ДИВНЕ СЕЛО
Дмитро завжди казав, що в Україні є два види скарбів: ті, які ще не знайшли археологи, і ті, які вже давно лежать у сараях.

Микола лише сміявся.

— А ще є третій вид.

— Який?

— Ті, що баба продає як брухт, а потім біжить навздогін і кричить: «Ой, не той мішок забрали!»

Біла «Газель» котилася між селами. З відчиненого вікна Дмитро раз у раз висував ручний гучномовець:

— Купуємо чорний і кольоровий метал! Стару побутову техніку, акумулятори, пір'я! Купуємо старовинні речі!

У першому селі день почався вдало. Вони купили два старі велосипеди, пральну машину, три акумулятори, мідний казан і такого величезного чавунного котла, що Микола сказав:

— Якщо його добре почистити, можна борщ варити на все село.

У другому селі справи пішли ще краще. Один дід продав електродвигун, який важив, мабуть, більше за самого діда, а бабуся винесла патефон, праску на вугіллі й старий самовар.

— Хлопці, — усміхнулася вона, — якщо ще років десять не приїдете, то й мене купите як старовинну річ.

— Не можемо, бабусю, — відповів Дмитро. — Людей ми не скуповуємо.

— Шкода... А пенсія така, що вже й сама себе продати готова...

Сміялися всі.

До вечора кузов був заповнений майже доверху.

— Може, вже додому? — запитав Микола.

Дмитро подивився на дорогу, що губилася серед пагорбів.

— Он ще якесь село. Заїдемо на пів години. Може, знайдемо щось цікаве.

— У тебе це «на пів години» завжди закінчується пригодами.

Дорога ставала дедалі вужчою.

Асфальт давно закінчився, дерева схилилися над дорогою так низько, ніби намагалися підслухати розмову.

Навігатор мовчав.

Лише старий паперовий дорожній атлас показував, що десь попереду має бути село.

Нарешті між деревами з'явилися поодинокі старі хати.

Жодного магазину.

Жодної вивіски.

Навіть собаки не гавкали.

Дмитро взяв гучномовець.

— Купуємо чорний і кольоровий метал! Старовинні речі!..

Відгук луною покотився між хатами.

Через хвилину з подвір'я вийшов сухорлявий сивий дід.

Наче давно чекав саме на них.

— Старовину шукаєте?

— Буває.

— Ходімо.

Дід повів їх до старої комори.

Серед павутиння, старих скринь і пожовклих газет він дістав невеликий латунний компас.

Той був дивний.

Без жодної іржі.

Наче його зробили вчора.

Стрілка повільно оберталася сама по собі.

— Не працює? — запитав Микола.

— Навпаки, — усміхнувся дід. — Працює занадто добре.

— І що він показує?

— Не північ.

— А що?

— Він може показати, куди звичайній людині краще не ходити...

Хлопці засміялися.

— Гарний жарт.

— Це не жарт.

Дід раптом став серйозним.

— І ще... не затримуйтеся тут після заходу сонця.

— Чому?

— Бо тоді село прокидається.

Микола підморгнув Дмитрові.

— Здається, дідові телевізор показує забагато містики.

Старий не відповів.
Лише тихо промовив:
— Запам'ятайте одну річ. Якщо вночі вам здаватиметься, що дорога ходить колом, люди говорять неправду, а місяць світить не з того боку, — не дивіться очима. Дивіться компасом.

Микола засміявся.
— Це загадка чи інструкція?

Дід повільно похитав головою.
— Ні те, ні інше.

Він озирнувся на темний ліс і додав майже пошепки:
— І що б ви не почули після півночі... не відповідайте, якщо вас покличуть на ім'я.

У ту ж мить десь над лісом прогримів грім.

Дмитро розрахувався за компас і поклав його в бардачок.

Старий мовчки розвернувся і пішов до своєї хати, не озираючись.

Небо потемніло так швидко, ніби хтось накрив його важкою ковдрою.

Перші великі краплі застукали по даху «Газелі».

— Погода зіпсувалася, — сказав Микола.

Вони рушили.

За кілька хвилин Дмитро спробував увімкнути навігатор.

На екрані блиснуло повідомлення:

«Місцезнаходження не визначено».

