• Загадочный визит украинского «Руслана» в Бен-Гурион: что это был за рейс и почему он привлёк столько внимания.

    Вечером 28 ноября 2025 года в аэропорту Бен-Гурион приземлился необычный гость — тяжёлый украинский транспортный самолёт Ан-124-100 «Руслан», один из крупнейших грузовых самолётов на планете. Он появился внезапно, без привычных данных на Flightradar, быстро принял на борт некий груз — и так же внезапно улетел.

    Этот тип самолёта сам по себе привлекает внимание. «Руслан» способен перевозить до 120 тонн, включая танки, вертолёты, ракетные системы, индустриальное оборудование. Его длина — почти 70 метров, а размах крыла — 73 метра. Таких самолётов в мире — единицы, и именно украинская Antonov Airlines управляет самым известным уцелевшим флотом.

    Но важно понимать, почему вообще так мало «Русланов» осталось в эксплуатации.
    Часть этих гигантов была уничтожена во время боёв за Гостомель в первые дни полномасштабного вторжения России.

    Именно там, в феврале 2022 года, российские войска пытались захватить аэродром для высадки под Киев. На территории аэропорта шли ожесточённые бои. В результате обстрелов были повреждены и уничтожены несколько самолётов «Антонова», включая один из «Русланов». А главный символ украинской авиации — Ан-225 «Мрия», крупнейший самолёт в мире, — погиб после того, как снаряд пробил крышу ангара, вызвав пожар и обрушение конструкции.

    Уцелели только те Ан-124, которые в момент вторжения находились за пределами Украины, обслуживая международные контракты. Именно эти борта сегодня базируются в Европе, чаще всего в Германии, и продолжают выполнять самые сложные грузовые миссии в мире.

    И поэтому появление «Руслана» в Израиле — само по себе событие. Когда такой самолёт прилетает без огласки, скрывая маршрут и оперативно погружая военную технику, это почти гарантированно связано с логистикой высокого уровня — дипломатической, оборонной или стратегической.

    Что это был за рейс? Зачем «Руслан» прибыл именно в Бен-Гурион? Почему маршрут был скрыт?
    Вопросов остаётся больше, чем ответов.

    Читайте полностью на НАновости‼️: 🇺🇦🇮🇱
    👉 https://news.nikk.co.il/zagadochnyj-vizit/

    Как вы считаете, это был обычный грузовой перелёт или часть негласной международной операции?

    #НАновости #NANews #Ан124 #Руслан #Мрія #Гостомель #Antonov #УкраинаИзраиль #Израиль #Украина #NikkAgency
    Загадочный визит украинского «Руслана» в Бен-Гурион: что это был за рейс и почему он привлёк столько внимания. Вечером 28 ноября 2025 года в аэропорту Бен-Гурион приземлился необычный гость — тяжёлый украинский транспортный самолёт Ан-124-100 «Руслан», один из крупнейших грузовых самолётов на планете. Он появился внезапно, без привычных данных на Flightradar, быстро принял на борт некий груз — и так же внезапно улетел. Этот тип самолёта сам по себе привлекает внимание. «Руслан» способен перевозить до 120 тонн, включая танки, вертолёты, ракетные системы, индустриальное оборудование. Его длина — почти 70 метров, а размах крыла — 73 метра. Таких самолётов в мире — единицы, и именно украинская Antonov Airlines управляет самым известным уцелевшим флотом. Но важно понимать, почему вообще так мало «Русланов» осталось в эксплуатации. Часть этих гигантов была уничтожена во время боёв за Гостомель в первые дни полномасштабного вторжения России. Именно там, в феврале 2022 года, российские войска пытались захватить аэродром для высадки под Киев. На территории аэропорта шли ожесточённые бои. В результате обстрелов были повреждены и уничтожены несколько самолётов «Антонова», включая один из «Русланов». А главный символ украинской авиации — Ан-225 «Мрия», крупнейший самолёт в мире, — погиб после того, как снаряд пробил крышу ангара, вызвав пожар и обрушение конструкции. Уцелели только те Ан-124, которые в момент вторжения находились за пределами Украины, обслуживая международные контракты. Именно эти борта сегодня базируются в Европе, чаще всего в Германии, и продолжают выполнять самые сложные грузовые миссии в мире. И поэтому появление «Руслана» в Израиле — само по себе событие. Когда такой самолёт прилетает без огласки, скрывая маршрут и оперативно погружая военную технику, это почти гарантированно связано с логистикой высокого уровня — дипломатической, оборонной или стратегической. Что это был за рейс? Зачем «Руслан» прибыл именно в Бен-Гурион? Почему маршрут был скрыт? Вопросов остаётся больше, чем ответов. Читайте полностью на НАновости‼️: 🇺🇦🇮🇱 👉 https://news.nikk.co.il/zagadochnyj-vizit/ Как вы считаете, это был обычный грузовой перелёт или часть негласной международной операции? #НАновости #NANews #Ан124 #Руслан #Мрія #Гостомель #Antonov #УкраинаИзраиль #Израиль #Украина #NikkAgency
    19views 0Plays
  • #історія #події
    ⚽️ Як оголошення в газеті створило легенду.
    Кінець XIX століття. Каталонія, як і решта Європи, відкриває для себе футбол — «англійську гру». Але справжній поштовх цьому явищу в Барселоні дав швейцарець на ім’я Ганс Гампер (згодом Жоан Гампер). Він переїхав до міста 1898 року, щоб працювати бухгалтером, але його справжньою пристрастю залишався спорт. Гампер був чудовим гравцем і, що важливіше, не міг уявити життя без м’яча.
    Оголошення, що увійшло в історію 📰

