Хто про що, а я знов про своє…

Останнім часом все важче читати новини.
Та й не новини читати - таке собі?

В якому напрямку не поткнися, обовʼязково натрапляєш на дописи зі скигленням, що хотіла на сніданок гречки, на вечерю спагетті, нагодувати дитину манкою, аааааа придбати не змогла!!!
Бо все це купили до них?

Це не про одну якусь конкретну людину, раптом що!
Це в окремо взятих жіночок такі проблеми виникають щодня!

Й якщо я можу тільки здивуватися отакій необґрунтованій оптимістичності й незамутненності пересічної зголоднілої громадянки, то коли читаю про ту дитину, що без манки залишилася, тільки тому, що її матуся геть про неї не подумала, я звірію…

Бо винен хто?
Винні ті, хто скупив увесь потрібний їм товар!:)

Дівки, складається таке враження, що ви геть втратили себе в часі та просторі?
Ми з вами точно існуємо в одній країні, де вже дванадцять років йде ввввійна?

Де ййййййбні «доброзичливі» сусіди цілеспрямовано намагаються знищити всіх нас?
Тих, хто піклується про себе, про своїх близьких, про тих, хто тебе оточує та тих, кого ти приручив? Й щось в цьому напрямку вирішує, щоб забезпечити всіх їжею в такі складні часи?

Й тих, хто випромінює необгрунтовані оптимізм, впевненість, що завтра все буде не гірше за сьогодні? А потім милується порожніми полицями в крамниці? В кращому випадку? Якщо взагалі та крамниця ще ціла?…

Може, вже час хочаб раз на добу в новини заглядати, розплющити нарешті очі? Понімальники ввімкнути?
Щоб роздивитися, що взагалі в країні відбувається й чи з того боку ви ворогів шукаєте?

Якої холери я знов завелася?…
Хіба це не особистий вибір й зона відповідальності кожного?

То сідаю на дупу рівно зі своїми генетичною памʼяттю, яку успадкувала від бабці та матусі, психіатричними діагнозами та ПТСРами після евакуації в 2014 з дітьми з Донбасу, які мені «діагностувала» якась з оптимістичних почитательниць (від слова читати), багаторічним досвідом, стуляю писок й більше не зузжу…

Життя - кращий вчитель.
Й кожен намагається навчатися саме на своїх помилках, ігноруючи помилки чужі, як й чужий досвід…

Пішла я.
Додаткове їдло для зграї в сарайку прилаштую.
Та дочекаюся додаткового ж прального порошку.
Щоб потім не шукати винних навкруги, коли сама завтикала.

Гарного всім дня.
Вдалих покупок.
Здоровʼя.
Цілих голів та дахів над ними.
Невсеремось!

Щороку у першу п’ятницю вересня в США відзначають свято – День лінивих мам (National Lazy Mom`s Day) або День ледачої мами. Свято спонукає допомогти своїм матусям у домашніх справах та надати їй заслужений вихідний день від її повсякденних завдань, це день, коли мами офіційно можуть дозволити собі бути ледачими, не почуватися винними та не бігти, куди «треба»..

Фізична й емоційна втома призводять до емоційного вигорання та депресії, проблем зі здоровʼям, профілактикою такого стану є відпочинок. Матусі, знайдіть час подбати про себе, щоб бути в ресурсі піклуватися про своїх дітей.

Щось мене сітуація напружує?…

Відбій останньої тривоги був десь о тринадцятій?
Сплять, сссссссцуки?
Чи щось готують гидкого на ніч?…

Тобурищу пальці в телефон…
Вирячую очі в якісь дописи…
Намагаюся налаштувати себе на позитив?

