🦁 Він і тільки він подарував Україні Львів! Тож, коли поляки називають Львів «споконвічно польським», вони забувають одну просту річ.

На той момент, коли польський король Казимир ІІІ уперше захопив Львів, місто вже майже сто років існувало як столиця руської держави Романовичів. Воно було засноване в XIII столітті у складі Галицько-Волинської держави, отримало назву на честь князя Лева Даниловича, а згодом саме Лев зробив його своєю столицею. Лише в середині XIV століття Львів був приєднаний до Польського королівства.

Саме тому історія Львова починається не з польських королів.

Вона починається з українського князя.

Лева Даниловича.

Сина короля Данила Романовича — того самого Данила Галицького, якого коронував Папа Римський.

Батько залишив йому непросту спадщину. Після монгольської навали державу потрібно було не просто втримати — її потрібно було зробити сильнішою. І Лев не сховався за мурами замків.

Він усе життя провів у походах.

Ще молодим князем воював поруч із батьком проти татар, поляків, литовців, угорців. Літописці описували його як безстрашнього воїна, який нерідко особисто очолював військо. Сучасні історики називають його одним із найталановитіших полководців династії Романовичів, хоча й відзначають, що часом він був надто запальним і рішучим.

Після смерті Данила саме Лев став наймогутнішим правителем Галицько-Волинської держави.

Саме він ухвалив рішення, яке визначило історію України на століття вперед.

Переніс столицю до Львова.

Це сталося близько 1272 року.

Відтоді Львів перетворився не просто на велике місто.

Він став політичним серцем Королівства Русі.

Сюди сходилися торгові шляхи з Балтики до Чорного моря. Тут селилися купці, ремісники, вірмени, німці, русини, євреї. Львів стрімко зростав і ставав одним із найважливіших міст Східної Європи.

Цікаво, що навіть сьогодні історики дискутують, хто саме заснував Львів — Данило чи Лев.

Більшість сходиться на тому, що місто заклав Данило й назвав його на честь сина, а Лев завершив його розбудову, зробив столицею та фактично подарував йому майбутнє. Без Лева Львів навряд чи став би тим містом, яке знає весь світ.

Є й красива історія кохання.

Ще молодим князем Лев одружився з угорською принцесою Констанцією, донькою короля Бели IV.

Для середньовіччя це був не просто шлюб — це був союз двох королівських домів. Завдяки цьому родина Романовичів стала спорідненою з найвпливовішими династіями Центральної Європи. Існує навіть версія, що Львів отримав свою назву саме приблизно в час весілля Лева, як символічний подарунок спадкоємцю, хоча прямих джерел, які це підтверджують, немає.

Лев був не лише воїном.

Він був державником.

За його правління до держави приєднали Люблінську землю, частину Закарпаття разом із Мукачевом, зміцнили кордони, розвивали міста й торгівлю. Саме тоді Руське королівство залишалося однією з найвпливовіших держав Центрально-Східної Європи.

Його ім’я пережило століття.

Бо живе не лише в літописах.

Воно живе у назві міста.

Львів — це буквально «місто Лева».

І кожен лев на міському гербі, кожна скульптура, кожен кам’яний лев на львівських вулицях — це нагадування про князя, який колись зробив це місто столицею своєї держави.

Історія Львова — це історія багатьох народів.

Поляки, українці, вірмени, євреї, німці залишили в ньому свій слід.

Але початок цієї історії був українським.

Її написали Романовичі.

І допоки на Високому Замку майорить український прапор, Львів продовжує пам’ятати свого князя.

Лева Даниловича — людину, яка не просто носила ім’я лева. Вона залишила його на карті Європи назавжди. 🇺🇦

🦁 Він і тільки він подарував Україні Львів! Тож, коли поляки називають Львів «споконвічно польським», вони забувають одну просту річ.

На той момент, коли польський король Казимир ІІІ уперше захопив Львів, місто вже майже сто років існувало як столиця руської держави Романовичів. Воно було засноване в XIII столітті у складі Галицько-Волинської держави, отримало назву на честь князя Лева Даниловича, а згодом саме Лев зробив його своєю столицею. Лише в середині XIV століття Львів був приєднаний до Польського королівства.

Саме тому історія Львова починається не з польських королів.

Вона починається з українського князя.

Лева Даниловича.

