• З ГОРДІСТЮ НОСИМО ЙМЕННЯ

    Чубинський – батько сильних вічних слів,
    Вони вплели́ся в славень України,
    Душею він зробити це зумів,
    Тепер наш славень всюди й за́вжди лине.
    У ньому сила мудрості віків,
    Вона могутня, невмируща й нині,
    Це – наша зброя проти ворогів,
    Це – наша гордість в славній Україні.

    ПРИСПІВ

    Ми – завзятії Чубинці,
    Ними ми назвались,
    Все долаєм по сходинці,
    Мрії щоб збувались.
    Батька славня ми шануєм,
    Ймення його носим,
    В світ культури всі прямуєм,
    З нами йти всіх просим.

    Це ймення носим з гордістю роки́
    І світлу пам’ять за́вжди бережемо,
    Прохо́дим в думці всі його стежки́,
    Й стежка́ми тими кожного ведемо.
    Ця постать є величною для нас,
    Вона – чудовий приклад для народу.
    Настала мить й звеличувати час,
    Й не опускаєм ми таку нагоду.

    ПРИСПІВ

    29.01.2021 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2021
    ID: 1056162
    З ГОРДІСТЮ НОСИМО ЙМЕННЯ Чубинський – батько сильних вічних слів, Вони вплели́ся в славень України, Душею він зробити це зумів, Тепер наш славень всюди й за́вжди лине. У ньому сила мудрості віків, Вона могутня, невмируща й нині, Це – наша зброя проти ворогів, Це – наша гордість в славній Україні. ПРИСПІВ Ми – завзятії Чубинці, Ними ми назвались, Все долаєм по сходинці, Мрії щоб збувались. Батька славня ми шануєм, Ймення його носим, В світ культури всі прямуєм, З нами йти всіх просим. Це ймення носим з гордістю роки́ І світлу пам’ять за́вжди бережемо, Прохо́дим в думці всі його стежки́, Й стежка́ми тими кожного ведемо. Ця постать є величною для нас, Вона – чудовий приклад для народу. Настала мить й звеличувати час, Й не опускаєм ми таку нагоду. ПРИСПІВ 29.01.2021 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2021 ID: 1056162
    39переглядів
  • Жінка подала позов проти OpenAI, стверджуючи, що ChatGPT посилив переслідування з боку її колишнього партнера. OpenAI проігнорувала три попередження про небезпеку, зокрема власний внутрішній прапорець «Зброя масового ураження», після чого відновила акаунт користувача. У січні 2026 року чоловіка заарештували за погрози вибухом і напад; суд визнав його недієздатним і направив на примусове лікування. https://channeltech.space/ai/openai-chatgpt-stalking-lawsuit-warnings/
    Жінка подала позов проти OpenAI, стверджуючи, що ChatGPT посилив переслідування з боку її колишнього партнера. OpenAI проігнорувала три попередження про небезпеку, зокрема власний внутрішній прапорець «Зброя масового ураження», після чого відновила акаунт користувача. У січні 2026 року чоловіка заарештували за погрози вибухом і напад; суд визнав його недієздатним і направив на примусове лікування. https://channeltech.space/ai/openai-chatgpt-stalking-lawsuit-warnings/
    CHANNELTECH.SPACE
    Як ChatGPT посилив сталкінг і чому OpenAI не відреагувала на сигнали – Channel Tech
    Жертва сталкінгу подала позов проти OpenAI: ChatGPT підтримував маячні ідеї переслідувача, а компанія проігнорувала три попередження про загрозу.
    1
    104переглядів 1 Поширень
  • 30 років тому, 7-8 квітня 1995 року, російські карателі спалили чеченське село Самашки, вбивши від 100 до 300 місцевих мешканців.

    «Вранці 7 квітня російські командири сказали, що якщо до 16 години ми не здамо їм 286 автоматів, то почнеться штурм селища. Взяти зброю не було звідки, бо того ж дня всі бійці пішли з Самашок. Їх вмовили старики. Командири твердо обіцяли, що якщо з села підуть усі озброєні захисники, то війська до нього не ввійдуть...

    На зборах народ вирішив різати худобу, продавати м'ясо і на виручені гроші купувати автомати у російських військових. Знаєте, звідки до чеченців при повній блокаді із землі та з повітря надходить зброя? Ми купуємо його у російських інтендантів і міняємо на їжу у вічно голодних солдатів строкової служби. Часто бойову гранату віддають за буханець хліба. Але того дня становище було безвихідним. Ми не могли встигнути так швидко дістати потрібне. Попросили тиждень. Але, очевидно, ультиматум був лише приводом, бо ніхто не став чекати навіть на обіцяні 16 годин. Все почалося на дві години раніше.