    1899 року Гампер розмістив скромне оголошення у спортивному тижневику «Los Deportes». Текст був лаконічним: «Наш друг Гампер, колишній чемпіон Швейцарії, бажаючи організувати футбольні матчі в Барселоні, просить усіх, хто симпатизує цій грі, зв’язатися з ним». Звучить як звичайний заклик, але саме це оголошення стало точкою відліку для однієї з найвеличніших спортивних історій світу.

    Зустріч у «Гімнасіо Соле» 🤝

    Через місяць, 29 листопада 1899 року, 11 чоловіків відповіли на цей заклик і зібралися в «Гімнасіо Соле» (Gimnasio Solé). Серед них були іноземці — швейцарці, британці, німці — та місцеві каталонці. Цей космополітичний гурт, об’єднаний спільною любов’ю до нової гри, формально заснував «Foot-Ball Club Barcelona». Це було народження клубу, який ще не знав, що його девізом стане «Більше, ніж клуб».

    Blaugrana: Спадщина та ідентичність

    Відразу постало питання про кольори. Було вирішено взяти синьо-гранатові (Blaugrana). Хоча точне походження цих кольорів досі викликає суперечки, найпоширеніша версія пов'язує їх із футбольними клубами Швейцарії, за які раніше виступав сам Гампер, зокрема з ФК «Базель».
    Хоча клуб заснували іммігранти, «Барселона» швидко вросла в місцевий ґрунт. Каталонський дух, прагнення до самоідентифікації та бажання мати команду, яка могла б конкурувати з мадридськими клубами, зробили «Барсу» не просто спортивною командою, а символом. Гампер, який згодом став Жоаном Гампером, встиг побувати й гравцем, і президентом клубу в найскладніші для нього часи. Його мрія, народжена з одного оголошення, пережила війни, диктатури та політичні бурі, перетворившись на глобальну легенду, що налічує мільйони фанатів.
    #історія #події ⚽️ Як оголошення в газеті створило легенду. Кінець XIX століття. Каталонія, як і решта Європи, відкриває для себе футбол — «англійську гру». Але справжній поштовх цьому явищу в Барселоні дав швейцарець на ім’я Ганс Гампер (згодом Жоан Гампер). Він переїхав до міста 1898 року, щоб працювати бухгалтером, але його справжньою пристрастю залишався спорт. Гампер був чудовим гравцем і, що важливіше, не міг уявити життя без м’яча. Оголошення, що увійшло в історію 📰 1899 року Гампер розмістив скромне оголошення у спортивному тижневику «Los Deportes». Текст був лаконічним: «Наш друг Гампер, колишній чемпіон Швейцарії, бажаючи організувати футбольні матчі в Барселоні, просить усіх, хто симпатизує цій грі, зв’язатися з ним». Звучить як звичайний заклик, але саме це оголошення стало точкою відліку для однієї з найвеличніших спортивних історій світу. Зустріч у «Гімнасіо Соле» 🤝 Через місяць, 29 листопада 1899 року, 11 чоловіків відповіли на цей заклик і зібралися в «Гімнасіо Соле» (Gimnasio Solé). Серед них були іноземці — швейцарці, британці, німці — та місцеві каталонці. Цей космополітичний гурт, об’єднаний спільною любов’ю до нової гри, формально заснував «Foot-Ball Club Barcelona». Це було народження клубу, який ще не знав, що його девізом стане «Більше, ніж клуб». Blaugrana: Спадщина та ідентичність Відразу постало питання про кольори. Було вирішено взяти синьо-гранатові (Blaugrana). Хоча точне походження цих кольорів досі викликає суперечки, найпоширеніша версія пов'язує їх із футбольними клубами Швейцарії, за які раніше виступав сам Гампер, зокрема з ФК «Базель». Хоча клуб заснували іммігранти, «Барселона» швидко вросла в місцевий ґрунт. Каталонський дух, прагнення до самоідентифікації та бажання мати команду, яка могла б конкурувати з мадридськими клубами, зробили «Барсу» не просто спортивною командою, а символом. Гампер, який згодом став Жоаном Гампером, встиг побувати й гравцем, і президентом клубу в найскладніші для нього часи. Його мрія, народжена з одного оголошення, пережила війни, диктатури та політичні бурі, перетворившись на глобальну легенду, що налічує мільйони фанатів.
    Like
    2
    67views
  • #поезія
    А ти мені приснився, якось по́ночі, у мареві осінніх падолистів.
    І я така замріяна та юна до тебе йшла в червоному намисті.
    Було погідно, світло, навіть радісно. Купались тіні в сяйві золотім.
    І десь високо янголи шепталися про наші ночі.
    Але річ не в тім...
    Пахніли коси медом матіоловим, мов ковшиком туман спивав блакить.
    А ми стояли в мареві осінньому, іще не вінчані, закохані в сю мить...
    Іще не знані, долею не зведені. Мабу́ть, сто літ до наших уроди́н.
    Себе спіймала, що колись вже виділа оті вуста із присмаком ожин.
    І відчувала, ніби раз із тисячі, такий нестримний рух серцебиття...
    І вмить згадала — Боже, розминулися! Згубилися, не стрівшись за життя.

    А ти мені приснився, якось по́ночі...

    Людмила Галінська
    #поезія А ти мені приснився, якось по́ночі, у мареві осінніх падолистів. І я така замріяна та юна до тебе йшла в червоному намисті. Було погідно, світло, навіть радісно. Купались тіні в сяйві золотім. І десь високо янголи шепталися про наші ночі. Але річ не в тім... Пахніли коси медом матіоловим, мов ковшиком туман спивав блакить. А ми стояли в мареві осінньому, іще не вінчані, закохані в сю мить... Іще не знані, долею не зведені. Мабу́ть, сто літ до наших уроди́н. Себе спіймала, що колись вже виділа оті вуста із присмаком ожин. І відчувала, ніби раз із тисячі, такий нестримний рух серцебиття... І вмить згадала — Боже, розминулися! Згубилися, не стрівшись за життя. А ти мені приснився, якось по́ночі... Людмила Галінська
    Like
    1
    37views
  • #поезія
    Вона була з ним чемна і проста.
    Слухняна дівчинка, що кліпала очима.
    А в глибині — суцільна пустота,
    Й лише сама собі у цім причина.

    Її розкутість — загнана в куток.
    Тісне вбрання — ламало в корні крила.
    А так хотіла злету до зірок
    Й назустріч вітру розкривать вітрила.

    Та замість цього — правила й статут.
    Хтось домінує — хтось покірно служить.
    Вона не вільна, від чужих спокут,
    Вона не власна, від того чим тужить.

    Єство кричить: «Облиш чуже ярмо!
    Вдихни своє намріяне повітря!
    У ґрунті долі є й твоє зерно,
    Воно б зросло, розправив волі віття.»

