• 🥀 Студент із Києва Дмитро Скобель загинув через балістичну атаку рф

    Дмитро навчався на 4 курсі Київського фахового коледжу електронних приладів КТЕП. Він загинув під час ворожої атаки на виставку оборонних засобів на Київщині 24-го липня. Дмитру було лише 18 років.

    Прощання з хлопцем відбудеться сьогодні о 13:00, у церкві біля входу до Берковецького кладовища (вул. Стеценко, 14). Для тих, хто хоче допомогти батькам із похованням, посилання (https://send.monobank.ua) на монобанку.
    #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни
    🥀 Студент із Києва Дмитро Скобель загинув через балістичну атаку рф Дмитро навчався на 4 курсі Київського фахового коледжу електронних приладів КТЕП. Він загинув під час ворожої атаки на виставку оборонних засобів на Київщині 24-го липня. Дмитру було лише 18 років. Прощання з хлопцем відбудеться сьогодні о 13:00, у церкві біля входу до Берковецького кладовища (вул. Стеценко, 14). Для тих, хто хоче допомогти батькам із похованням, посилання (https://send.monobank.ua) на монобанку. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни
    112views
  • ⚡️Уже з 1 вересня українським студентам підвищать академічні та іменні стипендії до 20 тис. грн, — «СЮГ».

    ⭕️Мінімальна академічна стипендія становитиме 5,8 тис. грн, а соціальна — від 4 тис. грн.
    ⭕️Стипендії для студентів коледжів збільшать удвічі.
    ⭕️Для студентів-контрактників збережуть державні гранти у розмірі 17-25 тис. грн на рік.
    ⭕️Президентська стипендія буде до 20 тис. грн: виплати отримають абітурієнти, які наберуть щонайменше 185 балів з кожного предмета НМТ.
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    ⚡️Уже з 1 вересня українським студентам підвищать академічні та іменні стипендії до 20 тис. грн, — «СЮГ». ⭕️Мінімальна академічна стипендія становитиме 5,8 тис. грн, а соціальна — від 4 тис. грн.⭕️Стипендії для студентів коледжів збільшать удвічі.⭕️Для студентів-контрактників збережуть державні гранти у розмірі 17-25 тис. грн на рік.⭕️Президентська стипендія буде до 20 тис. грн: виплати отримають абітурієнти, які наберуть щонайменше 185 балів з кожного предмета НМТ.#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    124views
  • ❤️‍🩹🥺 19-річна дівчина врятувала сестру, закривши її собою під час удару КАБом по Сумах, — ОВА

    11 липня студентка медичного університету Мілана разом із молодшою сестрою Мією прямувала до кав’ярні, коли російський КАБ вибухнув менш ніж за 100 метрів від них.

    Дівчина розповіла, що в той момент навіть не думала про себе — її єдиною думкою було захистити сестру:

    Мама сказала десь заховатися. Поки вона це говорила, я вже почула звук, як летить саме КАБ і потім якось інстинктивно я схопила Мію і заховалася.