    …Ми ​​сиділи, чекаючи на свою долю. Втекти не могли, боялися, що поранений раніше дядько спливе кров'ю. Чуємо, як відчиняють ворота, як в'їжджає БТР, як кидають гранату у порожній підвал. Увійшли до кімнати. Їх було 18–20 людей. На вигляд тверезі, тільки очі ніби скляні. Побачили дядька: "Коли поранило? Де автомат? Де духи?" Раїса кинулася до тих, хто прийшов: «Не вбивайте, нікого в будинку немає, автоматів немає, тата тяжко поранено. У вас теж є батько?»

    «У нас наказ вбивати всіх від 14 до 65 років», закричали ті, хто прийшов, і стали перекидати ногами відра з водою. А ми вже знали, що це означає: тепер неодмінно спалять, а воду вилили, щоб не було чим гасити. Омонівці вийшли із кімнати. Кинули у двері гранату.

    Раїсу поранило. Вона стогнала. Я чула, як хтось запитав: "Що?" Поруч відповіли: "Баба ще жива". Це про Раїсу. Після цих слів два постріли з вогнемету. Я чомусь не могла змусити себе заплющити очі. Знала, що зараз уб'ють, і хотіла лише одного померти одразу, без болю. Але вони пішли. Я озирнулася Раїса мертва, дядько теж, а Ася жива. Ми з нею лежали, боячись поворухнутися. Горів трельяж, завіса, лінолеум, пластмасові відра. Нас залишили жити помилково, сприйнявши за мертвих…

    Я підійшла до школи. Там жінки виймали з петлі кількох повішених хлопчиків. На вигляд 1-3 класи. Діти від жаху вибігли з будівлі. Їх зловили та задушили на дроті. Очі вилізли з орбіт, обличчя розпухли і стали невпізнані. Поруч була купа згорілих кісток, рештки ще приблизно 30 школярів. За словами очевидців, їх також повісили, а згодом спалили з вогнемету. На стіні чимось бурим було написано: "Музейний експонат майбутнє Чечні". І ще: "Російський ведмідь прокинувся".

    Більше я нікуди не могла йти. Повернулась додому. Від будинку залишилися лише стіни. Решта згоріла. Ми з Асею зібрали в клейонку та газетний папір попіл та кістки дядька Насрейдіна та Раїси. Дядько прожив 47 років, а Раїсі в липні мало виповнитися 23". Зі спогадів мешканки села Самашки Амінат Гунашевої.

    Oleh Stetsyshyn
    30 років тому, 7-8 квітня 1995 року, російські карателі спалили чеченське село Самашки, вбивши від 100 до 300 місцевих мешканців. «Вранці 7 квітня російські командири сказали, що якщо до 16 години ми не здамо їм 286 автоматів, то почнеться штурм селища. Взяти зброю не було звідки, бо того ж дня всі бійці пішли з Самашок. Їх вмовили старики. Командири твердо обіцяли, що якщо з села підуть усі озброєні захисники, то війська до нього не ввійдуть... На зборах народ вирішив різати худобу, продавати м'ясо і на виручені гроші купувати автомати у російських військових. Знаєте, звідки до чеченців при повній блокаді із землі та з повітря надходить зброя? Ми купуємо його у російських інтендантів і міняємо на їжу у вічно голодних солдатів строкової служби. Часто бойову гранату віддають за буханець хліба. Але того дня становище було безвихідним. Ми не могли встигнути так швидко дістати потрібне. Попросили тиждень. Але, очевидно, ультиматум був лише приводом, бо ніхто не став чекати навіть на обіцяні 16 годин. Все почалося на дві години раніше. …Ми ​​сиділи, чекаючи на свою долю. Втекти не могли, боялися, що поранений раніше дядько спливе кров'ю. Чуємо, як відчиняють ворота, як в'їжджає БТР, як кидають гранату у порожній підвал. Увійшли до кімнати. Їх було 18–20 людей. На вигляд тверезі, тільки очі ніби скляні. Побачили дядька: "Коли поранило? Де автомат? Де духи?" Раїса кинулася до тих, хто прийшов: «Не вбивайте, нікого в будинку немає, автоматів немає, тата тяжко поранено. У вас теж є батько?» «У нас наказ вбивати всіх від 14 до 65 років», закричали ті, хто прийшов, і стали перекидати ногами відра з водою. А ми вже знали, що це означає: тепер неодмінно спалять, а воду вилили, щоб не було чим гасити. Омонівці вийшли із кімнати. Кинули у двері гранату. Раїсу поранило. Вона стогнала. Я чула, як хтось запитав: "Що?" Поруч відповіли: "Баба ще жива". Це про Раїсу. Після цих слів два постріли з вогнемету. Я чомусь не могла змусити себе заплющити очі. Знала, що зараз уб'ють, і хотіла лише одного померти одразу, без болю. Але вони пішли. Я озирнулася Раїса мертва, дядько теж, а Ася жива. Ми з нею лежали, боячись поворухнутися. Горів трельяж, завіса, лінолеум, пластмасові відра. Нас залишили жити помилково, сприйнявши за мертвих… Я підійшла до школи. Там жінки виймали з петлі кількох повішених хлопчиків. На вигляд 1-3 класи. Діти від жаху вибігли з будівлі. Їх зловили та задушили на дроті. Очі вилізли з орбіт, обличчя розпухли і стали невпізнані. Поруч була купа згорілих кісток, рештки ще приблизно 30 школярів. За словами очевидців, їх також повісили, а згодом спалили з вогнемету. На стіні чимось бурим було написано: "Музейний експонат майбутнє Чечні". І ще: "Російський ведмідь прокинувся". Більше я нікуди не могла йти. Повернулась додому. Від будинку залишилися лише стіни. Решта згоріла. Ми з Асею зібрали в клейонку та газетний папір попіл та кістки дядька Насрейдіна та Раїси. Дядько прожив 47 років, а Раїсі в липні мало виповнитися 23". Зі спогадів мешканки села Самашки Амінат Гунашевої. Oleh Stetsyshyn
    409переглядів
  • САМОРОБНА ЗБРОЯ
    САМОРОБНА ЗБРОЯ
    116переглядів 5Відтворень 1 Поширень
  • Фінляндія хоче перевірити постачання зброї Україні від США.