    Вона мовчала, ніби то не їй.
    Не розуміла: як то бути вільній?
    Лише сльоза котилася з-під вій
    Її життям по долі божевільній…

    Вона була з ним чемна і проста…

    Барчук Р
    #поезія Вона була з ним чемна і проста. Слухняна дівчинка, що кліпала очима. А в глибині — суцільна пустота, Й лише сама собі у цім причина. Її розкутість — загнана в куток. Тісне вбрання — ламало в корні крила. А так хотіла злету до зірок Й назустріч вітру розкривать вітрила. Та замість цього — правила й статут. Хтось домінує — хтось покірно служить. Вона не вільна, від чужих спокут, Вона не власна, від того чим тужить. Єство кричить: «Облиш чуже ярмо! Вдихни своє намріяне повітря! У ґрунті долі є й твоє зерно, Воно б зросло, розправив волі віття.» Вона мовчала, ніби то не їй. Не розуміла: як то бути вільній? Лише сльоза котилася з-під вій Її життям по долі божевільній… Вона була з ним чемна і проста… Барчук Р
    Like
    1
    37views


  • ЖИТТЄВА СТЕЖКА ІЗ ХРЕСТАМИ

    У кожного свої́ хрести,
    Своє́ у кожного терпіння,
    Бува – нелегко їх нести́,
    Але вони і є – спасіння.

    У кожного свої́ гріхи,
    Які хрести важкими роблять,
    Вони, неначе кияхи…
    Ми їх молитвою оздобим.

    У кожного своя́ вина,
    Що серце іноді затьмарить,
    Й вона буває не одна,
    Яка, мов кип’ятко́м ошпарить.

    У кожного свій шлях земний,
    Де радості, і де страждання,
    Де хрест веде у день земний,
    Де є весе́лощі й страждання.

    І пам’ять в кожного своя́,
    Що зберігає слід минулий,
    Вона, мов тихий дзвін здаля,
    Який лунає, щоб почули.

    У кожного своя́ любов,
    Що світлом серце зігріває,
    Вона підно́сить знов і знов,
    Від втоми кри́ла підіймає.

    У кожного є погляд свій,
    Де пам’ять, боротьба і слово,
    І де думок зібрався рій…
    Та й все, що є – невипадково.

    І мрія в кожного своя́,
    Яка кудись веде і кличе,
    Своя́ у неї течія́,
    І щось у ній є таємниче.

    Ще й тиша в кожного своя́,
    Що в серці ніжно промовляє,
    Вона неначе та шлея́
    Яка в життя нас запрягає.

    У кожного своя́ борня,
    Де страх і сумніви палають,
    Щось відчуваємо щодня,
    Та ще й хрести нас пригинають.

    У кожного стежки́ з хрестом,
    Це знак терпіння і любові,
    Буває – йде́мо напролом,
    Бо віра й правда є в основі.

    У кожного свій хрест земний,
    Та він веде крізь темні ночі,
    Щоб вийти в день благословни́й,
    Де мир і спокій світить в очі.

    І дяка Богу за цей шлях,
    За хрест, що силу нам дарує,
    Бо навіть десь, у тягаря́х,
    Бажання легкості вирує.

    28.11.2025 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
    ID: 1052266
    ЖИТТЄВА СТЕЖКА ІЗ ХРЕСТАМИ У кожного свої́ хрести, Своє́ у кожного терпіння, Бува – нелегко їх нести́, Але вони і є – спасіння. У кожного свої́ гріхи, Які хрести важкими роблять, Вони, неначе кияхи… Ми їх молитвою оздобим. У кожного своя́ вина, Що серце іноді затьмарить, Й вона буває не одна, Яка, мов кип’ятко́м ошпарить. У кожного свій шлях земний, Де радості, і де страждання, Де хрест веде у день земний, Де є весе́лощі й страждання. І пам’ять в кожного своя́, Що зберігає слід минулий, Вона, мов тихий дзвін здаля, Який лунає, щоб почули. У кожного своя́ любов, Що світлом серце зігріває, Вона підно́сить знов і знов, Від втоми кри́ла підіймає. У кожного є погляд свій, Де пам’ять, боротьба і слово, І де думок зібрався рій… Та й все, що є – невипадково. І мрія в кожного своя́, Яка кудись веде і кличе, Своя́ у неї течія́, І щось у ній є таємниче. Ще й тиша в кожного своя́, Що в серці ніжно промовляє, Вона неначе та шлея́ Яка в життя нас запрягає. У кожного своя́ борня, Де страх і сумніви палають, Щось відчуваємо щодня, Та ще й хрести нас пригинають. У кожного стежки́ з хрестом, Це знак терпіння і любові, Буває – йде́мо напролом, Бо віра й правда є в основі. У кожного свій хрест земний, Та він веде крізь темні ночі, Щоб вийти в день благословни́й, Де мир і спокій світить в очі. І дяка Богу за цей шлях, За хрест, що силу нам дарує, Бо навіть десь, у тягаря́х, Бажання легкості вирує. 28.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1052266
    57views

  • ПІД ДОЩЕМ

    Ми цілувались під дощем,
    Співав нам вітер про кохання,
    Став світ невидимим плащем,
    Де не існує розставання.

