До четвертої ранку не спали з донечкою.
Моніторили новини…
Де летить, куди летить, скільки летить?…

Нескінченно заглядали в різні мережі навіть не щоб виносити мозок друзям питаннями:
- Як ви, цілі?
Просто впевнитися, що людина є в мережі, відповідно, жива…

Ййййййййбнсццццкплтьгсссня…

Потім вже відбилися…
Зранку спимо ж?
Як люди з чистою совістю, кріпко…

Ірина Олександрова вже збиралася нас патичкою тикати?
- Постав його? Хай походить??? (с)

Ото аж о дванадцятій я нарешті прокинулася…
Й то?
Тільки тому, що оператор одного з банків пропонував мені кредит на дуууууже вигідних умовах?:)
Побажала гарного дня й оголосила, що будь-які кредити, то не про мене!:)

Ще й досі не зовсім в адекваті?
Щось сьогодні голова не працює?
Не вся, звісно!:)
Їсти можу!:)

Й як не їсти?:)
Коли на протиугінних гумках з шипами, які з Китайщини нещодавно отримала, шкутильгала до крамниці цілком впевнено! Коровою на кризі себе не відчувала!:)
З крамниці приперачила добіса тттттулечок з матіасами!:) Й ціле відерце квашеної капусти!:) Бо всі ґаздині нашого гуртожитку геть ліниві, щоб наквасити особисто!:)
А Леонідівна наша юшки курячої з сирними «крокодилками» наварила!!!
Й я тої юшки!!!
З тою капустою!!!
З тими тулечками!!!
Нажерлася!:)
Як павук!:) (Баба Надя так формулювала!)

Начебто й в мозоку трохи розвиднілося?
А за півгодини знов планове знеструмлення трапиться.
Та й хай?
Книжку читатиму з ліхтариком!
Невсеремось!

Всім привітик)

Новорічні свята підійшли до кінця, і це значить що пора повертатися до звичного графіку й не лише робочого😊

Поки у мене була така собі міні відпустка, думала над планами/змінами на цей рік, й навіть почала втілювати їх.

1️⃣ Нова зачіска, уже зробила собі каре.

2️⃣ Почала займатися спортом (заняття 2 рази в тиждень як мінімум)

3️⃣ Прочитати 50 книг. 12 з яких від українських авторів.

Решту збережу в таємниці (тай вам менше читати😁), а у вас які плани?


#планина2026 #зміни #мотивація #назгадку

Ну ось, вже прочитала книгу "2000'000 кілометрів до мрії" Костянтина Симоненка. Деталі не буду вдаватися, але скажу тільки одне, книга дуже сподобалася. Я нібито теж там побувала і дуже добре уявила, як і чим живе кожен народ в різних країнах світу. Це було неймовірно.

Я не уявляю собі наших українських 6-річних дітей, які правлять великим конем на возі і везуть цеглини на будівництво, до якого відправив батько малого. Мені аж шкода стало за тих африканських дітей, які так рано дорослішають, і змушені допомагати батькам заробляти кошти на життя. У них взагалі немає дитинства. І це дуже сумно. Це наводить паралельно з тим, як російсько-українська війна змушує швидше подорослішати наших дітей.

А уявіть собі північну корею, ірак за правління кадафі, поки його режим не скинули, без світової павутини, без новин всього світу, а тільки місцевих новин, і пропаганди, що за кордоном все погано, а тут велике щастя. Та жителі інших сіл і міст в кореї без довідки навіть не мають право приїхати до іншого міста чи села, не кажучи вже про столицю. Столиця там тільки для багатіїв. Так само живуть і в туркменістані і туркмени. Там теж майже так само живуть, як в кореї. Як я прочитала, як вони там зараз живуть, то я цілком згодна з думкою пана Костянтина Симоненка, що навіть при радянському союзу такого не було, щоби нічого не знати, як живуть люди за межами країни і не читали світову літературу, і багато всього іншого. Я щаслива, що взагалі живу в такий прекрасній країні, як Україна! Дай Боже, щоби скоріше закінчилася війна, щоби ми показали всьому світові, як це жити вільно і насолоджуватися незалежністю і свободою в нашій державі!🇺🇦✌️ І так буде завжди.💙💛🙏🕊

Щодо інших країн, то вони навіть не уявляють, які вони щасливі живучи в своїй країні. У них є що повчитися і цінувати те, що ми маємо.