— Дивно...

Він відкрив карту.

Дорога була.

Ліс був.

А села... не було.

Ні назви.

Ні позначки.

Наче його взагалі не існувало.

— Миколо...

— Що?

— Ми зараз їдемо селом, якого... немає на карті.

У цей момент колеса різко пішли вбік.

«Газель» загрузла в густій чорній багнюці.

Двигун гарчав, колеса крутилися, але машина не рухалася ні на сантиметр.

Микола дістав телефон.

— Немає мережі...

Дмитро теж подивився на свій.

Жодної поділки.

Жодного сигналу.

Лише тиша.

Дмитро першим вискочив із машини.

— Спробуй ще раз!

Микола натиснув на газ.

Колеса безпорадно закрутилися, розкидаючи чорну багнюку.

— Дарма...

Гроза вже гупала над самим селом. У темряві виднілося лише світло з найближчої хати.

— Ходімо попросимося переночувати, — сказав Дмитро.

Двері відчинилися майже одразу, ніби на них чекали.

На порозі стояла молода жінка.

Чорне волосся спадало на плечі, світла сорочка, довга спідниця, лагідна усмішка.

— Добрий вечір.

— Добрий... Вибачте, ми застрягли. Чи можна переночувати до ранку?

Жінка уважно подивилася на них.

— Можна.

Хлопці вже зраділи.

— Але не в хаті.

— Чому?

— Так треба.

Вона усміхнулася ще привітніше.

— Переночуєте в сінажнику. Там сухо й тепло.

— Та нам більше й не треба.

Вона винесла їм стару ковдру, глечик молока й окраєць хліба.

— Якщо вночі почуєте, що вас хтось кличе...

Вона на мить замовкла.

— Не виходьте.

— А хто може кликати?

— Тут уночі багато хто ходить.

І зачинила двері.

---

Сіно пахло літом.

Надворі шумів дощ.

— Добра господиня, — сказав Микола.

— Ага...

Дмитро згадав діда.

«...не відповідайте, якщо вас покличуть на ім'я...»

— Послухай...

— Що?

— А може, той дід не жартував?

— Якщо ми зараз почнемо боятися кожної бабусиної казки, то й брухт перестанемо скуповувати.

Вони засміялися.

І незабаром заснули.

...

— Дмитре...

Хтось тихо покликав.

Він розплющив очі.

Микола спав.

— Дмитре...

Голос лунав просто за дверима.

Тихий.

Добрий.

Майже знайомий.

Він уже хотів відповісти...

Та раптом пригадав слова діда.

«Не відповідайте...»

Дмитро лише штовхнув Миколу.

— Чуєш?

Микола мовчки кивнув.

Тепер голос кликав уже його.

— Миколо...

Потім обох.

Повільно.

Наполегливо.

Наче той, хто кликав, знав їх усе життя.

Під дверима зашаруділо.

Наче хтось ходив колами.

Раптом у щілині між дошками промайнув силует господині.

Але це вже була не та усміхнена молода жінка.

Спина зігнулася.

Волосся стало довгим і сивим.

Обличчя зморщилося, очі світилися дивним зеленкуватим блиском.

Вона ходила навколо сінажника, щось тихо шепочучи.

Сіно почало ворушитися саме по собі.

Дмитро перехрестився.

— Тільки мовчи...

Стара раптом спинилася.

Понюхала повітря.

І прошепотіла:

— Вийдіть... я знаю, що не спите...

Двері самі скрипнули.

Але ні Дмитро, ні Микола не поворухнулися.

Так минула, здавалося, ціла вічність.

Лише коли перший півень закукурікав десь далеко, усе стихло.

---

На подвір'ї було тихо.

Із хати вийшла та сама молода жінка.

Усміхнулася.

— Добре спалося?

Хлопці мовчки кивнули.

Вони не стали нічого питати.

Сіли в «Газель», витягли її з багнюки тракторцем, що дивним чином уже стояв неподалік, і рушили геть.

Та незабаром зрозуміли...

Вони їздять по колу.

Ось стара криниця.

Ось місток.

Ось покинутий млин.

І знову...

Та сама хата.

Те саме подвір'я.

