#історія #події
📜 17 ГРУДНЯ 1917: ПОЧАТОК БІЛЬШОВИЦЬКОЇ АГРЕСІЇ ПРОТИ УНР.
Подія, що відбулася 17 (за новим стилем 30) грудня 1917 року, стала переломною точкою в історії української державності, перетворивши політичне суперництво між Києвом та Петроградом на відкрите військове протистояння.

Суть і передумови Ультиматуму

Після Жовтневого перевороту в Росії (листопад 1917 р.) та проголошення III Універсалом Центральної Ради утворення Української Народної Республіки (УНР), більшовицький уряд на чолі з В. Леніним опинився перед складним вибором. Він не міг ігнорувати проголошення незалежності, але й не хотів втрачати контроль над стратегічно важливою Україною.
Більшовики вирішили скористатися тактикою «визнання-провокації», втіленою у документі, що відомий як «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради».

Головні пункти Ультиматуму:
Формальне визнання: Раднарком (більшовицький уряд) на словах визнав УНР та її право на повне самовизначення, аж до відокремлення.
Звинувачення: Більшовики звинуватили Центральну Раду у «двозначній, ворожій політиці» щодо радянської влади, прикриваючись антибільшовицькими настроями військових частин.
Головна вимога (Ультиматум): Негайно припинити роззброєння частин Червоної гвардії та більшовизованих солдатів у своїх частинах (особливо на Південно-Західному фронті), що дислокувалися на території України.
Свобода пересування: Вимагалося надати безперешкодний пропуск більшовицьких військ через територію України на Південний фронт для боротьби з білогвардійцями, зокрема з генералом Каледіним.
Наслідки відмови: У разі відмови Раднарком погрожував вважати Центральну Раду в стані відкритої війни проти радянської Росії.

Реакція Центральної Ради

Ультиматум був продиктований не бажанням мирного співіснування, а прагненням забезпечити більшовикам плацдарм для встановлення влади в Україні. Він вимагав від УНР, по суті, добровільно відмовитися від суверенітету на своїй території та дозволити більшовицьким силам зміцнити позиції.
Український уряд — Генеральний Секретаріат — рішуче відкинув ультиматум.

Відповідь УНР:
18 (31) грудня 1917 року Центральна Рада офіційно відповіла на Ультиматум.
Відмова від роззброєння: Відкинуто вимогу не роззброювати ворожі частини. Генеральний Секретаріат підкреслив, що його дії спрямовані на захист власної території від анархії та підтримку порядку.
Звинувачення більшовикам: У відповіді зазначено, що саме більшовицькі війська самі порушують територію УНР та провокують конфлікти, а тому УНР має право захищатися.

Декларація війни: Відмова виконати ультимативні вимоги була негайно використана Раднаркомом. Вже наступного дня, 18 грудня (31 грудня) 1917 року, більшовицькі війська, які вже були сконцентровані на кордоні та всередині України, почали відкриту агресію.
Наслідки
17 грудня 1917 року фактично поклало край нетривкому миру та ілюзіям щодо можливості мирного співіснування з більшовицькою Росією.

Початок Війни: Розпочалася перша українсько-радянська війна (1917–1918). Більшовицькі війська під командуванням Володимира Антонова-Овсієнка почали наступ на Харків, який став першою столицею маріонеткового радянського уряду України.
Проголошення Незалежності: Агресія більшовиків остаточно переконала керівництво УНР у необхідності повного відокремлення. Це стало однією з головних причин для проголошення IV Універсалом Центральної Ради (січень 1918 р.) повної державної незалежності УНР.

Окупація: Менш ніж за місяць після ультиматуму, у січні 1918 року, більшовицькі війська захопили Київ.
Цей документ став цинічним прикладом того, як формальне «визнання» права на самовизначення було використано як юридичний привід для військової агресії та встановлення контролю над сусідньою державою.

