🇺🇸 Трамп закликав судна проходити через Ормузьку протоку попри напруженість з Іраном Дональд Трамп заявив, що кораблі, які зараз очікують у Ормузькій протоці, повинні «проявити мужність» і продовжити рух через водний шлях. За його словами, Іран більше не становить серйозної морської загрози. «Немає чого боятися. У них немає військово-морського флоту – ми потопили всі їхні кораблі… і всі, крім 20% їхніх пускових установок», — заявив Трамп. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

#історія #факт Вартова скель: самотнє світло Іди Льюїс 🌊 ​У другій половині XIX століття, коли шторми Атлантики розбивали кораблі об гострі скелі Род-Айленда, порятунок потопельників вважався виключно чоловічою справою, що вимагала грубої сили та відчайдушної мужності. Проте історія маяка Лайм-Рок назавжди пов’язана з ім’ям жінки, чиї руки, посічені сіллю та мозолями від весел, виявилися міцнішими за будь-який шторм. ​Іда Льюїс не обирала долю героїні — вона її успадкувала. Коли її батько, доглядач маяка, важко захворів, підліток Іда взяла на себе обов'язок підтримувати вогонь і стежити за горизонтом. Маяк став її світом, а човен — єдиним засобом зв'язку з землею. Перший порятунок вона здійснила у віці 16 років, витягнувши з крижаної води чотирьох солдатів, чий човен перекинувся під час раптового шквалу. Іда не чекала на допомогу — вона просто сіла в човен і пішла проти хвиль. ​Протягом наступних десятиліть вона врятувала за різними підрахунками від 18 до 25 осіб. Найвідоміший випадок стався взимку 1869 року, коли під час завірюхи вона врятувала двох сержантів, вибігши з дому без взуття та верхнього одягу, аби встигнути до того, як море забере їх назавжди. Попри те, що преса згодом охрестила її «найсміливішою жінкою Америки», сама Іда сприймала свою працю як звичайну рутину. Вона казала: «Маяк — це мій дім, а ті, хто в морі — мої сусіди». ​Офіційне визнання прийшло пізно. Лише в поважному віці вона отримала державну посаду доглядача маяка та Золоту медаль за порятунок життя. Коли Іда пішла з життя, дзвони всіх суден у гавані Ньюпорта дзвонили в її честь, а світло на її маяку на мить згасло. Вона довела, що справжній героїзм не має статі — він має лише витримку та світло, яке ніколи не згасає в тумані. 🕯️⚓️

#історія #речі Керамічна грілка — це той самий гаджет, який доводив: щоб зігріти ліжко, не обов'язково мати центральне опалення, достатньо мати трохи окропу та віру в міцність випаленої глини. До появи гумових «мішків», які ми знаємо сьогодні, людство століттями використовувало ці масивні керамічні посудини, схожі на сплюснуті цеглини або пузаті пляшки. ​У вікторіанську епоху керамічна грілка була вершиною домашнього комфорту. Її наповнювали гарячою водою, обгортали фланеллю (щоб не отримати опік ступеня «просмажений стейк») і клали в ноги під важку перину. Глина має дивовижну інерцію: вона нагрівається повільно, але тримає тепло до самого ранку, перетворюючи холодне простирадло на затишний кокон. ​Дизайн цих речей був суворо утилітарним, але з часткою британського снобізму. Часто на них ставили тавро виробника або навіть аптеки, де їх купували. Іноді грілки робили у формі капців або серця — для особливо романтичних (або особливо мерзлякуватих) осіб. Але була й темна сторона: якщо така грілка тріскалася посеред ночі від перепаду температур, ваш сон перетворювався на локальний потоп із гарячим болотом під ковдрою. ​З приходом дешевої гуми та електричних ковдр керамічні грілки переїхали з ліжок на полиці антикварів. Проте вони залишаються символом епохи, коли тепло було не просто цифрою на термостаті, а важким, відчутним на дотик предметом, який треба було підготувати заздалегідь. Сьогодні така грілка в інтер’єрі нагадує: справжній затишок — це коли ти знаєш ціну кожному градусу тепла у своєму домі. 🍯🔥🛏️

ПАЛАЄ ХАРКІВ, НАЧЕ СМОЛОСКИП Палає Харків, наче смолоскип, Палає Харків полум’ям яскравим, І чути крик, і плач, і стогін, й схлип, Такі щораз вирують тут заграви. Палає Харків, защораз пала, Огненні язики всього́ торкають, Такий розмах ворожого крила́, Такі вітання вбивці надсилають. Палає Харків, потопа в вогні, Горить усе, зі всьо́го попелище, Та здихіль не прихо́дить сатані, Хоч ПЕРЕМОГА з кожним днем все ближче. Палає Харків, факелом пала, І зупинити це ніхто не може, А був же час, що тиша там була́, Тепер сліди лиша сміття вороже. Палає Харків, взявся весь вогнем, І це не ватра у родиннім колі, І люди в тім вогні горять живцем… Це не в кіно такі трагічні долі. Палає Харків, язики з вогню Взяли́сь лизати все, що зустрічають. Чи буде мать за це орда платню́? У гру яку сусіди наші грають? 01.09.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1058516

