#історія #факт Листи з-під обстрілів: Приватний щоденник Антуана де Сент-Екзюпері ✈️🌊 ​Для всього світу Антуан де Сент-Екзюпері — це автор безсмертного «Маленького принца» та відважний пілот. Проте за фасадом героїчного авіатора ховалася людина, яка переживала глибоку приватну кризу. Його останні листи та щоденникові записи 1944 року відкривають нам іншого «Екзю» — втомленого від війни та розчарованого в тому, куди котиться людство. ​Маловідомим фактом є те, що Сент-Екзюпері взагалі не мав літати під час Другої світової. Через численні травми від попередніх аварій він ледь міг самостійно одягнути комбінезон, а лікарі категорично забороняли йому підніматися в небо. Проте він наполіг на своєму, бо відчував: його приватна честь не дозволяє йому залишатися в безпеці, коли інші гинуть. 🕯️ ​«Я ненавиджу свій час» У своєму останньому приватному листі, написаному за день до зникнення, Антуан висловив думки, які різко контрастували з офіційною пропагандою перемоги: «Я ненавиджу свій час. Сьогодні людина помирає від спраги в оточенні пральних машин... Якщо я повернуся живим з цієї неминучої, але невдячної війни, мені буде лише одне питання: що можна сказати людям?». Він відчував, що світ стає занадто механічним, і в ньому все менше місця для «маленького принца», що живе в кожному. ​Приватна втеча в небо Для Антуана кожен політ був не просто військовим завданням, а можливістю побути наодинці зі своїми думками. На висоті 10 000 метрів він відчував спокій, якого не міг знайти на землі серед політичних інтриг та шуму війни. Колеги-пілоти згадували, що він часто забував про курс, заглибившись у роздуми або читання книги прямо за штурвалом. 🌌 ​Останній обрій 31 липня 1944 року він вилетів з Корсики у свій останній розвідувальний політ і не повернувся. Лише через десятиліття було знайдено уламки його літака на дні Середземного моря. Його смерть стала такою ж загадковою, як і зникнення його маленького героя на планеті Земля. ​Ця історія — про приватну ціну гуманізму. Сент-Екзюпері загинув не за територію, а за право людини залишатися людиною навіть у найтемніші часи. Його листи — це не просто хроніка війни, це крик душі, яка шукала сенс там, де панував хаос. ✨

#історія #постаті Павло Шандрук: Генерал, який переграв історію в останньому акті. 22 січня 1882 року народився Павло Шандрук — постать, яку радянська історіографія намагалася стерти або виваляти в багнюці, а українська довго не знала, куди прилаштувати через «незручний» фінал його кар’єри. Проте саме він став людиною, яка врятувала тисячі українських життів, коли велика політика вже була безсилою. 🎖️🇺🇦 Від Армії УНР до польських орденів Шандрук пройшов класичний шлях українського офіцера того часу: від підполковника царської армії до генерал-хорунжого Армії УНР. Після поразки визвольних змагань він не пішов торгувати мемуарами, а продовжив професійне вдосконалення. У міжвоєнний період він став офіцером контрактної служби Війська Польського. Коли у 1939 році нацистська Німеччина напала на Польщу, полковник Шандрук проявив себе настільки героїчно, що отримав найвищу польську військову нагороду — орден Virtuti Militari. Це був рідкісний випадок, коли українця вшанували за захист польської держави. ⚔️🇵🇱 Смертельний номер: Квітень 1945-го Найбільш дискусійний і водночас найбільш героїчний етап його біографії припадає на кінець Другої світової війни. У березні 1945 року він очолив Український національний комітет і став командувачем Української національної армії (УНА). Багато хто критикує його за співпрацю з німцями, але давайте поглянемо на факти тверезо: У березні 1945-го Третій Рейх уже був трупом. Шандрук прийняв командування дивізією «Галичина», яка на той момент була фактично гарматним м'ясом у руках Берліна. Його метою було вивести дивізію з підпорядкування СС, перетворити її на національне військо та здатися західним союзникам. І йому це вдалося. Завдяки його авторитету та дипломатичним зусиллям (зокрема згадці про той самий польський орден), британське командування відмовилося видавати вояків дивізії радянському союзу. Замість сибірських таборів або розстрілів, 10 тисяч українських хлопців отримали шанс на життя на Заході. 🛡️🕊️ Критичний погляд на стратегію Якби ми судили Шандрука за мірками кабінетного мораліста, можна було б закидати йому «колабораціонізм». Але як стратег і гуманіст, він здійснив неможливе: у хаосі краху нацизму він витягнув ціле з’єднання з пастки, в якій загинули мільйони інших. Шандрук довів, що генерал — це не той, хто гарно виглядає на параді, а той, хто здатен зберегти свою армію навіть у момент тотальної катастрофи. 📉🧠 Його мемуари «Arms of Valor» («Сила доблесті») є обов'язковими для прочитання кожному, хто хоче зрозуміти, що таке українська військова честь у безвиході.

