͟П͟р͟і͟з͟в͟и͟щ͟а͟,͟ ͟у͟т͟в͟о͟р͟е͟н͟і͟ ͟з͟а͟ ͟о͟с͟о͟б͟л͟и͟в͟о͟с͟т͟я͟м͟и͟ ͟з͟о͟в͟н͟і͟ш͟н͟о͟с͟т͟і͟
Є категорія прізвищ, утворених за певними індивідуальними рисами зовнішності – наприклад, хтось мав ластовиння, шрами від опіків, сліди від віспи, велику бороду тощо.
• Дзюба, Дзюбій, Рябий, Рябчук – предки носіїв таких прізвищ, найімовірніше, мали ластовиння або перенесли інфекцію, яка залишила сліди на обличчі.
• Бородай, Бородайко, Бородач, Бородій, Майборода носили бороди.
• Безбороді українці отримали прізвища Голобородько та Безбородько.
• Пращури українців з прізвищами Безус, Вус, Вусатий, Кривоус, Крутоус, Сторчоус, Триус, Прудивус, Біловус, Чорноус, Мокроус, Замниус носили вуса.
• Через великі брови, які впадали в око, людей називали Чорнобров, Чорнобривий, Чорнобривець, Білобровка.
͟

Право на останній бій

Море того ранку було тихе, як стара рана, що вже не болить, але ніколи не зникає.
На березі сидів чоловік із сивою бородою і дивився на обрій, де темніли щогли кораблів.
Колись він стояв на одній із тих палуб.
Його звали Джео.
Колись — гроза морів, перший у абордажі, той, хто стрибав на чужу палубу раніше за всіх.
Коли гармати ревли, він ішов уперед.
Коли свистіли кулі — сміявся.
Коли інші ховалися за бочками, Джео вже був там, де починалася бійка.
На його тілі не було місця без шраму.
Шрам від турецької шаблі.
Шрам від мушкетної кулі.
І старий, глибокий, під ребрами — подарунок від корсарського ножа.
Він віддав морю молодість.
А море, як відомо, ніколи нічого не повертає.
З роками рука почала тремтіти.
Ліва нога після поранення погано слухалась.
Під час штормів Джео вже не міг стояти на реї, як колись.
І тоді на кораблі раптом з'явилися інші слова.
— Старий став.
— Повільний.
— Тягар для команди.
А потім хтось прошепотів ще гірше.
— Та він боягуз.
— У останньому бою нібито сховався.
Боягуз.
Слово гірше за кулю.
Джео мовчки зійшов на берег.
Без бійки.
Без крику.
Лише один раз озирнувся на корабель, на якому прожив пів життя.
І пішов.

Минав час.
Пірати швидко забувають тих, хто більше не може тримати шаблю.
Але правда має дивну властивість — вона довго мовчить, а потім раптом встає з-за столу і каже своє слово.
Одного вечора Джео почув у таверні знайоме ім'я.
Його ім'я.
— Старий Джео? — сміявся хтось. — Та він у бою під бочку заліз!
І тоді він зрозумів.
Це була не випадкова брехня.
Його просто прибрали.
Щоб не ділити здобич.
Щоб звільнити місце для молодих.
Джео допив ром.
Поставив кухоль на стіл.
І тихо сказав:
— Брехня теж має ціну.

Через кілька днів у порт зайшов старий, але міцний бриг.
На його борту стояло лише кілька людей.
І серед них — Джео.
Він знайшов тих, хто ще пам’ятав його не за чутками, а за боями.
Старих моряків.
Тих, кого теж колись списали.
Корабель був невеликий.
Команда — маленька.
Але гнів — великий.
Коли вранці біля горизонту з’явився колишній корабель Джео, вітер саме наповнював вітрила.
— Ти впевнений? — спитав один із товаришів.
— Вони ж удвічі більші.
Джео повільно витягнув стару шаблю.
Лезо було затерте боями.
— Я не прийшов перемагати, — сказав він.
— Я прийшов забрати своє.
— Що саме?
Джео усміхнувся.
— Право на останній бій.
Коли кораблі зійшлися, молоді пірати на палубі того судна спершу лише сміялися.
Поки не впізнали його.
— Джео?!
Сивий пірат зробив крок уперед.
Рука тремтіла.
Нога боліла.
Але очі були ті самі.
— Казали, я боягуз, — сказав він голосно. — То дивіться тепер уважно.
І він першим перестрибнув на чужу палубу.
Як колись.

Бій був короткий.
Старі моряки билися мовчки, без крику.
Наче люди, яким уже нічого втрачати.
Джео зійшовся з капітаном — тим самим, хто колись пустив про нього брехню.
Шаблі зустрілись.
Іскри сипнулися на дошки.
— Ти мав тихо згнити на березі, старий, — прошипів капітан.
Джео важко дихав.
— Можливо.
Він зробив останній ривок.
Шабля блиснула.
Капітан упав.

Коли все скінчилося, Джео стояв на палубі, спершись на шаблю.
Вітер гойдав щогли.
Море було таке саме тихе, як і вранці.
Один із моряків підійшов до нього.
— Ну що, капітане… тепер ти знову з нами?
Джео довго дивився на горизонт.
Потім повільно похитав головою.
— Ні.
— Чому?
Старий пірат усміхнувся.
— Бо я вже зробив головне.
— Що саме?
Джео підняв шаблю і витер її об рукав.
— Довів, що не кожного старого моряка можна списати.
Він подивився на хвилі.
— І що кожен має право…
Вітер підхопив його слова.
— …на свій останній бій.

🔴кацапська атака залишила двох дітей сиротами у Запоріжжі, – соцмережі.
Внаслідок удару загинуло подружжя Дмитро та Яна Бєлови. їхній будинок зруйновано вщент.
Дивом вижили доньки – 11-річна Анастасія та 15-річна Дар’я. Обидві дитини зараз перебувають у лікарні.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Весна-краса прийшла, радіємо теплу та кличемо ластівку!

☄️ Отже, Steam заблокував рашистську гру для України, але вона доступна назовні.
Порушувати закони не дуже хочеться, але ж російські гроші такі солодкі. І пофіг скільки українців загинуло.
Ліворуч - так виглядає сторінка у нас, праворуч - в Польщі.
Ігор Розкладай Фейсбук
✈️ @a_shtirlitz


https://t.me/Ukraineaboveallelse