Перші розстріли у тюрмах на західних теренах України, які з вересня 1939 р. перебувала під радянською окупацією, розпочались 23 червня 1941 р., на другий день німецько-радянської війни. На той час політичних в’язнів утримували у 22 тюрмах Львівської, Тернопільської, Волинської, Івано-Франківської, Рівненської, тодішньої Дрогобицької областей. А з 24 червня почались масові вбивства по в’язницях.

Тюрма №1 на вулиці Лонцького у Львові була найбільшим комплексом НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ). Донині у підвалах збереглися камери, в яких, спершу, вбивали по одному, а потім заганяли групами і через вікно дверей кидали гранати. Виводили в’язнів на тюремне подвір’я і автоматною чергою позбавляли їх життя.

24 червня 1941 р. начальник тюремного управління НКВС у Львівській області Лерман у звіті начальству написав, що з 1355 людей, вибраних до розстрілу, вирок виконано щодо 924, інформував, що арештованих приймають без належного оформлення, за списками, без статті звинувачення. Вже у цей день німецькі літаки бомбардували Львів. Члени ОУН 26 червня напали на львівську в’язницю «Бригідки» та завдяки переполоху змогли врятувати близько 300 засуджених, які були у черзі на розстріл.

Жахлива цифра - лише у тюрмі на Лонцького радянські каральні органи з 22 до 28 червня вбили 1680 в’язні«Я сидів уже три місяці у тюрмі на Лонцького, у камері нас було 8. Всі українці (селяни, робітники, інтелігенція). 23 червня біля 6-ї по обіді, приказали нам зійти вниз з речами. У партері було 20 в’язнів. Начальник крикнув: «Ложись» і почав стріляти. На мене навалились тіла розстріляних товаришів. Начальник і три енкаведисти перейшли до інших камер стріляти людей. Я не був поранений, обмазав лице кров’ю. Через кілька хвилин енкаведисти повернулись і зробили кілька пострілів по тілах, які були зверху і рухались. Все затихло. Я обережно піднявся. В коридорі і камерах скрізь лежали помасакровані тіла в’язнів, цілі їх стоси. Нікого не було з енкаведистів. Я спробував сховатись на стриху, але було закрито, вибіг на подвір’я тюрми і сховався у кущах. Не міг втекти на вулицю, бо там була охорона. Вночі я бачив, як енкаведисти закопують тіла у викопану при вході яму. Деякі люди давали ознаки життя. Десь зранку охорона пішла з подвір’я. Я скочив на ринву і спустився по ній, пішов до помешкання свого знайомого, який жив неподалік. Так я урятувався чудом», – розповів дослідникам «Меморіалу» голова читальні «Просвіта» на Жовківщині на початку 90-х рр. минулого століття.

Вбивства чинили поспіхом. До початку німецько-радянської війни радянські органи провели на заході України чотири масові депортації родин «ворогів народу»: у лютому, квітні, червні 1940 р. і в червні 1941 р. За різними даними дослідників, у далекі краї вивезли майже 1 млн. 200 тис. людей, із них 400 тис. українців. Головною метою сталінського режиму було знищити політичну, військову, суспільну еліти, як українців, так і поляків. Тюрми були переповнені політичними в’язнями, яких утримували у жахливих умовах і жорстоко катували. Про це ще сьогодні нагадують тюремні камери.

У перший тиждень війни чисельність арештованих зросла майже удвічі. У Львові і невеликих містечках українців хапали просто на вулицях і везли в тюрми, щоб «очистити» регіон від «українських націоналістів». Коли 22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна, то відступ червоної армії із заходу України був очевидний і радянські каральні органи вирішили звільнити тюрми від в’язнів.

23 червня 1941 р. у місцеві відділення НКВС надійшов план евакуації 23236 в’язнів із Галичини та Волині в тюрми росії та Киргизстану. Але наступ німецьких військ спричинив паніку, особливо серед енкаведистів, які почали вбивати в’язнів уже з 22 червня, без вироків і не перевіряючи статтю арешту.

