Він народився німцем. Але одного дня свідомо обрав бути українцем — назавжди. Юрій Шевельов. Людина, яка не мала української крові, але мала щось значно сильніше — українську душу. Його справжнє прізвище було Шнайдер. Він міг спокійно жити будь-де у світі, будувати кар’єру в європейській науці й не втручатися у боротьбу за чужу, здавалося б, культуру. Але він зробив інший вибір: присвятив усе своє життя Україні та її мові. Не тому, що це було вигідно. А тому, що бачив правду. У часи, коли імперія переконувала мільйони людей, що української мови «не існує», Шевельов узявся доводити протилежне — фактами, наукою і титанічною працею. Він буквально розбирав українську мову по звуках, складах, інтонаціях і літерах, шукаючи її справжнє коріння у глибині століть. Чому ми говоримо «кінь», а не «конь»!Звідки в українській з’явилося м’яке «ц»!Чому наша вимова звучить так, як не звучить жодна інша слов’янська мова! Для когось це були дрібниці. Для Шевельова — докази існування нації. Він досліджував стародавні рукописи, написи на стінах Софії Київської, літописи, живу народну мову — і крок за кроком руйнував головний міф радянської імперії про «один народ». Його фундаментальна праця «Історична фонологія української мови» стала інтелектуальним вибухом. Майже 800 сторінок бездоганної науки, після яких стало очевидно: українська мова не є «молодшою сестрою» російської і не виникла з якоїсь «спільної колиски». Вона розвивалася самостійно — століттями, паралельно з іншими мовами, маючи власний шлях і власний голос. Фактично Шевельов зробив те, чого так боялися імперії: він повернув українцям їхню справжню історію. Його молодість минула у Харкові — у легендарному будинку «Слово», де жили найталановитіші українські письменники та митці. Там народжувалася нова українська культура. І там же її почали знищувати. Навколо нього арештовували, kатувалu, розсtрілювалu. Людей ламали лише за те, що вони говорили й думали українською. Шевельов дивом вижив. Пізніше він емігрував, але навіть за тисячі кілометрів від Батьківщини залишався її голосом у світі. Його запрошували викладати Гарвард і Колумбійський університет — місця, куди потрапляють одиниці. Світ слухав його як одного з найсильніших славістів ХХ століття. А він говорив про Україну. Не як про «окраїну імперії». А як про окрему цивілізацію зі своєю мовою, культурою і правом бути вільною. Шевельов розумів Україну глибше за багатьох політиків. Він говорив, що у нас є три головні вороги: москва, внутрішня зрада і провінційність — страх бути великими. Його слова звучать моторошно актуально навіть сьогодні. Ще десятки років тому він попереджав: після розпаду СРСР війна між Україною та Росією неминуча. Бо імперія ніколи добровільно не відпускає тих, кого вважає своєю власністю. Він відчував цю небезпеку задовго до того, як над Україною знову загриміли ракети. Ми повинні пам’ятати Юрія Шевельова, бо він зробив для України не менше, ніж армія робить на фронті. Тільки його зброєю були не кулі, а правда. Він повернув нам право говорити своєю мовою без виправдань. Повернув відчуття гідності. Довів усьому світові, що українці — не «молодший брат» і не випадкова нація, а народ із тисячолітнім корінням. І поки ми пам’ятаємо таких людей — Україну неможливо стерти.

