👀Україна може втратити €300 млн через реформи, — Європейська комісарка з питань розширення Марта Кос передає "Європейська правда""Я дуже прямо попередила колег у парламенті, що за системою, за якою ми працюємо, "пільговий період" (відведений для проведення частини реформ), скоро закінчиться", – заявила Кос.Йдеться про реформу у сфері правосуддя, а саме про зобов'язання України "змінити правила перевірки декларацій доброчесності суддів".#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

Приспів:В небі чистому чути грім, |В небі свист, але чути гімн! |В небі чистому мутний дим... |Горить ліс, але чути гімн! | (2)За нами правда, значитьВистоїм ми ваші вистріли!За нами правда, а їїНіяк не пристрелить!За нами правда, значитьВизволим село ми за селом!За нами правда, значитьМи з долин повиганям зло!Ну, а поки будем бить васЗа Азов і Бучу!За Дніпрові кручі!За Ірпінь, який ти мучив!За лани квітучі!За Херсон - землю родючу!За Донбас получиш!За Чернігів неминуче!За ліси дрімучі!За Хмельницького Богдана!За Франка Івана!І за Суми, і за храмиЗСУ прийде за вами!І за ночі, і за рани,За кожен тривожний ранок!За Харків і тюльпани!За Одесу маму!За Рівне і Здолбунів,За Полтаву, Львів і пулі!За Київ, Луцьк, за Вінницю,За Миколаїв - дулі!За Чернівці, Черкаси,Тернопіль і Кривий Ріг,За Запоріжжя, і Житомир,І за Крим забуться, - гріх!

🕯️ 18-річну українську журналістку викрали в окупованому Мелітополі. Тепер Росія ховає її за ґратами на 14 років Її звати Яна Суворова. Коли її викрали в окупованому Мелітополі, їй було лише 18 років. Вік, у якому люди зазвичай вступають до університету, мріють про майбутнє, будують перші дорослі плани й вірять, що життя тільки починається. Але російська окупаційна система вирішила інакше. Після закритого, показового “суду” Яну засудили до 14 років ув’язнення за сфабрикованими звинуваченнями в “тероризмі” та “державній зраді”. Її справу засекретили. Її ім’я зникло зі списків на обмін. Її намагаються стерти з публічного простору. Яна описувала умови утримання так: “У камері холодно. Бігають щури. Світло не вимикають ніколи.” Це не правосуддя. Це повільне знищення людини. Її хлопець розповідав, що після переведення до Донецька стан Яни різко погіршився. Її тримали разом із дівчатами, які намагалися накласти на себе руки. Психологічний тиск був постійним. І Яна — не єдина. Росія системно перетворює українських журналістів на “терористів”, щоб не включати їх до обмінів. Так цивільних людей ховають за вигаданими статтями, засекреченими справами й десятками років вироків. Це нова форма заручництва. Не просто посадити людину. А зробити так, ніби її не існує. Не підтверджувати утримання. Не давати зв’язку. Не включати в обміни. Не дозволити світу побачити обличчя полоненого. До 2025 року російські суди вже сфабрикували справи про “тероризм” проти журналістів RIA-Південь. Вироки — від 14 до 16 років. Один із тих, кому вдалося вийти, Марк Калюш, підтвердив: у російських місцях утримання застосовували системні катування. Громадянський журналіст Євген Ільченко документував життя під окупацією. Його викрали в липні 2022 року. Катували, імітували розстріл, змусили знятися в постановочному “зізнанні” в тероризмі, а потім відправили на примусові роботи — копати окопи біля лінії фронту. Його справа стала однією з найжахливіших: журналіста викрали, катували й фактично примусили до рабської праці. Зараз Євгена утримують у таганрозькому СІЗО — під постійним світлом і в нелюдських умовах. Владислав Гершон — 15 років. Георгій Левченко — 16 років. Звинувачення: “участь у терористичній організації”. “Докази”: активність у Telegram. Журналістку Анастасію Глухівську тримають без зв’язку із зовнішнім світом. Росія відмовляється навіть підтверджувати факт її утримання. А українську журналістку Вікторію Рощину закатували до смерті в кізелівському СІЗО. Це не окремі випадки. Це система. Росія сьогодні утримує у в’язницях десятки журналістів. Серед них — багато українців. Їх карають не за злочини, а за професію. За слово. За фото. За повідомлення. За Telegram-дописи. За спробу показати правду про окупацію. Російські “антитерористичні” закони стали зброєю проти цивільних. Вони позбавляють людей правового захисту. Блокують обміни. Дають можливість ховати журналістів у тюрмах на десятиліття. А без окремого механізму повернення цивільних ці вироки можуть фактично стати довічним ув’язненням. Ми маємо називати їхні імена. Яна Суворова. Євген Ільченко. Владислав Гершон. Георгій Левченко. Анастасія Глухівська. Вікторія Рощина. І всі українські журналісти, яких Росія намагається сховати від світу. Бо мовчання — саме те, на що розраховує окупант. Коли журналіста називають “терористом” за правду, це означає лише одне: правда для диктатури небезпечніша за зброю. І поки вони в неволі, ми не маємо права звикати. Не маємо права мовчати. Не маємо права забувати. Свободу українським журналістам. Свободу всім цивільним заручникам Росії. Свободу Україні. 🇺🇦 #ЯнаСуворова #СвободуЖурналістам #УкраїнськіЖурналісти #ПолоненіЦивільні #РосіяТерорист #FreeUkrainianJournalists #StandWithUkraine #СвободуУкраїнцям