#істопія #події Для багатьох українців 22 січня традиційно асоціювалося з урочистими промовами про єдність та «живими ланцюгами». Проте у 2014 році цей день отримав новий, трагічний і водночас героїчний сенс. На вулиці Грушевського в Києві, під акомпанемент вибухів світлошумових гранат та гуркіт водометів, режим януковича перейшов межу, за якою вороття до «мирного врегулювання» вже не було. Смерть Сергія Нігояна та Михайла Жизневського стала точкою неповернення для всієї країни. 🕯️🇺🇦 Герої не з підручників, а з передової Першою жертвою став 20-річний вірменин із Дніпропетровщини Сергій Нігоян. Його образ — із проникливим читанням Шевченкового «Кавказу» на тлі барикад — став одним із символів Майдану. Отримавши смертельні поранення картеччю в голову та груди близько шостої ранку, він довів, що за українську свободу готові помирати ті, для кого вона стала особистим вибором, а не просто рядком у паспорті. 🛡️🕊️ За кілька годин по тому, біля стадіону «Динамо», куля в серце обірвала життя 25-річного білоруса Михайла Жизневського. Іронія долі: людина, яка втекла з білорусі від політичного тиску, знайшла свою смерть, захищаючи право українців на гідне майбутнє. Те, що першими загиблими були етнічний вірменин та білорус, назавжди зняло питання про «вузький націоналізм» протесту — це була боротьба цінностей, а не етносів. ✊🇧🇾 Кривавий іспит для суспільства Ці вбивства стали логічним наслідком «диктаторських законів» від 16 січня, якими москва намагалася руками своїх маріонеток перетворити Україну на чергову зону мовчання. Режим розраховував, що кров залякає протестувальників, але ефект виявився діаметрально протилежним. Замість того, щоб розійтися по домівках, тисячі людей зрозуміли: або вони повалять цю систему, або система почергово перестріляє їх усіх. ⚖️🔥 Об’єктивність через призму років Якщо дивитися на ці події критично, варто визнати: тогочасна опозиція виявилася абсолютно не готовою до такого сценарію. Поки політики в теплих кабінетах намагалися домовитися про «компроміси», вулиця вже вела справжню війну. Відсутність чіткої стратегії у лідерів Майдану призвела до того, що ініціативу перехопили рядові активісти, а ціна перемоги зросла в геометричній прогресії. До того ж, навіть через роки після Революції Гідності, юридична крапка у справах вбивць з «беркуту» так і не поставлена належним чином, що залишає гіркий присмак несправедливості. 📉🥀 Смерть Нігояна та Жизневського 22 січня назавжди змінила архітектуру українського спротиву. Саме тоді стало зрозуміло, що Соборність — це не лише про територію, а насамперед про спільну жертовність заради свободи. 🕯️📜

