В променях сонця 🌞 народжується мрія

#поезія Давай підем крізь зи́му цю, туди, де Бог лікує ду́ші. Переминаючи сльоту і заметілі ці колючі. Давай яко́сь переживем оці сніги, що студять пальці. Скажи мені: "Je t'aime, je t'aime," і закрути у білім вальсі... Най ці сніжинки льодяні на мить розбудять наші ве́сни. І стане тепло так мені, як птаха од зими воскрену... Давай підем крізь зи́му цю, туди, де літо з солов'ями. Де пахне медом з чебрецю і коні льо́тають степами... А нині сніг. А нині сніг. І я, мов Герда з тої казки, на роздоріжжі трьох доріг шукаю в споминах підказки. Давай втечемо од зими, наперекір усім завіям. Нема моєї в тім вини, що дотепер живу у мріях... Давай піде крізь зи́му цю... Людмила Галінська

#історія #постаті 28 січня 1853 року в Гавані народився Хосе Марті — людина-символ, яку на Кубі називають просто «Апостолом». Він примудрився поєднати в собі непоєднуване: тонку душу поета-модерніста та залізну волю революціонера, який поклав життя на вівтар незалежності своєї батьківщини від іспанської корони. 🇨🇺✍️ Свобода як стиль життя Марті почав свою боротьбу ще підлітком. У 16 років він уже видавав газету «Вільна Куба», за що іспанська влада оперативно відправила його на каторгу, а потім у вигнання. Більшу частину життя він провів у роз’їздах — від Мексики до США, де займався тим, що ми зараз назвали б «фандрайзингом для революції». Він об’єднав розрізнені групи емігрантів у Кубинську революційну партію, готуючи масштабне повстання. ⛓️🌍 Поезія, що стала піснею Марті був одним із лідерів латиноамериканського модернізму. Його збірка «Прості вірші» (Versos Sencillos) — це класика світової літератури. Найцікавіше, що саме його вірші лягли в основу всесвітньо відомої пісні «Guantanamera». Тож, коли ви чуєте цей запальний мотив, знайте — це слова людини, яка понад усе на світі любила свою «землю, де росте пальма». 🎶🌴 Смерть героя: Сонце в обличчя Хосе Марті не був «кабінетним» ідеологом. У 1895 році, коли на Кубі почалося чергове визвольне повстання, він особисто висадився на острів зі зброєю в руках. Його смерть у бою біля Дос-Ріос була майже літературною: попри попередження досвідчених генералів, він верхи на білому коні кинувся в атаку на іспанські позиції та загинув від ворожої кулі. Він завжди казав: «Я хочу померти під сонцем, з обличчям, зверненим до неба». Так і сталося. 🏇☀️ Спадщина без кордонів Хоча сьогодні кубинський режим намагається монополізувати ім'я Марті, його ідеї були набагато ширшими за будь-яку ідеологію. Він мріяв про вільну Латинську Америку, де панує освіта, культура та взаємоповага. Для кубинців він — як Шевченко для українців: пророк, чиї слова цитують у радості та в горі, і чий авторитет залишається незаперечним крізь століття. 📚✊

🇪🇸 Іспанія зустрічає українську збірну з боксу теплим морем і рожевим заходом сонця — ідеальний краєвид для команди, яка щодня працює над великими мріями. 💙💛 Жіноча збірна натхненно та активно працює на навчально-тренувальному зборі, адже вже за тиждень на команду чекає перший міжнародний старт у 2026 році, турнір BOXAM Elite 2026 у місті Ла-Нусія який пройде з 3 по 8 лютого #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦

З тимчасово окупованих територій евакуйовано ще двох підлітків. У межах ініціативи Президента України Bring Kids Back UA за підтримки «Української мережі за права дитини» та волонтерської ініціативи Humanity з тимчасово окупованої території вдалося повернути ще двох підлітків. Постійний контроль і тиск з боку окупаційної влади змушували їх роками залишатися в ізоляції, без можливості вільно планувати майбутнє. Єдиним, що допомагало триматися, була мрія виїхати до рідних на підконтрольну Україні територію. Після звернення по допомогу було організовано безпечний виїзд. Наразі підлітки возз’єдналися з рідними та поступово повертаються до нормального життя. Як зазначили Bring Kids Back UA, евакуація відбулася в межах проєкту «Повернення та реінтеграція дітей і молоді, постраждалої внаслідок російської депортації та окупації», за фінансової підтримки Terre des hommes Deutschland. Національне інформаційне бюро https://t.me/Ukraineaboveallelse