    Міністр оборони Фінляндії Антті Хякканен заявив про намір перевірити, чи зброя, оплачена європейськими країнами для України, постачається за призначенням. Це питання виникло на тлі інформації про можливе перенаправлення військової допомоги на інші напрямки.

    За словами міністра, Гельсінкі перевірить, чи дотримується Вашингтон контрактів із європейськими країнами-членами НАТО щодо постачання озброєння Україні.
    Фінляндія хоче перевірити постачання зброї Україні від США. Міністр оборони Фінляндії Антті Хякканен заявив про намір перевірити, чи зброя, оплачена європейськими країнами для України, постачається за призначенням. Це питання виникло на тлі інформації про можливе перенаправлення військової допомоги на інші напрямки. За словами міністра, Гельсінкі перевірить, чи дотримується Вашингтон контрактів із європейськими країнами-членами НАТО щодо постачання озброєння Україні.
    1
    173переглядів
  • Повний бак (Пригодницькі історії газонокосільщика за наймом)

    У селищі Малий Борщівник, де корови — єдині, хто регулярно читає газету, а пеньки мають прізвиська, жив собі простий чоловік — Семен Газоненко.
    Семен був не просто газонокосільщиком. Він був легендою зеленого фронту, володарем ріжучого клинка обертового леза, і майстром рівного покосу.
    Щоранку він натягував свої шорти кольору "фісташковий напад", вдягав бейсболку з написом “Я косю, отже існую” — і вирушав у бій.
    Його вірний бойовий товариш — газонокосарка “Шерхан 3000” — ревіла, як тигр із бронхітом, і сміливо жувала траву будь-якої густоти.

    Одного дня до Семена підійшов сільський голова — пан Пилип Стрижений, тримаючи в руках карту з позначками у формі бур’янів.
    — Семене, біда! Сусіднє село Верхні Чоплики заросло так, що там зник тракторист і двоє туристів. Нам треба герой з повним баком пального!
    Семен поставив свою кружку з кефіром, обтер вуса, і урочисто промовив:
    — Заправ мені повний бак, і я зроблю з того бур’яну салат!

    Верхні Чоплики зустріли Семена шумом коників, криком баби Галі та сіткою павуків на автобусній зупинці.
    Трава була по пояс. У ній губилися велосипеди, гуси і навіть колодязь.

    Шерхан 3000 одразу закартав від хвилювання. Але Семен не злякався. Він витягнув із сумки антикропив’яні шкарпетки, надів захисні окуляри проти очей сусідів і почав покіс.
    — Я тут, щоб косити! — вигукнув Семен і врізався в кропиву так, що вона сама підписала акт капітуляції.

    Та раптом — засідка! З високої трави виліз Дядько Гриць, самопроголошений лідер газонної мафії, зі своєю ручною косою "Божевільна Міла". Гриць був косарем старої школи — без мотора, без страху, без штанів.

    — Чого це ти тут косиш, пацан? Тут моя територія! — загрозливо пробурчав він.

    Семен підкрутив швидкість, зробив два маневри “полуоберт-цибулина” і відповів:
    — Я з Малого Борщівника, ми не косим чужі газони. Ми їх звільняєм!

    Між ними почався епічний покіс, трава летіла, мов конфетті на весіллі у лісника. Та раптом Семен відчув, як двигун почав кашляти — пальне закінчувалося!
    На межі поразки, Семен пригадав слова діда Василя:
    “Якщо сильно любиш свій газон, каністра сама тебе знайде…”
    І справді — з-за кущів викотився єнот і простягнув йому каністру з написом “95+ для героїв”.
    Семен заправив “Шерхана”, вигукнув бойове “Бзззз!”, і вдарив по траві так, що навіть кульбаби повикидало на орбіту.
    Гриць відступив, визнавши поразку.
    — Косиш добре, хлопче… Якщо що, заходь на чай. Я тобі покажу, як борщ із мокриці варити.