⚔️ Морська сутичка в Індійському океані: американський підводний човен потопив іранський фрегат Біля Шрі-Ланки відбулася морська сутичка між американським підводним човном та іранським фрегатом. Внаслідок інциденту іранське судно було потоплено. За попередніми даними, 78 осіб отримали поранення, ще 101 людина зникла безвісти, — Reuters #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

ЧОМУ Й ЗА ЩО? Чому́ такий жорстокий, Боже, світ? Чому́ війна прийшла у нашу хату? Прийшла війна й трива вже десять літ, Й ми чинемо супротив супостату. Чому́ війна сягнула, Боже, нас? За що нам ції му́ки і страждання? Чому́ настав для нас цей чорний час? Надія лиш на тебе в нас остання. Чому́ ти, Боже, все це допустив? У чо́му наша, Господи, провина? Які гріхи ти нам ще не простив? За що страждає ненька-Україна? Чому́ до нас прийшла страшна біда? За що ми, Боже, в кро́ві потопаєм? А кров тече рікою, мов вода, І порятунку щиро ми благаєм. Чому́ ляга у землю неньки цвіт, І для сусідів ми щитом зробились? Чому́ лиш співчуває нам весь світ Й ні разу в вічі нам не подивились? Чому́ й за що, Всевишній, в нас війна Й з лиця землі ординець нас стирає? Чому́ панує, Боже, сатана Та й Україна, Господи, страждає? 21.03.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1010477

МИ НЕ ПІДНІМЕМ БІЛИЙ СТЯГ Війна провадиться роки́, У власній крові потопаєм, У МИР торуємо стежки́, Та білий стяг не піднімаєм. За що ж тоді загинув цвіт? За що продовжують вмирати? Хай очі вже розплющить світ І перестане нас повчати. Ми не піднімем білий стяг, Бо стяг Вкраїни - синьо-жовтий, Ми всі прямуєм до звитяг, Хоч шлях важкий і дуже довгий. Не програє́мо ми війну Й здаватись наміру не маєм, І чуть не хочем сатану, Бо перед Богом приклякаєм. Хай білий стяг підніме той, Хто йде на нас роки́ війною, В нас не один поліг герой, Який на захист став до бо́ю. То ж очі хай розплющить світ І правди папа не забуде! Вбивають нас вже десять літ, То ж синьо-жовтий всюди буде! 20.03.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів ,2024 ID: 1009025

Зима не хоче відступати І топчеться тут, біля хати. І скиглить жалібно - подайте, Впустіть мене, не роздягайте. Зима своє вже відбула, Трагедії пережила - Блекаути, атаки вражі, Пожежі, дим і руки в сажі. Вона несла, в руках тримала Всі білосніжні покривала, Вітри колючі, заметілі, І холод в домі і по тілі. Вона була і це вже плюс. А нині в неї нерви, флюс, Сердечко ледве, ноги геть. На неї вже чекає смерть. І замість неї на престолі, Весна повернеться з неволі, Надовго сяде й буде править, Вистави щастя буде ставить. А, може, й миру принесе. Добряче гада потрясе. А, може, й радість подарує І наші душі полікує. Іди, зима, іди, іди. Так вже набридли холоди. Зима волає - тану, тану Й дарує квіточку весняну. Галина Потопляк 27.02.2026

Мамо, сьогодні лютий, Розхристаний і не взутий. Білий, як пух тополиний, Сірий, як день удовиний. Мамо. Всі кісточки крутить. Це, певно, бавиться лютий. Певно, магнітнії бурі І безпощадні, й похмурі. Мамо, все хочу спитати, Коли Веснянок співати, Чи коли крига скресне, Чи як Ісус воскресне. Як на душі посвітає, Як добрий день завітає І постукає в хату. Мамо, як витримать втрату. Все я питала, питала. Відповідь довго чекала. Раптом почула - дитинко, Все це мине, Галинко. Будуть і радощі, й болі. Буде й бур'ян на полі І ця розмова зі мною. Донечко, Бог з тобою. А воно нило і нило. А воно в дзвони било. І цілий світ сповіщало - Скільки б не жив, все мало... Галина Потопляк 16.02.2026

Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати. Зробити щось, лишити по собі, а ми, нічого, – пройдемо, як тіні, щоб тільки неба очі голубі цю землю завжди бачили в цвітінні. Щоб ці ліси не вимерли, як тур, щоб ці слова не вичахли, як руди. Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде. Але не бійся прикрого рядка. Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка, не бійся смутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш – то уже навіки. ✍️Ліна Костенко