офіс президента , народ .
Всі обісралися,окрім дядьків під п'ятдесят. Ті дядьки мовчки, абсолютно спокійно пішли до воєнкомату . Уявляєте : добровільно пішли ! Їх не ловили. І саме дякуючи отим дядькам, столицю не взяли за три дні. І більше того - мусили окупанти відступити від столиці.
А тоді ,отих дядьків кидали під Бахмут, під Авдіївку, під Ізюм, під Херсон ...
Ними кидалися абсолютно бездарно і непрофесійно . Напевно так було тому, що і народ, і влада свято вірували : дядьки під п'ятдесят нескінченні, безсмертні ,вічні.
Жени їх в окопи, кидай їх на ворожі редути - вистоять, переможуть.
Вони йшли на смерть, як і належить Воїнам . Сміливо . Без страху. Без сумніву . Без соплів і сліз.
Такими вони й застигли в граніті надгробків - Воїнами.
Стоять і дивляться на тих, хто ходить повз них. Плачуть з неба дощами ,падають на плечі своїх дружин сніжинками і вітром обіймають плечі своїх донечок.
От тільки більше піти в атаку ,вони не зможуть ніколи.
Я все частіше читаю, як народ волає : припиніть війну.
А війну можна припинити тільки у два способи : перемогти, чи здатися.
Дядьки під п'ятдесят хотіли перемоги. Хотіли волі і долі.
Не собі.
Вам. Вам усім хто нині сущий, завдяки тим дядькам, які зараз дивляться на всю оцю фігню, яку творите ,з неба ...
Кожен сам обирає свою долю.
Я дивлюся у сиве небо. Снігом торкає вуста, щоки ,очі.
Я пам'ятаю тебе, мій Герой.
Я буду як і ти, стояти за свою країну до останнього.
І один ,у полі воїн.
Тримаймося . Заради тих, хто сьогодні цілує нас з неба.
Українська
English
