Мадяр звинуватив росію у спробі втрутитись у внутрішню політику Угорщини: у чому причина

Лідер угорської опозиції, керівник партії "Тиса" Петер Мадяр звинуватив росію у втручанні в політику Угорщини. Він відреагував на заяву російської Служби зовнішньої розвідки (СЗР), в якій йшлося про те, що нібито Єврокомісія має плани "змінити режим в Будапешті".

У своїй заяві, опублікованій у середу, 13 серпня, російська розвідка назвала Мадяра "лояльним до глобалістських еліт". СЗР стверджувала, що Єврокомісія нібито вважає нинішнє керівництво Угорщини дедалі серйознішою перешкодою на шляху до "єдиної Європи" та розглядає можливість "зміни режиму в Будапешті".
#Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

КОЛИ СПОРТИВНІ ЗМАГАННЯ ВИХОДЯТЬ З-ПІД КОНТРОЛЯ
#спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #Brovarysport @Brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news

Кінець року — це про дивну суміш втоми, сорому й надії, яку ми боїмося озвучити.

Ми всі мріяли, що цей рік буде легшим.
Що хоч щось складеться. Що війна дасть нам ковток повітря. Але багато надій так і залишилися десь між сиренами, роботою, виживанням і спробами «триматися». І в грудні цей тягар особливо помітний: ніби маєш добігти до фінішу, але сил уже майже немає.

І ще цей внутрішній тиск: «Будь продуктивною, наповненою, успішною… навіть під час війни».
Наче ти маєш бігти марафон у бронежилеті іще й посміхатись, щоб нікого не засмутити.

І є інше, про що рідко говорять уголос. Сором.
Сором за те, що ти інколи можеш радіти.
Сміятись. Їсти торт, слухати музику, обіймати близьких.
Сором, що твоє життя — триває. І водночас сором за те, що не можеш бути «достатньо живою», бо провина стискає груди і не дозволяє дозволити собі щастя.

Як психолог, я скажу щось дуже просте й дуже важливе:
Людське життя не зобов’язане зупинятися, коли навколо темрява. Ми не стаємо менш співчутливими, якщо дозволяємо собі жити.

Психіка так влаштована: вона шукає мікроклапани радості, щоб витримати реальність. Щоб не зламатись. Щоб не вигоріти остаточно. І якщо ти сміялась цього року — ти не зрадила нікого.
Якщо ти втомилась — ти не слабка.
Якщо надії не справдилися — це не про твою «недостатність», а про надмір світу навколо.

Ми всі зараз живемо на межі можливостей нервової системи. І в кінці року нам потрібне не «піджену себе», а дозвіл: на відпочинок, на ніжність, на паузу, на життя. Нам потрібен не новий план, а нове співчуття до себе.

Тому якщо ти доповзаєш до грудня — ти вже зробила надможливе. Цей рік ти прожила, не закрившись, не зникнувши, не зламавшись.
Це і є сила.

І, можливо, найчесніше, що ми можемо побажати собі зараз — не «стати кращими», а стати до себе добрішими.