    І краплі падали з небес,
    Як ніжні дотики до скроні,
    Вони змивали смуток, стрес,
    Даруючи нам світ гармоній.

    Ми йшли по вулиці нічній,
    Де світло ламп тремтіло тихо,
    І в кожнім русі, як вві сні,
    Живе кохання та утіха.

    Дощ обіймав нас, мов тепло́,
    Він шепотів про вічні миті,
    І серце в серці розцвіло́,
    Щоб назавжди́ разо́м світити.

    І пам’ять ніжно берегла
    Ті миті, що не знають скону,
    Вона, мов зірка, пролягла
    У глибину́ душі́ бездонну.

    У мріях знову ми удвох,
    Де дощ малює світ прозорий,
    І кожен подих, кожен крок
    Освічують і місяць, й зо́рі.

    Ми цілувались під дощем,
    Були́ ці миті незабутні,
    Разо́м в житті з коханням йдем,
    Бо почуття у нас присутні.

    26.11.2025 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
    ID: 1052183
    ПІД ДОЩЕМ Ми цілувались під дощем, Співав нам вітер про кохання, Став світ невидимим плащем, Де не існує розставання. І краплі падали з небес, Як ніжні дотики до скроні, Вони змивали смуток, стрес, Даруючи нам світ гармоній. Ми йшли по вулиці нічній, Де світло ламп тремтіло тихо, І в кожнім русі, як вві сні, Живе кохання та утіха. Дощ обіймав нас, мов тепло́, Він шепотів про вічні миті, І серце в серці розцвіло́, Щоб назавжди́ разо́м світити. І пам’ять ніжно берегла Ті миті, що не знають скону, Вона, мов зірка, пролягла У глибину́ душі́ бездонну. У мріях знову ми удвох, Де дощ малює світ прозорий, І кожен подих, кожен крок Освічують і місяць, й зо́рі. Ми цілувались під дощем, Були́ ці миті незабутні, Разо́м в житті з коханням йдем, Бо почуття у нас присутні. 26.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1052183
    Like
    1
    119views
  • Міжнародний день чоботяра
    Міжнародний день чоботяра (International Shoemaker Day) відзначається 26 листопада щорічно – це день, присвячений вшануванню вікового ремесла майстрів, що створюють або ремонтують взуття.

    Цей день вшановує ремесло й кваліфікованих ремісників, відомим як шевці, які протягом століть ремонтують і виготовляють взуття. У світі масового виробництва взуття Міжнародний день чоботяра привертає увагу до кропіткої і творчої роботи цих майстрів і майстринь, підкреслюючи важливість їхньої професії в нашому повсякденному житті.


    Взуттєве ремесло – давня професія, яка розвивалася протягом тисячоліть. Від зшитих вручну сандалій античності до сучасного високомодного взуття, ремесло шевця було невід’ємною частиною людської культури та суспільства. Усі погодяться, що взуття – це один з винаходів людства, що значно вплинув на розвиток та якість життя людини. А зручне й якісне взуття – це велика цінність! Чоботярі не лише створюють взуття, але й ремонтують та реставрують його, щоб наші омріяні черевички ходили ще трохи довше.

    Значення Міжнародного дня чоботяра
    Міжнародний день чоботяра – це час визнати і оцінити унікальні навички майстрів взуттєвої справи. Це день, щоб відсвяткувати традиції, відданість і майстерність, які вкладаються в ремонт і створення взуття. Це свято нагадує про цінність майстерності в епоху, коли домінують одноразові споживчі товари.

