• 1
    178views
  • Не хоче ловитись, щурик🐀
    Не хоче ловитись, щурик🐀
    1
    340views 18Plays
  • Шепіт у стінах.

    Андрій переїхав у стару квартиру в центрі міста. Дешево, зручно — здавалося, вдача усміхнулася. Але вже першої ночі він прокинувся від дивного звуку — хтось шепотів його ім’я. Здавалося, звук йде просто зі стіни за узголів’ям ліжка.

    “Може, сусіди,” — подумав він. Але коли він приклав вухо — шепіт став голоснішим. І вже не лише його ім’я, а фрази на кшталт: “Він чує нас”, “Ми поруч”, “Він наступний”.

    Наступної ночі шепіт перетворився на стогін. Стіну ніби хтось шкреб зсередини. Андрій не витримав і викликав майстра, щоб перевірити, що всередині. Коли зняли гіпсокартон, знайшли порожнину… а в ній — стару, засохлу руку, що тягнулася до зовнішнього боку стіни.

    Поліція нічого не знайшла. Але відтоді шепоти не припинилися. Вони стали гучнішими. І тепер Андрій теж шепоче ночами. Сусіди кажуть, що його очі вже тиждень не кліпають. І щось ніби шкребе підлогу його квартири щопівночі…

    ПРОДОВЖЕННЯ: “Ті, що за гіпсокартоном”
    Після знахідки засохлої руки, Андрій почав втрачати відчуття часу. Він просинався на підлозі, у ванній, навіть в коридорі — не пам’ятаючи, як туди потрапив. Стіни більше не просто шепотіли — вони дихали. Андрій бачив, як обої ворушилися, ніби з того боку хтось рухався, тиснув, чекав.

    Він вирішив виїхати. Зібрав речі. Але щойно доторкнувся до дверної ручки — вона виявилася гарячою, обпекла руку. З-за дверей почувся голос, дуже тихий, але чіткий:

    “Ти наш. Тепер ти з нами.”

    Андрій закричав, кинувся до вікна, намагався його вибити — та за шибкою з’явилися відбитки долонь, ніби хтось стояв зовні і тримав скло з силою.

    На стіні знову з’явився отвір, де колись знайшли руку. З нього тепер виднілися силуети облич — темні, без очей, які дивилися просто на нього. І тоді він зрозумів: це не просто привиди. Це ті, хто живе в стінах. Вони чекають, поки хтось відкриє їм шлях.

    В останній записці, яку знайшли сусіди, було написано:
    “Не ремонтуйте стіни. Не забирайте старий гіпсокартон. Вони там. І якщо ви дасте їм хоч тріщину — вони прийдуть за вами.”

    ЧАСТИНА ТРЕТЯ: “Новий орендар”
    Минав місяць після зникнення Андрія. Його квартиру офіційно визнали порожньою — хоча сусіди клялися, що вночі звідти досі чути кроки й тихий сміх. Агент з нерухомості сказав, що хтось повинен там жити, аби “не пустувало”. І незабаром туди заїхала молода пара — Ірина та Тарас.

    Перший тиждень усе було добре. Хіба що зникав інтернет, лампочки перегоряли, а кіт, якого вони завели, відмовлявся заходити в спальню. Та потім Ірина знайшла в кухонній шафі зошит — з пожовклими сторінками, дрібним почерком. Це був щоденник Андрія. Він писав про стіни, що дихають, про голоси, про те, що “Вони пробуджуються, коли хтось починає ремонт…”.

    Тарас посміявся: “Хтось добре накурився.” Наступного дня він почав здирати старі обої.

    Вночі Ірина прокинулася від звуку подряпин. У коридорі було темно, але вона побачила, як зі щілин між плитками повзе щось чорне, ніби дим… Воно шепотіло. Голос був жіночий — лагідний, але порожній:

    “Він звільнив нас. Тепер твоя черга.”

    Коли Ірина побігла до Тараса, він стояв перед дзеркалом у ванній, дивився не на себе, а трохи вбік — ніби бачив когось позаду. Його очі були чорні. Він усміхався.

    Ірина не вибігла з квартири. Її не знайшли. Лише дзеркало тепер не відбивало того, хто проходив повз. Лише темряву… і ледь чутний шепіт з глибини скла.

    ФІНАЛ: “Вони вже тут”
    Квартира стояла пусткою. В оголошеннях її називали “проблемною”, а деякі рієлтори уникали навіть згадки про неї. Але одного разу до будинку приїхав чоловік — сивий, з валізою старих інструментів і металевим хрестом на шиї. Його звали Олекса, і він був дослідником забутих, проклятих місць.
    Він провів у квартирі лише одну ніч.
    Запис з диктофона, який пізніше знайшли поліція та священик, був останнім доказом:

    > “23:47. У стінах чую дитячий плач. Вони не привиди. Це… залишки чогось давнішого. Забутий ритуал, не завершений. Їх прив’язали сюди, замурували між шарами цегли. Шепочуть не до нас — між собою. Вони бояться. Але не нас. Вони бояться, що вийдуть усі.”

