#історія #події 🥇 Перша зірка: Як 10 грудня 1901 року світ отримав Нобелівську премію. Сьогоднішня дата, 10 грудня, має особливе значення у календарі світової науки, літератури та миру. Це день, коли у 1896 році помер Альфред Нобель, і, що знаменно, саме цього дня, через п'ять років після його смерті, у 1901 році відбулася перша урочиста церемонія вручення Нобелівських премій 🏆. 🌟 Народження традиції Шведський винахідник і підприємець Альфред Нобель, творець динаміту, заповідав більшу частину свого статку на заснування премії. Його бажанням було щорічно відзначати тих, чиї досягнення принесли найбільшу користь людству у п'яти сферах: фізика, хімія, медицина, література та сприяння миру. Церемонії 1901 року проходили у двох містах, що стало сталою традицією: Стокгольм, Швеція: Тут вручалися премії з фізики, хімії, медицини та літератури. Осло, Норвегія (тоді ще перебувала в унії зі Швецією): Тут вручалася Премія Миру. 🔬 Перші лауреати — Легенди науки Особливий інтерес викликають імена перших переможців, які назавжди увійшли в історію як піонери Нобелівського руху: Фізика: Вільгельм Конрад Рентген (Німеччина) — за відкриття променів, які отримали його ім'я (X-променів). Його відкриття відкрило еру медичної діагностики. 🦴 Хімія: Якоб Хендрік Вант-Гофф (Нідерланди) — за відкриття законів хімічної динаміки та осмотичного тиску. Медицина: Еміль фон Берінг (Німеччина) — за створення сироватки проти дифтерії, яка врятувала мільйони дитячих життів. Література: Сюллі-Прюдом (Франція) — за високі художні якості його поезії. Премія Миру: Жан Анрі Дюнан (Швейцарія, засновник Червоного Хреста) та Фредерік Пассі (Франція). Ця перша церемонія не лише вшанувала видатних людей, але й встановила золотий стандарт міжнародного визнання, який стимулює науковий прогрес і миротворчі ініціативи вже понад століття. Це яскравий приклад того, як одна заповітна ідея може трансформувати світ! ✨

https://youtube.com/shorts/Ymwjs-Iwm_c?si=0tO9fVSfesJUQ3xu

#music #що_послухати #для_настрою Lewis Capaldi - Survive (2025) https://www.youtube.com/watch?v=6fJI7xydShM

До вашої уваги, захисниця, Катерина Мирончук Катерина почала свій військовий шлях у 2021 році у лавах 30-ї окремої механізованої бригади. Разом із бригадою вона фільмувала військові дії на Бахмутському та Харківському напрямках. Після цього був новий етап служби — служба в органі військового управління. Там вона навчилася дивитися на армію ширше: бачити систему, планувати наперед, розуміти, що перемога залежить не лише від наявності зброї, а й від того, наскільки грамотно організовано кожен процес. У 2025 році Катерина завершила курси професійної військової освіти для оперативного рівня. Це стало точкою росту — новою сходинкою, з якої відкрилися наступні виклики. Але попри службові перспективи жінка зробила вибір серцем. Катерина повернулася до війська туди, де все починалося, — у бойовий підрозділ. Вона свідомо прийняла пропозицію очолити підрозділ комунікації 152 окремої єгерської бригади — однієї з чотирьох єгерських частин Збройних Сил України. Її вибір повернутися в бойову бринаду з столиці пояснює просто: бригада — це не техніка, не пункт постійної дислокації й не гучні гасла. Бригада — це люди. Саме люди визначають обличчя частини. І коли 152-га почала наповнюватися тими, хто цінує братерство, дбає про своїх воїнів і працює задля спільної перемоги, Катерина зрозуміла: її місце серед них. «Я повернулася з органу управління за власним бажанням. Прийшла туди, звідки починався мій шлях. І не шкодую. Тому що тут я на своєму місці, роблю те, що знаю й умію. І разом із тими, хто дивиться на світ так само, як і я», — каже вона. Дякую за захист💙💛

"Сповідь" Я не знаю про що писати, Адже всі слова вже сказали. Усі мої думки прочитали Про смуток та жагу до життя. Нехай тут рими не буде, Зате буду я — відверта і щира. Будуть емоції, а не нові порізи На шкірі, що так стомилася. Нехай слова будуть на місці сліз, Хоч це вже давно не лікує. Бо що з тих слів, коли біль як віск — Стискає, плавить і катує. Я вже не вірю, що буде весна, І навіть не жду вже спасіння. Моя тиша стала глуха й глузна, Моє серце — порожнє приміщення. Я живу, як неживе живе, Автомат, що лиш дихає в нормі. І навіть коли душа реве — Зовні я тримаюсь у формі. Я посміхаюсь, бо так прийнято, Я мовчу, коли треба кричати. І вночі у кімнаті зім’ятій Я втомилась себе рятувати. А якщо чесно — не хочу вже йти, Не вперед, не назад — нікуди. Бо вся ця боротьба — це дим, Що залишає після себе груди… Порожні, як чужий дім. Тож, якщо завтра мене не стане — Це не буде крик чи протест. Просто душа, що втомилась від ран, Нарешті знайде свій ліс. Той, де не треба рим. І де не болить. © Cheban Daria •°•°•°•°•°•°•°• 😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас! Завжди раді Вас вітати, ©Штукарі