1937 рік: «Українці починають уникати української мови і навіть віддають своїх дітей до російської школи… В установах скрізь фігурує мова російська, бо начальство українською не розуміє й не бажає розуміти. Селян, які потрапляють до армії, перенавчають по-російськи. На людей, що розмовляють українською мовою, зизом дивляться, звуть їх петлюрівцями й націоналістами, дають приписи спецчастині поцікавитися такими типами». Одна українка-вчителька на питання, чому вона віддала дочку до російської школи, відповіла: «Взагалі Україна й українська мова - це зараз дуже проблематично. Ви ж бачите, як починаються гоніння на українців. А я не хочу калічити дитину. Досить уже, що на нас усі тикають пальцями» …До чого тепер доходить страх виявити свою українську національність, просто до смішного. Лікар Кудрицька (родичка лікаря Кудрицького по процесу СВУ) розповідає, що в них у сімʼї спалили майже всі українські книжки, заборонили дітям розмовляти українською мовою, а багато хто із знайомих хочуть перевести дітей до російської школи, щоб хоч якось життя зберегти» (З оперативної інформації НКВС УРСР про українську інтелігенцію, підслухані і записані розмови. Балакали Пікуль, Бойко Ніна, Терниченко, Дробот, Лисенко Остап, Матушевські та інші) Згодом нащадки цих заляканих людей скажуть: «А у нас дома всєгда на русском говорілі, мнє так прівичнєй». Взагалі я випадково натрапила на книгу Василя Даниленка «Ізидора, рідна сестра Лесі Українки: від сталінських таблоів до еміграції». Вона складається з біографії Ізидори Косач-Борисової, її власних мемуарів та оперативної інформації НКВС. У спогадах Ізидора розповідає про свій арешт і задушливу атмосферу, яка йому передувала: постійне відчуття загрози увʼязнення, яке пригнічує і виснажує. Нервова напруга сягала межі, коли арешти здебільшого проводились по ночах і втомлені люди замість спати, слухали, за ким прийшли на цей раз. «У 1937 р. в Україні було стільки арештів, що авта з НКВД по цілих ночах снували по всіх вулицях і возили арештованих». Хапали усіх підряд, люди зникали масово, міста і села охопила паніка. В архівах НКВС згадується безіменний художник, який сказав на якійсь із зустрічей: «Втомився дивитись, втомився розуміти, втомився думати. Боюся людей, боюся всього, власної тіні боюся. Сиджу вдома, варю манну кашу, і це називається в Союзі творчість. Всі задихаються, бо нема чим дихати». От що відбувається, коли приходить Москва і починає царювати. Ізидора змальовує жихливу картину існування підсоветської людини в першу чергу для іноземців, які відвідуючи радянський союз не розуміють реалій того життя за совєтів, дивуються, що з ними ніхто не хоче говорити. «Чужинці, навіть ті, що вміють бачити не тільки те, що їм там показують, все ж таки не можуть цілком зрозуміти й відчути, як живе й почувається підсоветська людина. Кожен чужинець із будь-якої більшої країни завжди свідомий того, що людські й громадянські права йому особисто застережені його державою, і йому важко зрозуміти почування безправної підсоветської людини, що повсякчас перебуває (роками!) під загрозою всякого насильства. В совєтському «раю» кожен знає, що він безправна істота, там ніхто ніколи не буває певен, що його безвинно не арештують. Навпаки, кожен знає, що його ні за що, ні про що можуть посадити у вʼязницю, катувати, навіть замучити на смерть, а що вже напевне - зруйнувати його родину, переслідувати членів його родини і т. д., і ніхто його не рятуватиме від того. На кожному кроці люди там відчувають приниження їх людської гідності. Бути обʼєктом переслідування, приниження людської гідності у важливих моментах, як і в дрібницях - це там така звичайна річ, як сон чи повітря». Дуже раджу до прочитання, правда, в магазинах її вже не знайти, але є начитана книга на ютюбі. #історіяліхтармайбутнього

Домашніх тварин не можна буде використовувати в рекламі, утримувати тварин на постійній прив'язі без вигулу та проводити болісні косметичні втручання без медичних показань Це Рада прийняла за основу закон, який посилює відповідальність за жорстоке поводження з тваринами. Ще має бути друге читання. Також документ вперше дає чітке визначення поняття "залишення тварини напризволяще" – це допоможе притягувати до відповідальності недобросовісних опікунів і опікунок. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

#історія #постаті Берта Морізо: Муза та бунтарка в білих рукавичках 🎨👗 14 січня 1841 року народилася жінка, яка довела: імпресіонізм — це не лише чоловіча справа з бородами та циліндрами. Берта Морізо була не просто «першою леді» цього бунтівного напряму, а його справжнім серцем, додавши до грубих мазків Моне та Дега неймовірну жіночність, світло та домашній затишок. 🕊️✨ Бути жінкою-художницею у Франції XIX століття було тим ще квестом. Пристойним панночкам дозволялося малювати квіточки у блокнотах, але аж ніяк не виставлятися в салонах поруч із чоловіками. Берта ж плюнула на умовності. Вона стала невід’ємною частиною компанії «знедолених» імпресіоністів і брала участь майже у всіх їхніх виставках (пропустила лише одну, і то через народження доньки). 🖼️💪 Магія миттєвості та «недосказаності» Морізо мала унікальний стиль: її полотна здаються незавершеними, ніби вона щось недоговорила, залишивши глядачеві простір для фантазії. Вона майстерно передавала повітря, рух тканини та ніжність шкіри. Її улюбленими моделями були сестра, донька та вона сама. Замість епічних битв вона малювала «битви» щоденного життя: ранковий туалет, прогулянку в саду чи читання книги. 🧺🌸 Муза Едуара Мане та родинні зв’язки 🎩❤️ Зв'язок Морізо з Едуаром Мане — це окремий роман у листах та портретах. Вона була його улюбленою моделлю (згадайте знамениту «Балкон»), але він ніколи не був її вчителем у прямому сенсі — вони впливали один на одного як рівні. Зрештою, Берта стала частиною родини Мане, вийшовши заміж за брата Едуара — Ежена. Кажуть, Ежен був ідеальним чоловіком для художниці: він не лише не забороняв їй малювати, а й сам носив її мольберт під час пленерів. 🤵🎨 Трохи мистецької іронії: Критики того часу, не знаючи, як вколоти талановиту жінку, писали, що її живопис «жіночний до безумства». Сьогодні ж ми розуміємо: те, що вони вважали слабкістю, було її найбільшою силою. Берта Морізо навчила світ бачити красу в миттєвих дрібницях, які зазвичай вислизають від суворого чоловічого погляду. 💎👁️ Вона померла молодою, у 54 роки, але залишила після себе сотні полотен, які сьогодні оцінюються у десятки мільйонів доларів. Але головне — вона залишила нам право бути собою і бачити світ у всіх його акварельних відтінках. 🌈🎭