Сина короля Данила Романовича — того самого Данила Галицького, якого коронував Папа Римський.

Батько залишив йому непросту спадщину. Після монгольської навали державу потрібно було не просто втримати — її потрібно було зробити сильнішою. І Лев не сховався за мурами замків.

Він усе життя провів у походах.

Ще молодим князем воював поруч із батьком проти татар, поляків, литовців, угорців. Літописці описували його як безстрашнього воїна, який нерідко особисто очолював військо. Сучасні історики називають його одним із найталановитіших полководців династії Романовичів, хоча й відзначають, що часом він був надто запальним і рішучим.

Після смерті Данила саме Лев став наймогутнішим правителем Галицько-Волинської держави.

Саме він ухвалив рішення, яке визначило історію України на століття вперед.

Переніс столицю до Львова.

Це сталося близько 1272 року.

Відтоді Львів перетворився не просто на велике місто.

Він став політичним серцем Королівства Русі.

Сюди сходилися торгові шляхи з Балтики до Чорного моря. Тут селилися купці, ремісники, вірмени, німці, русини, євреї. Львів стрімко зростав і ставав одним із найважливіших міст Східної Європи.

Цікаво, що навіть сьогодні історики дискутують, хто саме заснував Львів — Данило чи Лев.

Більшість сходиться на тому, що місто заклав Данило й назвав його на честь сина, а Лев завершив його розбудову, зробив столицею та фактично подарував йому майбутнє. Без Лева Львів навряд чи став би тим містом, яке знає весь світ.

Є й красива історія кохання.

Ще молодим князем Лев одружився з угорською принцесою Констанцією, донькою короля Бели IV.

Для середньовіччя це був не просто шлюб — це був союз двох королівських домів. Завдяки цьому родина Романовичів стала спорідненою з найвпливовішими династіями Центральної Європи. Існує навіть версія, що Львів отримав свою назву саме приблизно в час весілля Лева, як символічний подарунок спадкоємцю, хоча прямих джерел, які це підтверджують, немає.

Лев був не лише воїном.

Він був державником.

За його правління до держави приєднали Люблінську землю, частину Закарпаття разом із Мукачевом, зміцнили кордони, розвивали міста й торгівлю. Саме тоді Руське королівство залишалося однією з найвпливовіших держав Центрально-Східної Європи.

Його ім’я пережило століття.

Бо живе не лише в літописах.

Воно живе у назві міста.

Львів — це буквально «місто Лева».

І кожен лев на міському гербі, кожна скульптура, кожен кам’яний лев на львівських вулицях — це нагадування про князя, який колись зробив це місто столицею своєї держави.

Історія Львова — це історія багатьох народів.

Поляки, українці, вірмени, євреї, німці залишили в ньому свій слід.

Але початок цієї історії був українським.

Її написали Романовичі.

І допоки на Високому Замку майорить український прапор, Львів продовжує пам’ятати свого князя.

Лева Даниловича — людину, яка не просто носила ім’я лева. Вона залишила його на карті Європи назавжди. 🇺🇦

🔥🔥🏖🏐 Жіноча збірна України з пляжного волейболу вперше в історії виграла Кубок націй CEV

↔️ Фінал турніру серед жінок та чоловіків відбувався в угорському Будапешті. По дві команди з кожної країни грали одна проти одної.

💥 У груповому раунді українки грали проти збірних 🇳🇱 Нідерландів, 🇸🇮 Словенії та 🇭🇺 Угорщини та перемогли у 5 з 6 поєдинків. У підсумку наша збірна посіла перше місце у групі та напряму потрапила до півфіналу.

👏 У півфіналі українки знову впевнено здолали збірну 🇸🇮 Словенії із загальним рахунком 2:0, не програвши жодного сету.

🥇 У фіналі наша команда грала проти 🇮🇹 Італії. Перший матч виграли українки (2:0), другий закінчився на користь італійок (1:2). За регламентом турніру остаточний результат протистояння у такому разі визначався у “золотому сеті”, який завершився перемогою українок з рахунком 15:12.

🏆🔝 Тож жіноча українська збірна у підсумку посіла першу позицію та вперше в історії виграла Кубок націй CEV.

💙💛 Чемпіонками змагань у складі команди стали: Єва Сердюк, Дар’я Романюк, Валентина Давідова та Ангеліна Хміль.