МОРОК Хижі примари виходять з туману, Тінь виростає на сірому фоні, Дівчина знає про силу кошмару. Ікла вовків скам'яніли по нормі, Погляд дівчини ховає підозру, Попіл лишає сліди на долоні. В келиху залишки чорної дози, Гостра тривога тримає у рабстві, Час зупинився, немов під наркозом. Мовчки людина сховалась в оправі, Звір за спиною чекає на жертву, Морок приносить заплутані справи. Хтось розбиває ілюзію мертву, Тіні зникають під спалахом світла, Дівчина рве цю завісу роздерту. Спокій приходить на зміну привітно, Звіра немає у залі старому, Всі негаразди віднесені вітром… Чиста душа повернулась додому, Правда відкрилася хутко та легко, Зникли примари та гуркання грому. Світло розвіяло давню залеглість. Мирослав Манюк 23.05.2026

«Єдєм в Шотландію» На зрілості лєт я вирішив, що люблю кататися на машині. Кілька днів, коли мама виводила мене на прогулянку, я ходив навколо нашого олігатора, заглядав йому у фари, під пузо, у колеса, шкріб лапкою двері. Але мама була невблаганна – їхати не будемо, гуляй. Вчора нарешті я так жалісно плакав (а я вмію, мені за це скоро Оскара дадуть), що мама здалася. Посадила мене на переднє сидіння і каже, ну ок, поїхали відвеземо твої какулі до смітника. І ми поїхали навколо будинків. Це такий кайф, я вам скажу. Мама всю дорогу бубоніла, шо - Бруня, хто нас розумними назве, катати собаку по дворі. Чого це я надумав, раптом вирішив, що мені подобається. Якого лєшего я вмирав всю дорогу до Києва і назад пару років тому. Що через мене вони тепер нікуди не їздять далеко, бо Брунічка вмирає в дорозі. А тепер отакі концерти. Я не слухав, крутив головою, насолоджувався поїздкою. Правда, лафа швидко скінчилася і мама витягла мене з машини і ми пішли гуляти лапами. Ну як пішли, я вертався назад, нарізав навколо машини, скавчав, але марно. І от сьогодні вийшли гуляти, я відразу рвонув кататися, але ця шкіряна зрадниця непокобєлімо відтягала мене і не повезла. Я вирішив, ну ок, в олігатора не можна, ось тут стоїть сусідська бордова кіа, давай поїдемо на ній. Ходив навколо, уфкав, показував лапкою на дверцята – на жаль, не допомогло. Засмучений і похнюплений я відмовився гуляти і пішов додому. Отакі справи. Завтра спробую ще, побажайте мені удачі. Ваш, автомопс Бруно

