Трагічна, але дуже цікава історія Миколи Петровича.

Він помер не в окопі і не в кабінеті чиновника
Найбагатша людина в цій історії померла не в елітній клініці
і не в просторому будинку за парканом.
Він помер о 4:40 ранку
на холодній плитці шкільного коридору
під час нічного чергування.
Поруч — автомат з кавою,
який гудів, як і щодня.
Його звали Микола Петрович.
Йому було 72.
Для відділу освіти він був
одиницею в штатному розписі,
яку щороку пропонували скоротити
«через оптимізацію бюджету».
Для більшості вчителів —
тихий сторож у старій куртці.
Для учнів —
«той дідусь, що завжди тут».
Поліцейський звіт був короткий:
природні причини. Серце.
Справу закрито.
Але це була не вся правда.
Правда прозвучала в спортзалі
Наступного дня директор провів усе «як належить»:
коротке оголошення,
хвилина мовчання
і — по класах.
Та раптом з другого ряду підвівся хлопець.
Сильний, підтягнутий,
один із тих, кого готували до вступу в академію.
Він не стримав сліз.
— Він врятував мене, — сказав він.
— Не один раз.
Кілька місяців тому
його батько повернувся з фронту іншим.
Грошей стало менше.
Репетиторів скасували.
Оцінки полетіли вниз.
Одного вечора хлопець сидів у коридорі школи
після тренування
і не знав, куди йти далі.
Микола Петрович не питав зайвого.
Просто сів поруч.
Щовечора.
Після своєї зміни.
До пізньої ночі.
До війни він був інженером.
Пояснював математику так,
як не пояснював жоден онлайн-курс.
Саме завдяки йому хлопець не зламався.
Потім встала дівчина в старій куртці
— Він мене годував, — тихо сказала вона.
Мама втратила роботу.
Тато на війні.
Оренда зросла.
Їжа — зникла.
Вона перестала обідати,
щоб молодшій сестрі вистачило на вечерю.
Микола Петрович застав її в коридорі,
коли вона пила воду з-під крана,
щоб заглушити голод.
Наступного дня він залишив їй пакет.
Сказав:
«Та це мені передали,
я все одно не з’їм».
Щотижня.
Почали вставати інші
— Він полагодив мені рюкзак,
бо я боявся сказати мамі, що він порвався.
— Він проводжав мене до зупинки,
бо знав, що я боюся повертатись у темряві.
— Він був першою дорослою людиною,
якій я сказав, що мені страшно жити далі.
З останнього ряду встала дівчина
з втомленими очима.
— Він не дав мені зробити дурницю, — сказала вона.
— Він просто сидів поруч і слухав.
Не викликав поліцію.
Не читав моралей.
Не поспішав.
Він був.
Коли відкрили його комірку
Всі чекали побачити інвентар.
А побачили —
маленький притулок.
Їжа.
Теплі куртки.
Зошити.
Термос.
І блокнот.
Не щоденник.
Список.
«Олені потрібні черевики — 38».
«Перевірити, як там Сашко після лікарні».
«Поговорити з Ірою — вона знову мовчить».
Він бачив усіх.
На похороні
Його донька приїхала з іншого міста.
Вона думала, що буде небагато людей.
Вона вважала батька людиною,
яка «просто працювала сторожем».
Коли вона відкрила двері церкви,
черга тягнулася за ріг.
Школярі.
Батьки.
Військові.
Медики.
Волонтери.
Один чоловік підійшов і сказав:
— Твій тато зупинив мене,
коли я крав їжу зі школи.
Замість поліції
він купив мені вечерю
і запитав, чому я голодний.
Сьогодні я волонтер.
Вона не змогла стримати сліз.
— Я думала, він був просто сторожем…
— Ні, — сказав один із хлопців.
— Він був дідусем
для тих, у кого його не було.
Найболючіша правда
Людина, яка тримала багатьох,
померла сама.
Шість годин
про це ніхто не знав.
І ось думка, яку варто забрати з собою сьогодні,
в Україні, у війні, у втомі:
Десь поруч із тобою живе такий самий Микола Петрович.
Можливо, це прибиральниця в лікарні.
Водій маршрутки.
Сусід, який мовчки допомагає.
Ми живемо в час,
коли герої не завжди в новинах,
а найсильніші серця
часто залишаються непоміченими.
Не чекай похорону, щоб побачити людину.
Підійми очі.
Подякуй.
Запитай, як вона.
Бо іноді
саме тихі люди
тримають цей світ.

Міжнародний день ніндзя
5 грудня у багатьох країнах відзначається Міжнародний день ніндзя (International Ninja Day). Впровадити це неофіційне свято запропонували представники адміністрації сайту Ninja Burger. За мету вони ставили привернення уваги до бойового мистецтва, яким володіли стародавні японські майстри.