    😔 Родина сестер раніше була змушена переїхати до Сум із прифронтової Білопільської громади через постійні ворожі обстріли.
    ❤️‍🩹🥺 19-річна дівчина врятувала сестру, закривши її собою під час удару КАБом по Сумах, — ОВА 11 липня студентка медичного університету Мілана разом із молодшою сестрою Мією прямувала до кав’ярні, коли російський КАБ вибухнув менш ніж за 100 метрів від них.Дівчина розповіла, що в той момент навіть не думала про себе — її єдиною думкою було захистити сестру:Мама сказала десь заховатися. Поки вона це говорила, я вже почула звук, як летить саме КАБ і потім якось інстинктивно я схопила Мію і заховалася.😔 Родина сестер раніше була змушена переїхати до Сум із прифронтової Білопільської громади через постійні ворожі обстріли.
    132views 2Plays
  • ЧЕКІСТ ВІВ ОЛЕНУ ПЧІЛКУ НА ДОПИТ, ПРИВ’ЯЗАВШИ МОТУЗКОЮ ДО КОНЯ...
    Єдиний в Україні й світі пам’ятник Олені Пчілці встановлено в Луцьку у 2011 році біля Волинської обласної наукової бібліотеки, що носить її ім’я. І то з ініціативи громадськості та небайдужих українців. Сьогодні на честь неї в Україні названо лише кілька бібліотек, вулиці у деяких містах та гімназію в рідному Гадячі. Чим же так «завинила» мати Лесі Українки перед державою?
    У Полтаві шанують Петра I, а не Пчілку
    Чому цю красиву жінку, яка була талановитою письменницею і публіцисткою, громадською діячкою та перекладачкою (знала п’ять мов), відомою фольклористкою, зрештою, мамою геніальної Лесі Українки та ще п’яти не менш талановитих дітей, так не шанували ні в часи російсько-радянського панування, ні в часи вже незалежної України? При тому, що вона була ще й першою жінкою членом-кореспондентом Академії наук України! Навіть на рідній Полтавщині Пчілка не заслужила пам’ятника у своїх земляків. Як і багато інших видатних українців, народжених цією землею. Зате російський імператор Петро І у повен зріст оселився у зросійщеній Полтаві.
    Що нам було відомо про Ольгу Драгоманову (справжнє ім’я Олени Пчілки) донедавна? Геть небагато. Трохи знали її як дитячу письменницю і, звичайно, маму Лесі Українки та сестру Михайла Драгоманова. На її творчу спадщину наклали негласне табу, що діяло навіть після смерті діячки. Бо Пчілку звинувачували в «українському буржуазному націоналізмі» та шовінізмі. І це тавро тяжіє над нею й досі.
    Звідки ж у дівчинки з Гадяча, яка народилася в дворянській родині Драгоманових у 1849 році, взялося стільки України, що її називали навіть матір’ю українського націоналізму? Початкову освіту вона здобувала вдома. «Тоді вже рішуче й безповоротно переходилося на мову московську, бо й не було книжки української для вчіння», – згадувала своє дитинство Ольга Петрівна. Але, попри тотальну русифікацію, в родині Драгоманових розмовляли українською. Діти слухали наші пісні, казки, знали всі народні звичаї. І цей дух тримала берегиня роду – мама Єлизавета, у якій дворянська кров не затьмарила українського начала.
    З нею навіть київські поліцейські розмовляли українською
    Подальшу освіту Ольга здобула у найпрестижнішому пансіоні шляхетних дівиць у Києві, де брат Михайло познайомив її з багатьма яскравими представниками української інтелігенції. Тут вона зустріла й свою долю – Петра Косача. Він був студентом права Київського університету. Молодята обвінчалися 22 липня 1868 року у Хресто-Воздвиженській церкві в Пироговому, що біля Києва. А далі своє життя високоосвічена молода жінка присвятила родині: поїхала за чоловіком у Новоград-Волинський, згодом – на Волинь, народила шестеро дітей і при цьому встигала писати, збирати фольклор, видавати книги та часописи і послідовно, де тільки можна, відстоювати Україну. Як матір і талановитий педагог вона зуміла виховати своїх дітей справжніми українцями.
    Олена Пчілка добре розуміла, звідки починається патріот своєї вітчизни: «Майбутнє батьківщини залежатиме від того, дитина виросте приятелем чи ворогом України, од того, що їй буде защеплене в сім’ї», – писала вона, ніби зазираючи в наше майбутнє. Як же актуально звучать ці її слова дотепер! Зрозуміло, чому так люто п’ята московська колона й досі бореться проти того, щоб українська мова в Україні утвердилася як державна.
    Це вона у 1920 році на святі Кобзаря у рідному Гадячі обгорнула його погруддя жовто-блакитним прапором. Це вона виступила проти святкування в українських «Просвітах» ювілею Льва Толстого, резонно запитуючи: «А чому не Шевченка?» Вона, до речі, за власні кошти видавала єдиний український дитячий журнал на території Російської імперії «Молода Україна». І однією з перших серед письменників стала писати для наших дітей, аби вони мали змогу читати рідною мовою.
    За цю непримиренність і послідовність у відстоюванні українських інтере¬сів, а ще за те, що посміла у своєму часописі «Рідний край» порушити проблемні питання українсько-єврейських відносин в Україні, її називали націоналісткою, шовіністкою, антисеміткою. Її цькували, ганьбили й ненавиділи всі, хто молився на Росію. Але ця мужня жінка, втративши за десять років (з 1903-й по 1913-й) сина Михайла, чоловіка і доньку Ларису (Лесю Українку), не зігнулася під ударами долі. І не втратила ні своєї гідності, ні гонору й совісті.
    Не пробачила Олені Пчілці українського духу й радянська влада. За виступ на селянській конференції у Гадячі в 1920 році її заарештували, і чекіст вів уже немолоду жінку на допит, прив’язавши мотузкою до коня. Але тоді письменницю дивом вдалося вирвати з чекістської тюрми. Та ЧК її в спокої вже не залишила. У серпні 1929 року у київський дім, де мешкала вона з дочками Ольгою та Ізидорою, прийшли з обшуком. Від арешту письменницю врятував лише її вік – Ользі Драгомановій-Косач було вже за вісімдесят, до того ж, була прикута до ліжка. У жовтні 1930-го мати Лесі Українки відійшла у вічність. А її донькам і синові Миколі ще довелося настраждатися. Після тюрем і залякувань лише у 1943 році Ользі та Ізи¬дорі вдалося виїхати на Захід. Микола помер у 1937-му у рідному Колодяжному, доживаючи в бідності та забутті. Ольга – у 1945-му в Німеччині. Оксана дожила до 93 років і померла у 1975-му в Празі. Найменшій з Косачів, Ізидорі, Бог теж вділив довгого віку: вона пішла на той світ у США в 92 роки у 1980-му.

