#поезія
«Будь-який дім ти перетворюєш на нору
будь-які апартаменти — на солдатську діру.
Хай так. Але залишайся —
бо я від любові помру.
Бо там, куди ти збираєшся багато чужих очей,
і дощ розмиває дороги, і кров по броні тече.
А я залишуся в полоні забутих тобою речей.
Твої зелені футболки, розвішані прапори
котрі назавжди всотали південно-східні вітри...
Якщо ти нарешті награвся - то змінюй правила гри».
Вона говорить до нього — й не вірить собі сама,
і темрява огортає тих, кого поряд нема.
Коли він приїде знову — напевно вже буде зима.
Вона говорить, говорить. А він вже давно не тут,
долає свої кілометри,
завчений добре маршрут...
Бог береже чоловіка загнаного у кут.
Бог водить його шляхами, сотнями битих доріг.
Бог розгортає вітрила і розсипає сніг.
Життя прекрасне, як видих,
кохання глибоке, як вдих...
Він спить і йому під ранок сниться дитячий сміх.
Дмитро Лазуткін
«Будь-який дім ти перетворюєш на нору
будь-які апартаменти — на солдатську діру.
Хай так. Але залишайся —
бо я від любові помру.
Бо там, куди ти збираєшся багато чужих очей,
і дощ розмиває дороги, і кров по броні тече.
А я залишуся в полоні забутих тобою речей.
Твої зелені футболки, розвішані прапори
котрі назавжди всотали південно-східні вітри...
Якщо ти нарешті награвся - то змінюй правила гри».
Вона говорить до нього — й не вірить собі сама,
і темрява огортає тих, кого поряд нема.
Коли він приїде знову — напевно вже буде зима.
Вона говорить, говорить. А він вже давно не тут,
долає свої кілометри,
завчений добре маршрут...
Бог береже чоловіка загнаного у кут.
Бог водить його шляхами, сотнями битих доріг.
Бог розгортає вітрила і розсипає сніг.
Життя прекрасне, як видих,
кохання глибоке, як вдих...
Він спить і йому під ранок сниться дитячий сміх.
Дмитро Лазуткін
#поезія
«Будь-який дім ти перетворюєш на нору
будь-які апартаменти — на солдатську діру.
Хай так. Але залишайся —
бо я від любові помру.
Бо там, куди ти збираєшся багато чужих очей,
і дощ розмиває дороги, і кров по броні тече.
А я залишуся в полоні забутих тобою речей.
Твої зелені футболки, розвішані прапори
котрі назавжди всотали південно-східні вітри...
Якщо ти нарешті награвся - то змінюй правила гри».
Вона говорить до нього — й не вірить собі сама,
і темрява огортає тих, кого поряд нема.
Коли він приїде знову — напевно вже буде зима.
Вона говорить, говорить. А він вже давно не тут,
долає свої кілометри,
завчений добре маршрут...
Бог береже чоловіка загнаного у кут.
Бог водить його шляхами, сотнями битих доріг.
Бог розгортає вітрила і розсипає сніг.
Життя прекрасне, як видих,
кохання глибоке, як вдих...
Він спить і йому під ранок сниться дитячий сміх.
Дмитро Лазуткін

110переглядів