#поезія
Лист до Листопада.
А я тебе кохала ще з минулого століття..
За душу незбагненну, замкнуту для всіх.
За очі барв притихлого суцвіття..
За пристрасть, що ховаєш мовби гріх.
За погляд, що морозить душу..
Тоді лечу із падолистом в забуття.
Ти моя згуба, фаталізм..
Тепер я мушу...
Нести цю карму через все своє життя.
За те волосся, що чорніше ночі..
Яке голубила в розхристаних лісах..
За ті обійми і слова пророчі,
Що ворожили мені в
торішніх снах.
Ти знов прийдеш вкрадеш шматочок серця..
Сховаєш як гербарій між листків.
Прощаю тобі все..
Тільки не сердься.
Залиш мені хоч жменьку пелюстків.
Залиш мені хоча б дощі плаксиві..
Щоби гасили полум'я в душі...
І айстри недоторкані, цнотливі.
Від серця зáмкнутого не жбурляй ключі.
Залиш холодні ночі до світанку..
Між полинáми згублені слова.
Візьми мене в полон як свою бранку.
Я житиму для тебе, як мавка лісова.
...а я тебе кохала ще з минулого століття..
Оксана Лесик-Падучак
#поезія
Лист до Листопада.
А я тебе кохала ще з минулого століття..
За душу незбагненну, замкнуту для всіх.
За очі барв притихлого суцвіття..
За пристрасть, що ховаєш мовби гріх.
За погляд, що морозить душу..
Тоді лечу із падолистом в забуття.
Ти моя згуба, фаталізм..
Тепер я мушу...
Нести цю карму через все своє життя.
За те волосся, що чорніше ночі..
Яке голубила в розхристаних лісах..
За ті обійми і слова пророчі,
Що ворожили мені в
торішніх снах.
Ти знов прийдеш вкрадеш шматочок серця..
Сховаєш як гербарій між листків.
Прощаю тобі все..
Тільки не сердься.
Залиш мені хоч жменьку пелюстків.
Залиш мені хоча б дощі плаксиві..
Щоби гасили полум'я в душі...
І айстри недоторкані, цнотливі.
Від серця зáмкнутого не жбурляй ключі.
Залиш холодні ночі до світанку..
Між полинáми згублені слова.
Візьми мене в полон як свою бранку.
Я житиму для тебе, як мавка лісова.
...а я тебе кохала ще з минулого століття..
Оксана Лесик-Падучак