#поезія
Вишила би долю... Та, нема кольòрів ...
Залишився чорний поміж сірих дум.
І бракує схеми. І нема тих взорів,
щоб зашити чорне, розігнавши сум.
А мені б червоний. Наче квіти маку...
В кетягах калини, стиглих, як нектар,
вишила б кохання, то життя ознàка.
Вишила любов би, то є вищий дар.
А мені би жовтий. Як колосся в полі,
як кульбаби в травні, сонце і грушкú.
Вишила би щастя, щоб не бýло болю,
щоб співало серце, як в весні пташкú.
А мені б блакитний. Як погоже небо,
як річки й озера, незабудок рай.
Вишила би волю.. Більшого й не треба,
щоби усміхався мій квітучий край.
А мені б бузковий. Кольору фіалок...
Вишила би спокій вересневих днів.
А мені би білий. Кольору фіранок...
Вишила би мрії із минулих снів.
А мені б зелений. Як каштанів листя,
як медові трави, луки і ліси.
Вишила життя би довгим та барвистим,
щоби без жалòби, щоби без війни...
Маю тільки чорний. Віє самотою...
Вишию журавлик, вишию хрести...
У скорботі плачу. Шию золотою
ниточкою з серця. Доленько -- світи...
Людмила Галінська
Вишила би долю... Та, нема кольòрів ...
Залишився чорний поміж сірих дум.
І бракує схеми. І нема тих взорів,
щоб зашити чорне, розігнавши сум.
А мені б червоний. Наче квіти маку...
В кетягах калини, стиглих, як нектар,
вишила б кохання, то життя ознàка.
Вишила любов би, то є вищий дар.
А мені би жовтий. Як колосся в полі,
як кульбаби в травні, сонце і грушкú.
Вишила би щастя, щоб не бýло болю,
щоб співало серце, як в весні пташкú.
А мені б блакитний. Як погоже небо,
як річки й озера, незабудок рай.
Вишила би волю.. Більшого й не треба,
щоби усміхався мій квітучий край.
А мені б бузковий. Кольору фіалок...
Вишила би спокій вересневих днів.
А мені би білий. Кольору фіранок...
Вишила би мрії із минулих снів.
А мені б зелений. Як каштанів листя,
як медові трави, луки і ліси.
Вишила життя би довгим та барвистим,
щоби без жалòби, щоби без війни...
Маю тільки чорний. Віє самотою...
Вишию журавлик, вишию хрести...
У скорботі плачу. Шию золотою
ниточкою з серця. Доленько -- світи...
Людмила Галінська
#поезія
Вишила би долю... Та, нема кольòрів ...
Залишився чорний поміж сірих дум.
І бракує схеми. І нема тих взорів,
щоб зашити чорне, розігнавши сум.
А мені б червоний. Наче квіти маку...
В кетягах калини, стиглих, як нектар,
вишила б кохання, то життя ознàка.
Вишила любов би, то є вищий дар.
А мені би жовтий. Як колосся в полі,
як кульбаби в травні, сонце і грушкú.
Вишила би щастя, щоб не бýло болю,
щоб співало серце, як в весні пташкú.
А мені б блакитний. Як погоже небо,
як річки й озера, незабудок рай.
Вишила би волю.. Більшого й не треба,
щоби усміхався мій квітучий край.
А мені б бузковий. Кольору фіалок...
Вишила би спокій вересневих днів.
А мені би білий. Кольору фіранок...
Вишила би мрії із минулих снів.
А мені б зелений. Як каштанів листя,
як медові трави, луки і ліси.
Вишила життя би довгим та барвистим,
щоби без жалòби, щоби без війни...
Маю тільки чорний. Віє самотою...
Вишию журавлик, вишию хрести...
У скорботі плачу. Шию золотою
ниточкою з серця. Доленько -- світи...
Людмила Галінська

290переглядів