    Ніна РОМАНЮК

    P.S. Дипис трьох річної давності тому деякі неточності, 25 лютого 2025 на третій рік повномасштабної війни нарешті демонтували пам’ятник петру 1 в Полтаві... Нарешті !
    ЧЕКІСТ ВІВ ОЛЕНУ ПЧІЛКУ НА ДОПИТ, ПРИВ’ЯЗАВШИ МОТУЗКОЮ ДО КОНЯ...Єдиний в Україні й світі пам’ятник Олені Пчілці встановлено в Луцьку у 2011 році біля Волинської обласної наукової бібліотеки, що носить її ім’я. І то з ініціативи громадськості та небайдужих українців. Сьогодні на честь неї в Україні названо лише кілька бібліотек, вулиці у деяких містах та гімназію в рідному Гадячі. Чим же так «завинила» мати Лесі Українки перед державою?У Полтаві шанують Петра I, а не ПчілкуЧому цю красиву жінку, яка була талановитою письменницею і публіцисткою, громадською діячкою та перекладачкою (знала п’ять мов), відомою фольклористкою, зрештою, мамою геніальної Лесі Українки та ще п’яти не менш талановитих дітей, так не шанували ні в часи російсько-радянського панування, ні в часи вже незалежної України? При тому, що вона була ще й першою жінкою членом-кореспондентом Академії наук України! Навіть на рідній Полтавщині Пчілка не заслужила пам’ятника у своїх земляків. Як і багато інших видатних українців, народжених цією землею. Зате російський імператор Петро І у повен зріст оселився у зросійщеній Полтаві.Що нам було відомо про Ольгу Драгоманову (справжнє ім’я Олени Пчілки) донедавна? Геть небагато. Трохи знали її як дитячу письменницю і, звичайно, маму Лесі Українки та сестру Михайла Драгоманова. На її творчу спадщину наклали негласне табу, що діяло навіть після смерті діячки. Бо Пчілку звинувачували в «українському буржуазному націоналізмі» та шовінізмі. І це тавро тяжіє над нею й досі.Звідки ж у дівчинки з Гадяча, яка народилася в дворянській родині Драгоманових у 1849 році, взялося стільки України, що її називали навіть матір’ю українського націоналізму? Початкову освіту вона здобувала вдома. «Тоді вже рішуче й безповоротно переходилося на мову московську, бо й не було книжки української для вчіння», – згадувала своє дитинство Ольга Петрівна. Але, попри тотальну русифікацію, в родині Драгоманових розмовляли українською. Діти слухали наші пісні, казки, знали всі народні звичаї. І цей дух тримала берегиня роду – мама Єлизавета, у якій дворянська кров не затьмарила українського начала.З нею навіть київські поліцейські розмовляли українськоюПодальшу освіту Ольга здобула у найпрестижнішому пансіоні шляхетних дівиць у Києві, де брат Михайло познайомив її з багатьма яскравими представниками української інтелігенції. Тут вона зустріла й свою долю – Петра Косача. Він був студентом права Київського університету. Молодята обвінчалися 22 липня 1868 року у Хресто-Воздвиженській церкві в Пироговому, що біля Києва. А далі своє життя високоосвічена молода жінка присвятила родині: поїхала за чоловіком у Новоград-Волинський, згодом – на Волинь, народила шестеро дітей і при цьому встигала писати, збирати фольклор, видавати книги та часописи і послідовно, де тільки можна, відстоювати Україну. Як матір і талановитий педагог вона зуміла виховати своїх дітей справжніми українцями.Олена Пчілка добре розуміла, звідки починається патріот своєї вітчизни: «Майбутнє батьківщини залежатиме від того, дитина виросте приятелем чи ворогом України, од того, що їй буде защеплене в сім’ї», – писала вона, ніби зазираючи в наше майбутнє. Як же актуально звучать ці її слова дотепер! Зрозуміло, чому так люто п’ята московська колона й досі бореться проти того, щоб українська мова в Україні утвердилася як державна.Це вона у 1920 році на святі Кобзаря у рідному Гадячі обгорнула його погруддя жовто-блакитним прапором. Це вона виступила проти святкування в українських «Просвітах» ювілею Льва Толстого, резонно запитуючи: «А чому не Шевченка?» Вона, до речі, за власні кошти видавала єдиний український дитячий журнал на території Російської імперії «Молода Україна». І однією з перших серед письменників стала писати для наших дітей, аби вони мали змогу читати рідною мовою.За цю непримиренність і послідовність у відстоюванні українських інтере¬сів, а ще за те, що посміла у своєму часописі «Рідний край» порушити проблемні питання українсько-єврейських відносин в Україні, її називали націоналісткою, шовіністкою, антисеміткою. Її цькували, ганьбили й ненавиділи всі, хто молився на Росію. Але ця мужня жінка, втративши за десять років (з 1903-й по 1913-й) сина Михайла, чоловіка і доньку Ларису (Лесю Українку), не зігнулася під ударами долі. І не втратила ні своєї гідності, ні гонору й совісті.Не пробачила Олені Пчілці українського духу й радянська влада. За виступ на селянській конференції у Гадячі в 1920 році її заарештували, і чекіст вів уже немолоду жінку на допит, прив’язавши мотузкою до коня. Але тоді письменницю дивом вдалося вирвати з чекістської тюрми. Та ЧК її в спокої вже не залишила. У серпні 1929 року у київський дім, де мешкала вона з дочками Ольгою та Ізидорою, прийшли з обшуком. Від арешту письменницю врятував лише її вік – Ользі Драгомановій-Косач було вже за вісімдесят, до того ж, була прикута до ліжка. У жовтні 1930-го мати Лесі Українки відійшла у вічність. А її донькам і синові Миколі ще довелося настраждатися. Після тюрем і залякувань лише у 1943 році Ользі та Ізи¬дорі вдалося виїхати на Захід. Микола помер у 1937-му у рідному Колодяжному, доживаючи в бідності та забутті. Ольга – у 1945-му в Німеччині. Оксана дожила до 93 років і померла у 1975-му в Празі. Найменшій з Косачів, Ізидорі, Бог теж вділив довгого віку: вона пішла на той світ у США в 92 роки у 1980-му.Ніна РОМАНЮКP.S. Дипис трьох річної давності тому деякі неточності, 25 лютого 2025 на третій рік повномасштабної війни нарешті демонтували пам’ятник петру 1 в Полтаві... Нарешті !
    437views
  • 😡Хотіли пустити під укіс вантажний локомотив на Чернігівщині: СБУ затримала поплічників РФ