    Цей день заохочує нас підтримати місцевих шевців і зберегти ремесло, яке в наш час стає все менш поширеним.
    Вибираючи ремонт, а не заміну, ми не тільки продовжуємо життя нашому взуттю, але й вшановуємо знання та майстерність, які чоботярі привносять у свою роботу.
    Міжнародний день чоботяра не лише вшановує ремесло, але й підкреслює роль майстрів з ремонту взуття у просуванні сталого розвитку. Ремонт взуття є екологічною альтернативою його викиданню, зменшуючи кількість відходів і попит на нові ресурси.
    Заходи цього дня часто включають демонстрації технік виготовлення та ремонту взуття, що демонструють складну роботу, яка вкладається в кожну пару взуття. Ці демонстрації дають уявлення про складність і красу процесу виготовлення взуття.

    Міжнародний день чоботяра – це заклик відзначити і підтримати ремісників, які підтримують традиції якісного виготовлення та ремонту взуття. Це день визнання важливості їхньої роботи в нашій історії, та культурі.
    Міжнародний день чоботяра Міжнародний день чоботяра (International Shoemaker Day) відзначається 26 листопада щорічно – це день, присвячений вшануванню вікового ремесла майстрів, що створюють або ремонтують взуття. Цей день вшановує ремесло й кваліфікованих ремісників, відомим як шевці, які протягом століть ремонтують і виготовляють взуття. У світі масового виробництва взуття Міжнародний день чоботяра привертає увагу до кропіткої і творчої роботи цих майстрів і майстринь, підкреслюючи важливість їхньої професії в нашому повсякденному житті. Взуттєве ремесло – давня професія, яка розвивалася протягом тисячоліть. Від зшитих вручну сандалій античності до сучасного високомодного взуття, ремесло шевця було невід’ємною частиною людської культури та суспільства. Усі погодяться, що взуття – це один з винаходів людства, що значно вплинув на розвиток та якість життя людини. А зручне й якісне взуття – це велика цінність! Чоботярі не лише створюють взуття, але й ремонтують та реставрують його, щоб наші омріяні черевички ходили ще трохи довше. Значення Міжнародного дня чоботяра Міжнародний день чоботяра – це час визнати і оцінити унікальні навички майстрів взуттєвої справи. Це день, щоб відсвяткувати традиції, відданість і майстерність, які вкладаються в ремонт і створення взуття. Це свято нагадує про цінність майстерності в епоху, коли домінують одноразові споживчі товари. Цей день заохочує нас підтримати місцевих шевців і зберегти ремесло, яке в наш час стає все менш поширеним. Вибираючи ремонт, а не заміну, ми не тільки продовжуємо життя нашому взуттю, але й вшановуємо знання та майстерність, які чоботярі привносять у свою роботу. Міжнародний день чоботяра не лише вшановує ремесло, але й підкреслює роль майстрів з ремонту взуття у просуванні сталого розвитку. Ремонт взуття є екологічною альтернативою його викиданню, зменшуючи кількість відходів і попит на нові ресурси. Заходи цього дня часто включають демонстрації технік виготовлення та ремонту взуття, що демонструють складну роботу, яка вкладається в кожну пару взуття. Ці демонстрації дають уявлення про складність і красу процесу виготовлення взуття. Міжнародний день чоботяра – це заклик відзначити і підтримати ремісників, які підтримують традиції якісного виготовлення та ремонту взуття. Це день визнання важливості їхньої роботи в нашій історії, та культурі.
    100views
  • #історія #подія
    📜Момент, що відкрив світові таємниці Тутанхамона.
    26 листопада 1922 року стало днем, що назавжди увійшов в історію археології та підкорив уяву мільйонів людей по всьому світу. Саме цього дня британський археолог Говард Картер та його спонсор, лорд Джордж Карнарвон, зробили те, про що мріяли десятиліттями: вони вперше зазирнули до гробниці єгипетського фараона Тутанхамона (KV62) в Долині Царів. 🇪🇬

    Понад десять років Говард Картер вів безперервні розкопки в Долині Царів, одержимий ідеєю знайти нерозграбовану царську гробницю. Його зусилля майже вичерпали фінансові ресурси лорда Карнарвона, який вже був готовий відмовитись від подальшого фінансування. Але наполегливість Картера була винагороджена.