❗️ Чоловікам 25+ можуть скасувати «студентську» відстрочку від мобілізації, — голова комітету ВР з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак Що відомо: ➡️ Законопроєкт уже готують до другого читання в Комітеті з питань нацбезпеки, оборони та розвідки. ➡️ Йдеться саме про обмеження відстрочки, а не права на освіту. ➡️ До 2022 року в Україні навчалися близько 30 тисяч чоловіків 25+, станом на вересень 2025-го — вже близько 250 тисяч. ➡️ Держава почала масові перевірки: майже 50 тисяч осіб відрахували, бо вони фактично не навчалися. Також перевіряють керівництво навчальних закладів — уже відкрито 8 кримінальних справ через фіктивний набір студентів. ➡️ Ініціативу називають радикальною, але такою, що потрібна для безпеки країни. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

TCL випустила Note A1 NXTPAPER — пристрій для читання та нотаток, що використовує кольорову LCD-панель замість технології E Ink. Екран діагоналлю 11,5 дюймів має частоту оновлення 120 Гц та роздільну здатність 2200 x 1440 пікселів. Пристрій оснащений вісьмома мікрофонами для транскрибації аудіо та підтримкою стилуса T-Pen Pro. https://channeltech.space/devices/tcl-note-a1-nxtpaper-specs-price-launch/

Як увімкнути новий режим читання Accessibility Reader на iPhone та Mac https://channeltech.space/articles/how-to-use-accessibility-reader-apple-devices-guide/

#дати #свята HumanLight: Світло розуму та доброти у розпал зими 🕯️🤝 23 грудня світ відзначає HumanLight — сучасне гуманістичне свято, яке було започатковане у 2001 році в США. Воно створене для людей, які не сповідують традиційних релігій, але відчувають потребу зібратися разом у період зимового сонцестояння, щоб відсвяткувати людські цінності, розум та співчуття 🌍. Філософія свята: Світло всередині нас ✨ Назва свята поєднує слова «Human» (людина) та «Light» (світло). Ідея полягає в тому, що джерелом «світла» в нашому світі є не надприродні сили, а самі люди — через свої добрі вчинки, наукові відкриття та підтримку одне одного. HumanLight акцентує увагу на позитивному баченні майбутнього, яке ми будуємо власними руками 🛠️. Основні цінності HumanLight 💎 Свято базується на трьох «китах» гуманізму: Розум та наука: Повага до знань та критичного мислення, які допомагають нам розуміти світ 🧠. Співчуття: Турбота про ближніх, волонтерство та активна допомога тим, хто цього потребує ❤️. Надія: Віра в те, що спільними зусиллями ми можемо зробити планету кращим місцем для життя 🌿. Як відзначають цей день? 🕯️ Оскільки свято не має суворих догм, кожен відзначає його по-своєму: Запалювання свічок: Часто запалюють три свічки, що символізують Розум, Співчуття та Надію 🕯️🕯️🕯️. Спільні вечері: Друзі та родини збираються за святковим столом, щоб обговорити досягнення людства за минулий рік. Благодійність: Це ідеальний час для пожертвувань у наукові фонди, екологічні організації або допомоги локальним громадам 🎁. Освіта: Проведення лекцій або читання книг, що надихають на нові звершення. Чому це важливо сьогодні? 🇺🇦 У часи випробувань, які зараз переживає Україна, принципи гуманізму набувають особливого значення. Це день, щоб згадати про силу людської солідарності, про волонтерів, які стали «світлом» для тисяч людей, та про незламність духу, що тримається на вірі в людину та справедливість 🇺🇦✨. HumanLight нагадує нам: навіть у найнайпохмуріші зимові дні ми самі здатні запалити світло, яке зігріє оточуючих.