ХРОНІКА СИСТЕМНОГО САМОГУБСТВА
Автор: Владислав Смірнов

Грудень 2025 року увійде в новітню історію України не як місяць стратегічних перемог чи дипломатичних проривів, а як час великої ганьби. Поки суспільство годують заспокійливим сиропом про «посилення» та «реструктуризацію», у кабінетах Генерального штабу та командування Сухопутних військ тихо, без зайвого шуму, провертають операцію з ліквідації одного з найефективніших феноменів цієї війни — Інтернаціонального легіону. Рішення розформувати злагоджені національні батальйони і розчинити іноземних добровольців у сірій масі загальновійськових бригад — це не помилка. Це свідомий демонтаж боєздатності, продиктований страхом, заздрістю та невиліковним радянським ідіотизмом. Не нагадує розброєння напередодні широмасштабного нападу на Київ?

Зіткнення цивілізацій: Чому система ненавидить вільних

Щоб зрозуміти глибину цієї прірви, треба усвідомити природу конфлікту. Інтернаціональний легіон із перших днів був чужорідним тілом у хворій системі української армійської бюрократії. Це був конфлікт менталітетів.

З одного боку — закостеніла вертикаль, де ініціатива карається, а головним показником ефективності є правильно заповнений журнал обліку та фотозвіт для начальства. Це світ, де солдат — безправний ресурс, «олівець» на карті. З іншого боку — професіонали з країн НАТО, Латинської Америки, Азії. Люди, виховані на принципах mission command (управління через місію), де сержант — це бог тактики, а життя побратима — найвища цінність. Вони приїхали сюди не за зарплатою (у багатьох вдома вона була вищою), а за ідеєю. Вони мають почуття власної гідності, яке наші «паркетні» полковники сприймають як зухвальство.

Система не змогла їх зламати, не змогла змусити фарбувати траву чи ходити строєм під артилерійським вогнем. Іноземці задавали занадто багато незручних питань: «Чому немає евакуації?», «Де обіцяні міномети?», «Чому цей наказ суперечить здоровому глузду?». Для радянського офіцера це — бунт. А бунт треба придушити. Розпорошення легіонерів по різних бригадах — це спосіб зламати їхню волю, перетворити еліту на покірних виконавців, позбавити їх голосу і колективної сили.

Вавилонська вежа на лінії фронту

Офіційна версія про створення «єдиного кулака» звучить красиво лише для тих, хто ніколи не був на "нулі". Реальність така: боєздатність підрозділу базується на мікрокліматі та комунікації. Національні батальйони Легіону — це роками відпрацьовані механізми. Поляки розуміють поляків, колумбійці прикривають колумбійців, американці працюють за протоколами армії США.

Що робить наше командування? Воно бере цей злагоджений механізм і кувалдою розбиває його на дрібні деталі, які намагається вставити в старий «Жигулі» радянського зразка. Уявіть собі штурм посадки. Радіоефір. Командир роти, який володіє англійською на рівні "Ландон із зе кепітал", кричить наказ. Його не розуміє кулеметник з Бразилії. В результаті — затримка на 30 секунд. У сучасному бою це смерть. Це «дружній вогонь». Це втрата позицій.

Ліквідація мовних і культурних кластерів — це злочинна недбалість. Ми свідомо створюємо хаос там, де був порядок. Ми міняємо професіоналізм на статистику. Замість ефективних штурмових груп ми отримаємо наляканих, дезорієнтованих одинаків, які не довіряють своїм новим командирам і не розуміють, що відбувається навколо.

Мародерство ресурсів: Битва за «гуманітарку»

Але де немає логіки, там завжди є гроші. Давайте будемо цинічними до кінця. Легіони завжди були упаковані краще за кадрові механізовані бригади. Чому? Бо західний світ допомагав «своїм». Американські фонди слали тепловізори американцям, британські волонтери гнали пікапи британцям. Це були прямі, прозорі канали, які оминали чорну діру складів Міноборони.

Нашим генералам і тиловикам це муляло очі роками. Як це так: у якогось лейтенанта з Огайо є кращий дрон, ніж у комбрига? Це ж непорядок! Це ж ресурс, який проходить повз кишеню! Інтеграція легіонерів у загальні бригади має приховану мету — «націоналізувати» ці потоки. Командування розраховує, що разом з бійцями до них перейдуть і їхні спонсори, і їхнє спорядження.