    4 листопада 1922 року його команда виявила сходи, що вели до запечатаних дверей. За ними — довгий коридор, який закінчувався ще одними, неушкодженими дверима з печатками царської некрополі. Картер негайно телеграфував Карнарвону, який за кілька тижнів прибув до Єгипту. ✉️

    Кульмінація наступила 26 листопада. У присутності лорда Карнарвона, його доньки леді Евелін Герберт та інших членів команди, Картер обережно пробив невеликий отвір у верхньому лівому куті другої запечатаної двері. Він вставив туди свічку і, тремтячи від хвилювання, зазирнув у темряву, яка зберігала секрети понад 3000 років.
    Лорд Карнарвон, не витримуючи напруги, запитав: "Ви щось бачите?"
    І тоді прозвучала легендарна відповідь Говарда Картера: "Так, я бачу дивовижні речі!" 🤩
    Те, що він побачив, було не просто скарбами, а цілим світом Стародавнього Єгипту: величезні позолочені ліжка, статуї тварин, колісниці, скрині, розписані саркофаги — все це мерехтіло в променях свічки. Це була перша і єдина майже неушкоджена гробниця фараона, знайдена в Долині Царів. Відкриття гробниці Тутанхамона стало світовою сенсацією, що миттєво зробила Картера і Карнарвона всесвітньо відомими, а давньоєгипетське мистецтво та культура пережили небачений раніше підйом популярності. 🚀

