КОЛИ І ХТО ВІЙНУ ПРИСПИТЬ?

Це – плач і біль, це – крик душі́,
Ридання, смуток і розпука,
Не рута-м‘ята й спориші –
Довічна в багатьох розлука.

Суцільне з крові вишиття,
Журба і горе, серце в шмаття,
У цвіту забрані життя,
Палає все… Це – не багаття.

В повітрі запах від війни,
Й стає щоразу все їдкішим.
Це все – діяння сатани,
А їх нутро – все більш гнилішим.

Від цьо́го рана і рубці,
Від цьо́го шрами, щем, зневіра,
Любов і втома на лиці,
І грають сурми, а не ліра.

Рікою сльо́зи по щоках,
Роки́ у них ми потопаєм,
Жахіття це в житті… не в снах…
Його закінчення чекаєм.

Щоразу більше нас болить,
Стають щораз гіркіші сльо́зи.
То хто і що війну приспить?
Коли закінчаться загрози?

19.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1008711

ЧИ ДОВГО НА СВЯТО ЧЕКАТИ?

Нехай у вічність кане все погане,
Нехай у вічність піде зло й війна,
Хай чимскоріш в нас знову МИР настане,
Хай щезне з України сатана.

Нехай у вічність пі́дуть всі ординці
За те, що нас взяли́ся убивать,
Хай заживуть у МИРі українці,
На нас щоб не могли більш зазіхать.

Нехай у вічність пі́дуть сатанисти –
Не місце їм на цій святій землі́,
Двоногі ці недоумки-рашисти
Нехай наві́ки щезнуть у імлі.

Нехай у вічність відійдуть убивці,
Які прийшли зі зброєю до нас,
Зотліють хай до папірка паршивці,
Хай на землі́ закі́нчиться їх час.

Нехай у вічність відлетять хоч нині,
Аби і духу не зоста́лось тут,
Бо місце на святій землі́ – людині,
А їм у пекло кожному маршрут.

Нехай у вічність кануть всі до шпенту,
Хай факелом яскравим спалахнуть,
Й не ли́шиться від вбивць ані сегменту,
Щоб кара не могла їх обминуть.

Нехай у вічність кануть всі потвори,
Які несуть роки́ нам горе й біль,
Нехай розмиє нелюдів цих но́ри,
Й не мали змоги вибратись звідтіль.

Нехай й упир у вічність з ними кане,
Щоб більш не міг накази віддавать,
Нехай згорять із ним убивчі плани!
Чи довго нам на свято це чекать?

27.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044537

ХАЙ ЗОТЛІЄ ВСЯ СВОЛОТА

Знов потвори з оркостану
Підняли́сь у небо,
Та обвугленого стану
Їх усіх нам треба!

Хай потвори спопеліють
Всі над болота́ми,
Та й усі хай поніміють,
Згинуть з потрохами.

Знищи, Боже, вражий мотлох
Ще над болота́ми,
Хочем бачить всіх їх здохлих!
Боже, будь із нами.

Хай верта упир в болото
На свої́х бляшанках,
Хай зотліє вся сволота
У ворожих банках.

Бо ж вони летять, Всевишній,
Сві́чі нам гасити.
А ми хочем, Боже тиші,
Всі ми хочем жити!

Зупини їх, я благаю,
Не дай їм летіти!
Роблять пекло нам із ра́ю…
Не хочем німіти!

25.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044424

БЕЗ ТРИВОГИ

Я дякую, Боже, за ніч без тривоги,
Хай ворог наза́вжди у засвіти йде,
Наза́вжди покине хай наші пороги,
І хай ПЕРЕМОГА до нас вже прийде́.

Я дякую, Боже, за ніч без тривоги,
Що я не здригалась від вибухів знов,
Хай ворог забуде до нас всі дороги,
І щоби не стила ні в ко́го з нас кров.

Я дякую, Боже, за ніч без тривоги,
Що ми не купались у вибухах всі,
У сховища нас не несли́ наші но́ги,
А й ними змогли ми пройтись по росі.

Я дякую, Боже, за ніч без тривоги,
І тиші ніщо не порушило в нас,
Щоб ворог ніко́ли не мав уже змоги
Бляшанки свої відправляти до нас.

Я дякую, Боже, за ніч без тривоги,
За те, що ще й спати змогли ми вночі,
І навіть не бу́ло у нас настороги,
Бо Ангел, напевно, сидів на плечі́.

Я дякую, Боже, за ніч без тривоги,
За ще одну ніч у моє́му житті.
Чекаємо, Боже сигнал ПЕРЕМОГИ,
Щоб ми більш не бу́ли у крові литті.

20.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044061

ДИВОЦВІТ ПУСТОЦВІТОМ НЕ СТАНЕ

Україна – священна земля,
Богом дані вкраїнські простори,
Нам не треба на ній москаля.
Нас почуй, невблаганная доле!

Україні не треба москаль,
Вона квітом буяла без нього,
Та прийшов цей потвора, на жаль,
Що нічо́го не має святого.

В Україну прийшов сатана,
Він у нашу домівку ввірвався,
Через нього ця клята війна,
І до бруду у ній він удався.

Україна – це хлібні поля,
Усі надра її багатющі,
Чорноземи, багатства, моря́,
Пісня й мова її невмирущі.

Україна – єдина земля,
За яку у могили лягають,
Це – не власність убивці з кремля,
То й за неї в нас кров проливають.

Україна – це той дивоцвіт,
Який барвами грає і в пеклі,
Не постане на нім пустоцвіт,
То ж за нього бої йдуть запеклі.