В Тредсах натрапила на допис, де в коментах читачі розповідають про ті побрехеньки або чистісеньку правду, що діти озвучують в садочку!:)

Я ж навіть не про своїх численних дітей?:)
Я про себе згадую!:)

Батьки розлучилися, коли мені пʼять років було.
В першому класі дуже заздрила іншим дітям, в яких були батьки.
Збрехати, що в мене також є тато, не мало сенсу?:) Школа маленька, на краю міста, всі один одного знають!?:)

То я нафантазувала, що в моєї матусі є коханець!:) Грузин!:) Чому саме грузин, хезе?:) Й він мені подарував оооооттакезну ляльку!:) В коробці зі склом!:)))

Матуся була декілька фрапована, коли до неї дійшли ті чутки!:)

Матусі нема вже декілька років?
Я сама вже давно - бабуся!:)
А я досі памʼятаю її реакцію!:)

ЖИТТЯМ ТИ ПАХНЕШ, ЛЮБИЙ МІЙ ГЕРОЮ

Життям ти пахнеш, любий мій герою,
Хоч впав, бо був страшний жорстокий бій.
Ти мав іти щасливою ходою,
Та шлях земний скінчи́вся рано твій.

Життям ти пахнеш, хлібом і весною,
Дощами, що напоять спориші.
Бо заплатив найвищою ціною,
Щоб ми жили́ у мирі і тиші́.

Життям ти пахнеш й стиглими житами,
Дитячим сміхом, сонцем угорі.
Твоя́ любов наві́ки буде з нами,
Як ніжний промінь ранньої зорі́.

Життям ти пахнеш, і з зерном снопами,
Дитячим сміхом, співом солов'я,
Теплом домів з чудовими садами,
Де мирне небо світиться здаля.

Життям ти пахнеш й ніжністю матусі,
Що сина виглядала день при дні.
І тихою молитвою бабусі,
Що лине до Всевишнього в журбі.

Життям ти пахнеш й світлом від надії,
Що не згасає навіть у біді.
Ти став для нас зерниною від мрії,
Що проросте у ґрунті і в воді.

Життям ти пахнеш, воїне крилатий,
У вільнім вітрі, в сонці й колосках.
Ти не пішов – ти поруч, наче свято,
У наших вдячних помислах й серцях.

Життям ти пахнеш, воїне безстрашний,
У кожнім серці, в кожному дворі.
Твій подвиг буде в пам'яті незгасний,
Допоки світить сонце на землі.

Життям ти пахнеш й піснею Вкраїни,
Барвінком, що стелився край воріт,
Твій голос, наче птаха, й досі лине,
І нам усім лишив по со́бі слід.

Життям ти пахнеш й журавлем у лузі,
І вдячність не згасає ні на мить,
Ми го́лови схиляєм низько в тузі,
Бо ти пішов, а мав із нами жить.

Життям ти пахнеш, любий мій герою,
Бо захищав майбутнє для дітей.
І доки сонце сходить над горою,
Ти житимеш у пам'яті людей.

25.07.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1066200

За підсумками скаженого ночеру нового нічого…
РЙ.
Всі цілі?


Оскільки після зливи в гідне місце свою ннннненавість й шалену лють прилаштувати не було можливості, бо в квітниках занадто мокро, спрямувала свої зусилля на хатнє господарство…


Ппппппі-пііііі-пі-віддраїла пів кухні.
Спустошила холодильник. Й його відпі-пі-пііііі… Аж блищить тепер!:)


Моя зграя з ентузіазізьмом утилізувала всі недоїдки з того холодильника!:) Обожнюю свій гуртожиток!:) Який дружньо, колективно, весело та з вогником накопичує каструлі та миски з пів ложкою різноманітного їдла!:)


Не менш весело та з вогником я перемила увесь посуд, який зібрався після матусіного забрала, що впало?:)


А ще ганяла пралку. Тричі!


А ще синочок доповів, що придбав новий змішувач для ванної. Бо попередній втомився служити й зненацька склав рапорт про завершення свого життєвого шляху…


На його придбання й пішли залишки моєї пенсії, яку нещодавно тільки нарахували!:)
Ще й синочок додавав!:)


Ну й їсти приготувала!:)
Дуже не заморочувалася!:)
Зварила макаронів та насмажила напівфабрикатних коКлет!:)


Все.
Здулася.
Пішла вильожуватися.
Читати новини.
Що там ще йййййбнсцкблдгсня наробила…
Й далі пппппсешити та нннненавидіти…

СВІЧІ, МОГИЛИ, НАДІЯ І БІЛЬ


Не замовкають в нас гармати,
Щодня вони гримлять й гримлять.
Ще скільки буде це тривати?
Ще скільки в землю нам лягать?