Це фатальна ілюзія жадібних дурнів. Західна допомога базується на персональній довірі. Донор із Техасу дає гроші конкретному Джону, якого він знає, а не вкрай корумпованій військовій частині №XXXX. Як тільки зникне суб’єктність Легіону — краник перекриється. Ми не «оптимізуємо» ресурс, ми його втрачаємо. Ми просто крадемо у самих себе можливість воювати сучасною технікою.

Знищення свідків

Є ще один аспект, про який говорять лише пошепки. Страх. Влада боїться Легіону. Іноземний доброволець — це найнебезпечніший тип солдата для корумпованої влади. Він юридично захищений паспортом своєї країни. Він не боїться СБУ чи військової прокуратури так, як цього боїться заляканий мобілізований з села. Він може подзвонити журналістам The New York Times. Він може написати правду у Twitter, яку прочитають сенатори.

Легіонери були живими свідками нашої некомпетентності, крадіжок палива, тупих наказів і зневаги до життя. Розпорошити їх — це тактика "розділяй і володарюй". Поодинці вони безпечні. Поодинці їхній голос не чутно. Їх розчиняють у масі, щоб приховати злочини командування, щоб не було кому сказати: «Король голий, а генерал — ідіот».

Висновки: Квиток в один кінець

Те, що відбувається зараз, — це точка неповернення у стосунках із цивілізованим світом на рівні people-to-people. Ми власноруч руйнуємо міф про те, що Україна — це форпост свободи. Ми показуємо, що Україна — це такий самий маленький Радянський Союз, тільки з іншим прапором, де людину пережовують і випльовують заради звітності.

Наслідки будуть миттєвими і болючими:

Кадровий колапс - ми втратимо до половини іноземного контингенту ще до Нового року. Профі просто розірвуть контракти. Ніхто не підписувався бути "м'ясом" у чужій грі.

Репутаційна катастрофа - кожен легіонер, який поїде додому ображеним, стане анти-амбасадором України. Він розкаже правду своїм друзям, своїм медіа, своїм політикам. І коли наступного разу ми будемо просити про допомогу, нам нагадають, як ми вчинили з тими, хто приїхав віддати за нас життя.

Військове ослаблення. Замість елітних штурмовиків ми отримаємо демотивовану піхоту. Ми міняємо якість на уявну кількість.

Це рішення Генштабу — не помилка. Це акт зради національних інтересів на догоду бюрократичному комфорту. Ми виганяємо найкращих друзів, щоб залишитися наодинці зі своїми ворогами — зовнішніми та внутрішніми. І коли фронт посиплеться там, де раніше стояли вмотивовані добровольці, нехай ніхто не питає «Хто винен?». Прізвища підписантів цього наказу відомі. Питання лише в тому, чи встигнемо ми їх судити до того, як стане надто пізно.

Апдейт (для балансу позицій). Після підготовки цього матеріалу мені надійшли уточнення від співрозмовників, наближених до Генштабу: там наполягають, що рішення про розформування/переформатування іноземних підрозділів є реакцією на наслідки конкретного провалу на одному з відтинків Запорізького напрямку, де, за їхньою версією, іноземний підрозділ не втримав позиції, що дало ворогу просування; у цій логіці іноземців переводять не для “покарання всіх під одну гребінку”, а щоб вони воювали не окремими національними кластерами, а в складі змішаних бойових підрозділів разом з українцями — з єдиним командуванням, комунікацією та відповідальністю, а хто не приймає таких умов, той просто розриває контракт і їде додому. Водночас публічних документів, які дозволили б незалежно перевірити цю мотивацію, мені не надано — тому фіксую її як офіційно-неофіційне пояснення “з того боку”, яке не скасовує головного питання: чому такі рішення ухвалюються без прозорої комунікації, розслідування причин і чітких запобіжників, щоб не знищити те, що працює.