    Служба безпеки затримала двох російських агентів, які готували підрив залізничної колії на Чернігівщині. Їх затримали "на гарячому" дорогою до місця диверсії. У фігурантів вилучили дві саморобні вибухівки, які вони планували закласти під колію.

    За даними слідства, організатором був мобілізований киянин, який самовільно залишив військову частину та погодився співпрацювати з РФ в обмін на обіцянку допомогти незаконно виїхати з України. До злочину він залучив студентку одного зі столичних вишів, яка купувала компоненти для виготовлення вибухівки.

    Під час обшуків правоохоронці вилучили хімічні речовини, детонатори, лабораторне обладнання та засоби зв'язку.

    Обом затриманим повідомили про підозру у замаху на диверсію в умовах воєнного стану. Їм загрожує довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал
    😡Хотіли пустити під укіс вантажний локомотив на Чернігівщині: СБУ затримала поплічників РФСлужба безпеки затримала двох російських агентів, які готували підрив залізничної колії на Чернігівщині. Їх затримали "на гарячому" дорогою до місця диверсії. У фігурантів вилучили дві саморобні вибухівки, які вони планували закласти під колію.За даними слідства, організатором був мобілізований киянин, який самовільно залишив військову частину та погодився співпрацювати з РФ в обмін на обіцянку допомогти незаконно виїхати з України. До злочину він залучив студентку одного зі столичних вишів, яка купувала компоненти для виготовлення вибухівки.Під час обшуків правоохоронці вилучили хімічні речовини, детонатори, лабораторне обладнання та засоби зв'язку.Обом затриманим повідомили про підозру у замаху на диверсію в умовах воєнного стану. Їм загрожує довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал
    86views
  • 💸🚃 Проїзд у Київській кільцевій електричці подорожчав до 30–37 грн

    ➡️Найдешевше придбати квиток у застосунках «Укрзалізниці» або «Київ Цифровий» за 30 грн.
    ➡️Через валідатор поїздка коштує 34,20 грн, у терміналі УЗ 36,70 грн, а в касі чи вагоні 37 грн.
    ➡️Пільги для студентів, ветеранів і пенсіонерів зберігаються.
    💸🚃 Проїзд у Київській кільцевій електричці подорожчав до 30–37 грн➡️Найдешевше придбати квиток у застосунках «Укрзалізниці» або «Київ Цифровий» за 30 грн. ➡️Через валідатор поїздка коштує 34,20 грн, у терміналі УЗ 36,70 грн, а в касі чи вагоні 37 грн. ➡️Пільги для студентів, ветеранів і пенсіонерів зберігаються.
    164views 2Plays
  • «Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!»

    Із цими словами охоплений полум’ям чоловік біг Хрещатиком у бік майбутнього Майдану Незалежності. Це сталося 1968 року — за 23 роки до проголошення незалежності України.

    Його звали Василь Макух (1927–1968).

    Сьогодні, 11 липня, минає 80 років від дня, коли радянський суд виніс вирок 18-річному розвідникові УПА Василю Макуху — 10 років каторжних робіт, конфіскацію майна та подальше обмеження в правах.

    До повстанського руху Василь приєднався наприкінці 1944 року. У військовій розвідці діяв під псевдо «Микола».

    У лютому 1946-го його захопили після бою. Макух мав прострелену ногу, поранену ключицю, одна з куль зачепила хребет. Відтоді він кульгав до кінця життя.

    На допитах юнак спочатку назвався вигаданим ім’ям. Слідчі вимагали розповісти про командира та побратимів, погрожували найтяжчими наслідками. Але він повторював лише одне:

    «Не знаю».

    За матеріалами справи, Макух нікого не видав.

    У радянських таборах він провів понад 9 років. Після звільнення йому не дозволили повернутися на рідну Львівщину — відправили на спецпоселення.

    Там Василь познайомився з Лідією Запарою. Він довго не хотів одружуватися, бо попереджав: будь-якої миті може пожертвувати життям за Україну. Та вони все ж створили сім’ю. Народилися донька Ольга та син Володимир.

    Оселилися у Дніпропетровську. Макух бачив масштаб русифікації, писав листи про безправне становище України, підтримував зв’язки з колишніми побратимами. Він вступив до університету, але після втручання КДБ його відрахували. За ним стежили, а 1968 року навіть намагалися завербувати, переконуючи, що боротьба за незалежність безнадійна.

