ПОДЯКА ЗА НІЧ БЕЗ ТРИВОГИ

Я дякую, Боже, за ніч і світання,
За те, що поміг ти здійсни́ти бажання –
У тиші проснулась, не бу́ло тривоги,
Хай ворог забуде до нас всі дороги.

Я дякую, Боже, за нічку прожиту
Й сльозу від страху́ уночі не пролиту,
Що я не тремтіла, як лист тополиний,
Я дякую щиро, мій Боже єдиний.

Я дякую, Боже, за ніч і світанок,
За те, що зустріла без вибухів ранок,
За те, що вороже сміття не летіло,
Кров в жилах не стила і серце не мліло.

Я дякую, Боже, за ніченьку тиху,
Що ти не дозволив в домівку йти ли́ху,
Що мотлоху ти не дозволив летіти
І ще одну нічку дозволив прожити.

Я дякую, Боже, за ніч і світанок,
За те, що зустріла в домівці я ранок,
Ще й день поможи без тривоги прожити,
І в тиші до ніченьки, Боже, дожити.

Я дякую, Боже, за нічку спокійну,
Я руки до тебе знов, Господи, зді́йму,
Я буду молитись й в молитві благати,
Аби допоміг ти ординців здолати.

Я дякую, Боже, за ніч і світання,
За те, що я в спо́кої бу́ла до рання,
Щоб ранок і день також видався тихим,
Щоб ми не пізнали від ворога ли́ха.

Я дякую, Боже, за нічку спокійну,
Хай пі́дуть від нас уже, Господи, ві́йни,
Хай ворог до нас не вертає ніко́ли
І замість могил хай ростуть матіоли.

30.12.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 1001932

Зі святом закоханих ❤️

#SpandauBallet

Набір "Часниковий догляд"
Код продукту PK10901

Чудовий варіант подарунку для матусь😍

До набору входить:
▪️Шампунь з екстрактом часнику Vitalizing, 500 мл
▪️Концентрат часникової олії для волосся Vitalizing
▪️ Маска для волосся з екстрактом часнику, 200 мл
▪️ Паперовий пакет Беж UA (265x220x110 мм)

Для замовлення👇

https://fl.in.ua/vira_pidhrushna/catalog2

Спецпризначенці «Альфи» СБУ знищили понад 500 одиниць російських систем протиповітряної оборони.
Серед уражених цілей – ключові елементи так званої «найсучаснішої російської ППО»: зенітно-ракетні системи великого і середнього радіуса дії С-400 і С-300, зенітні ракетно-гарматні комплекси «Панцир-С1», зенітно-ракетні комплекси «Бук-М2 / Бук-М3», «Тор-М2», «Оса» та «Стріла-10», а також радіолокаційні станції, командні пункти й засоби виявлення, без яких ППО перетворюється на сліпу та нескоординовану систему.
Виконана робота має безперечну цінність: вона дозволила пробити коридори в багатошаровій системі російської протиповітряної оборони та забезпечити проходи для ударів українських далекобійних дронів углиб тилу противника – по базах, складах, аеродромах та інших військових цілях.
Хочеш так само ефективно працювати разом з «Альфою»? Заповнюй анкету: bit.ly/alfa_recruit Або якщо маєш питання — читай про набір на alfa.ssu.gov.ua

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Завжди залишайся людиною

Сергій був звичайним хлопцем із Черкащини. До війни він працював на заводі, мріяв про дім із садом, двох дітей і вівчарку на подвір’ї. Але коли почалась велика війна, не роздумував — пішов добровольцем. Не тому, що хотів стріляти, а тому що не міг інакше. Його земля — це його родина.

Він служив у піхоті. Проходив крізь вогонь і дим, бачив речі, про які краще не знати. І щоразу, коли обличчя затуманювала лють, а в голові розгоралася думка: "вони ж тварини", — Сергій стискав зуби і тихо шепотів собі:
"Завжди залишайся людиною."
---

Перша історія трапилась під Ізюмом. Після бою серед руїн знайшли пораненого ворожого солдата. Молодий, ледь живий, руки тремтять, в очах — страх. Хтось із хлопців хотів "поставити крапку". Але Сергій зупинив: — Він не стріляє. Він уже не ворог. Це просто хлопець, який хоче жити.

Він перев'язав йому рану. І доправив до медиків.
Потім довго мовчав біля вогню, лише сказав: — Якщо ми перестанемо бачити в них людей — ми вже програли.
---

Друга історія — зими під Бахмутом. Мороз і голод — гірше кулі. Їжі — крихти, а в підвалі знайшли бабусю з трьома котами. Вона не мала нічого, окрім куска черствого хліба. Віддала його Сергію: — Ви мої янголи. Їжте.