Ветерани - велика і мотивована частина нашого суспільства. Їхня кількість, як і потенціал, у майбутньому лише зростатиме. Потенційно вони є головним активом нашої держави. При продуманому державному підході саме ветерани можуть стати рушієм повоєнного економічного зростання України та основою нових еліт, які дбатимуть про майбутнє нашої країни.
Водночас зрозуміло, що закінчення війни і перспектива повернення близько мільйона наших захисників додому та перехід у статус ветерана буде новим викликом для держави, цивільного суспільства і для самих ветеранів. Саме тому держава має напрацювати розумний підхід для вирішення цих проблем, а населенню важливо зберігати єдність.
Україна має обмежений час, щоб перейти до стратегічної політики реінтеграції ветеранів. Для цього потрібні не лише гроші, а й сильний організаційний ресурс, правильні комунікації, політична воля та системність у роботі з ветеранами.
Виступив на цю тему на форумі "Ветерани як новий політичний суб'єкт: правила взаємодії для повоєнної України".

https://t.me/Ukraineaboveallelse

#дати #свята
✨ Вшанування Пророка Аггея: Заклик до відбудови Храму.
Вшанування пам'яті Святого Пророка Аггея (Огія) — це важливе християнське свято, яке відзначається 16 грудня за новоюліанським та григоріанським календарями.
Пророк Аггей (грец. Ἀγγαῖος, івр. חַגַּי, Ḥaggay) належить до числа дванадцяти так званих «малих пророків» Старого Завіту і займає у Біблії 10-те місце серед них.

📜 Життя та пророче служіння

Аггей пророкував після повернення юдеїв із Вавилонського полону. Його служіння припадає на 520 рік до Різдва Христового, що робить його одним із перших пророків повоєнного періоду.
Його діяльність була тісно пов'язана з діяльністю пророка Захарії. У той час як багато юдеїв повернулося на свою землю, їхній ентузіазм щодо відновлення Єрусалиму та храму ослаб. Люди почали дбати насамперед про свої оселі та особисте життя, відкладаючи відбудову зруйнованого Другого Єрусалимського храму.

Головне послання

Пророк Аггей виступив із полум'яними промовами, закликаючи народ та його лідерів (зокрема, першосвященника Ісуса та намісника Зоровавеля) негайно взятися за відновлення святині.
Суть проповіді: Аггей пояснював народові, що їхні невдачі в землеробстві та бідність є прямим наслідком того, що вони ігнорують дім Божий:
«Хіба час вам сидіти по ваших до­мах, оббитих панелями, а цей храм — у руїнах?» (Аггей 1:4).
Проповіді Аггея мали великий успіх. Завдяки його натхненному слову, а також підтримці пророка Захарії, відбудова храму була відновлена і завершена через кілька років.

Книги пророцтв

Пророцтва Аггея вміщені у найкоротшій біблійній книзі Старого Завіту — Книзі пророка Аггея, яка складається лише з двох глав.

🕯️ Вшанування в Україні

Після переходу Православної Церкви України (ПЦУ) та Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) на новоюліанський календар, дата вшанування пам'яті Пророка Аггея збігається із традиційною датою західного християнства:
16 грудня (за новим стилем).
У народній традиції на цей день припадає свято, яке може мати регіональні назви, пов'язані з пророкуванням погоди на зиму.

Дитинство згадую своє...
Як спали у колисці, пили із банки молоко, і ноги мили в мисці...
Ховались в житі край села... і міряли калюжі... косички вчилися плести, у полі
в кукурудзі...
Хліб їли спечений в печі, намазаний варенням... і спали у дитинстві на печі,
під віхолу шалену...
Мороз за вікнами тріщав... морозив ніс і щоки.. та нас він зовсім не лякав - підгонив
на уроки.
Після уроків - на ставок, разом із ковзанами, а вихідний ми цілий день,
проводили з санками.
Обмерзлі пальта і штани.. і валянки зі снігом, а в хаті топлена вже піч... чирінь
теплом нас гріла.
Гарячий чай і свіжий хліб, з малиновим варенням... дитинство згадую своє, у справах повсякденних...
Пройшло багато весен... зим... та спогад душу гріє...
Комусь це видасться смішним, а хтось і зрозуміє...
З мережі 📌

