ЛИНЕ ІЗ СЕРЦЯ І МОВЛЯТЬ ВУСТА Шануймо, плекаймо – за неї вмирають, За неї ідуть з ворогами на прю, За неї героїв ординці вбивають, За неї рідненьку ми з вами в строю́. Борімось за неї, не даймо убити, Не даймо її ворогам придушить, Бо мова вкраїнська завжди́ має жити, Й не сміймо ворожим сміттям засмітить. Її солов’їну у серці леліймо, Неначе святиню її бережім, Душевним теплом калино́ву зігріймо, Як маму і тата, у серці носім. Не даймо над нею потворам знущатись, Це – нації код, це – любов і життя, Не сміймо її ми ніза́що цуратись, Це – роду коріння й душі вишиття. Її калинову, як скарб зберігаймо, Скарбницю замкнім на надійні замки́, У спадок нащадкам її передаймо, Немов вишиванку свою́ й рушники. Хай в світі звучить мелодійна усюди, Хай піснею лине, хай птахом зліта, Вкраїнська – найкраща і жить вона буде, Бо лине із серця і мовлять вуста. 21.02.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1006441

🇺🇦 Вихованці гуртка "Пластилінова анімація" закладу позашкільної освіти Палац дітей та молоді Бердянської міської ради до річниці початку окупації Бердянська поділилися авторською роботою, щоб нагадати про наше рідне місто усім, хто там жив, бував раніше і тим, хто тільки мріє там побувати. 🎨 Невеличка цікавинка з процесу зйомок: із усіх відомостей про Бердянськ найбільше дітлахів вразили оригінальні пам'ятники, особливо бичку і сантехніку. Ну, а що з цього вийшло - дивіться у нашому мультфільмі, що знятий з надією ще зібрати друзів на узбережжі теплого Азова. Загадуймо разом із нами мрію повернутися додому, у рідний і привітний Бердянськ. https://t.me/Ukraineaboveallelse

Хижняк дебютує в професійному боксі на шоу Usyk 17 Promotions 21 березня Чемпіон WBA, WBC та IBF у надважкій вазі Олександр Усик (24-0, 15 КО) анонсував бій олімпійського чемпіона з боксу Олександра Хижняка на шоу своєї промоутерської компанії. «Рідненькі, ексклюзивчик підлітає. Дебют нашого неймовірного козака Олександра Хижняка в професійному боксі. Захист титулів Даніеля Лапіна, нашого «лимонадика» улюбленого. Приходьте, подивитесь на неймовірний бокс. Чекаємо. Звісно, я там буду. Я оце все тут розказую – і мене не буде? Звісно, що я там буду як промоутер», – сказав Усик. Вечір боксу відбудеться 21 березня в селі Лісники в Equides Club, трансляція – на Суспільне Спорт та DAZN. Детальніше на ua.tribuna.com: https://ua.tribuna.com/ ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport

Письменниця з Бердянська Віталіна Шевченко запрошує земляків на творчу зустріч. 21 березня в Києві бердянці зберуться разом, щоб поспілкуватися та згадати рідне місто. https://t.me/Ukraineaboveallelse

ТИТАНИ НАШІ 🔥 ТРИМАЙТЕСЯ РІДНЕНЬКІ 🥰 АНГЕЛІВ ОХОРОНЦІВ ТИСЯЧУ ПОВСЯКЧАС 🫂🙏🔥🇺🇦

#історія #постаті «Буковинський Соловейко»: Як Сидір Воробкевич навчив Буковину співати українською 🎼 6 лютого 1836 року в Чернівцях народився чоловік, який став справжнім «культурним десантом» на землях Буковини. Сидір Воробкевич (відомий також під псевдонімом Данило Млака) був унікальним поєднанням: священик за фахом, композитор за покликанням і письменник за велінням серця. В часи, коли українське слово на західних теренах часто губилося між німецькою мовою та румунським впливом, він став тим, хто повернув йому велич. ✍️ Воробкевич був людиною неймовірної енергії. Він писав вірші, оповідання та драми українською, німецькою та румунською мовами, але серце завжди належало рідному краю. Його вважають одним із засновників буковинської літературної традиції. Саме він редагував першу українську газету на Буковині «Буковинська зоря», фактично закладаючи фундамент для того, щоб місцеве населення усвідомило себе українцями. 🏛️ Проте справжньою пристрастю Сидора була музика. Навчаючись у Віденській консерваторії, він не просто засвоював європейські канони, а шукав способи поєднати їх із народною мелодикою. Він написав понад 400 музичних творів: від хорів та пісень до літургій та оперет. Його пісня «Рідна мова» («Мово рідна, слово рідне...») стала справжнім національним гімном для багатьох поколінь українців, нагадуючи, що без мови немає народу. 🎤 Цікаво, що він був не лише теоретиком, а й практиком — викладав спів і музику в Чернівецькому університеті та вчительській семінарії. Серед його учнів було чимало тих, хто згодом став цвітом інтелігенції краю. Його поважали навіть опоненти за шляхетність і неймовірну працьовитість. Як зазначав Іван Франко, Воробкевич належав до тих «перших піонерів», що пробивали шлях для української культури в непростих умовах Австро-Угорщини. 🇦🇹🇺🇦 Сидір Воробкевич довів, що священича ряса не заважає бути світським просвітником, а музика може бути сильнішою за будь-які політичні лозунги. Він залишив по собі спадок, який і сьогодні звучить у хорах та літературних читаннях, нагадуючи нам про «золотий вік» буковинського відродження. 🌿

