🤯 Жесть. Чорний дим затягує Луцьк (https://t.me/+NC-xWAPZUoM5ZTky) внаслідок масованого удару БпЛА рф.

Українська Асоціація Футболу / Ukrainian Association of Football 🏆 Фінальний раунд Чемпіонату наближається! Саме 14 грудня ми дізнаємось, які команди стануть переможцями своїх ліг, а головне — хто представлятиме Україну в Єврокубках! Переможець Суперліги — здобуде путівку на Лігу Чемпіонів EAFF 2026! Команда, яка посяде 2-ге місце — поїде на Лігу Європи EAFF 2026! Серед команд Суперліги: 👉🏻Покрова АМП (Львів) 👉🏻МСК Дніпро (Черкаси) 👉🏻Хрестоносці (Луцьк) 👉🏻Шахтар Сталеві (Донецьк) 👉🏻Незламні (Харків) 👉🏻Буревій (Київська область) У Першій лізі грають: 👉🏻Бартка (Івано-Франківськ) 👉🏻Вікінги (Тернопіль) 👉🏻Вінниця АМП (Вінниця) 👉🏻Титани (Житомир) 👉🏻Дніпро Честь (Дніпро) 👉🏻Верес Мрія (Рівне) Проєкт втілюється за підтримки: Міністерства у справах ветеранів України, Міністерства молоді та спорту України та Агенції масового спорту України ⚽️ Офіційні партнери: Mastercard та Ощадбанк. Серед партнерів проєкту також: MEGOGO, Укрзалізниця, Львівське, adidas та Канадсько-Українська Фундація. Чекаємо на вашу підтримку у Києві! 🫂 #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

В Україну заходить російський карбамід, оформлений як «оманський»: з'явились нові деталі схеми. ⭕️Із кінця жовтня на українському ринку з’явилися розмитнені частини 25 000 тонн карбаміду, оформленого в документах як оманський і завезеного балкером King M. У декларації вказано Оман, порт Duqm і ціну 350 доларів за тонну. Ця вартість одразу не збігається з реальними цінами: у жовтні–листопаді FOB на Близькому Сході становив 410–420 доларів без доставки, а навіть іранський карбамід коштував більше. Натомість «оманська» партія зайшла в Україну вже з доставкою, але дешевше за світову ціну виробника. Такий глибокий дисконт — типовий ціновий слід росії. ⭕️Постачальники також викликають підозри: вантаж відправила Petrochem Derivatives and Trading SPC за дорученням Ognis Trading LLC. Про першу компанію інформації майже немає, друга існує лише як сайт-візитівка й невідома ринку. Це характерний набір компаній-прокладок для схем реекспорту. Офіційним отримувачем стала маловідома ТОВ «Імпорт Сіті Хаб» із Луцька, без фінпоказників і з персоналом у чотири людини. За ланцюгом юросіб проглядається реальна група власників — структури «В Агро»/«Агровєра» Воронича й Дегтяра та АТ «ГРААЛЬ». Воронич фігурував у розслідуваннях і пов’язувався з середовищем Черновецького. Саме ця група стоїть за партією 25 000 тонн, а дистриб’ютори вже продають її як «Оман» або «невідомий продукт» за повною ціною. У Румунії готується наступна партія — 70 000 тонн через Констанцу, паралельно обговорюється третя поставка через турецьких «виробників». Географія легалізації російського карбаміду зростає, і всі учасники схеми можуть отримати санкції та кримінальні справи. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news

❗️Луцьк, лагідна «мобілізація» + один мотивований солдат? Волинь, Луцьк, проспект Соборності

