Андрій став першим азовцем, загиблим в цій війні…
Андрій (Сергій) Грек з’явився на світ у Хабаровську й більшу частину молодості прожив у МОСКВІ. Але він не прийняв країну, де страх, брехня і насильство стали державною політикою. Ще задовго до великої війни він відкрито виступив проти путінського режиму, ризикуючи власною свободою.
Після протестів на Манежній площі в Москві у 2010 році на нього відкрили кримінальну справу. Слідчі не приховували: зроблять усе, щоб відправити його за ґрати. Та Андрій не скорився. Він залишив росію й приїхав до України, де знайшов не лише прихисток, а й справжній дім. Таким містом для нього став Миколаїв — місто, яке сьогодні з гордістю носить його ім’я на одній зі своїх вулиць.
Коли українці вийшли на Майдан, він не зміг стояти осторонь. Разом із побратимами боровся за свободу, їздив до Києва, протистояв прихильникам режиму Януковича, а згодом допомагав очистити Миколаїв від сепаратистських сил. Для нього боротьба за Україну була не епізодом життя, а його покликанням.
Коли росія розпочала війну проти України, Андрій одним із перших став до лав «Азову». Він визволяв Маріуполь, а потім вирушив боронити Мар’їнку. Він знав, що кожен день на фронті може стати останнім. Але не відступив.
4 серпня 2014 року під час бойового завдання поруч із БМП вибухнув радіокерований фугас. Вибух був страшної сили. Андрій отримав смертельні поранення. Медики боролися за його життя, але дорогою до шпиталю його серце зупинилося.
Так Україна втратила першого бійця «Азову», який загинув у російсько-українській війні.
Він народився в росії, але загинув за Україну. Не виправдовував злочини кремля, не шукав їм пояснень і не мовчав перед злом. Він зробив свій вибір і заплатив за нього найвищу ціну — власним життям.
Сьогодні, 4 серпня, минає дванадцята річниця від дня його загибелі. Минуло вже дванадцять років, але подвиг Сергія (Андрія) Грека не стерли ані час, ані війна. Він назавжди залишився серед тих, хто своїм життям довів: Україна варта того, щоб за неї боротися до останнього подиху.
Схилімо голови перед пам’яттю Героя. Згадаймо сьогодні людину, яка свідомо стала на захист України й віддала за неї найдорожче. Пам’ять про таких воїнів — це не лише наша вдячність, а й наш обов’язок.
Вічна пам’ять. Вічна слава Герою. Герої не вмирають.
Андрій став першим азовцем, загиблим в цій війні…
Андрій (Сергій) Грек з’явився на світ у Хабаровську й більшу частину молодості прожив у МОСКВІ. Але він не прийняв країну, де страх, брехня і насильство стали державною політикою. Ще задовго до великої війни він відкрито виступив проти путінського режиму, ризикуючи власною свободою.
Після протестів на Манежній площі в Москві у 2010 році на нього відкрили кримінальну справу. Слідчі не приховували: зроблять усе, щоб відправити його за ґрати. Та Андрій не скорився. Він залишив росію й приїхав до України, де знайшов не лише прихисток, а й справжній дім. Таким містом для нього став Миколаїв — місто, яке сьогодні з гордістю носить його ім’я на одній зі своїх вулиць.
Коли українці вийшли на Майдан, він не зміг стояти осторонь. Разом із побратимами боровся за свободу, їздив до Києва, протистояв прихильникам режиму Януковича, а згодом допомагав очистити Миколаїв від сепаратистських сил. Для нього боротьба за Україну була не епізодом життя, а його покликанням.
Коли росія розпочала війну проти України, Андрій одним із перших став до лав «Азову». Він визволяв Маріуполь, а потім вирушив боронити Мар’їнку. Він знав, що кожен день на фронті може стати останнім. Але не відступив.
4 серпня 2014 року під час бойового завдання поруч із БМП вибухнув радіокерований фугас. Вибух був страшної сили. Андрій отримав смертельні поранення. Медики боролися за його життя, але дорогою до шпиталю його серце зупинилося.
Так Україна втратила першого бійця «Азову», який загинув у російсько-українській війні.
Він народився в росії, але загинув за Україну. Не виправдовував злочини кремля, не шукав їм пояснень і не мовчав перед злом. Він зробив свій вибір і заплатив за нього найвищу ціну — власним життям.
Сьогодні, 4 серпня, минає дванадцята річниця від дня його загибелі. Минуло вже дванадцять років, але подвиг Сергія (Андрія) Грека не стерли ані час, ані війна. Він назавжди залишився серед тих, хто своїм життям довів: Україна варта того, щоб за неї боротися до останнього подиху.
Схилімо голови перед пам’яттю Героя. Згадаймо сьогодні людину, яка свідомо стала на захист України й віддала за неї найдорожче. Пам’ять про таких воїнів — це не лише наша вдячність, а й наш обов’язок.
Вічна пам’ять. Вічна слава Герою. Герої не вмирають.
Українська
English