#історія #речі Навушники: Від катувань електрозв’язківців до персонального аудіопростору 🎧 Сьогодні ми одягаємо навушники, щоб відгородитися від світу, але перші власники цього девайса мріяли про зовсім інше — просто вижити після робочої зміни. 📞 Важка праця телефоністок Наприкінці XIX століття навушники були професійним інструментом телефонних операторів. Це була масивна конструкція вагою до 2-3 кілограмів, яка складалася з одного величезного динаміка, що кріпився до плеча. Уявіть, як боліла шия після 10 годин такої «музики»! ⛪ Телефонотека: Стрімінг Вікторіанської епохи У 1890-х роках у Британії з'явилася служба Electrophone. За солідну абонплату ви могли замовити навушники додому і... слухати прямі трансляції з театрів або церковні служби. Це був прототип Spotify: люди сиділи у вітальнях і тримали біля вух пристрої, схожі на медичні стетоскопи. 🏠 Кухонний винахід Натаніеля Болдуїна Перші сучасні навушники (з двома динаміками та дугою через голову) зібрав американець Натаніель Болдуїн прямо на своїй кухні в 1910 році. Він надіслав їх флоту США. Військові спочатку скептично поставилися до «кухонної саморобки», але після випробувань зрозуміли: вони працюють набагато краще за все, що було раніше. Болдуїн навіть не запатентував винахід, бо вважав його дрібницею. 🎶 Стереофонічний прорив та Walkman До 1958 року навушники використовували лише зв’язківці та пілоти. Джон Косс змінив усе, створивши перші стереонавушники для прослуховування музики. А справжня революція «персонального звуку» сталася у 1979 році з появою Sony Walkman. Музика вперше стала приватною: ви могли йти натовпом, але чути лише свій улюблений рок-н-рол. 🔇 Цифрова тиша Сучасні навушники вміють не лише грати, а й мовчати. Система активного шумопоглинання (ANC) була розроблена для пілотів, щоб захистити їхній слух від гуркоту двигунів. Сьогодні ж вона дозволяє нам створювати власний «вакуум» посеред галасливого мегаполіса.

#поезія Тане сніг нездійсненними мріями, І струмочком біжить як вода... І зникають мої всі надії, І минають хвилини життя. Лише спогади Душу гріють... Безкінечною ниткою в даль... Пролягає мій шлях, тьмяніє... Ніби ніч у забутих снах. Спокій серця, безмовна тиша... Вітер голе гілля хита І над кронами... сивий, свище, Він володарем світу став. Ще зима забарилась в дорозі... Місяць лютий без снігу зустрів. Зупинився, присів на порозі, Розмовляючи мовою снів. Чи чекати на іншу погоду, Бо неспокій Душі не мине, Коли ніч зійде місячна знову, Сон омріяний хай оживе. Тане сніг нездійсненними мріями... Не морозить світанки Зима... Моя Доля блукає з надією По стежинах земного життя. Галина Адамович

#поезія Між нами Між нами дні, між нами ночі, Між нами дихання весни. Між нами погляд очі в очі, Між нами кольорові сни. Між нами музика і рими, Я їх придумала сама. Між нами небо, сонце, зими І так омріяна весна. Між нами відстань і вокзали.. Між нами різні два світи. Між нами у повітрі фрази - Я знала їх, промовчав ти.. Тетяна Андреєва