— Ні... цього не може бути...

Вони звертали на інші дороги.

Повертали назад.

Їхали навпростець.

Та щоразу опинялися в тому самому місці.

Микола мовчки відкрив бардачок.

— Компас...

Вони обоє згадали слова старого.

Дмитро відкрив кришку.

Стрілка шалено крутилася.

Потім раптом завмерла.

І показала... просто в густий ліс, де дороги взагалі не було.

— Туди?!

— Іншого вибору немає.

Микола повернув кермо.

«Газель» повільно покотилася між деревами.

Гілки дряпали кузов, кущі били по дверях, але стрілка більше не рухалася.

За кілька хвилин дерева несподівано розступилися.

Попереду блиснула знайома траса.

Телефони одночасно ожили.

На екранах з'явився мобільний зв'язок.

Навігатор спокійно промовив:

— «Маршрут побудовано».

Дмитро озирнувся.

Позаду був лише ліс.

Ні села.

Ні хат.

Ні старого млина.

Ні навіть дороги, якою вони щойно виїхали.

Лише вітер шелестів листям.

Микола мовчки закрив компас.

— Знаєш...

— Що?

— Відтепер, якщо дід продаватиме мені старовинну річ і скаже: «Не затримуйся до вечора», — я навіть торгуватися не буду.

Дмитро розсміявся.

— І я теж.

Біла «Газель» рушила далі.

А старий компас тихо лежав у бардачку.

Його стрілка спокійно показувала на північ.

Наче тієї ночі нічого й не сталося.

Світла ййййок?
Й це планове вимкнення, повʼязане з ремонтними роботами.

Відповідно, й води ййййок?
Та в мене ж є придворна криниця? З якої я воду ще не тягла.
Бо вчора завбачливо води понабирала!
Й в хаті, й біля придворного крану.

Все тваринство нагодувала, води поналивала.

Картоплю у дворі перечистила.

До крамниці зганяла.

Гостей зустрічала-проводжала, смачні ппппідарунки отримувала!

Нескінченно вмивалася відсєля досєля, потім сєлю!:)

Поки молода картопля вариться, буду вам жалітися???
Тааааака катаклізЬма вчора трапилася???

Я ж так раділа врожаю кабачків?
Вирішила їх в духовці запекти?
Переквацала їх сметаною, кетчупом, соєвим соусом, гірчицею, молотим перцем!
Заааааапах був на усе село! Запаморочливий!!!

Тут колежанка забігла?
Як було її не пригостити?
Й самій піджерти тих кабачків?:)

Дивлюся на обличчя колежанки? А воно в неї цікаве таке?:) Кисле якесь?:)

Й тут вже я до рота вкидаю перший шмат красивого кабачка?
Що я вам можу сказати?… Ковтнути його в мене не вийшло…

Ви колись пігулку Левоміцетіну пили?
Так ось нестерпно гіркий Левоміцетін нудотно солодкий, якщо його рівняти з моїми кабачками???

То й що…
Уууууусе деко відтягла до курей. Курям гіркі кабачки смакували!!!

А я тепер кожен з наступних кабачків буду пробувати в районі дупки, як огірки. Щоб своєчасно встигнути віддіференціювати неїстівні!

Ви як там?

ТИ САМ ФІНАНСУЄШ ЦЮ ВІЙНУ!
Хочешь зрозуміти чому?! Читай уважно!

...Ось ти стоїш у магазині. Тягнешся за Snickers, бо коли ти голодний — ти не ти. І воно ж таке рідне, знайоме, з дитинства. Тільки ось, друже, дитинство закінчилось — а компанія Mars, що робить той Snickers, досі варить карамель і платить податки в країні, яка варить ракети для твого міста.

І якось тихо стало. Ніхто вже не кричить про це. Стрічка крутиться, новини міняються, а батончики лежать собі на полицях. Тому нагадую.

А тепер уважно подивись на свій кошик. Бо там, швидше за все, є щось цікаве:

PepsiCo — $135 млн податків Кремлю. І це поки ти п'єш їхній Pepsi, хрумаєш Lay's, відкриваєш дитині Sandora, Садочок, Чудо, Слов'яночку або Хрусteam. Все це — один холдинг. Одні податки. Одна адреса призначення.