І далі вже буду читати "Вкрадена весна".

ЧЕКАЮ СИНА ІЗ ВІЙНИ

"Чекаю сина із війни, -
Сказала, плачучи, матуся, -
Про нього за́вжди бачу сни,
Його я втратити боюся.

Бо він пішов...єдиний син,
Пішов Вкраїну захищати...
Гіркіші сльози, ніж полин,
Вже довело́ся проливати.

Чекаю звісточки й молю́сь...
В молитві всюди і щомиті,
Я сина втратити бою́сь...
Чому́ ж прийшли ті московити?

Коли я чую: "Я живий,
Ти бережи себе, матусю...
Я тут... Обов'язок святий...
Та я додому поверну́ся."

Й тоді вмиваюся слізьми́,
І ні про що вже не питаю,
Читати знов беру́сь псалми...
І нашу зустріч уявляю.

Чекаю сина із війни
І мо́лю Бога, щоб зустріла...
Орду, Всевишній, відверни..."
І ще щось мати шепотіла.

Слова́ одні і ті ж щодня,
Щодня думки́, щодня моли́тви...
За що така ж бо нам платня?
Верни, Всевишній, з поля битви.

Верни додому, та живим,
Хай всі живими повертають,
Пропахлі димом фронтовим
В домівках рідних обіймають.

28.06.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

Лише 52 суботи…👀
Ми не любимо понеділки, ми ниємо і стогнемо вже у неділю вечором, що завтра на роботу, на навчання тощо.
У нас лише 52 суботи📆 протягом року, ще менше ідеальних субот, не зіпсованих хворобами чи іншими непореборними силами, сварками чи образами, понаднормовою роботою тощо.
А це лише 52 нагоди для спілкування з рідними, для зустрічі з друзями, прогулянки чи гри з дитиною, часу для себе, часу для хобі, для приготування улюбленої страви тощо. Хіба це багато?
І ми, з легкістю, ці 52 нагоди промінюємо на сидіння в соцмережах, зʼясування стосунків й, прости Господи, перегляд телебачення. У нас є вибір і цього року 365 📅 нагод для того, щоб створити теплі спогади, налагодити стосунки, зробити кроки для покращення свого життя, дарувати добро і любов собі й своїм близьким.

📋Список справ на суботу
Насправді це список, що підійде на будь-який день.
📍 посміхнутися
📍 зробити, щось для турботи про своє здоровʼя
📍 приготувати корисний сніданок
📍 ходити пішки
📍 прочитати мінімум 2 сторінки хорошої книги
📍 запланувати й зробити добру справу - задонатити
📍 організувати теплу зустріч з другом або рідною людиною
📍 написати, зателефонувати близьким людям
📍 погладити тваринку
📍 похвалити себе
📍 бути вдячним

Зроби сьогодні все правильно не змарнуй суботи зроби донат у цю мить⏱️
PayPal [email protected]
євро PL19102010264086000020648837
злотi PL17102010263947000020648839
Приват: 5168745111258668
IBAN: UA923052990000026207743673341
https://next.privat24.ua/send/czhpg
https://choko.link/taras_yarosh
mono: 5375411205154011
IBAN: UA883220010000026202335474676
https://send.monobank.ua/jar/3jDJbi56Rg

#історія #постаті
Михайль Семенко: Головний бешкетник українського футуризму ⚡️
Якщо ви думали, що літературний хайп вигадали сучасні блогери, то ви просто не чули про Михайля Семенка. 31 грудня 1892 року народився чоловік, який увірвався в українську літературу з гаслом: «Я палю свій Кобзар!». І ні, це не було актом вандалізму — це було оголошення війни провінційній нудьзі та шароварщині. 🔥

Семенко був справжнім панк-роком початку ХХ століття. Поки інші поети зітхали над вербами та соловейками, Михайль оспівував місто, бензин, дим і рух. Він замінив «журбу» на «динамізм», а традиційну риму — на зухвалі експерименти зі словами. Саме він заснував український футуризм (квебеко-футуризм, панфутуризм), перетворивши Київ та Харків на епіцентри авангарду, де поезія пахла кавою, друкарською фарбою та великими змінами. ☕️🗞️

Він був майстром епатажу: міг вийти на сцену в дивному вбранні, читати вірші-ребуси або створювати «поезомалярство», де букви складалися в картини. Семенко не просто писав — він конструював майбутнє, вірячи, що українська культура має бути не «етнографічним заповідником», а модерновим хмарочосом, що підпирає небо світової культури. 🏗️🏙️

Звісно, така вибухова енергія та інтелектуальна зухвалість не подобалися радянській системі, яка воліла бачити поетів слухняними гвинтиками. Але навіть перед трагічним фіналом у 1937-му Михайль залишався вірним собі — іронічним, гострим і безкінечно закоханим у ритм нового життя.