Він народився німцем. Але одного дня свідомо обрав бути українцем — назавжди. Юрій Шевельов. Людина, яка не мала української крові, але мала щось значно сильніше — українську душу. Його справжнє прізвище було Шнайдер. Він міг спокійно жити будь-де у світі, будувати кар’єру в європейській науці й не втручатися у боротьбу за чужу, здавалося б, культуру. Але він зробив інший вибір: присвятив усе своє життя Україні та її мові. Не тому, що це було вигідно. А тому, що бачив правду. У часи, коли імперія переконувала мільйони людей, що української мови «не існує», Шевельов узявся доводити протилежне — фактами, наукою і титанічною працею. Він буквально розбирав українську мову по звуках, складах, інтонаціях і літерах, шукаючи її справжнє коріння у глибині століть. Чому ми говоримо «кінь», а не «конь»!Звідки в українській з’явилося м’яке «ц»!Чому наша вимова звучить так, як не звучить жодна інша слов’янська мова! Для когось це були дрібниці. Для Шевельова — докази існування нації. Він досліджував стародавні рукописи, написи на стінах Софії Київської, літописи, живу народну мову — і крок за кроком руйнував головний міф радянської імперії про «один народ». Його фундаментальна праця «Історична фонологія української мови» стала інтелектуальним вибухом. Майже 800 сторінок бездоганної науки, після яких стало очевидно: українська мова не є «молодшою сестрою» російської і не виникла з якоїсь «спільної колиски». Вона розвивалася самостійно — століттями, паралельно з іншими мовами, маючи власний шлях і власний голос. Фактично Шевельов зробив те, чого так боялися імперії: він повернув українцям їхню справжню історію. Його молодість минула у Харкові — у легендарному будинку «Слово», де жили найталановитіші українські письменники та митці. Там народжувалася нова українська культура. І там же її почали знищувати. Навколо нього арештовували, kатувалu, розсtрілювалu. Людей ламали лише за те, що вони говорили й думали українською. Шевельов дивом вижив. Пізніше він емігрував, але навіть за тисячі кілометрів від Батьківщини залишався її голосом у світі. Його запрошували викладати Гарвард і Колумбійський університет — місця, куди потрапляють одиниці. Світ слухав його як одного з найсильніших славістів ХХ століття. А він говорив про Україну. Не як про «окраїну імперії». А як про окрему цивілізацію зі своєю мовою, культурою і правом бути вільною. Шевельов розумів Україну глибше за багатьох політиків. Він говорив, що у нас є три головні вороги: москва, внутрішня зрада і провінційність — страх бути великими. Його слова звучать моторошно актуально навіть сьогодні. Ще десятки років тому він попереджав: після розпаду СРСР війна між Україною та Росією неминуча. Бо імперія ніколи добровільно не відпускає тих, кого вважає своєю власністю. Він відчував цю небезпеку задовго до того, як над Україною знову загриміли ракети. Ми повинні пам’ятати Юрія Шевельова, бо він зробив для України не менше, ніж армія робить на фронті. Тільки його зброєю були не кулі, а правда. Він повернув нам право говорити своєю мовою без виправдань. Повернув відчуття гідності. Довів усьому світові, що українці — не «молодший брат» і не випадкова нація, а народ із тисячолітнім корінням. І поки ми пам’ятаємо таких людей — Україну неможливо стерти.

⚡Контррозвідка СБУ викрила ще одного коригувальника ворожих повітряних атак на Запоріжжя. Ним виявився місцевий мобілізований, який самовільно залишив військову частину та пішов на співпрацю з ФСБ. За даними СБУ, чоловіка завербували російські спецслужби через Telegram уже після того, як він пішов у СЗЧ. 🤬Його завданням було передавати координати місць дислокації Сил оборони. Для цього він робив позначки на Google Maps і надсилав російській спецслужбі відповідні скриншоти. ❗Чоловіка затримали за місцем проживання. Йому повідомили про підозру одразу за двома статтями — державна зрада та дезертирство.

⚡Контррозвідка СБУ викрила ще одного коригувальника ворожих повітряних атак на Запоріжжя. Ним виявився місцевий мобілізований, який самовільно залишив військову частину та пішов на співпрацю з ФСБ. За даними СБУ, чоловіка завербували російські спецслужби через Telegram уже після того, як він пішов у СЗЧ. 🤬Його завданням було передавати координати місць дислокації Сил оборони. Для цього він робив позначки на Google Maps і надсилав російській спецслужбі відповідні скриншоти. ❗Чоловіка затримали за місцем проживання. Йому повідомили про підозру одразу за двома статтями — державна зрада та дезертирство.

