ЗУСТРІЧ

Ось вже тато з війни повернувся,
Він на крилах додому летів,
І він донечки знову торкнувся,
По голівці рукою провів.

Обидвоє сміються крізь сльо́зи,
А з долонь йде тепло, як весна,
Та він бачить війни страшні гро́зи
І все те, що зробила війна.

Щиро доню в саду обіймає,
Та думки́ все ще там, на війні,
А коли ПЕРЕМОГА – не знає,
І не знає ніхто про це… ні.

Ось зустріла його люба доня,
А дружина в невірі стоїть,
В нього з шрамами сивая скроня,
Бо неміряно було жахіть.

А молилася доня щоразу,
Щоб Всевишній їй тата вберіг,
Та й не тратила віри ні разу,
І татусь повернутися зміг.

То ж складала малі рученята
Та й все бралася Бога благать,
А тепер у сльозах оченята,
Вона татка змогла обійнять.

Ось вже тато з війни повернувся,
Дочекалася доня його,
Він молитвою весь огорнувся
І ввійшов до будинку свого.

Знову хлинули сльози рікою,
Як ступив він на рідний поріг,
Ще й любов на війну брав з собою,
Завжди віру на зустріч беріг.

14.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051406

ГОЛОС СЕРЦЯ

На рідну землю нелюди ступили,
Зламати волю в серці захотіли,
Та не здолати правди, що в молитві,
Вона росте, як колос у блакиті.

Горить свіча у кожному віконці,
І кожна мати, як частина сонця,
І кожен крок, як клятва та незламна,
Ми – УКРАЇНА, ненька нездоланна.

І молить мама тихо, як світанок,
Щоб син вернувсь, щоб це не був останок,
Щоб хліб родивсь, щоб не було́ пожежі,
Щоб МИР прийшов не в снах. Це так бентежно.

А син десь там… Десь там…на полі бо́ю,
І платять там найвищою ціною,
В розмові маму він щораз втішає,
Бо мама вдома із війни чекає.

Він не боїться – в серці має волю,
Стоїть за край, за маму і за долю,
І крок – як грім, а правда – наче зброя,
Він – син землі, він – вартовий героїв.

ВКРАЇНА буде, як вогонь і ро́си,
Її не знищить танк і чорні ко́си,
Ще й проросте крізь згарища й руїни,
Бо кров у ній, і пісня, й солов’їна.

12.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051349

БЛАГОСЛОВЕННЯ СЕРЦЯ

Хай добро нам сіється,
Все на краще змі́ниться,
Всюди щастя множиться,
Доля не тривожиться.

Хай любов розквітнеться,
Сонце в серці світиться,
Лиш у краще віриться,
Десь біда подінеться.

Радість хай всміхається,
Смуток не торкається,
Мрія не розвіється,
Впевненість засіється.

Хай душа не зрадиться,
Затишок лишається,
Мир у домі стелиться
Спокій хай оселиться.

Віра хай тримається,
Слізка не торкається,
Хай бажання збудеться,
Зви́тяга здобудеться.

Хай земля квітчається,
Слово розлітаться,
Пісня хай співається,
Горя хай не знається.

Зло нехай не ро́диться,
Все найкраще во́диться,
Іскра хай не га́ситься,
Щастям все прикра́ситься.

12.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051331

ВБЕРЕЖИ, ЗБЕРЕЖИ, НЕ ДОЗВОЛЬ

Вбережи, Всевишній, від потвор,
Вбережи від не́чисті, благаю,
Зупини, молю́ я, цей терор.
Збережеш життя… надію маю.

Не дозволь зламати дух і кров,
Не дозволь зневажити святині,
Хай розквітне в серці знов любов,
Хай не згасне світло в Україні.

Захисти від зради і ножа,
Від облуди, що в очах палає,
Хай не стане в серці ворожа,
Тінь, що душу в попіл огортає.

Хай молитва не згиба в багні,
Не дозволь, щоб брат ішов на брата,
У дитячім погляді яснім
Хай воскресне правда непочата.