Сьогодні ми згадуємо Семенка як людину, яка навчила нас, що бути українцем — це не обов’язково плакати під тином. Можна бути стильним, зухвалим, футуристичним і водночас глибоко своїм. Тож, якщо сьогодні вам захочеться вийти за межі шаблонів — знайте, Михайль би вам точно підморгнув. 😉🚀

Всі про підсумки року розповідають, звітують, пишуть, радяться, чи писати про це, чи читати?!:)

Найголовніший підсумок: вижили!
Хіба це мало???

Якщо стосовно особисто мене:

Сьогодні вичитала в підсумках одної з численних френдес приголомшливе формулювання!:) Яке без дозволу миттєво взяла поносити!:)
- То їїїбуся, то несуся!:)
Тепер це призначається одним з найулюбленіших!:)

Ну й далі за списком!
Ненавиділа.
Дратувалася.
Обурювалася.
Кублилася.
Метушилася.
Пересувалася.
Сновигала.
Черевичила.
Човгала.
Сіяла.
Сапала.
Збирала.
Консервувала.
Роздавала.
Щепила.
Годувала.
Напувала.
Скубла.
Патрала.
Мила.
Прала.
Стригла.
Ремонтувала.
Мела.
Прибирала.
Прасувала.
Чистила.
Стригла.
Чухала.
Пііііііід…расила!:)
Варила.
Смажила.
Пекла.
Їла.
Пила.
Вакцинувала.
Лікувалася.
Лікувала.
Ховала.
Чаювала.
Кавувала.
Теревеніла.
Втомлювалася.
Відпочивала.
Перебувала в стані розпачу.
Зневірювалася.
Сподівалася.
Захоплювалася.
Прислухалася.
Знімкувала.
Звітувала.
Перла вишукане матюччя.
Сралася.
Тривожилася.
Метушилася.
Підтримувала.
Вислуховувала.
Трималася.
Наносила добро і завдавала користі.
Зловтішалася.
Не брала дурного до голови та важкого у руки.
Донатила.
Лякалася.
Накручувала.
Вбивалася.
Фантазувала.
Мріяла.
Читала.
Писала.
Ділилася.
Рахувала.
Перераховувала.
Надсилала.
Консультувала.
Консультувалася.
Радила.
Переймалася.
Зворушувалася.
Розчулювалася.
Милувалася.
Дивувалася.
Любила.
Скучала.
Зустрічала.
Проводжала.
Прощалася.
Усміхалася.
Раділа.
Плакала.
Ревла ревом.
Розчаровувалася.
Дуже розчаровувалася.
Дуже-дуже розчаровувалася.
Псссссешила.
Нервувалася.
Морозилася.
Контролювала.
Вдосконалювалася.
Старилася.
Схудла.
Переосмислювала.
Навчалася.
Навчала.
Виносила мозок.
Шикувала.
Прощала.
Не прощала.
Чекала.
Чекаю.
Шукала.
Не завжди знаходила.

В 2022 ми з Ірина Олександрова пили на брудершафт валерʼянку з тостом:
- За перемогу!!!

В 2023 та 2024:
- За добрі новини!

В 2025:
- Щоб взагалі без новин! Будь-яких!!!

Доживемо (якщо) до 2026, подивимось, як воно там?

А поки що донатимо!
Віримо в ЗСУ та ППО!
Бережімо себе й тих, хто поруч!
Будьмо та невсеремось, шановні!!!

(Картинки не гортати, бо їх там стррррашне, як багато!
Але всі характеризують мене особисто, довкілля, настрій, сподівання, політичну ситуацію!:)
Не змогла обрати!:)

#історія #цікаве
Окуляри: Як людство прозріло 👓✨
Уявіть собі світ, де після сорока років життя ви більше не можете прочитати жодного слова, а обличчя друзів перетворюються на акварельні плями 🌫️. Довгий час це було суворою реальністю для всіх. Але одного разу хтось дуже допитливий вирішив, що старість — не привід жити в тумані, і подарував нам можливість бачити світ у високій якості 4K ще до появи телевізорів.