ЧЕРЕЗ ПЕКЛО ДО ВОЛІ (Присвячено 4-й річниці визволення Київщини) Роки минають, квітень знов іде, Та пам’ять не затягується склом. І пам’ятає Київщина де До кожного смерть рвалась напролом. Від Прип'яті до стін глухих лісів, Де кожна гілка бачила війну, Там ворог розпинав життя і спів, Втопивши край у чорну тишину. Ми пам'ятаєм випалені сни, Дороги, що вели́ у небуття, Як серед тої лютої весни Виборювали право на життя. Тоді земля стогна́ла під вогнем, І кожен клапоть кров’ю затікав. Ми вистояли, пам’ять є з тим днем, Життями люду волю ворог ткав. Пройшли крізь пекло, все було́ в вогні… Чотири роки... Прапор майорить… Убиті вже не встануть більше… ні. І біль цей бу́де за́вжди голоси́ть. Ми вдячні тим, хто волю нам здобув – Гнила орда в нас нищила святе. Страшний той час ніхто з нас не забув, І правда наша в серці проросте. Той кожен крок – то пам’яті скрижаль, І збережем наза́вжди кожну мить, Та до життя не ве́рнемо, на жаль, Убитих всіх, хто мав і досі жить. 02.06.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1060184

У ЛОНІ СМЕРТІ У лоні смерті точаться бої́, Його приніс нам ворог з оркостану, Давно там не шумлять уже гаї́... Моли́тви я молить не перестану. Герої наші — стомлені, та б'ють, Щоб вирвати життя з пазу́рів ночі, За кожен метр святу ціну дають, Де смерть їм заглядає просто в очі. Хай небо береже усіх бійців, Що край тримають наш над краєм прірви, Не змовкне від́голос страшних часів, Народ наш ворог з коренем не вирве. Там, де вогонь засліплює зірки́, Гартується незламна наша воля, Крізь попіл і розбиті сторінки́ Знов пишеться нова вкраїнська доля. Нехай же кожен постріл і удар Наблизить день омріяної тиші, Щоб зник нарешті цей страшний кошмар, І МИР запанував у рідній ніші. Залізна віра в серці проросте, Освітить сонце МИРУ степ широкий, Зерно свободи — чисте і святе — До ПЕРЕМОГИ йдем рішучим кроком. Впаде́ пітьма́, розвіється туман, Настане час для правди і відплати, Заго́їться на тілі кожна з ран, Бо віру й волю в нас не відібрати. Розквітне знов калина під вікном, Всміхне́ться рідна мати посивіла, Зігріє дім нас лагідним теплом, Бо правда в нас, і в ній — велика сила. Замайорить наш прапор в висоті, Де вільний вітер розганяє хмари, Скінча́ться дні ці чорні непрості, Бо не здолають нас війна і чвари. Пове́рнуться додому із війни, Родина стріне й затишок оселі, Бо честі й слави гідні всі вони, Хай кроки їхні стануть знов веселі. Батьки обі́ймуть сина чи доньку́, Впаде́ сльоза щаслива на долоні, В боях пізнали доленьку гірку І витримали пекло у полоні. Карбуйм в пам'ять імена святі́, Щоб діти знали, як дала́сь свобода, Бо і в страшнім буремному житті Живе незламний дух свого́ народу. Ми відбудуєм спільний світлий храм, Майбутнє мирне будемо творити, На зло усім запеклим ворогам У вільній Україні будем жити! 13.03.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1059009

СИЛА ПРЕДКІВ Нехай із вуст не ллється муст, Із вуст хай лине солов’їна, Бо та ворожа, наче дуст, Живе хай вічно Україна. Нехай в серцях плекаєм цвіт Своєї рідної розмови, Щоб чув і знав далекий світ Мелодію святого сло́ва. Це – наш собор, наш оберіг, В ній – сила предків, воля роду, Вона – врожай усіх доріг І – гордість вільного народу. Вона – і лагідність пісень, І – криця в гарті, бо у битві, Що крізь вогонь у но́вий день Веде нас впевнено в молитві. Це – мова воїнів й звитяг, Що не дадуть себе скорити, Вона в шоло́мах і в серцях, За неї кров’ю часто вмиті. В ній вишиваний наш вівтар, В ній – дух козацький, вільний, дужий, Бо в мові – наш безцінний дар, Герой до неї небайдужий. Ми розіб’ємо пута зла, Зітремо все з доріг тернистих, Хай мова птахом все зліта, В небесний простір, мирний чистий. Це – наш поріг, це – наш редут, І перемога наша буде, Та й мову знищить не дадуть, За неї гинуть наші люди. Майбутнє нації і міць У кожнім звуці, в кожнім слові, Пред ворогом не впа́дем ниць, Бо мова в нас с нас стоїть в основі. То ж хай дзвенить, мов чистий спів, Державна мова щира й гожа, Щоб ворог лютий онімів, Бо правда в ній і сила Божа. 23.02.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1062563