📸 CEV BeachVolleyball
#спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові_прихильники
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

💙💛Склад збірної України на чемпіонат світу-2026!

🤺🏆З 22 по 30 липня Гонконг🇭🇰 прийматиме чемпіонат світу. Впродовж дев’яти днів на доріжках виставкового центру «ASIAWORLD-EXPO» учасники та учасниці розіграють 12 комплектів нагород🥇🥈🥉

🇺🇦CКЛАД ЗБІРНОЇ УКРАЇНИ:

ЖІНКИ
🔸Шабля: Аліна Комащук, Вікторія Коротченко, Олександра Бондар, Дар’я Гонцова;
🔸Рапіра: Дарія Миронюк, Аліна Полозюк, Ольга Сопіт, Крістіна Петрова;
🔸Шпага: Інна Бровко, Емілі Конрад, Аліна Дмитрук, Анна Максименко;

ЧОЛОВІКИ
🔹Шабля: Олексій Стаценко;
🔹Рапіра: Максим Гаравський, Ярослав Муругін, Давид Кніжник, Михайло Петров;
🔹Шпага: Євген Макієнко, Михайло Краснюк, Роман Свічкар, Нікіта Кошман.

📲Результати: https://www.fencingtimelive.com/tournaments/eventSchedule/0A4DC7119E9... #фехтування">https://fencingtv.com/

#фехтування #esgrima #escrime #scherma #Чемпіонатсвіту #FIEWorldChampionships #Hongkong2025 #RoadToHongkong

⚡️В Україні визначили переможців премії «Тренер року»

Відзнаки у восьми номінаціях отримали:
🔹 літні олімпійські види спорту — Ірина Дерюгіна;
🔹 зимові олімпійські види спорту — Оксана Хвостенко;
🔹 ігрові види спорту — Рауль Лосано;
🔹 неолімпійські види спорту — Андрій Зінчук;
🔹 національні види спорту — Богдан Романович;
🔹 масовий спорт — Анастасія Арканова;
🔹 літні паралімпійські та дефлімпійські види спорту — Володимир Панасенко;
🔹 зимові паралімпійські та дефлімпійські види спорту — Ганна Глухих.

Кожен переможець отримав грошову премію в розмірі 50 тисяч грн від партнера компанії Kernel. 30 тисяч грн на спортивну форму від Adidas Ukraine та інші подарунки.
#спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові_прихильники

Я добровільно мобілізувався в кінці червня. Коли прийшов в ТЦК там були здивовані, кажуть хто Вас привіз?
Кажу сам приїхав, прийшов офіційно оформити шлюб, бо з 2022 року неофіційно живемо разом на віру, а тепер прийшов час офіційного розпису.
Вони розсміялися.
Мені не привикати до служби, бо, крім щоденного як я писав вище, життя на віру зі ЗСУ, я ще й 22 і 23 році два роки додатково був в батальйоні ДФТГ "ТОР".
Отож пройшовши ВЛК сам поїхав зі скеруванням у військову частину.
У військовій частині знову було замішання в чергового, а де представник ТЦК?
Кажу немає, я сам своїм авто приїхав до ТЦК, а тепер сюди на службу.
Він каже так не буває, ну кажу вже є :)

І до речі, дійсно коли ти приходиш сам що в ТЦК що у військову частину до тебе зовсім інше відношення, бо ти сам добровільно прийшов, навіть тести які ти проходиш не всі питання мене стосуються, бо питання про дискомфорт і тугу за домом мене теж не стосуються, бо це мій вибір, служба в ЗСУ.
Поки що я командир взводу, в ПС ЗСУ а далі звичайно що є плани.
Завжди має бути рух вперед.

Отож коли моя мрія здійснилася, до речі вперше в Україні за 30 років, коли я завершивши всі справи по передачі комунального підприємства в державну власність , я пішов служити, бо інакше не вмію.
Отож.
#СлужуУкраїнськомународові!

P.S. не хотів нічого писати, про свою службу, але диванні знатоки і експерти все знають, тепер ще пару слів тим брехунам і диванним знатокам, тим кому через їхні брехні їм всім скоро пір'я на язику виросте , мені ніхто не мобілізовував, ні від кого я не ховався, і не по убд я пішов, а хто хоче убд хай теж йде в ЗСУ.