Mondelez International — $62 млн. Це Milka, яку ти даєш дитині. Це Oreo до кави. Це Корона на свято, Барні у школу, TUC до пива, Jacobs щоранку.

Nestle — окремий детектив. Торчин на твоєму столі, Мівіна в офісі, Світоч у подарунковому наборі, Nescafe вранці, KitKat у перерві, Lion у кіно. Nestle не розкриває повних даних по РФ — але аналітики KSE оцінюють їхні виплати не меншими, ніж у попередні роки.

Procter & Gamble — $67 млн. Ariel, Tide, Gillette, Pampers, Head & Shoulders. Буквально від підгузка до леза — весь твій ранок зібраний в одному рядку податкової декларації на користь РФ.

Auchan та Leroy Merlin — французькі хлопці, яким соромно дивитись у дзеркало. Auchan утримує в РФ понад 230 магазинів — близько 10% світової виручки. Leroy Merlin сплатив $128 млн за 2024 рік. Це не бізнес — це партнерство.

Mars — $99 млн. Snickers, Twix, Orbit у кишені та Pedigree для собаки. Пес не знає про податки. Але ти вже знаєш.

А тепер — найголовніше. Те, про що чомусь перестали говорити.

Для прикладу, що таке $20 мільярдів — які іноземні компанії сплатили в бюджет РФ лише за 2024 рік?

Це не абстрактна цифра з новини, яку прогортаєш пальцем.

Це 1/10 усього річного бюджету України до війни. Тобто приблизно стільки, скільки наша країна витрачала на школи, лікарні, дороги, пенсії та армію разом узяті — за цілий рік. Ціла країна жила на таке. Ціла.

Це майже та сума військової допомоги , яку США місяцями погоджували, перепогоджували, двічі блокували в Конгресі, поки #Залужний чекав — і яку врешті насилу ухвалили після тривалих політичних баталій.

Це приблизно стільки, скільки коштувала Сполученим Штатам перша фаза повномасштабної війни в Іраку — з авіаносцями, тисячами літаків, танків і сотнями тисяч військових.

Коротше кажучи — це дохріна грошей. І це не якийсь загадковий офшор чи тіньова схема. Це офіційні, задекларовані, добровільно сплачені корпоративні податки. Від компаній, чиї логотипи ти бачиш щодня.

А з початку повномасштабного вторгнення іноземні компанії вже перерахували до бюджету РФ понад $60 мільярдів. Це половина всього військового бюджету Росії на 2025 рік. Це для порівняння, щоб краще дійшло

Ось вам і невинні батончики.

Поруч на полиці — Roshen, АВК, українське, наші бренди. Їхні податки точно нікуди не летять, крім нашого бюджету. Вибір — за тобою.

Твій гаманець — це не просто гроші. Це голос. І він або за нас, або проти нас. Третього не завезли.

Інтернет

Пердунів не беруть в космонавти: пукани в космосі можуть призвести до пожежі на космічному кораблі

Гази метан і водневий газ, яких багато в кишкових газах — горючі: у звичайному житті це не проблема, але в герметичній капсулі космічного корабля вони можуть накопичуватися, і будь-яка іскра поруч з електронікою викличе справжній феєрверк #цікаве

Саме тому НАСА уважно стежить за дієтою астронавтів і намагається обмежувати продукти, які викликають підвищене газівування — чим менше "викидів", тим безпечніше для корабля

Міжнародний день веселощів на роботі

1 квітня кожного року відзначається нестандартне, проте дуже цікаве свято – Міжнародний день веселощів на роботі (International Fun at Work Day). Подія з’явилась у 1996 році.

Міжнародний день веселощів на роботі має за мету залучення суспільства до згуртування з колегами, виховання дружніх відносин на робочому місці та сприяння розвитку творчих здібностей.


До 1 квітня влаштовують веселі змагання, розіграші, різноманітні ігри тощо. День веселощів на роботі покликаний створити позитивний настрій кожному співробітнику.

Чим корисне таке свято? Гумор та розслаблене спілкування сформують приємну робочу атмосферу. Гарний настрій, який буде просякнуте повітря 1 квітня, забезпечить продуктивність й ефективність праці.