    Після перемоги Семен повернувся в село. Йому вручили медаль з кульбаби, почесний титул “Газонний гладіатор”, а баба Маня навіть запропонувала одружитися.
    Відтоді, коли десь трава виростає більше, ніж совість депутата, в повітрі чути рев "Шерхана" і бойовий клич:
    — Повний бак — і в атаку!
    -----

    Минули три дні після героїчного покосу у Верхніх Чопликах. Семен відпочивав у гамаку, жував пиріжок з кропивою (він почав поважати цю рослину після бою), і слухав, як вітер шепоче в зрізаній траві.

    Аж раптом у двір, наче сніг на грядки в травні, ввалився пан Пилип Стрижений — весь у болоті, з листям на голові та водоростями в бороді.

    — Семене, катастрофа! У болотах за хутором Мертвий Мульч з’явилась мохова нечисть! Там усе покрилося зеленим слизом. Люди кажуть, це — революція моху. Ходять чутки, що з’явився таємничий газонний друїд, який не коcить траву, а шепоче їй пісні...

    Семен стиснув рукоятку "Шерхана 3000", яка мирно стояла в сараї під вишитим рушником. Він встав, поправив кепку і спитав:
    — Повний бак?
    — Два! — відповів голова.

    Дорогою до болота Семен відчував, що повітря стає густішим, а жаби квакають з інтонацією іспанського фламенко. Це було погано. Дуже погано.
    На болоті справді відбувалось щось незвичайне: мох тягнувся до людей, поглинав паркани, і навіть проковтнув шкільного фізрука, який вирішив показати дітям, як стрибати з розбігу у плавучу дійсність.

    Семен, не гаючи часу, запустив двигун. Але трава... відступала!

    — Вона боїться?! — здивувався він. — Або...

    І тут з кущів вийшов високий, худий чоловік у халаті з моху, з довгою бородою, у якій гніздилася сім’я синиць.
    — Я — Дід Мохій. Останній друїд Дикої Газонщини. Ти косиш — я вирощую. Ми два боки однієї граблі.

    Семен прикусив пиріжок.

    — Так, але я за санітарні норми. А ти — за хаос і плісняву!

    Між ними почався дуельний батл на логіку і травознавство. Мохій говорив про "природну свободу моху", Семен — про "порядок, зручність і бабусин город без кліщів".
    Зрештою, вирішили піти на компроміс: Мохій лишає одну ділянку для свого “мохо-арту”, а Семен викошує все інше — але з повагою.
    Так з’явився перший в Україні екологічний ландшафтний скансен, де поруч росли декоративна трава і дідова борода.

    Після цієї пригоди слава про Семена пішла далі меж селища. До нього приїхали представники з Польщі — запрошували на фестиваль “KosiKozak”,з Японії — пропонували навчити самураїв "шляхові леза роторного" і навіть один естонський депутат, який просто попросив підстригти йому під двором, бо "тут з 1987 року ніхто не коcив".

    Семен усім відповів одне:

    — Я коситиму там, де мене потребує трава. Але тільки з повним баком!
    -----

    Життя після мохової кампанії було розміреним. Семен уже мав фан-клуб з восьми бабусь, йому присвячували пісні в стилі "шансон-коса-рок", а в Малому Борщівнику встановили йому пам’ятник — бетонну косарку на постаменті з бетонної кульбаби.

    І от одного ранку, коли Семен мастив "Шерхана" олією з ароматом бузини, з райцентру прибула делегація пані Сніжани з управління благоустрою.

    — Семене! — зойкнула вона. — Біда! У містечку Кам’яні Кущі — новобудови, плитка, бордюри! І тут — бум! — проростає трава… крізь асфальт! Ніхто не може її спинити. Вона нищить інфраструктуру, ламає лавки і… обвиває людей, що сидять без діла!

    Семен підняв брову.
    — Трава, що косить людей?
    — Майже. Вона натякає, що час щось робити. Люди в паніці. Міська влада просить втручання… з повним баком!

    У Кам’яних Кущах було все — але жодного зеленого клаптя за правилами. Проте трава вирішила інакше. Вона проростала між плитками, вздовж трамвайних колій, на голові у пам’ятника поету, і навіть у чашці капучіно одного айтішника на лавочці.

    Семен вийшов із маршрутки як герой. Його зустрів місцевий депутат, який ніколи не бачив газонокосарку вживу.

    — Ви впевнені, що впораєтесь?

    — У мене повний бак. І запасне лезо. Я — не впевнений. Я — готовий.

    Перший оберт лез запустив ефект доміно — з кожним зрізом трава шипіла, вигиналась і… почала говорити.