📖 Камінь для читання та італійські майстри

Все почалося з "каменів для читання". У Середньовіччі ченці використовували опуклі лінзи з берилу або гірського кришталю, які просто клали зверху на текст 💎. Це було не надто зручно, але хоч якось дозволяло переписувати манускрипти.
Справжній прорив стався наприкінці XIII століття в Італії (ймовірно, у Пізі або Венеції). Хтось здогадався з’єднати дві лінзи докупи за допомогою оправи. Перші окуляри не мали дужок — їх тримали в руці або затискали на переніссі, наче прищіпку 🦀. Такий пристрій називався пенсне, і він був настільки статусним, що його навіть малювали на іконах у святих, які жили за тисячу років до винаходу окулярів. Оце ми розуміємо — художній анахронізм! 😂

🖨️ Друкарський верстат — головний спонсор короткозорості

До XV століття окуляри були рідкістю. Але коли Гутенберг винайшов друкарський верстат і книжок стало багато, раптово з'ясувалося, що половина населення планети не бачить літер 🤷‍♂️📚. Попит на окуляри злетів до небес. Це був перший випадок в історії, коли технологічний девайс став масовим не через моду, а через гостру потребу.

🎩 Дужки, що змінили обличчя

Цікаво, що звичні нам дужки, які чіпляються за вуха, з'явилися лише у XVIII столітті! До цього окуляри фіксували стрічками, мотузками або просто терпіли те, що вони постійно з'їжджають на кінчик носа 👃. Винахід лондонського оптика Едварда Скарлетта дозволив людям нарешті звільнити руки для кави, газет або керування екіпажем ☕.
🕶️ Від інтелекту до стилю
Довгий час окуляри вважалися ознакою слабкості або, навпаки, надмірного "ботанізму" 🤓. Але у XX столітті все змінилося завдяки Голлівуду та рок-зіркам. Окуляри стали частиною іміджу. Сьогодні ми носимо їх, щоб захиститися від сонця, синього світла моніторів або просто щоб додати собі трохи загадковості та інтелектуального шарму 💃🕺.

Зараз ми стоїмо на порозі розумних окулярів, які показуватимуть нам маршрути та перекладатимуть іноземні мови в реальному часі. Але все це було б неможливим без тих перших двох скелець, які колись дозволили людству нарешті роздивитися деталі цього чудового світу.

🧠 Їй було лише 3 роки, коли батько зрозумів: його донька вміє те, чого не повинна вміти жодна людина.

Бангалор, Індія. 1932 рік.

Маленька Шакунтала Деві грала з батьком у карти. Звичайна гра — нічого особливого.
Окрім одного: вона не дивилася на карти.

Одного погляду на руку батька їй вистачало, щоб назвати всі карти по пам’яті. Він вирішив, що це випадковість. Перетасував колоду — вона знала порядок.
Попросив додати числа — вона відповіла ще до того, як він договорив.
Дав приклади на множення — вона розв’язала їх швидше, ніж він встиг записати.

Шакунталі було три роки.
І вона рахувала, як машина.

Тільки комп’ютерів тоді ще не існувало.

У п’ять років вона розв’язувала складні математичні задачі, які ставили дорослих у глухий кут. Її батько, цирковий артист, почав брати доньку на виступи. Глядачі завмирали: як дитина може таке робити?

Сама Шакунтала не вважала це чимось надзвичайним. Для неї числа не були задачами — це була мова, якою вона вільно говорила.

Дослідник інтелекту з Каліфорнійського університету в Берклі Артур Дженсен після вивчення її здібностей сказав:

«Для неї маніпуляція числами — це рідна мова. Для більшості з нас арифметика — як іноземна, яку ми ледве вивчили у школі».

Поки ми напружуємося, рахуючи чайові в ресторані, Шакунтала могла в голові множити 13-значні числа швидше, ніж їх встигають прочитати вголос.

І вона це доводила.

У 1977 році в університеті в Далласі їй дали завдання, яке звучало абсурдно:
знайти 23-й корінь із числа з 201 цифри.