Зрада заради виживання зграї..

КАМІНЬ І КРИЦЯ Ще скільки всім нам бути в гаратанні? Ще скільки нам палати у вогні? Давно ми є уже на виживанні, Та зди́хілю немає сатані. Снагу́ життя він нашу взявся пити, Убити хоче мрії і пісні, Ми молимось щоб вижити і жити У цій страшній, жорстокій цій війні. Ми, наче камінь, час який шліфує, Ми, наче криця, запхана в вогонь, І світ, на жаль, нікого з нас не чує, А ми втрачаєм і синів, і донь. Коли вже стихне вража канонада, Зітхне земля, обтру́ситься від зла, Потвора щезне, щезне всюди зрада, Згорить у пеклі, звідки і прийшла? Щоб ми звели́ вже сті́ни но́вих храмів, Засіяли всі спалені поля́, Заго́їлись рубці́ глибоких шрамів, Що маєм ми і збо́лена земля. Бо корінь наш у пра́ведній основі, Його не вирве люта чужина́, Ми ви́стоїмо в вірі та любові, Яка сильніша, аніж ця війна. Розповімо ми дітям та онукам, Як ми ішли крізь пекло до мети, Як ми пройшли і страх, і біль, і му́ки, Щоб дух свобо́ди вічно берегти. Цієї миті скільки нам чекати? І кров’ю митись скільки ще? Скажіть! І скільки нам ще го́лови складати? Коли скінчи́ться ця війна століть? 01.02.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1061589

ЗАҐРАВА Ген там, у далині, видніються вогні, Заґравою палає рідне небо, Аби прийшов кінець, кінець прийшов війні, Бо ворога з болота нам не треба. В заґраві ті краї́, бо там ідуть бої́, І стогне рідна матінка-землиця, Давно затихли там співучі солов’ї Й продовжує на землю крівця литься. Здригається земля від вибухів щораз, Здригається, і стогне, і ридає, Звитягою на ній постав дороговказ, Свята землиця у вогні палає. Від вибухів до нас доноситься той звук, Молитва, й крик, й на чудо сподівання, І люди, і земля пізнали безліч мук. До Господа в сльозах усі благання. Палає все в вогні і ночі всі, і дні, Ні миті не стихає канонада, Видовища страшні ми бачим вдалині, І страшно ще, коли від сво́їх зрада. Ідуть страшні бої́ і зовсім не стиха, І тілопади скрізь на полі бо́ю, Коли піде від нас годинонька лиха́ Й не будем оповиті ми бідою? Бо там удалині видніються вогні, Заґрава поєднала землю й небо, Я з радістю віддам це пекло сатані, А нам лиш МИР і ПЕРЕМОГА треба. 30.07.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1049739

НЕ ОДНАКОВО МЕНІ Ні! Не однаково мені Удома жить чи в чужині, Чи є що їсти, чи нема, Чи нарід гине задарма! І не однаково мені Люди веселі чи сумні, Чи веселяться, чи сумують, Що неньку нелюди шматують. Ще й не однаково мені, Що хтось жирує, а хтось – ні. І неоднаково, що влада, Це не підтримка, а лиш – зрада. І не однаково мені У щасті жить чи у багні, Чи нищать рідну мою мову, Чи жить дають рідному слову. І не однаково мені, Що люди гинуть на війні. Натомість, щоб у щасті жити І неньку серцем всім любити. Це не однаково мені Ні наяву, ні уві сні. Щоб неоднаково всім було, І лихо шлях до нас забуло! 12.01.2020 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2020