    — Ти не знищиш нас, людино з мотором. Ми — зелене пробудження!

    Семен не розгубився:

    — Ха! Я — пробудження бензинового ренесансу!

    І понеслось: асфальтові зарості, клумбові партизани, бур’яни-контрабандисти з сусіднього ЖК — усі скосилися перед шаленою атакою "Шерхана".

    Але головний бос чекав попереду…

    У самому центрі стояв велетенський кущ-гібрид, що поєднував у собі туї, хміль і філософію урбан-хаосу. Його звали МістоФлора.

    — Ти косиш за гроші, Семене. А я — росту за ідею!

    — Я косю за бабусин спокій, порядок у дворі і можливість сісти на лавочку, не вирощуючи папороть на джинсах! — відповів герой.
    Вони зійшлися у бою, де:
    Семен рубав лезом і логікою,
    МістоФлора атакувала лозунгами типу “Зарості — це свобода!” і “Кущі — новий урбанізм!”

    Зрештою, Семен дістав свою секретну зброю — електротример “Шершень” на акумуляторах (його тримав для субот).
    — Еко-бій — еко-зброя! — крикнув він і вдарив у саме коріння.

    Коли пил осів, а трава зашепотіла “прощавай”, люди вийшли зі своїх домівок — не тільки побачити рівну землю, а й усвідомити значення покосу у душі.

    Після перемоги Семена запросили на телебачення, у школу, і навіть на весілля як почесного гостя та "хрещеного отця ландшафту".
    А він тільки всміхався і казав: “Життя — це трава. Її треба косити, інакше вона косить тебе.”
    ---
    THE END
    Але не кінець історії.
    Бо десь на світі… знову росте перший бур’ян.
    І вже лунає знайомий звук:

