Джодха і Акбар
(Jodhaa Akbar, 2008)
Якщо ви бачили інші кіна чи серіали про епоху завоювання Індії Великими моголами, вам у загальних рисах відомо, хто такий Акбар, він же Джалалуддін Мухаммад Великий, і що він зробив. Якщо не бачили, то буде трохи важкувато розібратися, хто кому хто і де чиї ноги.
Раніше я дивилася іншу драму на цю тематику, "Падмават". В ній раджпути-індуси представлені шляхетними борцями за незалежність, а мусульмани — підлими завойовниками.
В "Джодха і Акбар" картинка трохи менше чорно-біла. І мусульмани там різні, і раджпути різні. Один із тих раджпутів, татко нашої героїні, вирішив не виступати проти моголів, а замиритися з ними. І видав свою дочку Джодху за імператора Джалалуддіна.
Відповідно, були розірвані заручини з Раджкумаром Ратаном Сінгхом, який пізніше одружився з принцесою Падмаваті. Отже наша героїня могла би опинитися на місці героїні "Падмават", але Крішна милував.
Авжеж, їй не до шмиги було, що її віддають за мусульманина. Вонам навіть думала собі отруїтися. Але коли Джалалуддін пообіцяв їй, що не навертатиме її в Іслам та дозволить побудувати храм Крішні в її покоях, її трохи попустило. Але не настільки, щоб кинутися в обійми до Джалалуддіна у першу шлюбну ніч. Ах так, сказав Джалалуддін, ну я тебе не силуватиму, сама захочеш — скажеш. І пішов далі рулити імперією. А вона така: ну і добре! — і пішла молитися Крішні.
Але тут Акбар згадав, що його грає Рітік Рошан, і розчехлив секретну зброю: свій торс. Зняв сорочку і давай під вікнами супруги мечем вимахувати. Заради цього одного варто було б дивитись фільм.
Отже, у нас тут любовна драма з невеличким додаванням "Гри престолів". Подивившись її, я полізла у вікію і з подивом дізналася, що Джалалуддін був приблизно таким, як його показує фільм: провадив політику віротерпимості, дуже кохав свою індійську дружину і віддавав перевагу мирним угодам перед завоюваннями. Щоправда, ситуацію дещо спростили: наприклад, Джодха була не єдиною його дружиною, і навіть не старшою: першу за нього віддали, коли йому самому було 9 рочків. Але в цілому картина більш-менш відповідає дійсності.
Ще в фільмі очманітельно красиві костюми та пісні, гарно вписані в наратив.
З недоліків: дуже погано зняті батальні сцени. Коли показують індивідуальні двобої, іще туди-сюди, а масові бойовища — хоч око вирви. На жаль, цього разу Боллівуд зрадив собі і вдарився в реалізм, тому нічого, схожого на епічні махачі "Баахубалі" нам не показали, але й до нормального реалізму з кровякою та брутальною різаниною не дотягнули.
На щастя, бойовища там небагато, і воно легко скіпається.
В цілому ж дуже приємна фільма, вельми раджу.
Джодха і Акбар
(Jodhaa Akbar, 2008)
Якщо ви бачили інші кіна чи серіали про епоху завоювання Індії Великими моголами, вам у загальних рисах відомо, хто такий Акбар, він же Джалалуддін Мухаммад Великий, і що він зробив. Якщо не бачили, то буде трохи важкувато розібратися, хто кому хто і де чиї ноги.
Раніше я дивилася іншу драму на цю тематику, "Падмават". В ній раджпути-індуси представлені шляхетними борцями за незалежність, а мусульмани — підлими завойовниками.
В "Джодха і Акбар" картинка трохи менше чорно-біла. І мусульмани там різні, і раджпути різні. Один із тих раджпутів, татко нашої героїні, вирішив не виступати проти моголів, а замиритися з ними. І видав свою дочку Джодху за імператора Джалалуддіна.
Відповідно, були розірвані заручини з Раджкумаром Ратаном Сінгхом, який пізніше одружився з принцесою Падмаваті. Отже наша героїня могла би опинитися на місці героїні "Падмават", але Крішна милував.
Авжеж, їй не до шмиги було, що її віддають за мусульманина. Вонам навіть думала собі отруїтися. Але коли Джалалуддін пообіцяв їй, що не навертатиме її в Іслам та дозволить побудувати храм Крішні в її покоях, її трохи попустило. Але не настільки, щоб кинутися в обійми до Джалалуддіна у першу шлюбну ніч. Ах так, сказав Джалалуддін, ну я тебе не силуватиму, сама захочеш — скажеш. І пішов далі рулити імперією. А вона така: ну і добре! — і пішла молитися Крішні.
Але тут Акбар згадав, що його грає Рітік Рошан, і розчехлив секретну зброю: свій торс. Зняв сорочку і давай під вікнами супруги мечем вимахувати. Заради цього одного варто було б дивитись фільм.
Отже, у нас тут любовна драма з невеличким додаванням "Гри престолів". Подивившись її, я полізла у вікію і з подивом дізналася, що Джалалуддін був приблизно таким, як його показує фільм: провадив політику віротерпимості, дуже кохав свою індійську дружину і віддавав перевагу мирним угодам перед завоюваннями. Щоправда, ситуацію дещо спростили: наприклад, Джодха була не єдиною його дружиною, і навіть не старшою: першу за нього віддали, коли йому самому було 9 рочків. Але в цілому картина більш-менш відповідає дійсності.
Ще в фільмі очманітельно красиві костюми та пісні, гарно вписані в наратив.
З недоліків: дуже погано зняті батальні сцени. Коли показують індивідуальні двобої, іще туди-сюди, а масові бойовища — хоч око вирви. На жаль, цього разу Боллівуд зрадив собі і вдарився в реалізм, тому нічого, схожого на епічні махачі "Баахубалі" нам не показали, але й до нормального реалізму з кровякою та брутальною різаниною не дотягнули.
На щастя, бойовища там небагато, і воно легко скіпається.
В цілому ж дуже приємна фільма, вельми раджу.
Українська
English