    > “00:15. Дзеркало тріснуло. Голоси з нього змінилися. Вони тепер просять не підійти, а… залишитися. Один сказав: ‘Ти останній’.”

    > “00:59. Якщо це хтось знайде — не входьте. Не чіпайте стін. Вони вже не в них. Вони вже в нас. А ми — в них.”

    Більше Олексу ніхто не бачив.
    Квартиру опечатали. Та це нічого не змінило.
    Бо шепіт перекинувся на сусідні помешкання. Потім — на цілі поверхи. І тепер, коли вночі засинаєш у своїй квартирі, де стіни здаються тонкими, а звуки — не своїми, придивися. Прислухайся.

    Бо якщо ти це читаєш — вони вже знають, де ти.
    Шепіт у стінах. Андрій переїхав у стару квартиру в центрі міста. Дешево, зручно — здавалося, вдача усміхнулася. Але вже першої ночі він прокинувся від дивного звуку — хтось шепотів його ім’я. Здавалося, звук йде просто зі стіни за узголів’ям ліжка. “Може, сусіди,” — подумав він. Але коли він приклав вухо — шепіт став голоснішим. І вже не лише його ім’я, а фрази на кшталт: “Він чує нас”, “Ми поруч”, “Він наступний”. Наступної ночі шепіт перетворився на стогін. Стіну ніби хтось шкреб зсередини. Андрій не витримав і викликав майстра, щоб перевірити, що всередині. Коли зняли гіпсокартон, знайшли порожнину… а в ній — стару, засохлу руку, що тягнулася до зовнішнього боку стіни. Поліція нічого не знайшла. Але відтоді шепоти не припинилися. Вони стали гучнішими. І тепер Андрій теж шепоче ночами. Сусіди кажуть, що його очі вже тиждень не кліпають. І щось ніби шкребе підлогу його квартири щопівночі… ПРОДОВЖЕННЯ: “Ті, що за гіпсокартоном” Після знахідки засохлої руки, Андрій почав втрачати відчуття часу. Він просинався на підлозі, у ванній, навіть в коридорі — не пам’ятаючи, як туди потрапив. Стіни більше не просто шепотіли — вони дихали. Андрій бачив, як обої ворушилися, ніби з того боку хтось рухався, тиснув, чекав. Він вирішив виїхати. Зібрав речі. Але щойно доторкнувся до дверної ручки — вона виявилася гарячою, обпекла руку. З-за дверей почувся голос, дуже тихий, але чіткий: “Ти наш. Тепер ти з нами.” Андрій закричав, кинувся до вікна, намагався його вибити — та за шибкою з’явилися відбитки долонь, ніби хтось стояв зовні і тримав скло з силою. На стіні знову з’явився отвір, де колись знайшли руку. З нього тепер виднілися силуети облич — темні, без очей, які дивилися просто на нього. І тоді він зрозумів: це не просто привиди. Це ті, хто живе в стінах. Вони чекають, поки хтось відкриє їм шлях. В останній записці, яку знайшли сусіди, було написано: “Не ремонтуйте стіни. Не забирайте старий гіпсокартон. Вони там. І якщо ви дасте їм хоч тріщину — вони прийдуть за вами.” ЧАСТИНА ТРЕТЯ: “Новий орендар” Минав місяць після зникнення Андрія. Його квартиру офіційно визнали порожньою — хоча сусіди клялися, що вночі звідти досі чути кроки й тихий сміх. Агент з нерухомості сказав, що хтось повинен там жити, аби “не пустувало”. І незабаром туди заїхала молода пара — Ірина та Тарас. Перший тиждень усе було добре. Хіба що зникав інтернет, лампочки перегоряли, а кіт, якого вони завели, відмовлявся заходити в спальню. Та потім Ірина знайшла в кухонній шафі зошит — з пожовклими сторінками, дрібним почерком. Це був щоденник Андрія. Він писав про стіни, що дихають, про голоси, про те, що “Вони пробуджуються, коли хтось починає ремонт…”. Тарас посміявся: “Хтось добре накурився.” Наступного дня він почав здирати старі обої. Вночі Ірина прокинулася від звуку подряпин. У коридорі було темно, але вона побачила, як зі щілин між плитками повзе щось чорне, ніби дим… Воно шепотіло. Голос був жіночий — лагідний, але порожній: “Він звільнив нас. Тепер твоя черга.” Коли Ірина побігла до Тараса, він стояв перед дзеркалом у ванній, дивився не на себе, а трохи вбік — ніби бачив когось позаду. Його очі були чорні. Він усміхався. Ірина не вибігла з квартири. Її не знайшли. Лише дзеркало тепер не відбивало того, хто проходив повз. Лише темряву… і ледь чутний шепіт з глибини скла. ФІНАЛ: “Вони вже тут” Квартира стояла пусткою. В оголошеннях її називали “проблемною”, а деякі рієлтори уникали навіть згадки про неї. Але одного разу до будинку приїхав чоловік — сивий, з валізою старих інструментів і металевим хрестом на шиї. Його звали Олекса, і він був дослідником забутих, проклятих місць. Він провів у квартирі лише одну ніч. Запис з диктофона, який пізніше знайшли поліція та священик, був останнім доказом: > “23:47. У стінах чую дитячий плач. Вони не привиди. Це… залишки чогось давнішого. Забутий ритуал, не завершений. Їх прив’язали сюди, замурували між шарами цегли. Шепочуть не до нас — між собою. Вони бояться. Але не нас. Вони бояться, що вийдуть усі.” > “00:15. Дзеркало тріснуло. Голоси з нього змінилися. Вони тепер просять не підійти, а… залишитися. Один сказав: ‘Ти останній’.” > “00:59. Якщо це хтось знайде — не входьте. Не чіпайте стін. Вони вже не в них. Вони вже в нас. А ми — в них.” Більше Олексу ніхто не бачив. Квартиру опечатали. Та це нічого не змінило. Бо шепіт перекинувся на сусідні помешкання. Потім — на цілі поверхи. І тепер, коли вночі засинаєш у своїй квартирі, де стіни здаються тонкими, а звуки — не своїми, придивися. Прислухайся. Бо якщо ти це читаєш — вони вже знають, де ти.
    2
    1comments 2Kviews
  • Їхні ролики ви могли бачити на каналах Discovery та National Geographic або у на презентаціях SONY та Apple. Чудова команда професіоналів Capture Quests, з якою було надзвичайно приємно працювати над їхньою новою айдентикою.