    Останньою краплею стало радянське вторгнення до Чехословаччини.

    5 листопада 1968 року Василь Макух приїхав до Києва. Біля будинку на Хрещатику, 27 він облив себе бензином, підпалив одяг і вибіг на центральну вулицю столиці з вигуками про вільну Україну.

    Наступного дня він помер у лікарні.

    Радянські газети не написали про це жодного слова. КДБ намагався приховати його протест, а тих, хто поширював листівки про Макуха, переслідували й відправляли до таборів.

    Василь Макух здійснив свій акт самопожертви за два з половиною місяці до такого ж протесту чеського студента Яна Палаха. У січні 1969 року Палах вчинив самоспалення на Вацлавській площі в Празі, протестуючи проти радянського вторгнення та придушення Празької весни. Його похорон став масовою акцією протесту, а ім’я — символом чеського опору.

    За переказами, вже в лікарні Василеві сказали, що його діти залишаться сиротами. Він відповів:

    «Вони ще будуть пишатися батьком. А нині ми всі — сироти. Україна — сирота».

    Василь Макух не дочекався незалежності. Але ще 1968 року посеред радянського Києва відкрито вигукнув слова, які імперія найбільше боялася почути:

    «Хай живе вільна Україна!»
    «Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!»Із цими словами охоплений полум’ям чоловік біг Хрещатиком у бік майбутнього Майдану Незалежності. Це сталося 1968 року — за 23 роки до проголошення незалежності України.Його звали Василь Макух (1927–1968).Сьогодні, 11 липня, минає 80 років від дня, коли радянський суд виніс вирок 18-річному розвідникові УПА Василю Макуху — 10 років каторжних робіт, конфіскацію майна та подальше обмеження в правах.До повстанського руху Василь приєднався наприкінці 1944 року. У військовій розвідці діяв під псевдо «Микола».У лютому 1946-го його захопили після бою. Макух мав прострелену ногу, поранену ключицю, одна з куль зачепила хребет. Відтоді він кульгав до кінця життя.На допитах юнак спочатку назвався вигаданим ім’ям. Слідчі вимагали розповісти про командира та побратимів, погрожували найтяжчими наслідками. Але він повторював лише одне:«Не знаю».За матеріалами справи, Макух нікого не видав.У радянських таборах він провів понад 9 років. Після звільнення йому не дозволили повернутися на рідну Львівщину — відправили на спецпоселення.Там Василь познайомився з Лідією Запарою. Він довго не хотів одружуватися, бо попереджав: будь-якої миті може пожертвувати життям за Україну. Та вони все ж створили сім’ю. Народилися донька Ольга та син Володимир.Оселилися у Дніпропетровську. Макух бачив масштаб русифікації, писав листи про безправне становище України, підтримував зв’язки з колишніми побратимами. Він вступив до університету, але після втручання КДБ його відрахували. За ним стежили, а 1968 року навіть намагалися завербувати, переконуючи, що боротьба за незалежність безнадійна.Останньою краплею стало радянське вторгнення до Чехословаччини.5 листопада 1968 року Василь Макух приїхав до Києва. Біля будинку на Хрещатику, 27 він облив себе бензином, підпалив одяг і вибіг на центральну вулицю столиці з вигуками про вільну Україну.Наступного дня він помер у лікарні.Радянські газети не написали про це жодного слова. КДБ намагався приховати його протест, а тих, хто поширював листівки про Макуха, переслідували й відправляли до таборів.Василь Макух здійснив свій акт самопожертви за два з половиною місяці до такого ж протесту чеського студента Яна Палаха. У січні 1969 року Палах вчинив самоспалення на Вацлавській площі в Празі, протестуючи проти радянського вторгнення та придушення Празької весни. Його похорон став масовою акцією протесту, а ім’я — символом чеського опору.За переказами, вже в лікарні Василеві сказали, що його діти залишаться сиротами. Він відповів:«Вони ще будуть пишатися батьком. А нині ми всі — сироти. Україна — сирота».Василь Макух не дочекався незалежності. Але ще 1968 року посеред радянського Києва відкрито вигукнув слова, які імперія найбільше боялася почути:«Хай живе вільна Україна!»
    516views
  • ВІЙНА БЕЗ VIP-ЛОЖІ: Як виживала Фінляндія

    Ви думаєте, Фінляндія — це мумі-тролі, затишні сауни, соціалізм із людським обличчям і добродушний різдвяний дід у засніженій Лапландії? Залиште ці стерильні казки для глянцевих буклетів. У 1939 році ця ваша еталонна скандинавська демократія була державою відморожених, кровожерливих м'ясників. Печерних дикунів, які пускали в розхід власних громадян із холодною, машинною ефективністю.

    Уявіть собі фінського «ухилянта» тієї епохи. Переляканого лісоруба або тендітного студента з Гельсінкі, який раптом усвідомив, що його особисте життя цінніше за шматок промерзлої карельської багнюки. Що він не народжений для війни. Що в нього лапки, тонка душевна організація і взагалі він пацифіст.

    Знаєте, що з ним робили?