🤯 Ніколи такого не було і ось знову! Луцьк

У КРИЇВЦІ ПРИ СВІТЛІ КАГАНЦЯ РІЗЦЕМ І ДОЛОТОМ БИВ ВОРОГА Народився Ніл Хасевич 12 (25) листопада 1905 р. Перші ази малярства здобув у майстерні іконописця. Згодом вступив до Рівненської української гімназії. У 1918 році, повертаючись із Рівного, на залізничному переїзді Ніл із матір'ю потрапили під потяг - мати загинула, Ніл втратив ліву ногу, але не втратив надії. Він сам собі змайстрував протез і міцно став на ноги. З 1931 по 1943 рік художник брав участь у 35 виставках, його твори експонувались у Празі й Варшаві, Берліні та Львові. Роботи Хасевича на міжнародних виставках у Чикаго й Лос-Анджелесі дістали високу оцінку критики. У 1937 р. він здобув третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві. Коли на теренах Західної України запанувала більшовицька влада, Ніл Хасевич, живучи в рідному селі, учителював у тамтешній школі й підробляв бухгалтером у споживчій кооперації. На початку другої світової війни митець одержав запрошення на виїзд за океан, але відмовився. Хасевич став вояком УПА під ім'ям Бей-Зот. Майже десять років перебував митець у підпіллі. У криївці при світлі каганця різцем і долотом бив ворога художник. Він очолив школу майстрів живопису, сам ілюстрував усі видання УПА-Північ, робив проєкти бойових відзнак, печаток. (Закінчення 13 листопада) З відривного календаря "Український народний календар" за 12 листопада. ------------- У КРИЇВЦІ ПРИ СВІТЛІ КАГАНЦЯ РІЗЦЕМ І ДОЛОТОМ БИВ ВОРОГА (Закінчення. Початок 12 листопада) Коли упівці міняли бункер, вони перевозили каліку на велосипеді. 1943 року німці кинули на вояків УПА танки, літаки, мотопіхоту. Повністю знищили 97 сіл із дітьми й жінками. У бою з ворогом загинув молодший брат Ніла Хасевича - Анатолій. Друга світова викосила всіх його близьких родичів. У 1947 р. загинула кохана жінка Марта (Женя), яка була зв'язковою з підпіллям міста Луцька. Коли Роман Шухевич підписав наказ про розпуск УПА, коли похідні групи почали відходити на Захід, Хасевич не кинув рідної землі, не склав зброї. Його роботи з'явилися у США, у делегатів ООН, у посольствах. 1952 р. в США вийшла книга Ніла Хасевича «Графіка в бункерах УПА». Ніл Хасевич тоді писав: «Я, каліка, б'юся у той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці борються...» На художника оголосили справжні лови. Холодного ранку 4 березня 1952 року криївку-бункер, що у Білівських Хуторах поблизу Клевані на Рівенщині, оточили карателі. Чекісти привезли вбитих до Клевані. Там вони два дні пролежали під дубом. Де поховали художника, невідомо. Та ми не забули, що полковник Стекляр - вбивця Н. Хасевича - помер від старості у м. Рівному. З відривного календаря "Український народний календар" за 13 листопада. ------------- https://history.rayon.in.ua/topics/385968-shcho-i-iak-poviazalo-nila-hasevicha-z-lutskom https://www.facebook.com/share/p/1GgxteM9Zp/