    Подальші роки були присвячені кропіткій роботі з каталогізації та вивезення тисяч артефактів, що знаходилися всередині, кожен з яких розповідав історію молодого фараона та його епохи.
    #історія #подія 📜Момент, що відкрив світові таємниці Тутанхамона. 26 листопада 1922 року стало днем, що назавжди увійшов в історію археології та підкорив уяву мільйонів людей по всьому світу. Саме цього дня британський археолог Говард Картер та його спонсор, лорд Джордж Карнарвон, зробили те, про що мріяли десятиліттями: вони вперше зазирнули до гробниці єгипетського фараона Тутанхамона (KV62) в Долині Царів. 🇪🇬 Понад десять років Говард Картер вів безперервні розкопки в Долині Царів, одержимий ідеєю знайти нерозграбовану царську гробницю. Його зусилля майже вичерпали фінансові ресурси лорда Карнарвона, який вже був готовий відмовитись від подальшого фінансування. Але наполегливість Картера була винагороджена. 4 листопада 1922 року його команда виявила сходи, що вели до запечатаних дверей. За ними — довгий коридор, який закінчувався ще одними, неушкодженими дверима з печатками царської некрополі. Картер негайно телеграфував Карнарвону, який за кілька тижнів прибув до Єгипту. ✉️ Кульмінація наступила 26 листопада. У присутності лорда Карнарвона, його доньки леді Евелін Герберт та інших членів команди, Картер обережно пробив невеликий отвір у верхньому лівому куті другої запечатаної двері. Він вставив туди свічку і, тремтячи від хвилювання, зазирнув у темряву, яка зберігала секрети понад 3000 років. Лорд Карнарвон, не витримуючи напруги, запитав: "Ви щось бачите?" І тоді прозвучала легендарна відповідь Говарда Картера: "Так, я бачу дивовижні речі!" 🤩 Те, що він побачив, було не просто скарбами, а цілим світом Стародавнього Єгипту: величезні позолочені ліжка, статуї тварин, колісниці, скрині, розписані саркофаги — все це мерехтіло в променях свічки. Це була перша і єдина майже неушкоджена гробниця фараона, знайдена в Долині Царів. Відкриття гробниці Тутанхамона стало світовою сенсацією, що миттєво зробила Картера і Карнарвона всесвітньо відомими, а давньоєгипетське мистецтво та культура пережили небачений раніше підйом популярності. 🚀 Подальші роки були присвячені кропіткій роботі з каталогізації та вивезення тисяч артефактів, що знаходилися всередині, кожен з яких розповідав історію молодого фараона та його епохи.
    Like
    1
    132views
  • #історія #події
    Запізніла мрія: "Золота осінь" Карпатської України 🍂🏔️.
    23 листопада 1938 року стало днем, коли українці по той бік Карпат нарешті отримали те, що їм обіцяли міжнародні договори ще 20 років тому. Цього дня набув чинності конституційний закон Чехословацької республіки, який остаточно затверджував широку автономію Підкарпатської Русі — краю, що дедалі впевненіше називав себе Карпатською Україною.
    Але цей тріумф мав гіркий присмак. Це була перемога, вирвана у долі в останній момент, коли Європа вже тріщала по швах. 🗺️💔
    Після Мюнхенської змови, коли Гітлер почав шматувати Чехословаччину, Прага ослабла. Щоб втримати державу від повного розпаду, центральний уряд нарешті пішов на поступки українцям. Очолив автономний уряд отець Августин Волошин — постать, яка стала символом цього короткого, але яскравого періоду державотворення.
    "Підтвердження кордонів", про яке йшлося в документах, було трагічним. За кілька тижнів до цього, внаслідок Віденського арбітражу, Угорщина (союзниця нацистської Німеччини) відібрала у краю його серце — міста Ужгород та Мукачево, а також родючі долини.