Для перевірки підготували комп’ютер UNIVAC — величезну машину, яка займала цілу кімнату.
Запустили секундомір.

Шакунтала подивилася на число. Її губи ледь рухалися.
Через 50 секунд вона назвала відповідь.

Комп’ютер ще рахував.

Коли машина завершила обчислення —
Шакунтала була права.

Вона перемогла комп’ютер.
У голові.
За 50 секунд.

Але це було не все.

У 1980 році в Імперському коледжі Лондона їй дали новий виклик:
помножити два 13-значні числа.

Більшість людей не встигла б їх навіть прочитати.

Шакунтала закрила очі.
Минуло 28 секунд.

Вона відкрила очі й безпомилково продиктувала результат — 26-значне число.
Ці 28 секунд включали навіть час, за який вона його вимовила вголос.

Книга рекордів Гіннеса занесла її до свого видання 1982 року. Світ назвав її «людським комп’ютером».

Але її історія значно глибша за рекорди.

Шакунтала Деві була не просто математичним феноменом. Вона була жінкою з Індії середини ХХ століття, яка подорожувала світом, виступала в найпрестижніших університетах і змушувала західних учених переглянути уявлення про можливості людського мозку.

Вона писала книги, які робили математику доступною й цікавою.
Виступала за права ЛГБТІК+ в Індії задовго до того, як це стало прийнятним.
Балотувалася до парламенту.
Жила так, як хотіла — всупереч усім очікуванням, нав’язаним жінкам її покоління.

Її часто питали: як це працює?
Вона ніколи не давала «наукової» відповіді. Бо для неї це не було чимось особливим.

Вона просто так мислила.

🗨️ «Числа мають життя», — казала вона. — «Це не просто символи на папері».

Шакунтала Деві померла у 2013 році, у 83 роки, в тому самому місті, де народилася і вперше зрозуміла, що її розум працює інакше.

На той час комп’ютери стали неймовірно потужними.
Вони рахують у мільярди разів швидше за людину.

Але навіть вони не можуть зробити те, що робила Шакунтала.

Бо комп’ютери йдуть за алгоритмами.
А вона бачила числа живими.

У 1977 році вона перемогла машину в обчисленнях.
Але справжня перемога була іншою.

Вона нагадала світу:
людський геній не зводиться до обчислювальної потужності.

Їй було три роки, коли батько зрозумів, що вона інша.
Наступні 80 років вона показувала світові, наскільки дивовижною може бути інакшість.

Наступного разу, коли хтось скаже, що люди не можуть змагатися з комп’ютерами —
згадайте Шакунталу Деві.

Жінку, яка знайшла 23-й корінь із 201-значного числа… в голові.

✨ І нагадала нам: деякі форми геніальності — унікальні, незбагненні й прекрасно людські

#історія #події
Народження українського друкарства: Величний шлях київського Часослова 📜
30 грудня 1616 року сталася подія, що назавжди змінила інтелектуальний та духовний ландшафт Східної Європи. У друкарні Києво-Печерської лаври побачив світ Часослов — перша книга, надрукована в межах монастиря під керівництвом видатного просвітителя Єлисея Плетенецького ⛪️

Ця книга не була просто збіркою молитов. Часослов став головним підручником того часу, за яким українці вчилися читати та писати протягом багатьох десятиліть. Саме через нього тисячі дітей пізнавали грамоту, формуючи національну ідентичність та культуру ✍️

Поява київського Часослова ознаменувала перехід до потужного промислового книговидання в Україні. Видання вирізнялося високою якістю друку, майстерними гравюрами та вишуканим оформленням, що свідчило про неймовірний рівень майстерності українських друкарів XVII століття 🎨

Для українського суспільства того часу це був акт культурного самоствердження. В умовах тиску та спроб асиміляції, власна друкована книга стала потужним інструментом збереження традицій та поширення знань. Часослов заклав фундамент для подальшого розквіту Києво-Могилянської академії та перетворив Київ на один із найбільших видавничих центрів тогочасного світу 🌍

Сьогодні цей фоліант є не лише безцінною пам’яткою кириличної писемності, а й символом того, як слово, закарбоване на папері, здатне об'єднати народ навколо знань та духовності. Минають століття, а сторінки київського Часослова продовжують нагадувати нам про силу української книги та велич нашої інтелектуальної спадщини 🏛️