    З ним не вели душерятівних розмов адвокати. Йому не виписували адміністративний штраф. Правозахисники не заламували руки у пресі. Його просто брали за шкірку. Військово-польовий трибунал. Зимовий ліс. Сосна. Короткий наказ. Розстрільна команда, зібрана з його ж учорашніх сусідів. Свинець у потилицю. Тіло в мерзлу яму. Наступний.

    За роки Зимової війни та Війни-продовження фіни офіційно шльопнули за вироками трибуналів сотні своїх солдатів та ухилянтів. А скільки було пристрелено на місці, біля бруствера, за боягузтво й паніку, без жодних папірців і протоколів — не знає ніхто. Їхня система примусу не знала жалю. Вона перемелювала людську психіку, вбиваючи в голови один простий рефлекс: крок назад страшніший, ніж крок уперед. Жорстоко? Печерно? Тоталітарно? Абсолютно.

    А тепер давайте змахнемо піну цієї гіперболи й подивимося на анатомію фінського дикунства. Подивимося, як працює справжня державна машина, коли на кону стоїть її фізичне, біологічне виживання.

    Три з половиною мільйони фінів опинилися сам на сам зі стосімдесятимільйонною радянською імперією. Математика смерті. Нуль шансів на папері. Щоб не перетворитися на чергову радянську республіку з Гулагом та колгоспами, Гельсінкі довелося вивернути країну навиворіт. Вони мобілізували п'ятнадцять відсотків населення. П'ятсот тисяч людей. До строю поставили всіх, хто міг тримати гвинтівку. Це тотальна утилізація генофонду.

    Фінам не потрібні були тоновані мікроавтобуси й вуличні облави. Їхньою «бусифікацією» була сама структура суспільства.

    У країні працювала організація «Шюцкор» — воєнізована мережа, що обплутала кожен хутір, кожну міську вулицю. Абсолютний, параноїдальний контроль. Ти не міг загубитися. Ти не міг відсидітися на орендованій квартирі. Тебе знали в обличчя. Якщо ти, здоровий мужик, не в окопі — ти ворог. Ти прокажений. Від тебе відвернеться власна родина, з тобою не привітається сусід. Держава створила умови, за яких ухилення стало соціально неможливим. Фінське суспільство перетворилося на один величезний капкан, що саморегулювався і гнав м'ясо на фронт безперебійним конвеєром.

    І ось тут постає головне питання політичного реалізму.

    Чому ця м'ясорубка не викликала внутрішнього вибуху? Чому озброєні до зубів фіни не розвернули гвинтівки на Гельсінкі? Чому вони не спалили свої призовні пункти, не підняли на вила свій уряд, який послав їх на вірну смерть?

    А тому що ця система була справедливою.

    Рівність у розподілі смерті. Ось той цемент, який утримував націю від розпаду.

    У Фінляндії 1939 року не було концепції економічного бронювання. Ти не міг занести товстий конверт потрібним людям у погонах. Ти не міг відкупитися податками, довівши, що твій бізнес занадто важливий для тилу. Еліта не сиділа по елітних ресторанах, розмірковуючи про патріотизм під колекційне вино.

    Син міністра одягав шинель і лягав у сніг. Спадкоємець найбільшого банку отримував гвинтівку і гнив у траншеї на лінії Маннергейма. Студент престижного університету замерзав на смерть поруч із безграмотним наймитом. Професори, депутати, промисловці — усі відправляли своїх дітей в одну й ту саму холодну, криваву багнюку. Фінська еліта стікала кров'ю рівно в тих самих пропорціях, що й фінські низи.

    Людина — істота раціональна. Боєць у траншеї, коли на нього пре радянська бронетехніка при мінус сорока, здатен витримати справжнє пекло. Він змириться з обмороженнями. Він змириться з голодом. Він навіть змириться з тим, що його власна держава пригнала його сюди під страхом розстрілу.

    Але він змириться з цим лише за однієї умови: якщо праворуч від нього, з відірваною осколком ногою, кричить від болю син мера його міста.

    Тільки так працює примус. Якщо правила гри абсолютні, громадянин сприймає їх як стихійне лихо. Як зиму чи смерть. З ними не сперечаються. Їх терплять.

    Але щойно держава починає сортувати людей на сорти — система ламається.

    Щойно ви вводите прайс-лист на виживання. Щойно ви дозволяєте виродку-мажору кайфувати в безпеці тільки тому, що в нього є потрібна сума або тато в міністерстві. Щойно ви перетворюєте війну на податок для бідних — ви вбиваєте саму ідею держави. Жодний патріотизм не змусить людину вмирати за систему, яка офіційно, на законодавчому рівні визнає її життя дешевшим, ніж життя власника мережі ресторанів.

    Якщо в човні пробоїна, а половина пасажирів купує собі право не вичерпувати воду, бо вони «генерують ВВП» — ті, хто махає відром, рано чи пізно кинуть його і почнуть пробивати голови цим пасажирам. Жодного марксизму. Це базова тваринна справедливість.

    Фіни вижили не тому, що вони були якимись особливими надлюдьми. І не тому, що їхня демократія була м'якою та пухнастою. У кризу демократія завжди перетворюється на диктатуру. Вони вижили, тому що їхня еліта мала інстинкт самозбереження. Вона закрутила гайки так, що в населення затріщали кістки, але ця різьба була однаковою для всіх.