    бзззззззз…
    Повний бак (Пригодницькі історії газонокосільщика за наймом)🙂 У селищі Малий Борщівник, де корови — єдині, хто регулярно читає газету, а пеньки мають прізвиська, жив собі простий чоловік — Семен Газоненко. Семен був не просто газонокосільщиком. Він був легендою зеленого фронту, володарем ріжучого клинка обертового леза, і майстром рівного покосу. Щоранку він натягував свої шорти кольору "фісташковий напад", вдягав бейсболку з написом “Я косю, отже існую” — і вирушав у бій. Його вірний бойовий товариш — газонокосарка “Шерхан 3000” — ревіла, як тигр із бронхітом, і сміливо жувала траву будь-якої густоти. Одного дня до Семена підійшов сільський голова — пан Пилип Стрижений, тримаючи в руках карту з позначками у формі бур’янів. — Семене, біда! Сусіднє село Верхні Чоплики заросло так, що там зник тракторист і двоє туристів. Нам треба герой з повним баком пального! Семен поставив свою кружку з кефіром, обтер вуса, і урочисто промовив: — Заправ мені повний бак, і я зроблю з того бур’яну салат! Верхні Чоплики зустріли Семена шумом коників, криком баби Галі та сіткою павуків на автобусній зупинці. Трава була по пояс. У ній губилися велосипеди, гуси і навіть колодязь. Шерхан 3000 одразу закартав від хвилювання. Але Семен не злякався. Він витягнув із сумки антикропив’яні шкарпетки, надів захисні окуляри проти очей сусідів і почав покіс. — Я тут, щоб косити! — вигукнув Семен і врізався в кропиву так, що вона сама підписала акт капітуляції. Та раптом — засідка! З високої трави виліз Дядько Гриць, самопроголошений лідер газонної мафії, зі своєю ручною косою "Божевільна Міла". Гриць був косарем старої школи — без мотора, без страху, без штанів. — Чого це ти тут косиш, пацан? Тут моя територія! — загрозливо пробурчав він. Семен підкрутив швидкість, зробив два маневри “полуоберт-цибулина” і відповів: — Я з Малого Борщівника, ми не косим чужі газони. Ми їх звільняєм! Між ними почався епічний покіс, трава летіла, мов конфетті на весіллі у лісника. Та раптом Семен відчув, як двигун почав кашляти — пальне закінчувалося! На межі поразки, Семен пригадав слова діда Василя: “Якщо сильно любиш свій газон, каністра сама тебе знайде…” І справді — з-за кущів викотився єнот і простягнув йому каністру з написом “95+ для героїв”. Семен заправив “Шерхана”, вигукнув бойове “Бзззз!”, і вдарив по траві так, що навіть кульбаби повикидало на орбіту. Гриць відступив, визнавши поразку. — Косиш добре, хлопче… Якщо що, заходь на чай. Я тобі покажу, як борщ із мокриці варити. Після перемоги Семен повернувся в село. Йому вручили медаль з кульбаби, почесний титул “Газонний гладіатор”, а баба Маня навіть запропонувала одружитися. Відтоді, коли десь трава виростає більше, ніж совість депутата, в повітрі чути рев "Шерхана" і бойовий клич: — Повний бак — і в атаку! ----- Минули три дні після героїчного покосу у Верхніх Чопликах. Семен відпочивав у гамаку, жував пиріжок з кропивою (він почав поважати цю рослину після бою), і слухав, як вітер шепоче в зрізаній траві. Аж раптом у двір, наче сніг на грядки в травні, ввалився пан Пилип Стрижений — весь у болоті, з листям на голові та водоростями в бороді. — Семене, катастрофа! У болотах за хутором Мертвий Мульч з’явилась мохова нечисть! Там усе покрилося зеленим слизом. Люди кажуть, це — революція моху. Ходять чутки, що з’явився таємничий газонний друїд, який не коcить траву, а шепоче їй пісні... Семен стиснув рукоятку "Шерхана 3000", яка мирно стояла в сараї під вишитим рушником. Він встав, поправив кепку і спитав: — Повний бак? — Два! — відповів голова. Дорогою до болота Семен відчував, що повітря стає густішим, а жаби квакають з інтонацією іспанського фламенко. Це було погано. Дуже погано. На болоті справді відбувалось щось незвичайне: мох тягнувся до людей, поглинав паркани, і навіть проковтнув шкільного фізрука, який вирішив показати дітям, як стрибати з розбігу у плавучу дійсність. Семен, не гаючи часу, запустив двигун. Але трава... відступала! — Вона боїться?! — здивувався він. — Або... І тут з кущів вийшов високий, худий чоловік у халаті з моху, з довгою бородою, у якій гніздилася сім’я синиць. — Я — Дід Мохій. Останній друїд Дикої Газонщини. Ти косиш — я вирощую. Ми два боки однієї граблі. Семен прикусив пиріжок. — Так, але я за санітарні норми. А ти — за хаос і плісняву! Між ними почався дуельний батл на логіку і травознавство. Мохій говорив про "природну свободу моху", Семен — про "порядок, зручність і бабусин город без кліщів". Зрештою, вирішили піти на компроміс: Мохій лишає одну ділянку для свого “мохо-арту”, а Семен викошує все інше — але з повагою. Так з’явився перший в Україні екологічний ландшафтний скансен, де поруч росли декоративна трава і дідова борода. Після цієї пригоди слава про Семена пішла далі меж селища. До нього приїхали представники з Польщі — запрошували на фестиваль “KosiKozak”,з Японії — пропонували навчити самураїв "шляхові леза роторного" і навіть один естонський депутат, який просто попросив підстригти йому під двором, бо "тут з 1987 року ніхто не коcив". Семен усім відповів одне: — Я коситиму там, де мене потребує трава. Але тільки з повним баком! ----- Життя після мохової кампанії було розміреним. Семен уже мав фан-клуб з восьми бабусь, йому присвячували пісні в стилі "шансон-коса-рок", а в Малому Борщівнику встановили йому пам’ятник — бетонну косарку на постаменті з бетонної кульбаби. І от одного ранку, коли Семен мастив "Шерхана" олією з ароматом бузини, з райцентру прибула делегація пані Сніжани з управління благоустрою. — Семене! — зойкнула вона. — Біда! У містечку Кам’яні Кущі — новобудови, плитка, бордюри! І тут — бум! — проростає трава… крізь асфальт! Ніхто не може її спинити. Вона нищить інфраструктуру, ламає лавки і… обвиває людей, що сидять без діла! Семен підняв брову. — Трава, що косить людей? — Майже. Вона натякає, що час щось робити. Люди в паніці. Міська влада просить втручання… з повним баком! У Кам’яних Кущах було все — але жодного зеленого клаптя за правилами. Проте трава вирішила інакше. Вона проростала між плитками, вздовж трамвайних колій, на голові у пам’ятника поету, і навіть у чашці капучіно одного айтішника на лавочці. Семен вийшов із маршрутки як герой. Його зустрів місцевий депутат, який ніколи не бачив газонокосарку вживу. — Ви впевнені, що впораєтесь? — У мене повний бак. І запасне лезо. Я — не впевнений. Я — готовий. Перший оберт лез запустив ефект доміно — з кожним зрізом трава шипіла, вигиналась і… почала говорити. — Ти не знищиш нас, людино з мотором. Ми — зелене пробудження! Семен не розгубився: — Ха! Я — пробудження бензинового ренесансу! І понеслось: асфальтові зарості, клумбові партизани, бур’яни-контрабандисти з сусіднього ЖК — усі скосилися перед шаленою атакою "Шерхана". Але головний бос чекав попереду… У самому центрі стояв велетенський кущ-гібрид, що поєднував у собі туї, хміль і філософію урбан-хаосу. Його звали МістоФлора. — Ти косиш за гроші, Семене. А я — росту за ідею! — Я косю за бабусин спокій, порядок у дворі і можливість сісти на лавочку, не вирощуючи папороть на джинсах! — відповів герой. Вони зійшлися у бою, де: Семен рубав лезом і логікою, МістоФлора атакувала лозунгами типу “Зарості — це свобода!” і “Кущі — новий урбанізм!” Зрештою, Семен дістав свою секретну зброю — електротример “Шершень” на акумуляторах (його тримав для субот). — Еко-бій — еко-зброя! — крикнув він і вдарив у саме коріння. Коли пил осів, а трава зашепотіла “прощавай”, люди вийшли зі своїх домівок — не тільки побачити рівну землю, а й усвідомити значення покосу у душі. Після перемоги Семена запросили на телебачення, у школу, і навіть на весілля як почесного гостя та "хрещеного отця ландшафту". А він тільки всміхався і казав: “Життя — це трава. Її треба косити, інакше вона косить тебе.” --- THE END Але не кінець історії. Бо десь на світі… знову росте перший бур’ян. І вже лунає знайомий звук: бзззззззз…
    1Kпереглядів
  • ЗА НАМИ НЕ ХОВАЙСЯ