    Уряд Волошина був змушений переїхати до невеликого містечка Хуст, яке раптово стало столицею. Уявіть собі цю атмосферу: маленьке провінційне місто, переповнене біженцями з окупованих угорцями територій, урядовцями, військовими новоствореної "Карпатської Січі" та патріотичною молоддю. 🏫🇺🇦
    Попри втрати, цей день дав старт неймовірному національному піднесенню. У Хусті відкривалися українські школи, театр, виходили газети. Це був унікальний історичний шанс — невеликий клаптик української землі на кілька місяців став центром тяжіння для всіх, хто мріяв про власну державу.
    Автономія 1938 року стала генеральною репетицією незалежності. Вона показала світові, що українці здатні до самоорганізації навіть у найгірших геополітичних умовах. Це був короткий "золотий листопад" перед кривавим березнем 1939-го, коли цей острівець свободи доведеться захищати зі зброєю в руках. ⚔️
    #історія #події Запізніла мрія: "Золота осінь" Карпатської України 🍂🏔️. 23 листопада 1938 року стало днем, коли українці по той бік Карпат нарешті отримали те, що їм обіцяли міжнародні договори ще 20 років тому. Цього дня набув чинності конституційний закон Чехословацької республіки, який остаточно затверджував широку автономію Підкарпатської Русі — краю, що дедалі впевненіше називав себе Карпатською Україною. Але цей тріумф мав гіркий присмак. Це була перемога, вирвана у долі в останній момент, коли Європа вже тріщала по швах. 🗺️💔 Після Мюнхенської змови, коли Гітлер почав шматувати Чехословаччину, Прага ослабла. Щоб втримати державу від повного розпаду, центральний уряд нарешті пішов на поступки українцям. Очолив автономний уряд отець Августин Волошин — постать, яка стала символом цього короткого, але яскравого періоду державотворення. "Підтвердження кордонів", про яке йшлося в документах, було трагічним. За кілька тижнів до цього, внаслідок Віденського арбітражу, Угорщина (союзниця нацистської Німеччини) відібрала у краю його серце — міста Ужгород та Мукачево, а також родючі долини. Уряд Волошина був змушений переїхати до невеликого містечка Хуст, яке раптово стало столицею. Уявіть собі цю атмосферу: маленьке провінційне місто, переповнене біженцями з окупованих угорцями територій, урядовцями, військовими новоствореної "Карпатської Січі" та патріотичною молоддю. 🏫🇺🇦 Попри втрати, цей день дав старт неймовірному національному піднесенню. У Хусті відкривалися українські школи, театр, виходили газети. Це був унікальний історичний шанс — невеликий клаптик української землі на кілька місяців став центром тяжіння для всіх, хто мріяв про власну державу. Автономія 1938 року стала генеральною репетицією незалежності. Вона показала світові, що українці здатні до самоорганізації навіть у найгірших геополітичних умовах. Це був короткий "золотий листопад" перед кривавим березнем 1939-го, коли цей острівець свободи доведеться захищати зі зброєю в руках. ⚔️
    Love
    1
    247views
  • Будь завжди сміливим у своїх мріях і невтомним у досягненні цілей. Хай тебе завжди оточують друзі, які розуміють, підтримують і допомагають. Бажаю тобі мирного неба та перемоги!
    Будь завжди сміливим у своїх мріях і невтомним у досягненні цілей. Хай тебе завжди оточують друзі, які розуміють, підтримують і допомагають. Бажаю тобі мирного неба та перемоги!
    65views
More Results