Начальник тюремного управління НКВС Філіппонов звітував наркому НКВС України Сергієнку, що в перший день нападу німців на срср у тюрмах Львівщини розстріляно 108 людей. Такі ж розстріли почалися в Луцьку, Перемишлі, Добромилі. З москви вже за кілька днів надійшла телеграма з розпорядженням Л.Бєрії, «за списком, затвердженим прокурором, розстріляти всіх осіб, що перебували під слідством, засуджених за контрреволюційні злочини за статтею 170 Кримінального кодексу, та осіб, які здійснили розтрати, а підслідних і засуджених, які не проходять за цими статтями Кримінального кодексу, звільнити». У ніч із 23 на 24 червня, як вказано у звіті тюремного управління НКВС, весь особовий склад тюрми покинув Львів, але через 4 години повернувся і вбивства набули масового характеру.

У Львові політичних в’язнів розстрілювали на Лонцького, у Замарстинівській тюрмі, «Бригідках» (сьогодні тут розташовується СІЗО), а ще у Золочеві, Дрогобичі, Луцьку, Чорткові, Дубно, Самборі, Рівному, Тернополі та інших містах.

Сортували людей і розстрілювали порціями. Згідно з документами, людей мали сортувати: з важкими вироками – розстріляти, а щодо кого тривало слідство – планували вивезти. Але забракло вагонів для вивезення у тюрми НКВС срср. Бо військова влада гостро потребувала вагонів і не планувала з НКВС ділитися ними.

На заході України перестріляли практично всіх, лише частково у Львові випустили кримінальників. У ніч із 23 до 24 червня 1941 р. на Лонцького і в «Бригідках» сортували людей і розстрілювали порціями. 22-24 червня стріляли по підвалах, карцерах. 24 червня енкаведисти покинули Львів, а коли повернулись, до 27 червня був повальний розстріл у камерах, кидання гранат. Якщо мали час, то дострілювали, все залежало від наступу нацистів», – каже працівниця Центру досліджень визвольного руху, історик Олеся Ісаюк.

Протягом тижня від початку війни у тюрмах на заході України НКВС вбив близько 24 тис. людей, віком від 15 до 60 років. Є спогади про розстріли жінок і дітей. Убитих в’язнів кидали в ями, вириті нашвидкоруч, на тюремних подвір’ях, у саду, закидали тілами і тюремні підвали, бо на вивезення тіл не вистачало ані часу, ані транспорту. В останні дні перед втечею радянські органи просто залишили тіла в’язнів у камерах. Більшість убитих – українці, близько 10% – євреї, а також були поляки. Документи та архіви в’язниць енкаведисти палили.

Масові вбивства у тюрмах у перші тижні війни відбувались не лише на заході Україні, але й у Києві, Вінниці, неподалік Харкова, у Криму.

До сьогодні знаходяться сліди злочинів комуністичного терору.

У період з 1939 до 1941 року, за різними дослідженнями, у всіх тюрмах Західної України розстріляно близько 60 тис осіб, сюди входять і жертви кінця червня 1941 р. Останки людей знаходили в ямах на тюремних подвір’ях. Не скрізь родичі могли забрати замордованих чоловіків, дітей, батьків.

30 червня 1941 р. о 4-й годині ранку український батальйон «Нахтігаль» на чолі з командиром Р.Шухевичем першим зайшов у Львів. Серед замордованих у тюрмах людей він знайшов і свого брата. Німці дозволили відчинити в’язниці і люди кинулись шукати своїх дітей, батьків, сестер, братів. Від побаченого були шоковані, про що є чимало спогадів. Німецька окупаційна влада використала факти масових розстрілів в’язнів, злочини комуністичного терору з метою пропаганди, посиливши не лише антибільшовицькі настрої, але й спровокувавши антисемітські. Місця злочинів фотографували, фільмували, списки розстріляних в’язнів публікувала місцева преса.