Від зневіри вбережи й пітьми,
Від байдужих, що мовчать, втікають,
Хай любов, як вогник між людьми,
Темні сили й нелюд не чіпають.

Не лиши в пітьмі усіх дітей,
Не дозволь їм жити у руїні,
Хай звучить над ними сніп пісень,
А не вибух в рідній Україні.

Хай не стане хліб для нас гірким,
Хай не буде сліз у чистім полі,
Хочем жить під небом голубим,
А не в тіні втомленої долі.

Вбережи від згубної весни,
Що несе не квіти, а й тривоги,
Хай зійдуть на землю ясні сни,
А не в мінах встелені дороги.

10.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

ЗЕМНИЙ РАЙ

Госпо́дь нам всім подарував
Благословенну Україну,
А до дарунка ще й додав
Нам мелодійну солов’їну.

Нам дарував земний наш рай,
Усе у ньому серцю миле,
Чудовий наш вкраїнський край
І українське слово щире.

Степи і гори, і поля́,
Широкі луки і діброви,
Озе́ра, рі́ки і моря́ –
Співать про це й вести́ розмови.

І серцем все оце любить,
Усе примножувать, леліять,
Цим раєм за́вжди дорожить
Й зерно добірне в землю сіять.

Усе оспівувать в піснях,
І словом все закарбувати.
Про нас дізналися в світах,
Вкраїна має розквітати!

Всевишнім да́на ця земля,
За це ми дякуєм щомиті.
На ній не буде москаля –
Його діяннями ми ситі!

22.02.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2024
ID: 1006563

ВЕСНА І ЖІНКА

Весна і жінка, сила й перемога,
І гордість, й біль, і сила, і краса,
В прекрасне їй хай стелиться доро́га,
Нехай вмиває Божая роса.

Хай щастя огортає кожну жінку,
Хай буде це щомиті раз у раз,
Поставте їй найвищую оцінку,
І щоб не чула жодної з обра́з.

Весна і жінка… Дві вони святкові,
Й оби́дві плачуть різними слізьми́,
Неначе різні, але й однако́ві,
Й обидві стелять всюди килими́.

Весна і жінка… Дві такі звабливі,
Так їм пасує зваба обидвом,
Вони оби́дві дуже особливі,
І кожна з них дзвенить свої́м дзвінком.

Весна і жінка квітнуть і буяють,
Вони бурхливі, мов гірський потік,
Беру́ть в обійми, ніжно обіймають,
Без них не обійтись ніяк вовік.

Весна і жінка… Їх не зупинити
І браму перед ними не закрить,
І їх ніхто не може замінити,
Та і життя без них не уяви́ть.

10.03.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1051067

СКІЛЬКИ ЩЕ?

Скільки нам ще жити у такій тривозі?
Скільки нам щоднини проливати сльо́зи?
Скільки нам ще бути у страху́ й знущанні?
Скільки свіч загасять вбивці на світанні?

Скільки ще молитись в темряві без світла?
Скільки ще тектиме кров’яна́ палітра?
Скільки в підземеллях будемо ховатись?
Скільки горе буде до нас добиратись?

Скільки ще молитись, щоб не згасла віра?
Скільки буде небо понад нами сірим?
Скільки ще чекати з фронту до́ньку й сина?
Скільки лити сльо́зи, що гіркіш полину?

Скільки ще терпіти, щоб зійшло прозріння?
Скільки ще боротись, попри все, без тління?
Скільки ще тримати світло у зіницях?
Скільки ще стояти й з життям не проститься?

Скільки ще тримати серце у долонях?
Скільки ще шукати правду у заслонах?
Скільки списки втрати будуть додаватись?
Скільки кров’ю будуть воїни вмиватись?

Скільки ще боротись, щоб не вмерла пісня?
Скільки ще благати, щоб наш біль донісся?
Скільки ще хилитись буде в нас калина?
Скільки ще гнобити будуть солов’їну?

Скільки ще горіти, як свічі в молитві?
Скільки любов не́сти нам у кожній битві?
Скільки ще лунати нам плаче́м дитини?
Скільки додаватись будуть в нас руїни?