🔴Тепер із СЗЧ тільки в штурмові війська.
🖋 Вище військове командування направляє директиви із вказівками про заборону здійснення агітаційних заходів та видачу рекомендаційних листів бригадам для залучення бійців, які повертаються із СЗЧ на службу. Одночасно з цим наявна вказівка враховувати виключно вказані полки/батальйони штурмових військ, при зарахуванні бійців, які повертаються в СЗЧ на службу.
🚫 Таким чином звичайні бригади/підрозділи втрачають можливість здійснювати поповнення особового складу бійцями, які вирішили повернутися із СЗЧ і множиться на нуль вся проведена реформа та медійна кампанія на відповідний процес. Одночасно з цим відповідні вказівки стають перешкодою для переведення бійців через СЗЧ, які хочуть оминути недосконалу систему переведень, яка на сьогоднішній день просто не працює. Про цю проблему ми писали на нашому каналі і пояснювали, чому це є альтернативою на сьогодні.
👤 Вже також відомі нам випадки, коли рекрутерам бригади не видали мобілізованих людей з батальйонів резерву. Як описує боєць:
"Коли ми приїхали за людьми на бригаду, щоб взяти їх до себе на службу, то нам їх просто не видали. Для нас їх не було..."
ℹ️ Також є активне обговорення ліквідації Іноземних легіонів в складі Сухопутних військ, де особовий склад планують направляти в штурмові війська, що є причиною розірвання контрактів іноземцями. В спілкуванні з бійцями, вони цю інформацію підтверджують, але це ще необхідно більш детально з'ясувати.
👥 Нещодавно Президент Володимир Зеленський заявив, що на Ставці Верховного головнокомандувача було затверджено новий порядок розподілу військовослужбовців, який, за словами президента, допоможе бригадам ефективно організовувати навчання, проводити ротації та здійснювати планування бойових завдань. Однак зараз здається незрозумілим, коли Вище військове командування йде всупереч планам Президента і намагається просто поповнювати штурмові війська, в той час як все більше і більше бригад заявляють про тотальний кадровий голод.
🤯Журналістка Громадського Діана Буцко навела список підрозділів, куди можна перевестися згідно з новим рішення ГШ:
3 ошбр
5 ошбр
1 ошп
33 ошп
210 ошп
225 ошп
425 ошп
475 ошп
24 ошб
25 ошб
49 ошб
214 ошб
253 ошб
@pekhno_news
📋 Список підтверджуємо.
Мапа🛑Блог🛑Написати нам🛑 ЗСУHelp🛑Магазин🛑Донат

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Льодова арена «Крижинка» в київському парку «Перемога» припинила роботу після продажу новим власникам

Ділянку, на якій розташована арена, перевели до категорії земель житлової та громадської забудови. Тепер на місці ковзанки, прямо посеред парку, може з'явитися черговий ЖК або комерційний об'єкт.

Закриття стало ударом для місцевої спільноти фігурного катання, адже «Крижинка» була важливою тренувальною базою. Так, сьогодні в Києві працює всього дві (!) льодові арени.

«Ми хочемо золотих медалей для України, але це неможливо без тренувальних годин. У ресторані або ЖК тренуватися складно, нам потрібна ковзанка»,
— кажуть батьки спортсменів.
#спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

🌲🌲🌲 Центральна алея броварського парку "Перемога" поповнилася новими зеленими красунями

8 нових блакитних ялинок сьогодні було висаджено працівниками "Зеленого господарства" КП "Бровари-Благоустрій".

Їх, на жаль, вже не вічнозелені попередниці були видалені, адже дерева всохли та окрім неестетичнного вигляду, вже могли становити загрозу для відвідувачів парку.

💦 Деревцям буде забезпечено найкращий професійний догляд. Сподіваємося, що кожне з них приживеться та багато років поспіль радуватиме броварчан та гостей нашого міста.
@Brovary #Бровари_Броварщина #Київщина #Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary

День Кільця локшини
11 грудня — незвичайна дата в календарі гастрономів. Це День “Кільця локшини” (Noodle Ring Day) — унікального кулінарного творіння, яке поєднує простоту приготування і вишукану подачу. День “Кільця локшини” – це не свято макаронів у вигляді кілець, це свято страви з будь-яких макаронів, що запечені у кільце. Макаронне кільце є не лише смачною стравою, а й естетичним доповненням до будь-якого застілля. Подія походить зі США, а кільця локшини вшановують в усьому світі.