Він поділив той хліб на всіх — бабусю, хлопців, навіть котів. Один з них потім постійно ходив за ним хвостиком. Назвали Мурчиком.
І знову прозвучало: — Завжди залишайся людиною.
---

«Один із них»

На одній із зачисток, у прифронтовому селі, хлопці натрапили на чоловіка у цивільному, який тремтів, ховався в погребі і казав, що він місцевий.

Документи в нього були підозрілі, акцент — не той. Хтось одразу закричав:
— Це диверсант! Стріляти!

Сергій підійшов ближче.
— Звідки ти?

— З Донецька... Я не воював. Я просто тікав. У мене мама стара. Не встиг вивезти...
Очі в нього були, як у загнаного звіра.

Сергій довго мовчав. Потім сказав: — Ти не наш. Але й не їхній.
Повернувся до побратимів:
— Посадимо в підвал. Нагодуємо. Перевіримо. Але не будемо суддями на місці. Не наш це рівень.

Той чоловік потім справді виявився цивільним. Просто втікачем.

Коли його вивозили, він тихо сказав Сергію: — Дякую, що був людиною. Бо я вже думав, що всі люди зникли.
----

Ця історія стала найтяжчою. Сергій втратив побратима — Василя. Разом пішли на фронт, разом копали окопи, разом мріяли повернутись. Один уламок... і більше немає "разом".

Хтось кричав:
— Помстимося! Виріжемо всіх!

А Сергій мовчки поклав руку на фото Василя і прошепотів: — Ти б не хотів, щоб я став як вони. Я залишусь людиною. За тебе.
---

«Собака»

У зруйнованому селі залишився пес. Старий, кістлявий, з розумними очима. Назвали його Професор. Він сам приходив до позицій — не їсти, не скиглити, а просто бути поруч. Під час обстрілів він лягав у кут і не гавкав. А коли ставало тихо — клав голову на коліна Сергієві.

Одного разу був авіаудар. Професора засипало землею. Всі думали — кінець. Але Сергій вирив його власноруч, руками й ножем, поки дихав. Витер пса, притиснув до себе і прошепотів: — Навіть собака заслуговує на порятунок. Бо ми або всі разом — або ніхто.

Професор потім ще довго жив у Сергієвому дворі.
Коли питали, звідки цей пес, він відповідав: — Це мій побратим. Ми з ним вижили не тому, що були сильні. А тому, що не стали байдужими.
---

«Янгол на дорозі»

Після одного з боїв Сергій побачив на узбіччі згорілої автівки дитячу іграшку — плюшевого янгола з крилами. Чистого, хоч навколо все було в попелі. Сергій підняв її і притис до грудей, мов річ святу.

— Чиясь дитина залишила… може, ховалась у тій машині…

Хлопці мовчали. Усі дивилися на іграшку, як на молитву.

Тоді Сергій прикріпив янгола до свого рюкзака. Він мандрував з ним по всіх окопах, став талісманом. Його навіть не знімали під час боїв.

— Він нагадує, — казав Сергій, — заради чого ми тут. Не заради помсти. А заради тих, хто більше не може себе захистити.
---

«Ікона в попелі»

Це було під Авдіївкою. Після важкого бою позиції Сергія опинилися в оточенні. Зв’язку не було, підкріплення не проходило. Боєкомплект майже вичерпався, а ворог тиснув усе сильніше. У бліндажі стояла мертва тиша. Очі в хлопців були, як у людей, які вже не сподіваються.

Сергій вийшов надвір — у повітрі пахло згарищем. Серед руїн розбомбленої хатини він побачив щось блискуче. Підійшов ближче — у чорному попелі лежала стара, обгоріла, але вціліла ікона Богородиці. Окута в кіптяву, тріснута по краю, але обличчя — спокійне, чисте, ніби світліше за все навколо.

Сергій став на коліно. Не молився вголос. Просто стояв, поклав руку на серце і прошепотів: — Якщо ти ще десь тут… допоможи нам лишитися людьми. Навіть зараз.

Він забрав ікону і закріпив на стіні бліндажа. Того ж вечора сталося диво — раптово вийшов зв’язок. Через годину прибуло підкріплення. Всі залишилися живі.

Хтось із хлопців потім жартував:
— У тебе зв’язок з Богом краще, ніж із штабом.

А Сергій лише посміхнувся й тихо сказав: — Це не я. Це нагадування. Щоб ми не стали тими, проти кого самі воюємо.
Бо навіть у попелі завжди можна знайти ікону. А значить — і себе.

Він пройшов війну до кінця. Не став героєм з екранів, не писав мемуарів. Але кожен, хто служив поруч, пам’ятає його очі. Спокійні, тверді, людяні. Людина серед пекла.

Після війни Сергій повернувся додому. Посадив сад. У
І почав розмови зі школярами в місцевій школі.

Він завжди завершував свої виступи однаково: — Світ — це не тільки кулі й бетон. Це вибір. Щодня.
Завжди залишайся людиною. Навіть тоді, коли все говорить навпаки.