Свічо́к ще скільки має згаснуть
І скільки вирости могил?
Чи буде ще життя в нас щасним?
Чи вічно житиме упир?


Ще скільки сліз проллють
матусі,
Що ждуть синів із боротьби?
В могили йдуть і сильні в дусі…
За що ведуть нас до журби?


Ще скільки міст згорить у попіл?
Ще скільки щезне наших сіл?
Чому́ ляга в могилу сокіл
І не дають розправить крил?


Ще скільки плакатимуть мами
В журбі, вдивляючись у даль?
Ще скільки чорними листами
В оселі стукатиме жаль?


Ще скільки доля буде битись
Об мур жорстокої війни?
Коли вже Миру заясніти?
Коли не буде сатани?


Та вірю –  прийде день жаданий,
Замовкне грім страшних гармат.
І Мир, омріяний, нам знаний,
Пове́рне до життя солдат.


Ще й вірю – згасне люта злива,
Вернуть з війни сестра і брат.
Тоді розквітне Україна,
Яку не зміг здолати кат.


05.06.2026 р.


©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID:  1063660

🥹❤️ Мама — перше слово і найголовніша людина: сьогодні в Україні відзначається День матері

Під час війни українські матусі стали ще й уособленням неймовірної мужності. У спецрепортажі ТСН — три різні, але однаково сильні долі: "бучанських відьом", які вночі полюють на ворожі дрони; матір, яка вже майже 4 роки чекає сина-морпіха з полону; та знамениту "Київську Мадонну", чиє фото з немовлям у метро стало іконою в італійському храмі.

Про що мріють ці жінки та де знаходять сили триматися — дивіться у сюжеті ТСН https://youtu.be/CVa_2kuF-gY

Колись давно…
Декілька минулих життів тому…
Оленька Olga Fedorovich надіслала мені якусь кількість деревовидних півоній та невідомий для мене чагарник під назвою керія.

Півонії я зі старанністю роздавала на три села.
Залишила собі одну.
Яка закінчився років два тому…

Керія виросла в здоровезний кущ!
Біля нього любила сидіти моя матуся…
То ковіньки свої на його гілля чіпляла!:)
То впускала на нього свою табуретку, яку використовувала як стіл для сніданка!:)
То сама на нього падала!:) Всім організЬмом!:)
То вміст свого горщика під нього вихлюпувала, пташечка моя, курочка-пасочка!:) Нехай їй там, у засвітах, буде спокійно!
Знищувала старанно, так…

А ще матусі допомогала знищити ту керію моя собака Лєся!:)
Памʼятаєте мою бернку, в евакуації якої з Донбасу до нас була задіяна величезна кількість людей?

Якось повертаємося з Кратової Говтви, з розплідника квіткового, з колежанками!:)
Петунії мої вивантажуємо з автівки!:)

Леся дуже боялася, коли я виходила з двору надовго, бо колись в її житті вже траплялося, що я з дітьми вийшла з двору на трошки…
Й не повернулася…
А замість нас прийшли голод та Гради у городі, які гатили по Авдіївці…

Лєся так раділа моєму поверненню, що в щасливих стрибках зззззнесла кхям майже увесь кущ керії…

Колежанки мої зібрали поламане гілля та й увезли в свої квітники.
Напхали ті уламки прям в землю!
Й ті керії чудово в них поприживалися!

Коли моя матуся остаточно мою керію загробила, вже вони ділилися зі мною своїми керіями мого розведення!!!

То я про що взагалі?
Життя триває…
Оленька з того часу двічи переїжджала. Останній раз ну дуже далеко.
Давно нема її куща.
Нема моїх матусі та собаки Лєсі…

А керія знов квітне!!!
Й з землі росте новими гілками!!!