У цей день усі шанувальники японського «мистецтва скритності» можуть перевтілитися у воїнів, які не мали страху, а при потребі могли ставати «невидимими». Сучасних прихильників вражає не тільки їх фізична сила й гнучкість, але також сила волі та витривалість.

Цікава історія пов’язана з вибором дати свята. Нею став день прем’єри художньої стрічки «Останній самурай», де Том Круз зіграв головну роль. Ця картина не залишила байдужими тисячі хлопчиків, які почали вдягатися, як ніндзя, вчитися мистецтву досконалого володіння тілом та вивчати давню філософію.

😱Чоловік смертельно поранив працівника ТЦК у Львові, – ОК «Захід».
Повідомляють, що під час перевірки документів він поводився агресивно, а згодом дістав ніж і наніс удар в пах, пошкодивши аорту. Внаслідок сильної кровотечі військовий помер у лікарні. Він був ветераном, учасником бойових дій і продовжував служити в ТЦК.
➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖
⚡⚡⚡Цікава історія в контексті тих наративів, які зараз є у суспільстві стосовно співробітників ТЦК.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Яка цікава історія, раджу.

Varvar Publishing відкривають передзамовлення і цього разу на нову історію про принцесу Лею.

Нас очікує цікава історія про принцесу , яка навіть залишившись без свого світу, не здається і все одно йде у бій, і не відступається від свого.

🗓️ Орієнтовна дата виходу: листопад 2025
💸 Вартість за передзамовленням: 425 грн
💰 Повна вартість: 500 грн
🔗 Передзамовити можна за посиланням: https://varvarpublishing.com/product/zoryani-vijny-prynczesa-leya/

#sci_fi_не_нудно

Загинув ультрас Динамо "Француз" – він був у "Азові" та пережив ракетний удар

Сумну звістку повідомило київське Динамо – перестало битись серце представника фанатського руху киян та воїна Даніеля "Француза" Ковальчука.
Динамо на офіційному сайті повідомило про смерть Даніеля Ковальчука із позивним "Француз", який з 2014 року захищав Україну від російської навали.

Загинув відомий спортивний журналіст на війні з Росією – цікава історія з життя Героя України

У 2014 році, приєднався до полку "Азов", у складі якого брав участь у Широкінській операції. Після звільнення зі служби займався особистою охороною та став фахівцем у практичній стрільбі з пістолета, був одним з засновників проєкту "Civil Safety Academy", у рамках якого навчав людей працювати зі зброєю.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії, "Француз" був одним з організаторів добровольчого підрозділу, який складався переважно з фанатів Динамо. Даніель Ковальчук пережив удар по ТЦ Ретровіль у березні 2022-го, зазнавши серйозних ушкоджень ніг.

Після лікування та відновлення перекваліфікувався, опанувавши нову важливу галузь – FPV. Його серце перестало битися у Києві 3-го травня, що стало ударом для всієї футбольної спільноти. Варто додати, що під час ротацій та відпусток "Француза" часто можна було зустріти на матчах Динамо.
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#цікава_історія
https://youtu.be/lZ-0jogDf6M

Цікава історія: як українці харчі на зиму заготовляли

У XIX ст. мололи на борошно жито, пшеницю, ячмінь, кукурудзу, гречку, просо, овес тощо.
З цього ж зерна, окрім житнього, робили й крупи.
Крупи та борошно були основними й надійними харчовими заготовками.
Овочі, фрукти та ягоди солили (квасили) й сушили.
Це давало змогу тривалий час зберігати продукти і вживати їх потім у сирому або вареному вигляді.
З березового й кленового соку робили квас.
Сало засолювали разом зі шкурою, лише обсмаливши щетину, а у деяких західних районах його ще й вудили. Засолювали на запас також і уздір (нутряний жир).
З уздору та кишкового жиру виготовляли смалець, який цінувався дуже високо.
Його зберігали у глечиках окремо, ним же заливали для тривалішого зберігання ковбаси.
Шкварки, що лишалися після відтоплення смальцю, теж ішли в їжу.
Рідко з м’яса робили запаси солонини.
Зберігали й овечий жир – лой, який мав цілющі властивості.
Рибу солили в діжках.
Витриману в розсолі зо дві доби в’ялили на сонці. Чищену і короновану (розрізану по спинці й розплескану) рибу солили й сушили в негарячій печі.
Сушену (опікану) рибу переважно споживали взимку під час посту в юшках, кулешах, із картоплею.
Олію виготовляли у спеціальних олійницях з конопляного, рідше лляного, макового насіння, а з початку XX ст. – із соняшникового. Макуху, що залишалася, зберігали не лише для відгодівлі худоби, а й для власного споживання.
На запас для пісних днів збирали сир, у Карпатах – ще й овечу бринзу. Сметану переробляли на масло, здебільшого на продаж.
Молоко заквашували на кисляк і ряжанку, зберігаючи в холодних місцях (льох, стебка).
Автор – Дмитро Пучко
ДЖЕРЕЛО: LOVEUKRAINE