    На що ж вичікуєш, Європо?
    На що чекаєш? Розкажи!
    В тобі́ не бачу остолопа –
    То ж сво́ю щирість покажи.

    За парканом нам співчуваєш,
    За парканом ти там герой,
    На нас звідкіль ти споглядаєш…
    Скалічених не бачиш доль?

    Чому́ ж така ти боязли́ва?
    В тобі́ багато там країн.
    Ворожа зброя в нас, як злива,
    Все більше в нас і жертв, й руїн.

    А ти мовчиш й на щось чекаєш.
    Коли ж ти діяти почнеш?
    Свої́м мовчанням нас вбиваєш,
    Воно немає в тебе меж.

    Нам треба тво́я допомога,
    Бо ми є захистом твої́м!
    Чи може в тебе теж тривога?
    Сидиш у коконі свої́м.

    На що ж вичікуєш? Зізнайся!
    Тебе ж бо наше не болить!
    За нами більше не ховайся,
    Бо буде всіх Госпо́дь суди́ть!

    04.09.2024 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
    ID: 1021536
    ЗА НАМИ НЕ ХОВАЙСЯ На що ж вичікуєш, Європо? На що чекаєш? Розкажи! В тобі́ не бачу остолопа – То ж сво́ю щирість покажи. За парканом нам співчуваєш, За парканом ти там герой, На нас звідкіль ти споглядаєш… Скалічених не бачиш доль? Чому́ ж така ти боязли́ва? В тобі́ багато там країн. Ворожа зброя в нас, як злива, Все більше в нас і жертв, й руїн. А ти мовчиш й на щось чекаєш. Коли ж ти діяти почнеш? Свої́м мовчанням нас вбиваєш, Воно немає в тебе меж. Нам треба тво́я допомога, Бо ми є захистом твої́м! Чи може в тебе теж тривога? Сидиш у коконі свої́м. На що ж вичікуєш? Зізнайся! Тебе ж бо наше не болить! За нами більше не ховайся, Бо буде всіх Госпо́дь суди́ть! 04.09.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1021536
    174переглядів
  • Вночі пройшла церемонія вручення «Оскара»: Головний переможець – стрічка «Одна битва за іншою» (6 нагород).

    «Грішники» виграли 4 номінації, а «Франкенштейн» — 3.
    найкращий фільм — «Одна битва за іншою»;
    найкращий актор — Майкл Б. Джордан («Грішники»);
    найкращий актор другого плану — Шон Пенн («Одна битва за іншою»);
    найкраща акторка — Джессі Баклі («Гамнет»)
    найкраща акторка другого плану — Емі Медіґан («Зброя»);
    найкраща режисерська робота — Пол Томас Андерсон за «Одна битва за іншою»;
    найкращий оригінальний сценарій — «Грішники»;
    найкращий адаптований сценарій — «Одна битва за іншою»;
    найкраща операторська робота — Отем Дюраль Аркапау за «Грішники». Це перша в історії жінка, яка отримала нагороду в цій номінації;
    найкращі візуальні ефекти — «Аватар: Вогонь і попіл»;
    найкраща оригінальна пісня — «Golden» (Кейпоп-мисливиці на демонів);
    найкращий міжнародний повнометражний фільм — «Сентиментальна цінність»;
    найкращий короткометражний документальний фільм — «Усі порожні кімнати»;
    анімаційний короткометражний фільм — «Дівчина, яка плакала перлами»;
    найкращий ігровий фільм — «Співаки» та «Двоє людей, що обмінюються слиною».
    #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world
    🎬 Вночі пройшла церемонія вручення «Оскара»: Головний переможець – стрічка «Одна битва за іншою» (6 нагород). «Грішники» виграли 4 номінації, а «Франкенштейн» — 3. ▪️найкращий фільм — «Одна битва за іншою»; ▪️найкращий актор — Майкл Б. Джордан («Грішники»); ▪️найкращий актор другого плану — Шон Пенн («Одна битва за іншою»); ▪️найкраща акторка — Джессі Баклі («Гамнет») ▪️найкраща акторка другого плану — Емі Медіґан («Зброя»); ▪️найкраща режисерська робота — Пол Томас Андерсон за «Одна битва за іншою»; ▪️найкращий оригінальний сценарій — «Грішники»; ▪️найкращий адаптований сценарій — «Одна битва за іншою»; ▪️найкраща операторська робота — Отем Дюраль Аркапау за «Грішники». Це перша в історії жінка, яка отримала нагороду в цій номінації; ▪️найкращі візуальні ефекти — «Аватар: Вогонь і попіл»; ▪️найкраща оригінальна пісня — «Golden» (Кейпоп-мисливиці на демонів); ▪️найкращий міжнародний повнометражний фільм — «Сентиментальна цінність»; ▪️найкращий короткометражний документальний фільм — «Усі порожні кімнати»; ▪️анімаційний короткометражний фільм — «Дівчина, яка плакала перлами»; ▪️найкращий ігровий фільм — «Співаки» та «Двоє людей, що обмінюються слиною». #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world
    486переглядів
  • Деякі уряди хочуть в обхід держави закуповувати ті чи інші українські засоби, - Зеленський