То невсеремося ж?

Знов же ж, в якомусь з минулих життів тому, моя старша та саморобна донька Ганна, яка приїхала в гості до матусі з Києва в село, незадоволено бухтить, що починати косити траву о пʼятій ранку - злочин перед людством!:)))

Як на мене, косарі з їхніми косами о пʼятій влітку, або скрегіт тракторця, що в такий же ж час взимку вже в селі сніг чистить, то є - норм!

Не норм - в будь який час доби звуки сирени, дзилинчання мокшанських балалайок, шшшшухання над хатою ракет та їхні вибухи…

Нещодавно голова Опішнянської громади Микола Різник порушував питання мотоциклістів та мопедістів?
Які дзижчать не гірше за ворожі шшшшахеди?

Й якби ж поза тривогами вони це робили???
Ні.
Ось саме під час тривоги й мотиляє їх на тих тарантайках по населеним пунктам з боку в бік!

Добре, якщо цей епатаж - підліткова дурість?…
Гидко, якщо це зважена спроба нашкодити ППО?…

Сьогодні аж розгубилася?:)
Не знала, як реагувати?:)

Ні, я не про недоумкувату частину населення, яка має транспорт, що невчасно диринчить?:)

Я про коссссців!:)
Яких люблю!
Працю яких шаную!:)

День «задався»…
Тривога за тривогою…
Підвищена небезпека за небезпекою…
Телеграм волає то про загрозу балістики з різних місць?
То про бляшанки ворожі?
То одночасно й ті, й ці???

Ййййййй саме тут!!!
По хезе де зненацька узятій спеці!!!
Нааааа все село зузжить бензокоса!!!

Тааааа щщшшоб той коссссець був мені живий та здоровий!!!
Як й ті, хто йому наряд виписав, косити під час тривоги!!!
Ну й щоб я особисто та всі оточуючі, хто встиг вссссрррратися з переляку, також не хворіли й прожили довге життя!:)

Вже ночер, а я все ще шаленію!:)

Життя таке…

Все поруч…
Паралельно та перпендикулярно. Або взагалі, діагонально…

Радощі й сум.
Любов й ненавість.
Бажання спокою та існування в вигляді кришечки чайника, що давно вже кипить…

Ірина Олександрова традиційно найголовна по кухні.
Донечка побігла у церкву.
Синочок щось прихворів. Намагається вмовити свою температуру тримати себе в руках?
Мене колежанка доправила на цвинтар та назад…

Тюльпанів матусі й донецькому дядьку Сашку я нарізала.
Травичку на могилках посапала.
Квіточки посіяла. Чорнобривці, майори, космеї, волошки.

Їхали, тривога вже давно була оголошена?
Тіііііільки в позу Хаймерсу стала з маленькою сапочкою над матусіною могилкою, йййййааааак дасть ППО десь гатити!!!
Й бляшанка добросусідська гидотно дзилинчить???

Продовжую сапкою махати, з небіжчиками своїми спілкуватися, та розмірковую?
Чи бігти до посадки, між деревами ховатися?…
Чи прям тут, між могилами влягатися?…

Та пронесло…

Поки колежанку чекала, ледве взаміж не вийшла?:)
Підійшов до мене знайомитися такий собі пес!:)
Приязний?:) Доброзичливий цілком?:)
Штани мої нюхав, руки лизькав?
Я вибачалася, що пригостити його мені нема чим?
Бо ті обовʼязкові смаколики, що на цвинтар несуть, діти вже забрали!

Відволіклася на свою цигарку й розумію, що на мені вже намагаються одружитися!:)
Тю?:)
Потвора мала!:)
- Раз жерти нічого не даєш, може ж в тебе є щось інше мені запропонувати?:)

Нагнала його!:)
Хвилин пʼять його не було, дивлюся, він вже з чиєїсь могилки щось вкрав!:)

Аж коли додому повернулася, відбій тривоги пролунав…
Ссссссцкйбнблдгсня…