Нова німецька влада залучила до робіт у тюрмах єврейських чоловіків, які витягували трупи, виносили їх на подвір’я і складали чи вантажили. Був шалений запах від розкладених тіл. Був спровокований єврейський погром 1 липня 1941 р. Вже тоді було очевидно, що тоталітарний радянський окупаційний терор змінив інший – гітлерівський, принісши горе і сльози...

Охоронець колишнього командира

українського батальйону "Нахтіґаль", Романа Шухевича...

.

На цій світлині ви бачите Федора Кононовича зі села Нивиці поблизу Радехова на Львівщині (світлина зі сторінки Zenon Borovets).

.

До ОУН Федір Кононович вступив у 1937 році, а починаючи із 14 листопада 1943 року до 20 березня 1944 року він був співробітником спецвідділу зв’язку при проводі ОУН. Після цього аж до квітня 1945 року Федір Кононович був охоронцем Головного керівника УПА (а, кількома роками раніше - командиром батальйону "Нахтіґаль"), Романа Шухевича. Ті ж самі охоронні функції при Головному командирі УПА, Федір Кононович виконував із жовтня 1947 по літо 1948 року. Згідно із Постановою Української Головної Визвольної Ради від 22 листопада 1947 року і згідно з Наказом Головного військового штабу УПА ч.3/47 від п’ятого грудня 1947 року Федір Кононович нагороджений Срібним хрестом заслуги УПА.

.

Наприкінці 1952 року будучи оточений опергрупою МГБ, 36-річний Федір Кононович застрілився, щоб не датися живим у руки ворога.

.

І, наприкінці кілька слів про саме село Нивицю, звідки родом герой мого сьогоднішнього допису.

.

Отже, події розгорталися так: 27 січня 1944 червоні партизани загону особливого призначення НКВД «Победители» під командуванням Дмітрія Медведєва в селі Нивиці спалили стодолу із замкненими у ній українськими селянами. Перед тим їх по-садистськи катували, відрізаючи пилами і відрубуючи сокирами руки та ноги. Всього того дня тими НКВДистами в селі було замордовано і спалено 25 (за іншими даними - 29) селян. Це була помста «мєдвєдєвців» за дошкульні втрати у сутичці із маленьким чисельністю 17 осіб, відділом українських повстанців, 11 з яких загинули в цьому бою.

.

Серед полеглих був тоді Роман Сеньків — талановитий художник, давній член ОУН, засуджений на Львівському процесі (1936) до 15 років ув'язнення за участь в атентаті на провокатора польської поліції і за те, що намалював план радянського консульства та портрети його працівників, якими користувався при атентаті Микола Лемик. Причому найстаршим із загиблих був 55-літній Леонід Панасюк, наймолодшою 16-річна Ганна Смаль.

.

Ну, от що на це сказати... Приходить на думку лиш одне: як буде погожа днина, то перейдіться по цвинтарях біля свого села чи міста і як де зустрінете на могилі замість хреста якусь металеву червоного кольору облуплену пірамідку зі звіздою нагорі, то постарайтеся довідатися: а хто був отой чоловік чи жінка, які спочивають у тій могилі..? Якими заслугами при житті та людина вславилася..?

.

І, якщо ненароком виявиться, що та особа у 1940-1950 роках приїхала до нас з-за Збруча "піднімати" тут колгоспи чи боротися із "националистическим подпольем" на Західній Україні, то...

.

Одним словом ви самі знаєте, що маєте далі робити: докладно взнаєте всю інформацію про цю особу, потім йдете до місцевого священника і просите щоби дав благословення викопати ті останки і відправити їх "Новою Поштою" рідним того "визволителя" у росію чи деінде.

.

Не мають права спочивати у нашій землі останки тих, які прийшли сюди вбивати нас і наших рідних...

.

.

.