БІЛЬ І ЗОВ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ Болить Майдан, болять ті рани, Дають про се́бе знать рубці, У забуття це все не кане, Вся правда, наче на лиці. Давно Майдан уже відбувся, Та відголосся досі йде, Живим не кожен повернувся Й в домівку більше не зайде. Вбивали снайпери-убивці Ні в чім невинних тих людей. За гідність вийшли українці, Аби не вбити їх ідей. Та за ідею й інші гинуть, Й Небесна сотня полягла, У небо Ангелами линуть, Бо вража куля їх знайшла. Горить свіча, не догорає, Вітри не зможуть загаси́ть – Вона у серці пам’ять має, І буде вічно там горіть. Не згасне світло тих героїв, Хто кров’ю землю окропив, Хто кроки й голосів сувої У нашій долі залишив. І так щодня, і в цю хвилину Ми чуєм їхній тихий зов: "За правду й волю я загинув, За Україну й за любов". 20.02.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1057694

П’ЄДЕСТАЛ ГІДНОСТІ ПОЗА МЕЖАМИ СТАТУТІВ (Присвячено Владиславу Гераскевичу) Олімпіада війни зупиняє, Ця ж – не дає і пам’ять вшанувать, На старт спортсмена все ж не допускає – Взяла́сь його дискваліфікувать. Та Влад стоїть, тримає пам’ять в серці, Її не знищить сила чи наказ, На шо́ломі ті імена, що в смерті, Їх світлий дух лишився серед нас. Хоч МОК закрив йому до старту вихід, Він не схилив ні погляд, ні чоло, Спортсмени впали, назавжди́ затихли, То ж пам’ять – зброя, вічне знамено́. І світ побачив – правда не зникає, Хоч МОК – стіна глуха і надміцна, А Влад і пам’ять, й гідність захищає Про тих, кого́ забра́ла ця війна. Підтримав світ, та МОК, неначе скеля, Неначе непорушна та стіна, Йому байду́же, що горить оселя, Що в нас щодня лютує сатана. Для них спортсмени — то всього́ лиш цифри, В паперах — «мир», «нейтральність» і «статут», А в нас за кожним кроком — смертні шифри І сотні тих, хто не змагався тут. Бо їхні старти — то сирени звуки, Їх фініш там, де вирва і розрив... Та МОК вмиває від провини ру́ки, Щоб тільки бізнес олімпійський жив. Стає бійцем, хто був колись спортсменом, І замість кубка — автомат в руках. Загорнутий у крівцю, мов в знамено, Бо ворог у домівці й на стежках. Їм ба́йдуже, що стадіони — в попіл, Що тре́нера ворожий вбив снаряд. У них в ціні — лише медальний опій Та «мирний» спокій вихололих дат. Вони плекають «чисту» ту нейтральність, Забувши кров на чистому вбранні. Жорстока і абсурдна ця реальність — Змагатись з тим, хто нищить тво́ї дні. Замість доріжки — вирви і руїни, Замість трибун — мовчання кладовищ. Він не почує більше гімн Вкраїни, Бо злет-життя обірвано колись. Дисква́лять хай — цим честь не відібрати, Бо вища правда в кожного в душі. Справжній олімп — це вміти захищати, А не ховати совість в аркуші́. У списках тих, хто мав іти на старти, Тепер хрести та вирви замість дат. Для МОКу це — лише невдалі жарти, А для Вкраїни — знищений каскад. Але спортсмену, в чиїм серці рана, Не скласти зброї, правди не спини́ть, І не зламає вимога тирана, Бо в ньому дух загиблих гомонить. Він вийде в світ із болем, але гордо, Щоб кожним кроком пам'ять воскресить. І хай чиновники мовчать рекордно — Незламність їм не стерти ні на мить. Він не один — за ним стоять ті фланги Спортсменів тих, хто вирушив у бій, Хто зброю взяв у руки замість штанги, Лишивши вдома тихий спокій мрій. Нехай папір диктує заборони, І чисте поле — совісті межа, Та дух його не знає оборони, Гостріший він від бритви та ножа. Хоч дискваля́ть — не змінять переможця, Бо правда вища за пусті слова. В очах у Влада — промінь того сонця, Яким Вкраїна в пам'яті жива. 18.02.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1057546