У КРИЇВЦІ ПРИ СВІТЛІ КАГАНЦЯ РІЗЦЕМ І ДОЛОТОМ БИВ ВОРОГА Народився Ніл Хасевич 12 (25) листопада 1905 р. Перші ази малярства здобув у майстерні іконописця. Згодом вступив до Рівненської української гімназії. У 1918 році, повертаючись із Рівного, на залізничному переїзді Ніл із матір'ю потрапили під потяг - мати загинула, Ніл втратив ліву ногу, але не втратив надії. Він сам собі змайстрував протез і міцно став на ноги. З 1931 по 1943 рік художник брав участь у 35 виставках, його твори експонувались у Празі й Варшаві, Берліні та Львові. Роботи Хасевича на міжнародних виставках у Чикаго й Лос-Анджелесі дістали високу оцінку критики. У 1937 р. він здобув третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві. Коли на теренах Західної України запанувала більшовицька влада, Ніл Хасевич, живучи в рідному селі, учителював у тамтешній школі й підробляв бухгалтером у споживчій кооперації. На початку другої світової війни митець одержав запрошення на виїзд за океан, але відмовився. Хасевич став вояком УПА під ім'ям Бей-Зот. Майже десять років перебував митець у підпіллі. У криївці при світлі каганця різцем і долотом бив ворога художник. Він очолив школу майстрів живопису, сам ілюстрував усі видання УПА-Північ, робив проєкти бойових відзнак, печаток. (Закінчення 13 листопада) З відривного календаря "Український народний календар" за 12 листопада. ------------- У КРИЇВЦІ ПРИ СВІТЛІ КАГАНЦЯ РІЗЦЕМ І ДОЛОТОМ БИВ ВОРОГА (Закінчення. Початок 12 листопада) Коли упівці міняли бункер, вони перевозили каліку на велосипеді. 1943 року німці кинули на вояків УПА танки, літаки, мотопіхоту. Повністю знищили 97 сіл із дітьми й жінками. У бою з ворогом загинув молодший брат Ніла Хасевича - Анатолій. Друга світова викосила всіх його близьких родичів. У 1947 р. загинула кохана жінка Марта (Женя), яка була зв'язковою з підпіллям міста Луцька. Коли Роман Шухевич підписав наказ про розпуск УПА, коли похідні групи почали відходити на Захід, Хасевич не кинув рідної землі, не склав зброї. Його роботи з'явилися у США, у делегатів ООН, у посольствах. 1952 р. в США вийшла книга Ніла Хасевича «Графіка в бункерах УПА». Ніл Хасевич тоді писав: «Я, каліка, б'юся у той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці борються...» На художника оголосили справжні лови. Холодного ранку 4 березня 1952 року криївку-бункер, що у Білівських Хуторах поблизу Клевані на Рівенщині, оточили карателі. Чекісти привезли вбитих до Клевані. Там вони два дні пролежали під дубом. Де поховали художника, невідомо. Та ми не забули, що полковник Стекляр - вбивця Н. Хасевича - помер від старості у м. Рівному. З відривного календаря "Український народний календар" за 13 листопада. ------------- https://history.rayon.in.ua/topics/385968-shcho-i-iak-poviazalo-nila-hasevicha-z-lutskom https://www.facebook.com/share/p/1GgxteM9Zp/

Національна Ліга Професійного Боксу України 🏆 Розлуцький – новий чемпіон України. Результати вечора боксу в Умані ❗️ 8 листопада в Умані пройшов вечір боксу від Top Boxing Generation, K.O. Promotions та боксерського клубу «Арес» під егідою Національної ліги професійного боксу України, головною подією якого став поєдинок за вакантний титул чемпіона України в середній вазі (до 72,6 кг) між Євгеном Розлуцьким (8-0-1, 5 КО) і Юрієм Стрілецьким (4-1, 0 КО). 💪 10-раундовий бій пройшов усю дистанцію і завершився роздільним рішенням суддів на користь Розлуцького. 👉 Пропонуємо вашій увазі всі результати минулого івенту. 🥊 Євген Розлуцький (8-0-1, 5 КО) — Юрій Стрілецький (4-1, 0 КО). Перемога Розлуцького за очками роздiльним рішенням суддів: 98-92, 96-95, 94-96. 🥊 Арсенiй Резнiченко (12-0, 6 КО) — Давид Колов (0-4-1). Дострокова перемога Резнiченко нокаутом у 2-му раундi. 🥊 Сергiй Швець (13-2, 5 КО) — Тарас Головащенко (8-20-1, 3 КО). Перемога Швеця за очками одноголосним рішенням суддів: 59-54, 59-54, 57-56. 🥊 Даниїл Заморило (4-0, 2 КО) — Віктор Плотніков (35-20, 15 КО). Перемога Заморило за очками одноголосним рішенням суддів: 60-54, 60-54, 60-54. 🥊 Павло Романов (4-0, 1 КО) — Микола Халус (6-4, 4 КО). Перемога Романова за очками одноголосним рішенням суддів: 40-35, 40-35, 38-37. 🥊 Максим Ніженський (6-0, 5 КО) — Ніджат Іманзаде (1-5, 1 КО). Дострокова перемога Ніженського нокаутом у 2-му раундi. 🥊 Михайло Скрипка (4-0, 3 КО) — Андрiй Купавцев (0-2-1). Перемога Скрипки за очками одноголосним рішенням суддів: 40-36, 40-36, 40-36. 🥊 Павло Тімощенко (6-0, 3 КО) — Джамал Давлєтов (0-5-1). Перемога Тімощенко за очками одноголосним рішенням суддів: 40-36, 39-37, 39-37. 🥊 Ілля Штиль (2-0, 2 КО) — Владислав Пилипенко (0-4). Дострокова перемога Штиля технiчним нокаутом у 1-му раундi. 🥊 Олександр Сич (2-0, 0 КО) — Дмитро Мельничук (0-7). Перемога Сича за очками одноголосним рішенням суддів (UD 4). ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport

#дати 🎩 Федір Ернст (1891–1942): Фундатор Українського Мистецтвознавства та Рятівник Культури. 9 листопада 1891 року в Києві народився Федір Людвігович Ернст (справжнє ім'я Теодор-Ріхард Людвігович) – видатний український історик, мистецтвознавець, музеєзнавець та один із ключових діячів у галузі охорони пам'яток історії та культури у 1920-х роках. Його діяльність стала міцним фундаментом для становлення українського мистецтвознавства як академічної науки. 🏛️ Наукова та Пам'яткоохоронна Діяльність Незважаючи на німецьке коріння, Федір Ернст присвятив своє життя українській культурі. Освіту він здобував у Берлінському та Київському університетах, де його науковим керівником був професор Григорій Павлуцький. Після революційних подій 1917 року Ернст активно включився у роботу Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтв і старовини. У цей час, коли культурні цінності були під загрозою, він разом із колегами: * Провів інвентаризацію близько 160 архітектурних пам'яток Києва. * Видав одну з перших ґрунтовних розвідок про мистецькі скарби Києва, постраждалі внаслідок бойових дій 1918 року. 🖼️ Музейний Діяч та Київознавець Найбільший внесок Федір Ернст зробив у музеєзнавство та києвознавство. З 1923 року він протягом десятиліття очолював художній відділ Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка. За час його керівництва фонди відділу зросли у 15–20 разів завдяки його невтомній роботі зі збору та систематизації експонатів. Федір Ернст вважається одним із найкращих дослідників Києва свого часу. Його путівник «Київ» (1930), який містив ґрунтовні статті та малюнки, донині визнається класичним і є цінним джерелом інформації про місто тієї епохи. 🛡️ Рятівник Культурних Цінностей Особливою сторінкою його біографії є участь у Паритетній комісії (1928–1932) з обміну культурними цінностями між УРСР та РРФСР. Завдяки його принциповій позиції та фаховим знанням вдалося повернути з російських музеїв до України значну кількість цінних історичних та мистецьких пам'яток, зокрема портрети гетьманів. Він також боровся за збереження українських скарбів від більшовицької політики розпродажу за кордон. Трагічна Доля Федір Ернст був не лише вченим-практиком, а й теоретиком мистецтва, зокрема, він один із перших ввів до наукового обігу термін «мазепинське бароко». Його плідна робота була перервана хвилею сталінських репресій. У 1933 році його вперше заарештували у справі «Української військової організації» і заслали. У 1941 році його заарештували втретє – вже в евакуації в Уфі – за абсурдним звинуваченням у «німецькому шпигунстві». У жовтні 1942 року видатного історика та музеєзнавця було розстріляно. Життя Федора Ернста є прикладом самовідданого служіння науці та культурі. Його праці залишаються актуальними, а його ім’я – символом захисника української культурної спадщини в часи тоталітарної навали.

#дати Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій 30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя. Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва. У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму". У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи. "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою. "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори. Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва. Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники. Трагедія: Репресії та знищення спадщини Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм. У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження". Спадщина: Відродження генія Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення. На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.