    "Це точно не поліпшить відносини між нашою країною і країнами-партнерами, які так роблять. І я вважаю, що це швидкі гроші. Наші компанії – не бідні... Ми вдячні їм за продукцію, але вони заробляють великі гроші", - повідомив

    Він наголосив, що не може купити жодної зброї без політичної розмови з відповідними лідерами - спочатку до нього приходить контракт за політичною лінією.

    "Ніяка зброя не була продана Україні просто приватним сектором під час цієї війни. А наші хочуть…" - зауважив Зеленський.
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    🤔Деякі уряди хочуть в обхід держави закуповувати ті чи інші українські засоби, - Зеленський "Це точно не поліпшить відносини між нашою країною і країнами-партнерами, які так роблять. І я вважаю, що це швидкі гроші. Наші компанії – не бідні... Ми вдячні їм за продукцію, але вони заробляють великі гроші", - повідомив Він наголосив, що не може купити жодної зброї без політичної розмови з відповідними лідерами - спочатку до нього приходить контракт за політичною лінією. "Ніяка зброя не була продана Україні просто приватним сектором під час цієї війни. А наші хочуть…" - зауважив Зеленський. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    207переглядів
  • ПРЕОБРАЗИТЬСЯ УКРАЇНА

    В калини ке́тяги рясні,
    Співуча наша солов’їна,
    Реальність буде – не вві сні
    Преобрази́ться Україна.

    Здійме́ться ненечка з руїн,
    Вдихне́ вона на повні груди,
    Та не зігне́ вона колін,
    Бо з нею Бог і з нею люди.

    Не будуть рідну шматувать,
    Не будуть рідную палити,
    Візьме́ться знову розквітать,
    Вона жила́ і буде жити.

    Достатньо зазнано тортур,
    І крові витекло без міри,
    Зависочіють сті́ни-мур,
    Й не вбить ніко́му духу-віри.

    Любисток ніжно зацвіте,
    Барвінок знову землю всте́лить,
    Колосся вгнеться золоте,
    Ординець неньку не засе́лить.

    Заплаче знову верболіз,
    Дніпро покотить сво́ї хвилі,
    Та більше ми не виллєм сліз,
    Не буде пострілів щохвилі.

    Преобразиться рідний край,
    Замовкне вся ворожа зброя,
    Ми будем чути водограй –
    На цій землі́ в нас правда сво́я!

    06.08.2024 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
    ID: 1019327
    ПРЕОБРАЗИТЬСЯ УКРАЇНА В калини ке́тяги рясні, Співуча наша солов’їна, Реальність буде – не вві сні Преобрази́ться Україна. Здійме́ться ненечка з руїн, Вдихне́ вона на повні груди, Та не зігне́ вона колін, Бо з нею Бог і з нею люди. Не будуть рідну шматувать, Не будуть рідную палити, Візьме́ться знову розквітать, Вона жила́ і буде жити. Достатньо зазнано тортур, І крові витекло без міри, Зависочіють сті́ни-мур, Й не вбить ніко́му духу-віри. Любисток ніжно зацвіте, Барвінок знову землю всте́лить, Колосся вгнеться золоте, Ординець неньку не засе́лить. Заплаче знову верболіз, Дніпро покотить сво́ї хвилі, Та більше ми не виллєм сліз, Не буде пострілів щохвилі. Преобразиться рідний край, Замовкне вся ворожа зброя, Ми будем чути водограй – На цій землі́ в нас правда сво́я! 06.08.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1019327
    226переглядів
Більше результатів