• СЕРПАНТИНОВА МЕЖА

    Дорога в'ється, наче сивий дим
    І прірва поруч, тільки стань у бік.
    Крихкий між нами спогад був німим
    І крок наступний робиш як навік.
    Йдемо ми далі в простір шляхом цим,
    Де серце й розум — це один потік.
    Та кожен виступ лиш веде в пітьму,
    Тож краще так, чим бігти напряму.

    Ми звикли йти й не бачити межі,
    І лізти в небо, маючи лиш тінь.
    Там, де душа волає від душі,
    Ніхто не скаже лагідно "амінь".
    І кожен з нас, рахуючи гроші,
    Веде війну за право мати лінь.
    Нам ближча прірва, ніж чиєсь тепло,
    Бо легше впасти, ніж долати зло.

    Мирослав Манюк
    04.08.2025

    @_owl_hub #літотаowl
    СЕРПАНТИНОВА МЕЖА Дорога в'ється, наче сивий дим І прірва поруч, тільки стань у бік. Крихкий між нами спогад був німим І крок наступний робиш як навік. Йдемо ми далі в простір шляхом цим, Де серце й розум — це один потік. Та кожен виступ лиш веде в пітьму, Тож краще так, чим бігти напряму. Ми звикли йти й не бачити межі, І лізти в небо, маючи лиш тінь. Там, де душа волає від душі, Ніхто не скаже лагідно "амінь". І кожен з нас, рахуючи гроші, Веде війну за право мати лінь. Нам ближча прірва, ніж чиєсь тепло, Бо легше впасти, ніж долати зло. Мирослав Манюк 04.08.2025 @_owl_hub #літотаowl
    Like
    1
    269views
  • ПОМІЖ ДВОХ СТИХІЙ

    Небо ділить рух годин на два,
    Сонце впало в пил гарячих днів.
    На подвір'ї вицвіла трава,
    Сад молився до небес без слів.

    З неба краплі не впадуть чужі,
    Тиша дихає важким вогнем.
    Все життя зависло на межі
    Між сухим життям і між дощем.

    Краплі ллються ніби не хоча,
    Та зникають у повітрі ще.
    І земля, мов зболене дівча,
    Жде води, якщо її пече.

    Врешті дощ стікає по лицю,
    Обіймає крони та поля.
    Ніби хтось почув молитву цю
    І спинив крихке згоряння дня.

    Та за мить вже злива не тече,
    Знову сонце промінь суне свій.
    Літо плаче, літо і пече
    Поміж двох ворожих цих стихій.

    Мирослав Манюк
    22.07.2025

    @_owl_hub #літотаowl
    ПОМІЖ ДВОХ СТИХІЙ Небо ділить рух годин на два, Сонце впало в пил гарячих днів. На подвір'ї вицвіла трава, Сад молився до небес без слів. З неба краплі не впадуть чужі, Тиша дихає важким вогнем. Все життя зависло на межі Між сухим життям і між дощем. Краплі ллються ніби не хоча, Та зникають у повітрі ще. І земля, мов зболене дівча, Жде води, якщо її пече. Врешті дощ стікає по лицю, Обіймає крони та поля. Ніби хтось почув молитву цю І спинив крихке згоряння дня. Та за мить вже злива не тече, Знову сонце промінь суне свій. Літо плаче, літо і пече Поміж двох ворожих цих стихій. Мирослав Манюк 22.07.2025 @_owl_hub #літотаowl
    Like
    1
    306views