    Жорстко? Так.
    Цинічно? Так.
    Справедливо? Абсолютно.
    ВІЙНА БЕЗ VIP-ЛОЖІ: Як виживала ФінляндіяВи думаєте, Фінляндія — це мумі-тролі, затишні сауни, соціалізм із людським обличчям і добродушний різдвяний дід у засніженій Лапландії? Залиште ці стерильні казки для глянцевих буклетів. У 1939 році ця ваша еталонна скандинавська демократія була державою відморожених, кровожерливих м'ясників. Печерних дикунів, які пускали в розхід власних громадян із холодною, машинною ефективністю.Уявіть собі фінського «ухилянта» тієї епохи. Переляканого лісоруба або тендітного студента з Гельсінкі, який раптом усвідомив, що його особисте життя цінніше за шматок промерзлої карельської багнюки. Що він не народжений для війни. Що в нього лапки, тонка душевна організація і взагалі він пацифіст.Знаєте, що з ним робили?З ним не вели душерятівних розмов адвокати. Йому не виписували адміністративний штраф. Правозахисники не заламували руки у пресі. Його просто брали за шкірку. Військово-польовий трибунал. Зимовий ліс. Сосна. Короткий наказ. Розстрільна команда, зібрана з його ж учорашніх сусідів. Свинець у потилицю. Тіло в мерзлу яму. Наступний.За роки Зимової війни та Війни-продовження фіни офіційно шльопнули за вироками трибуналів сотні своїх солдатів та ухилянтів. А скільки було пристрелено на місці, біля бруствера, за боягузтво й паніку, без жодних папірців і протоколів — не знає ніхто. Їхня система примусу не знала жалю. Вона перемелювала людську психіку, вбиваючи в голови один простий рефлекс: крок назад страшніший, ніж крок уперед. Жорстоко? Печерно? Тоталітарно? Абсолютно.А тепер давайте змахнемо піну цієї гіперболи й подивимося на анатомію фінського дикунства. Подивимося, як працює справжня державна машина, коли на кону стоїть її фізичне, біологічне виживання.Три з половиною мільйони фінів опинилися сам на сам зі стосімдесятимільйонною радянською імперією. Математика смерті. Нуль шансів на папері. Щоб не перетворитися на чергову радянську республіку з Гулагом та колгоспами, Гельсінкі довелося вивернути країну навиворіт. Вони мобілізували п'ятнадцять відсотків населення. П'ятсот тисяч людей. До строю поставили всіх, хто міг тримати гвинтівку. Це тотальна утилізація генофонду.Фінам не потрібні були тоновані мікроавтобуси й вуличні облави. Їхньою «бусифікацією» була сама структура суспільства.У країні працювала організація «Шюцкор» — воєнізована мережа, що обплутала кожен хутір, кожну міську вулицю. Абсолютний, параноїдальний контроль. Ти не міг загубитися. Ти не міг відсидітися на орендованій квартирі. Тебе знали в обличчя. Якщо ти, здоровий мужик, не в окопі — ти ворог. Ти прокажений. Від тебе відвернеться власна родина, з тобою не привітається сусід. Держава створила умови, за яких ухилення стало соціально неможливим. Фінське суспільство перетворилося на один величезний капкан, що саморегулювався і гнав м'ясо на фронт безперебійним конвеєром.І ось тут постає головне питання політичного реалізму.Чому ця м'ясорубка не викликала внутрішнього вибуху? Чому озброєні до зубів фіни не розвернули гвинтівки на Гельсінкі? Чому вони не спалили свої призовні пункти, не підняли на вила свій уряд, який послав їх на вірну смерть?А тому що ця система була справедливою.Рівність у розподілі смерті. Ось той цемент, який утримував націю від розпаду.У Фінляндії 1939 року не було концепції економічного бронювання. Ти не міг занести товстий конверт потрібним людям у погонах. Ти не міг відкупитися податками, довівши, що твій бізнес занадто важливий для тилу. Еліта не сиділа по елітних ресторанах, розмірковуючи про патріотизм під колекційне вино.Син міністра одягав шинель і лягав у сніг. Спадкоємець найбільшого банку отримував гвинтівку і гнив у траншеї на лінії Маннергейма. Студент престижного університету замерзав на смерть поруч із безграмотним наймитом. Професори, депутати, промисловці — усі відправляли своїх дітей в одну й ту саму холодну, криваву багнюку. Фінська еліта стікала кров'ю рівно в тих самих пропорціях, що й фінські низи.Людина — істота раціональна. Боєць у траншеї, коли на нього пре радянська бронетехніка при мінус сорока, здатен витримати справжнє пекло. Він змириться з обмороженнями. Він змириться з голодом. Він навіть змириться з тим, що його власна держава пригнала його сюди під страхом розстрілу.Але він змириться з цим лише за однієї умови: якщо праворуч від нього, з відірваною осколком ногою, кричить від болю син мера його міста.Тільки так працює примус. Якщо правила гри абсолютні, громадянин сприймає їх як стихійне лихо. Як зиму чи смерть. З ними не сперечаються. Їх терплять.Але щойно держава починає сортувати людей на сорти — система ламається.Щойно ви вводите прайс-лист на виживання. Щойно ви дозволяєте виродку-мажору кайфувати в безпеці тільки тому, що в нього є потрібна сума або тато в міністерстві. Щойно ви перетворюєте війну на податок для бідних — ви вбиваєте саму ідею держави. Жодний патріотизм не змусить людину вмирати за систему, яка офіційно, на законодавчому рівні визнає її життя дешевшим, ніж життя власника мережі ресторанів.Якщо в човні пробоїна, а половина пасажирів купує собі право не вичерпувати воду, бо вони «генерують ВВП» — ті, хто махає відром, рано чи пізно кинуть його і почнуть пробивати голови цим пасажирам. Жодного марксизму. Це базова тваринна справедливість.Фіни вижили не тому, що вони були якимись особливими надлюдьми. І не тому, що їхня демократія була м'якою та пухнастою. У кризу демократія завжди перетворюється на диктатуру. Вони вижили, тому що їхня еліта мала інстинкт самозбереження. Вона закрутила гайки так, що в населення затріщали кістки, але ця різьба була однаковою для всіх.Жорстко? Так.Цинічно? Так.Справедливо? Абсолютно.
    792views
  • Український студент випустив Android-застосунок ToxicTask для боротьби з прокрастинацією. Додаток мотивує виконувати завдання за допомогою агресивних повідомлень і незвичної гейміфікації. Усі дані користувачів зберігаються локально без хмарної синхронізації. ToxicTask уже доступний безкоштовно в Google Play і не містить реклами. https://channeltech.space/soft/toxictask-android-planner/
    Український студент випустив Android-застосунок ToxicTask для боротьби з прокрастинацією. Додаток мотивує виконувати завдання за допомогою агресивних повідомлень і незвичної гейміфікації. Усі дані користувачів зберігаються локально без хмарної синхронізації. ToxicTask уже доступний безкоштовно в Google Play і не містить реклами. https://channeltech.space/soft/toxictask-android-planner/
    CHANNELTECH.SPACE
    Український студент випустив застосунок ToxicTask для боротьби з прокрастинацією – Channel Tech
    Український студент розробив ToxicTask — Android-застосунок для боротьби з прокрастинацією, який використовує агресивні нагадування замість звичайної мотивації.
    1
    185views 1 Shares
  • 🦎⚡️🌍Представлено офіційний талісман літнього ЄЮОФ-2027 у Ліньяно-Сабб'ядоро — ящірку Доро!