#що_послухати

Каданов і Кононов - Німі слова (2026)

Військовослужбовець Олег Каданов і волонтер Стас Кононов спільно з іншими харківськими митцями випустили новий сингл "Німі слова", присвячений загиблому командиру групи спеціального призначення "Гострі Картузи" та Герою України Антону Спіцину, який загинув 3 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання.

14 червня 1891 року у селі Зашкові біля Львова народився Євген Коновалець, Герой №1 України, найвелична та найвидатніша постать в історії української національної боротьби ХХ століття.

Засновник та легендарний командир найбоєздатнішої військової частини Армії УНР – корпусу Січових стрільців, засновник Української Військової Організації (УВО) та засновник й очільник Організації Українських Націоналістів (ОУН).

Найголовніший та найстрашніший ворог радянської влади.

Вбитий після кількох невдалих спроб агентом Судоплатова згідно багаторічно спланованої операції НКВС 23 травня 1938 року у Роттердамі, Нідерланди.

Похований у Роттердамі на цвинтарі Кросвейк. 

Про підозру вже повідомили організатору оборудки та колишньому заступнику командира однієї з військових частин Харківської області. Саме на складах цієї частини таємно зберігали дефіцитну продукцію, яку на початку повномасштабного вторгнення просто вивезли, оформивши фіктивні документи про «втрату» від російських обстрілів.

‼️Ексзаступник командира за свою допомогу отримав від бізнесмена щонайменше 2,8 мільйона гривень хабаря.

Про підозру вже повідомили організатору оборудки та колишньому заступнику командира однієї з військових частин Харківської області. Саме на складах цієї частини таємно зберігали дефіцитну продукцію, яку на початку повномасштабного вторгнення просто вивезли, оформивши фіктивні документи про «втрату» від російських обстрілів.

‼️Ексзаступник командира за свою допомогу отримав від бізнесмена щонайменше 2,8 мільйона гривень хабаря.

За даними слідства, до злочинної схеми був причетний заступник командира військової частини Харківської області.

Упродовж 2022–2024 років пов'язані компанії та ФОПи постачали оборонним підприємствам запчастини невідомого походження.

Частина майна раніше зберігалася у військовій частині та була списана як нібито знищена під час російських обстрілів.

Посадовець отримав щонайменше 2,8 млн грн неправомірної вигоди.

#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал #корупція

Про підозру повідомили начальнику логістики (заступнику командира корпусу), начальнику відділу логістики штабу та офіцеру організаційно-планового відділу логістики.

😡 За версією слідства, у захисників вимагали гроші за те, щоб їх зараховували до документів як таких, що виконували бойові або спеціальні завдання. Це дає підстави для нарахування додаткової винагороди.

Як встановило слідство, відмова від таких виплат могла спричинити негативні наслідки під час проходження служби.

💰 23 березня 2026 року один із підозрюваних отримав 40 тис. грн за включення військовослужбовців до рапортів на виплату додаткової винагороди за лютий. Згодом він зажадав ще 36 тис. грн за березень, а також доручив зібрати 154 тис. грн з інших військових. Загалом йшлося про 190 тис. грн, які підозрювані отримали 29 квітня у службовому кабінеті.

Про підозру повідомили начальнику логістики (заступнику командира корпусу), начальнику відділу логістики штабу та офіцеру організаційно-планового відділу логістики.

😡 За версією слідства, у захисників вимагали гроші за те, щоб їх зараховували до документів як таких, що виконували бойові або спеціальні завдання. Це дає підстави для нарахування додаткової винагороди.

Як встановило слідство, відмова від таких виплат могла спричинити негативні наслідки під час проходження служби.

💰 23 березня 2026 року один із підозрюваних отримав 40 тис. грн за включення військовослужбовців до рапортів на виплату додаткової винагороди за лютий. Згодом він зажадав ще 36 тис. грн за березень, а також доручив зібрати 154 тис. грн з інших військових. Загалом йшлося про 190 тис. грн, які підозрювані отримали 29 квітня у службовому кабінеті.