Що таке Кільце локшини?
Ця страва являє собою кільце з макаронів, зібране в форму за допомогою спеціальної кільцеподібної форми для випікання або Bundt tray форми. Власне, кільце локшини – це запіканка з локшини, але у вигляді кільця. Традиційно використовуються довгі плоскі макарони, наприклад, яєчні тальятеле. Основними інгредієнтами є:


Макарони
Яйця
Сир
трохи борошна та спеції
Після запікання страва набуває цікавої форми та текстури, а в центрі кільця часто створюють простір для начинки, наприклад, курячого салату, соусу чи овочів, м’яса чи грибів. Готова страва виглядає елегантно: апетитне кільце, яке можна доповнити начинками чи соусами в центрі.

Історія свята
Цей день присвячений популяризації кільця локшини або макаронного кільця, яке з’явилося в кулінарії ще у XX столітті як простий, але ефектний спосіб подачі локшини або пасти. Популярність страви зростала завдяки її універсальності — вона може бути як основною стравою, так і гарніром. Свято відзначається, щоб вшанувати креативність у кулінарії та нагадати, що їжа — це мистецтво. Ця страва стала популярною завдяки її простоті в приготуванні та здатності стати центром уваги на будь-якому столі. Кільця з локшини часто подають на вечірках або сімейних застіллях як гарнір чи основну страву.

Як святкувати цей день?
Приготуйте макаронне кільце вдома. Вам знадобиться форма для випікання і базові інгредієнти. Спробуйте класичний рецепт або додайте улюблені інгредієнти для експерименту.
Організуйте вечерю з друзями. Запропонуйте їм спробувати ваше кулінарне творіння. Відмінно підійдуть начинки з овочів, м’яса або навіть морепродуктів.
Поділіться враженнями в соціальних мережах. Використовуйте хештег #NoodleRingDay, щоб долучитися до святкової атмосфери.
11 грудня відкладіть усі справи, увімкніть духовку і спробуйте приготувати своє перше кільце з локшини. Хто знає, можливо, цей рецепт стане вашим новим фаворитом! Ще не готували макарони у такому вигляді?

День Кільця локшини підкреслює важливість творчого підходу до звичних речей. Ця страва показує, як звичайні інгредієнти можуть стати витвором мистецтва, що прикрашає будь-який стіл. Крім того, святкування таких незвичних днів об’єднує людей та дарує нагоду для зустрічі та спільних моментів радості.

Просимо долучитись і підписати петицію про впровадження щорічної грошової винагороди та символічного визнання військовослужбовців за кожен рік участі у війні.
Оскільки Україна веде вже четвертий рік війну і наближається до пʼятого, автор закликає встановити заохочення для воїнів, які вже стільки років поспіль невпинно тримають на своїх плечах фронт.
Проєкт петиції пропонує:
▪️Встановити щорічну грошову винагороду за кожен повний рік служби у війні, яка подвоюється щороку.
Рік служби Винагорода
1-й рік —— 50 000 грн.
2-й рік —— 100 000 грн.
3-й рік —— 200 000 грн.
4-й рік —— 400 000 грн.
Сума винагороди може бути змінена, суть - визнання та надання додаткової мотивації війську.
▪️Запровадити державну бойову відзнаку — «Хрест Довгої Варти», яка:
📌вручається після першого повного року служби у війні;
📌доповнюється новими елементами за кожен наступний рік служби — щитки, зірки, мечі, гравірування тощо;
📌Отримує особливий елемент для тих хто пройшов війну з початку (перших два місяці) до кінця;
📌стає видимим символом багаторічного служіння, витримки, честі та вірності.
Підписувати тут: https://petition.kmu.gov.ua/petitions/8625

https://t.me/Ukraineaboveallelse