    🤝Організаційний комітет літнього Європейського юнацького олімпійського фестивалю (ЄЮОФ) 2027 року в Ліньяно-Сабб'ядоро (Італія) офіційно презентував талісман майбутніх змагань — ящірку на ім’я Доро.

    😊Талісман було обрано за підсумками відкритого творчого конкурсу серед учнів місцевих навчальних закладів. Переможницею стала студентка Валентіна Поло. За оцінками журі, її робота вдало поєднує олімпійські цінності, регіональну ідентичність та загальний дух фестивалю.

    🙌Ящірка є характерним символом для регіону Ліньяно-Сабб'ядоро. У контексті змагань вона уособлює оновлення, розвиток та стійкість — якості, які є важливими для молодих атлетів, які братимуть участь у фестивалі.

    👍Дизайн Доро поєднує елементи офіційної айдентики ЄЮОФ, спортивну форму та графічні символи, які відображають командну роботу, лідерство, енергію й різноманіття.

    ℹ️Нагадаємо, що літній Європейський юнацький олімпійський фестиваль 2027 року пройде з 24 липня по 1 серпня в регіоні Фріулі — Венеція-Джулія та збере близько 4000 спортсменів віком від 14 до 18 років і тренерів з усієї Європи. У програмі змагань — 14 видів спорту.
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport" rel="noopener noreferrer" target="_blank">https://t.me/brovarysport
    style="color: red;">#world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт
    🦎⚡️🌍Представлено офіційний талісман літнього ЄЮОФ-2027 у Ліньяно-Сабб'ядоро — ящірку Доро!🤝Організаційний комітет літнього Європейського юнацького олімпійського фестивалю (ЄЮОФ) 2027 року в Ліньяно-Сабб'ядоро (Італія) офіційно презентував талісман майбутніх змагань — ящірку на ім’я Доро.😊Талісман було обрано за підсумками відкритого творчого конкурсу серед учнів місцевих навчальних закладів. Переможницею стала студентка Валентіна Поло. За оцінками журі, її робота вдало поєднує олімпійські цінності, регіональну ідентичність та загальний дух фестивалю.🙌Ящірка є характерним символом для регіону Ліньяно-Сабб'ядоро. У контексті змагань вона уособлює оновлення, розвиток та стійкість — якості, які є важливими для молодих атлетів, які братимуть участь у фестивалі.👍Дизайн Доро поєднує елементи офіційної айдентики ЄЮОФ, спортивну форму та графічні символи, які відображають командну роботу, лідерство, енергію й різноманіття.ℹ️Нагадаємо, що літній Європейський юнацький олімпійський фестиваль 2027 року пройде з 24 липня по 1 серпня в регіоні Фріулі — Венеція-Джулія та збере близько 4000 спортсменів віком від 14 до 18 років і тренерів з усієї Європи. У програмі змагань — 14 видів спорту.ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport#world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт
    501views
More Results