У Житомирі вшанували пам’ять єврейського героя — захисника України Максима-Вольфа Булигіна: у ліцеї «Ор Авнер» відкрили меморіальну дошку «Світла пам’ять Максиму Булигіну. Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо. Барух Даян а-Емет — Благословенний Праведний Суддя», — Федерація єврейських громад України. 20 січня у Житомирі в приватному ліцеї «Ор Авнер», де навчався Максим-Вольф Булигін, відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки. Він загинув 10 червня 2024 року, захищаючи Україну на фронті. У заході взяли участь батьки, рідні, учні, педагоги та представники єврейської громади. Цього дня згадували не лише військову службу Максима, а й його людський шлях — випускника школи, добровольця, «українського єврея», який зробив свідомий вибір. Максим Булигін народився і виріс у Житомирі. Він мав громадянство України і був «українським євреєм» — саме так ця інформація зазначена в українській Вікіпедії. Він був єдиною дитиною в родині, відвідував єврейський дитячий садок, а згодом закінчив хабадський ліцей «Ор Авнер», де протягом 25 років учителькою працювала його бабуся. Бабуся Максима, Тетяна Липінська, згадувала про нього просто і дуже по-людськи: «Він називав себе “бабусиним хлопчиком”». За рік до загибелі у Максима з’явилася кохана, вони призначили весілля на кінець червня. Захисник узгодив відпустку, але за два тижні до омріяного дня загинув. 24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення Росії, Максим отримав повістку і одразу став на захист рідної України. Він воював у складі різних підрозділів. У 2024 році Максима перевели до іншого батальйону. Він сам запропонував стати оператором БПЛА, опанував цю спеціальність і вирушив на своє перше бойове завдання — з якого вже не повернувся. Оператор БПЛА Максим-Вольф Булигін героїчно загинув 10 червня 2024 року в селі Роботине Запорізької області, коли російські окупанти скинули вибухівку на його позицію. 25 червня 2024 року після традиційної юдейської церемонії прощання біля синагоги в Житомирі, яку провів рабин Шломо Вільгельм, Максима Булигіна поховали на Смолянському міському військовому кладовищі. За особисту мужність, проявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Максим Булигін був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня — Указом Президента України від 27 листопада 2024 року № 787. 20 червня про загибель Максима Булигіна на своїй сторінці у Facebook написав Головний рабин Києва та України Моше Асман. Тим самим Указом Президента № 787 таку ж нагороду — орден «За мужність» III ступеня (посмертно) — отримав і син самого рабина Моше Асмана, Матитьягу Самборський. Відкриття меморіальної дошки у Житомирі має значення не лише як локальна подія. Це частина ширшого процесу збереження пам’яті про загиблих захисників України — незалежно від їхнього походження, віросповідання чи національної належності. Історія Максима Булигіна спростовує пропагандистські міфи про нібито «відстороненість» національних меншин від захисту України. Єврейська громада країни з перших днів війни бере участь в обороні — на фронті, у волонтерстві та гуманітарній допомозі. Меморіальна дошка на стінах школи — це нагадування про конкретне життя і конкретну втрату. Про людину, яка могла жити звичайним життям, але стала на захист своєї країни. Як ви вважаєте, чи мають і в Ізраїлі пам’ятати та говорити про героїв свого народу, які загинули, захищаючи Україну? 👉 Повний матеріал — за посиланням: https://nikk.agency/uk/u-zhitomiri-vshanuvali-pamyat-ievrejskogo/ НАновости‼️:- новини Ізраїлю Важливо❓ Поділіться ❗️ і підписуйтеся, щоб не пропустити подібні матеріали https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

"Коралі" (вірш Ірини Вірної) Розкажи, що думаєш про мене. Розкажи, що сниться уночі. Розкажи про мрії потаєнні. Передай надії радісні й сумні. Я зберу твої надії-мрії у разки коралів диво-дивних, уквітчаю казками своїми і носитиму на шиї як намИсто. Кожен раз, як буду споминать про тебе, мріятиму про забуте й нездійсненне. Кожен раз, як буду споминать про тебе, мріятиму про майбутнє й потаєнне. 02.01.2026 Ірина Вірна 💙💛 https://youtube.com/shorts/121H1-L-f8s?si=0v3l2Y8_XfepwvW7