До речі влк я проходив щороку, стан здоров'я є трохи "бешок", хто в темі зрозуміє, у військовий час обмежено придатний, для служби в певних частинах, а в мирний час я проходив ВЛК в 2015 році тоді був визнаний непридатним в мирний час.
А тепер після смерті сина Романа ще й добавився діабет, набув, бо в родині ніколи в нікого не було діабету. Стреси...

До речі я вакцинацію від диванних експертів пройшов ще дев'ять років тому, після смерті сина Романа, коли багато ідіотів знали чому помер мій син Роман , тоді боліло зараз зовсім байдуже на їхню писанину.

Я пишу щоб показати приклад іншим, не боятися.

Після розголосу в змі, пару днів тому була топ новина в Тернополі. Всі питають як я?
Кажу все добре.
Кажу, в мене все ок, і ніхто не завидує.
#СлаваУкраїні!
#Переможемо!

🚀Україна зосереджується на ракетах для Patriot та співпраці з партнерами

Україна не зможе швидко створити власну систему протидії балістичним загрозам, тому важливо сконцентруватися на ракетах для Patriot та домовленостях з партнерами про їх виробництво й постачання. Одним із реальних шляхів є розширення випуску ракет PAC-3 MSE у Німеччині, співпраця з Японією та передача Україні боєприпасів з європейських складів, зокрема тих, у яких завершується термін експлуатації. Це потребує часу, коштів і політичних рішень, зазначив засновник благодійного фонду «Закриймо небо України» Ігор Романенко в етері Київ24.

🤺⚡️🌎Українські шпажисти й шпажистки активно готуються до чемпіонату світу!

🇺🇦Команда вже прибула у Гонконг✈️🇭🇰. Під керівництвом головного тренера Наталії Конрад, старших тренерів Богдана Нікішина, Ігоря Рейзліна, а також Андрія Орліковського наші спортсмени на базі місцевого Інституту спорту разом з представниками інших збірних беруть участь у великому міжнародному тренувальному зборі.

Бажаємо плідної підготовки та успішного виступу на головному старті сезону, який розпочнеться вже 22 липня!✌️💙

📸 Фото Богдана Нікішина, Романа Свічкаря
#спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові_прихильники
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

❤️ Нападник збірної України та «Роми» Артем Довбик разом із дружиною Юлією відзначив річницю весілля. Пара опублікувала в Instagram спільний романтичний допис.

🥰 На першому фото футболіст ніжно обіймає кохану на терасі, а на другому подружжя показало чорно-білий кадр із весілля.

💬 «Happy Anniversary, my One and Only!» – «З річницею, мій єдиний / моя єдина!» – підписали публікацію Юлія та Артем.

😍 Шанувальники залишили безліч теплих коментарів: «Особлива пара», «Які ви котики», «Неймовірно красиві».

💍 Артем і Юлія знайомі з першого класу. Згодом дружба переросла у стосунки, а у 2020 році пара зіграла весілля. У 2022-му в подружжя народилася донька Кіра.
#Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football @читачі @всіх @топові прихильники
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

ХРОНІКИ ПІСЛЯМАЙБУТЬНОГО: СВІТИ САЙМОНА СТОЛЕНХАҐА

Мало хто говорить про те, що залишається після майбутнього. Саймон Столенхаґ — один із тих, хто знає відповідь. У його світах час вже вичерпано: майбутнє відбулося, пережило себе і тепер осідає іржавим післясмаком. Величезні механізми стоять серед полів, віддаючись корозії, розчиняються в тумані, стаючи такими ж буденними, як старі елеватори чи покинута інфраструктура, призначення якої давно стерлося з пам'яті.

Шведська провінція, де виріс художник, назавжди застигла в його образах. Озера, ліси, невеличкі містечка, низьке небо, довгі дороги та промислові зони стали природним середовищем для його уяви. Наукові комплекси, гігантські машини чи аномальні конструкції з'являються тут не як вторгнення фантастики, а як частина буденного ландшафту.

Його полотна нагадують не стільки фантазію про майбутнє, скільки дивний спогад про нього. Столенхаґ майстерно поєднує приглушену палітру та впізнавані деталі побуту з чимось незбагненним, що наше підсвідоме зчитує як щось знайоме і давно пережите. Ці фрагменти іншої реальності він вплітає у графічні романи, перетворюючи їх на візуальну прозу — серію спогадів, що існують на тонкій межі між літературою, живописом і кінематографом.