СБУ та Нацполіція затримали агентурно-бойову групу гру рф, яка готувала замовні вбивства у Києві. Служба безпеки та Національна поліція запобігли серії замовних убивств у Києві. За результатами багатоетапної спецоперації в столиці України нейтралізовано оперативно-бойову групу російської воєнної розвідки (більш відомої як гру), яка готувала ліквідацію українських військових та громадських діячів. Контррозвідка СБУ затримала всіх учасників ворожого осередку, коли вони готували замах на командира одного з добровольчих формувань територіальної громади Києва. Як встановило розслідування, зловмисники планували ліквідувати українського захисника з вогнепальної зброї поблизу місця його служби. Також з’ясовано, що цілями ворога були командири підрозділів Національної гвардії, ГУР та Сил спеціальних операцій ЗСУ. Для цього зловмисники планували встановлювати саморобні вибухові пристрої під автомобілі українських захисників. За матеріалами справи, основними виконавцями замовлення рф є завербований ворогом рецидивіст, який вже притягувався до відповідальності за розбій, та його спільниця, яка прибула із Запоріжжя. Серед інших фігурантів – директор приватної охоронної фірми, який надав виконавцям авто для втечі з місця запланованого теракту. Ще одним зловмисником виявився правоохоронець з Дніпропетровщини, який здійснював моніторинг відомчих баз даних та мав «прозвітувати» до гру рф у разі «підтвердження» ліквідації військового. Встановлено, що діяльність ворожого осередку координував співробітник 4-го управління центру спецпризначення «Кубінка» сил спецоперації воєнної розвідки країни-агресора. Його особу вже встановлено співробітниками СБУ. Для вербування фігурантів він залучив жительку Херсону, з якою познайомився під час тимчасового захоплення міста у 2022 році. Після деокупації обласного центру вона втекла до рф. При обшуках за місцями проживання та роботи затриманих вилучено зброю, змінні сім-картки і смартфони із доказами роботи на гру рф. Слідчі Служби безпеки повідомили їм про підозру відповідно до вчинених злочинів за декількома статтями Кримінального кодексу України: ▪️ ч. 2 ст. 111 (державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану); ▪️ ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 115 (закінчений замах на умисне вбивство з корисливих мотивів, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб); ▪️ ч. 2 ст. 362 (несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї). Зловмисникам загрожує від 10 років позбавлення волі до довічного ув’язнення з конфіскацією майна. Крім того, дії куратора із рф та резидентки кваліфіковано відповідно до вчинених злочинів за такими статтями Кримінального кодексу України: ▪️ ч. 2 ст. 111 (державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану); ▪️ ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 (замах на вчинення диверсії, вчинений за попередньою змовою групою осіб); ▪️ ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 115 (закінчений замах на умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів, на замовлення та за попередньою змовою групою осіб). Комплексні заходи проводили співробітники Головного управління СБУ у місті Києві та Київській області спільно з Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції за процесуального керівництва Київської обласної прокуратури. https://t.me/Ukraineaboveallelse

«Це була зрада!»: ексголова Донецької ОДА звинуватив Порошенка у здачі Донбасу у 2014 році, – ЗМІ.  Як пише УНІАН, Петро Порошенко справедливо обвинувачується у держзраді, бо у 2014 році домовився з росіянами, забезпечив вихід колони терориста Гіркіна зі Слов’янська, здав Донбас та продовжив співпрацю через Віктора Медведчука. «Це був договорняк Порошенка і росіян. Була домовленість між ними. Муженко слухав, безумовно, тільки Верховного головнокомандуючого, і він від нього, отримав такий наказ: не заважати колоні терористів, якаспокійно зайшла в Донецьк. Тоді вже я побачив, що Порошенко практично здав Донбас. Це була зрада», - заявив нардеп Тарута, який в ті часи був призначений Порошенком керувати Донецькою областю. Ще однією заявою Тарути, на яку звертає увагу видання, стали його слова про те, що після 2014 року Порошенко не відмовився від співпраці з росією через Віктора Медведчука, а продовжив її, що було вигідно самому Медведчуку як посереднику між сторонами. Як відомо, Петро Порошенко обвинувачується в держзраді у справі закупівлі вугілля з ОРДЛО разом із Медведчуком та співпраці з росією. https://t.me/Ukraineaboveallelse