    #портфоліо #дизайн
    Їхні ролики ви могли бачити на каналах Discovery та National Geographic або у на презентаціях SONY та Apple. Чудова команда професіоналів Capture Quests, з якою було надзвичайно приємно працювати над їхньою новою айдентикою. #портфоліо #дизайн
    4
    2Kviews
  • 3
    683views
  • 125views
  • Лужний: Збірна? Моя мрія – клубний футбол 😮‍💨

    Відомий український фахівець Олег Лужний спростував чутки про те, що може замінити Сергія Реброва на посаді головного тренера збірної України 💭

    Мені, звісно, приємно, що до мене, як до тренера, зараз така підвищена увага. Але я хотів би спростувати заяви деяких блогерів, вони занадто багато фантазують, сватаючи мене у збірну України.
    Збірна має головного тренера і тренерський штаб, тому мене ця робота не цікавить. Моя мрія – повернутись у клубний футбол. І я цього не приховую.
    #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    Лужний: Збірна? Моя мрія – клубний футбол 😮‍💨 Відомий український фахівець Олег Лужний спростував чутки про те, що може замінити Сергія Реброва на посаді головного тренера збірної України 💭 Мені, звісно, приємно, що до мене, як до тренера, зараз така підвищена увага. Але я хотів би спростувати заяви деяких блогерів, вони занадто багато фантазують, сватаючи мене у збірну України. Збірна має головного тренера і тренерський штаб, тому мене ця робота не цікавить. Моя мрія – повернутись у клубний футбол. І я цього не приховую. #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    306views
  • Несанкціоноване втручання до реєстру військовозобов’язаних: повідомлено про підозру посадовиці ТЦК та СП.
    За даними слідства, підозрювана, використовуючи власний електронний ключ доступу до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, умисно та без законних підстав неодноразово вносила недостовірні відомості до облікових карток військовозобов’язаних.
    Задокументовано 2 випадки.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    Несанкціоноване втручання до реєстру військовозобов’язаних: повідомлено про підозру посадовиці ТЦК та СП. За даними слідства, підозрювана, використовуючи власний електронний ключ доступу до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, умисно та без законних підстав неодноразово вносила недостовірні відомості до облікових карток військовозобов’язаних. Задокументовано 2 випадки. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    46views
  • 11
    776views
  • 🇺🇦Україно, з Днем Незалежності!

    Сьогодні ми ще краще розуміємо ціну свободи.
    Пам’ятаймо тих, хто віддав своє сьогодні, аби в кожного з вас настало завтра, і будуймо його гідно.

    Слава Україні!

    🔴 Запоріжжя Головне
    ➡️ Надіслати новину
    🇺🇦Україно, з Днем Незалежності! Сьогодні ми ще краще розуміємо ціну свободи. Пам’ятаймо тих, хто віддав своє сьогодні, аби в кожного з вас настало завтра, і будуймо його гідно. Слава Україні! 🔴 Запоріжжя Головне ➡️ Надіслати новину
    1
    263views 7Plays