«Оповідки з Кільця» відкривають цей світ через дитячий погляд. Альтернативна Швеція кінця 1980-х живе поруч із колосальним підземним прискорювачем частинок, але саме співіснування людей і технологічного дива здається тут важливішим за будь-які пояснення. Діти спокійно їздять на велосипедах повз іржаві машини, досліджують покинуті об'єкти та споглядають гігантських роботів із тією ж природністю, з якою звикли дивитися на лінії електропередач чи старі сараї. У цих сценах відчувається спадщина Спілберга, Бредбері й Тарковського, проте Столенхаґ ніколи не перетворює свої образи на цитати. Він говорить власною мовою — мовою тихих пейзажів, у яких розчиняється незрозуміла, щемлива туга.

Згодом цей світ змінюється у «Речах з Потопу». Дитяча безтурботність вивітрюється, поступаючись місцем тривозі: темні плями на снігу, токсична вода та дивні рекламні маскоти посеред спустошених краєвидів створюють відчуття повільного, майже невідворотного розкладу. Тут Столенхаґ розвиває свою головну думку: людина має хист звикати до будь-яких змін, навіть до катастрофи. Жах у його роботах не вибухає — він накопичується, непомітно вростаючи в довкілля. Ми споглядаємо вже не саму подію, а післясмак життя у світі, який давно навчився приймати свою нову, понівечену реальність.

«Електричний штат» виводить цю тему на новий рівень. Америка, спустошена віртуальними ілюзіями, постає як величезний цвинтар нездійсненого майбутнього: люди перетворилися на виснажені оболонки, замкнені у власних мареннях, а пустелі Мохаве заповнилися руїнами технологічної цивілізації. У цьому контексті подорож Мішель та її маленького жовтого робота набуває міфологічного виміру — це вже не просто постапокаліпсис, а роздум про самотність, втрату реальності та дивну людську схильність добровільно обирати оману. Показово, що екранізація Netflix викликала суперечливу реакцію: перетворивши історію на традиційний пригодницький сюжет, вона втратила найважливіше — той простір мовчання, недомовленості й внутрішньої порожнечі, на яких тримається першоджерело.

«Лабіринт» іде ще далі, позбавляючи нас останніх ілюзій про спадковість світів, де залишки меланхолії та колишніх надій зрештою поступаються місцем оголеному відчаю. Чорні сфери в небі, отруєна атмосфера, аміачні пустелі та стерильний бункер Кунгсхолл створюють відчуття остаточного виснаження світу. Однак Столенхаґа цікавить не стільки сама катастрофа, скільки її приховані наслідки: провина тих, хто залишив інших помирати за зачиненими дверима; відчай людей, змушених жити після морального компромісу, який неможливо виправдати; пам'ять про рішення, що назавжди стає частиною особистої історії. Зрештою, головний жах у творчості Столенхаґа завжди залишається внутрішнім.

Його світи — це не завершені історії, а самі ландшафти пам’яті. Ми бачимо їх так, як людина бачить власне минуле: фрагментарно, через спалахи образів, що виринають із темряви. Світло над озером, гул далекого двигуна, силует конструкції на горизонті чи незбагненна темна пляма на снігу — походження цих речей стерлося, але їхня присутність стала реальнішою за будь-яку нашу повсякденність. Столенхаґ збирає свої світи з таких уламків, де кожна випадкова деталь стає ключем до чогось давно втраченого, що ми, самі того не знаючи, продовжуємо носити в собі.

Мистецтво Саймона Столенхаґа уникає обіцянок, якими зазвичай годує нас фантастика. Його оптика налаштована інакше: він спостерігає, як час невблаганно переінакшує наші надії, як амбітні проєкти стають руїнами, а катастрофи — частиною звичного пейзажу. Це хроніки "післямайбутнього", де технологічне диво вже давно втратило голос, апокаліпсис розчинився в буденності, а пам’ять тримається лише за уламки того, що колись здавалося незаперечним.

Дивлячись на його роботи, відчуваєш не страх перед прийдешнім і не ностальгію за минулим. Швидше дивне, майже фізичне відчуття зустрічі з чимось, що колись належало нам, але встигло зникнути в піску часу. З чимось, чого, можливо, ніколи й не існувало, окрім як у наших власних спогадах.

— Voss Ekobi