Відео яке не потребує контексту....
Цікавезно було б подивитись як 2026-ий 2007-ому розповідав би.....2007-ий посивів би ще у першій половині січня....

⚡️Заявлено, що морський дрон Магура має на борту 4 дрони-перехоплювачі.

Керування здійснюється через Starlink, оператор може знаходитися в будь-якій точці світу.

Дуже цікаве рішення.

Всесвітній день відключення (Global Day of Unplugging) або День виключених гаджетів – щорічно у першу п’ятницю березня увесь світ відзначає це цікаве неофіційне свято. Подія виникла у США, але згодом прижилась у багатьох країнах. Нова Зеландія святкує 6 березня. Всесвітній день відключення бере свій початок у 2009 році, коли некомерційна організація Reboot започаткувала ініціативу під назвою “Національний день відключення” (National Day of Unplugging). Метою цієї ініціативи було привернути увагу до важливості відпочинку від технологій та відновлення особистих зв’язків. З часом подія набула міжнародного масштабу, і тепер відома як Всесвітній день відключення.

У сучасному світі технології стали невід’ємною частиною нашого повсякденного життя. Смартфони, планшети та інші електронні пристрої постійно супроводжують нас, забезпечуючи безперервний зв’язок із цифровим світом. Однак така постійна підключеність може призводити до перевантаження інформацією та втрати справжніх людських взаємин. Саме тому існує Всесвітній день відключення — подія, яка закликає людей по всьому світу на деякий час відмовитися від електронних пристроїв і зосередитися на реальному житті.

#дати #свята
Світло серед темних віків: Спадщина святого Лева Катанського 🕊️
​У церковному календарі 20 лютого присвячене пам’яті святого Лева, єпископа Катанського, який жив у VIII столітті на Сицилії. Постать святого Лева — це не лише про релігійну догматику, а про образ ідеального лідера в часи хаосу та занепаду античної цивілізації. Бути єпископом у ті часи означало бути водночас суддею, лікарем і головним гуманітарним координатором міста під загрозою постійних набігів та епідемій. 🏛️

​Святий Лев увійшов в історію як «добрий пастир», чиє милосердя не знало соціальних кордонів. Він опікувався сиротами, вдовами та хворими, часто віддаючи останнє з церковної скарбниці. Проте народна пам’ять зафіксувала його не лише як благодійника, а й як безкомпромісного борця зі злом. Найвідоміша легенда розповідає про його протистояння з волхвом Іліодором, який тероризував місто магічними трюками — Лев не просто переміг його словом, а разом із ним увійшов у вогнище, залишившись неушкодженим, що символізувало перемогу віри над ілюзією. 🔥

​В українській народній традиції цей день називали «Левом Катанським» або «Катальником». Існувало цікаве повір’я: цього дня востаннє за зиму каталися з гірок, намагаючись проїхати якомога далі. Вважалося, що хто проїде найдовшу дистанцію, той «укотить» у своє життя найбільше щастя та здоров’я на весь рік. Такий собі дохристиянський оптимізм, вдало вплетений у церковне свято. ❄️

​Спадщина святого Лева нагадує нам про важливість внутрішньої стійкості. У світі, що постійно змінюється, доброта та готовність до самопожертви залишаються єдиними константами, які здатні протистояти будь-якій темряві. Це день про те, що справжнє диво — це не вогонь, який не обпікає, а серце, яке не черствіє. ✨

А чи здатні ви довіряти людям у дорослому стані так, як ви довіряли у дитинстві?

Я - так, бо в мене рожеві окуляри)
________________
Ну знаєте… коли тобі кажуть:
— Закрий очі й відкрий рот.
І ти відкриваєш.
А там — канхвЄта, а не новий рівень життєвого досвіду.
_________________
У дитинстві довіра виглядає так:
«Йди сюди, я покажу щось цікаве».
І ти без роздумів йдеш.
Тепер, якщо мені так кажуть — я перевіряю геолокацію, читаю відгуки і повідомляю рідним, куди саме йду.
__________________
Дорослішання — це коли фраза
«довірся мені»
звучить не як запрошення до пригод,
а як початок службового розслідування...
__________________