20 квітня 1938 року на окупованих совєтами українських землях прийнята постанова рнк урср і цк кп(б)у про обов'язкове вивчення російської мови в усіх школах.
Вивчення російської мови в срср було частиною формування радянського громадянина змалечку. За кілька десятиліть асиміляції та цілеспрямованого стирання національних ознак народів з’явився чималий прошарок людей, які ідентифікували себе не з народом, до якого належать, а з цією штучною радянською ідентичністю.
Тривала русифікація породила в багатьох українців відчуття меншовартості. Українська мова в срср існувала або в контексті демонстрації різноманітності народів, або як “мова села”. Дійсно, україномовні громадяни, які в силу тих чи інших обставин переїжджали у великі міста, зокрема і Київ, свідомо переходили на російську, щоб позбутися “ознаки провінційності”. Це породило серйозні проблеми національної ідентичності в громадян вже незалежної України.
Українська мова – це не лише засіб комунікації, але й складова нашої унікальності та окремішності серед інших народів. Сьогодні мова є візитівкою нації, тією складовою, з якої починається знайомство із культурою конкретного народу.
Зневажливе ставлення до мовного питання, використання риторики, на кшталт “какая разница на каком язьіке” є симптомом імперсько-комуністичного спадку, який все ще присутній в пострадянській Україні. Замішування народів і поглинання культур – це класична ліва методика нівелювання природного стану речей. Саме тому для українців важливо відстояти і свою національну ідентичність через збереження мови та реукраїнізацію русифікованих українців.
20 квітня 1938 року на окупованих совєтами українських землях прийнята постанова рнк урср і цк кп(б)у про обов'язкове вивчення російської мови в усіх школах.
Вивчення російської мови в срср було частиною формування радянського громадянина змалечку. За кілька десятиліть асиміляції та цілеспрямованого стирання національних ознак народів з’явився чималий прошарок людей, які ідентифікували себе не з народом, до якого належать, а з цією штучною радянською ідентичністю.
Тривала русифікація породила в багатьох українців відчуття меншовартості. Українська мова в срср існувала або в контексті демонстрації різноманітності народів, або як “мова села”. Дійсно, україномовні громадяни, які в силу тих чи інших обставин переїжджали у великі міста, зокрема і Київ, свідомо переходили на російську, щоб позбутися “ознаки провінційності”. Це породило серйозні проблеми національної ідентичності в громадян вже незалежної України.
Українська мова – це не лише засіб комунікації, але й складова нашої унікальності та окремішності серед інших народів. Сьогодні мова є візитівкою нації, тією складовою, з якої починається знайомство із культурою конкретного народу.
Зневажливе ставлення до мовного питання, використання риторики, на кшталт “какая разница на каком язьіке” є симптомом імперсько-комуністичного спадку, який все ще присутній в пострадянській Україні. Замішування народів і поглинання культур – це класична ліва методика нівелювання природного стану речей. Саме тому для українців важливо відстояти і свою національну ідентичність через збереження мови та реукраїнізацію русифікованих українців.
Українська
English