Скільки ще молитись, щоб знайшлися рідні?
Скільки будуть гинуть українці гідні?
Скільки ще іти нам через біль-розпуку?
Скільки ще приймати вічную розлуку?

Скільки ще топтати наші мрії-квіти?
Скільки ще ламати голос правди, світе?
Скільки ще вмирати, щоб жила́ Вкраїна?
Скільки ще боротись й не зігну́ть коліна?

08.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051066

ОСІНЬ І ЛІТО

Пройшлася осінь кралею в саду,
Торкнулась пензлем мо́го серця стиха,
І ніжність розчинилась, як в меду́,
У погляді твої́м – небесна втіха.

Ти йшла, а вітер ніс мою́ печаль,
А зо́рі грали в тво́їм тихім смі́ху,
Я – осінь вже, я – осінь вже… на жаль,
І я моливсь за мить оту безгрі́ху.

Я – осінь вже, вже шати золоті,
А тво́ї ко́си в зе́лені і квіті,
Вони різня́ться навіть в темноті,
Я – осінь вже, а ти, красуне – в літі.

Твоя́ шикарна легкая хода,
І шурхіт листя тихий під ногами,
Мов спогад той, що в серці не зника,
Що плаче в снах і молиться словами.

Ти – літо ще, яке не знає втрат,
А я вже осінь з вітром у зіницях,
Ти – світла мить, я – тінь, що йде назад,
Ти – квітка, що пожовклій гілці сниться.

І все ж, коли ти усміхнешся знов,
Я вірю: осінь – це не мить прощання,
Це – зрілість, де кохання і любов,
Це – тиша, що дарує сподівання.

20.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049879

І ЗНОВУ ОСІНЬ

І знову осінь, як сльоза на рані,
Як голос тихий в сутінках тривог,
Несеться вітер сильний по майдані,
Де кожен крок – молитва-діалог.

І знову осінь, як молитва тиха,
Що лине крізь тривожні вечори,
Аби не знати ні біди́, ні ли́ха,
І горе щоб віднесли десь вітри.

І знову осінь шепче про надію,
Про тих, хто йшов крізь бурі і вогонь,
У серці я любов до неньки грію,
Й щоб кулі вражі не торкались скронь.

Про матір, що молилась у світлиці,
І пам’ять, що не згасне, як вогонь,
І дзвін, що буде линути з дзвіниці,
Й тепло́, що випромінює з долонь.

І про сиріт взяла́ся гомоніти,
І тихо мовить про вкраїнських вдів,
Й про тих, що полягли, хоч мали жити,
Й убитих горем у сльозах батьків.

І знову осінь у багряних шатах…
Чи покладе вона кінець війні?
Чи дочекає з фронту сина мати?
Чи знову ми почуєм вбивче НІ?

20.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049889

ЗАҐРАВА

Ген там, у далині, видніються вогні,
Заґравою палає рідне небо,
Аби прийшов кінець, кінець прийшов війні,
Бо ворога з болота нам не треба.

В заґраві ті краї́, бо там ідуть бої́,
І стогне рідна матінка-землиця,
Давно затихли там співучі солов’ї
Й продовжує на землю крівця литься.

Здригається земля від вибухів щораз,
Здригається, і стогне, і ридає,
Звитягою на ній постав дороговказ,
Свята землиця у вогні палає.

Від вибухів до нас доноситься той звук,
Молитва, й крик, й на чудо сподівання,
І люди, і земля пізнали безліч мук.
До Господа в сльозах усі благання.

Палає все в вогні і ночі всі, і дні,
Ні миті не стихає канонада,
Видовища страшні ми бачим вдалині,
І страшно ще, коли від сво́їх зрада.

Ідуть страшні бої́ і зовсім не стиха,
І тілопади скрізь на полі бо́ю,
Коли піде від нам годинонька лиха́
Й не будем оповиті ми бідою?

Бо там удалині видніються вогні,
Заґрава поєднала землю й небо,
Я з радістю віддам це пекло сатані,
А нам лиш МИР і ПЕРЕМОГА треба.

30.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049739