15.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1003173

НЕ НАБУ́ЛОСЯ СПОКО́Ю

Не набу́лося споко́ю –
Мить лиш без тривоги,
Та й ординці не забули
До нас всі дороги.

Не набу́лося споко́ю –
Ворог атакує,
Життя людські забирає,
Домівки руйнує.

Хоч би швидше божевілля
Уже закінчи́лось,
І все дрантя з оркостану
У багні втопилось.

Та нема кінця і кра́ю
Вже жахіттю цьому,
У молитві ру́ки зводжу
Господу Святому.

Тиша лиш на мить буває
І вона не тішить,
Нас упир не забуває
Й ніяк не зали́шить.

Жити хочемо, Всевишній,
І в страху не бути,
Тому́ вибухів й тривоги
Ми не хочем чути.

19.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044005

ФЕЙСБУЧНА ЛЮБОВ

Любов фейсбучна особлива:
Неначе дощ, неначе злива,
Неначе смерчі й буревії,
І має ще й брудні затії.

Неначе сильні снігопади,
А іноді – і грози, й гради.
А ще бува, як заметілі,
Немов працюють всі артілі.

Бувають також і заме́ти,
Вона вбива й без кулемета,
Переміта усі дороги,
Й боротись з цим немає змоги.

Ні коментар, ні вподобайку,
Та й нецензурне слово-лайку
Не можна навіть розмістити…
Це ж треба так мене любити?

Та й часто дописи блокує,
Зробивши це – щось метикує,
І пише все щось про спільноту…
Й бере щоразу вищу ноту.

А ще й частенько видаляє,
Й погрозами все дошкуляє,
І про стандарти щось торочить…
То ж голову ось так морочить.

То як з цим нелюбом боротись?
Йому і в жорні не змолотись,
Та дописи робить я буду
Й любов фейсбучну не забуду.

Бо ця любов є особлива:
Брудна вона, несправедлива,
Мене так любить вже роками,
Й такі брудні провадить справи.

Ось я й таку любов пізнала,
Її, звичайно, не чекала.
Любов-війна роки триває
І все нове́ щось викидає.

19.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024

МИРОМ ВСЕ У НАС ПРИКРАШУ

Прийшов москаль в країну нашу,
Бо прямував він на парад,
Тепер йому доро́га в рашу,
Але двохсотим вже назад.

Тепер йому доро́га в рашу,
Яка веде на небосхил,
Їм не топтати землю нашу,
Квітник зросте замість могил.

Їм не топтати землю нашу
Сво́м смердючим кирзаком,
Не будуть лити горя в чашу,
Яке тече все рівчаком.

Не будуть лити горя в чашу,
З життя не будуть визволять,
Навік зали́шать землю нашу,
І нас не будуть убивать.

Навік зали́шать землю нашу,
На повні груди ми дихне́м,
Я цю надію не зага́шу,
Хоч на душі і біль і щем.

Я цю надію не зага́шу –
Піде в болото лютий враг.
Я МИРом все у нас прикра́шу,
Піді́ймуть всюди рідний стяг.

Я МИРом все у нас прикра́шу,
Усюди славень зазвучить,
Зустрінем ПЕРЕМОГУ нашу,
І ми, й Вкраїна будем жить.

29.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044689

ВЖЕ Я – НЕ Я І ТИ – НЕ ТИ

Вже я – не я і ти – не ти,
Нема між нам вже нічо́го,
Давно вже спалені мости,
Вже й присмаку нема терпкого.

Вже я – не я і ти – не ти,
Не мрій, що можеш щось змінити,
Межу́ зумів ти перейти…
Розбитий глек вже не зліпити.

Вже я – не я і ти – не ти,
І вороття назад немає,
Не треба вже: «Пробач», «Прости»,
Бо мертве вже не оживає.

Вже я – не я і ти – не ти,
Усе давно уже минуло,
Що втрачено – не віднайти,
Не повернути те, що бу́ло.

Вже я – не я і ти – не ти,
Зів’яло все, неначе квіти,
З яких вінок вже не сплести́
Й не варто інші вже садити.

Вже я – не я і ти – не ти,
Давно уже загасли зо́рі,
Давно ми – різних два світи…
Можливо це – пророцтво долі.

Вже я – не я і ти – не ти,
Це – дві дороги, дві – стежини,
В одну уже їм не зійти,
Й ми – не одна, а й дві краплини.

19.01.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044796

ПИТАЮ, МАЛЮЮ, НЕ ЗНАЮ

(Відповідь С. Терпеливець на коментар до вірша «ЯК МОЖНА ЖИТИ ТАМ…»)

Як можна жити там – цього́ не знаю,
Не довело́сь мені таке пізнать,
Але молю́ і Господа благаю,
Аби в житті цього́ не скуштувать.

Як можна жити там – себе питаю,
Та відповідь не можу я знайти,
Минає час й до цьо́го повертаю…
Щоб я… життя й… далекії світи…

Як можна жити там – питання вічне,
Але, напевно, кожному своє́,
Та точно це не є ніщо́ трагічне,
Та вічне відчуття, що не своє́.

Як можна жити там – не уявляю,
Бо доля не закинула туди,
Але в думках я це перебираю:
Щоб я й чужі далекії світи…

Як можна жити там – в думках малюю,
Картини постають,та… не моє…
Думки́ про це гаптую і гаптую,
І кожна з них снує́, снує́, й снує́.

Як можна жити там – не розумію,
Щоб не прийшлось покинуть рідний край,
Який, немов коханого, лелію,
Який для мене – незбагненний рай.

25.01.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044912