НЕ ЗАПІЗНИСЬ ( Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «ПРОСНИСЯ, СВІТЕ» ) Світе, світе, пробудись, Пробудись, рідненький, На нас про́шу подивись – Нищать нашу неньку. На нас про́шу подивись, Глянь на наші рани, Врешті-решт вже пробудись – Нас беру́ть в кайда́ни. Врешті-решт вже пробудись, Ми – Європа, світе, По Вкраїні ти пройдись, У нас гинуть діти. По Вкраїні ти пройдись, Ми ж не так далеко, На благання відізвись – В нас суцільне пекло. На благання відізвись, Черствість хай пом’яне, Хоч на хвильку стрепенись, Духу хай не бракне. Хоч на хвильку стрепенись, Буть черстви́м не личить, Пробудись вже, пробудись, Бо орда нас нищить. Пробудись вже, пробудись, Поки в тебе тихо, Правді в вічі подивись, Щоб не кралось лихо. Правді в вічі подивись – Ворог на порозі, Та дивись – не запізнись, Щоб не буть в облозі. 12.01.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1002889

#історія #постаті Тимофій Бордуляк: Сільський священник, який став голосом «принижених і знедолених» ✍️ 2 лютого 1863 року народився чоловік, який мав би бути звичайним парохом у галицькому селі, але став одним із найпронизливіших письменників свого часу. Тимофій Бордуляк — це людина, яка не просто описувала страждання народу, вона проживала їх разом із кожним парафіянином. Літописець великого розпачу 🚢 Наприкінці XIX століття Галичину накрила хвиля «бразильської лихоманки» — масової еміграції селян за океан. Люди продавали все, що мали, аби купити квиток у невідомість, де часто знаходили не золото, а смерть. Бордуляк був тим, хто бачив ці сцени на власні очі: сльози на перонах, порожні хати та розбиті мрії. Його новели, як-от «Іван Бразилієць», стали художнім документом цієї національної трагедії. Франко як «літературний хрещений» 🤝 Бордуляк був надзвичайно скромним. Він надсилав свої твори до журналів під псевдонімами (наприклад, Т. Ветлужанин), не розраховуючи на славу. Проте його талант помітив Іван Франко. Саме Каменяр сприяв публікації його першої збірки «Ближні» у 1899 році, назвавши автора одним із найталановитіших представників «нової школи» українського реалізму. Франко цінував у ньому відсутність штучного пафосу — лише гола, подекуди жорстока правда життя. Між вівтарем і пером ⛪ Попри літературний успіх, Бордуляк ніколи не полишав служіння. Він був священником у селах Улицьке-Середке та Великий Ходачків. Для своїх селян він був не просто «отцем», а й вчителем, юристом і агрономом. Він засновував осередки «Просвіти», відкривав позичкові каси, бо вірив: українця не можна звільнити духовно, поки він перебуває в економічному рабстві. Його вважали ідеальним зразком інтелігента-практика. Трагедія останніх років 🕯️ Життя Бордуляка завершилося у 1936 році, проте перед смертю він встиг побачити, як його рідне село і навіть церква були знищені під час воєнних подій. Він пережив особисту драму — втрату багатьох своїх рукописів, що згоріли під час Першої світової війни. Але те, що вціліло, назавжди закарбувало його ім'я в історії української літератури поруч із Василем Стефаником та Михайлом Коцюбинським. Тимофій Бордуляк навчив нас головному: велика література створюється не в золотих кабінетах, а там, де б'ється серце звичайної людини, з усіма її болями та надіями.

#історія #факт Тіньовий архітектор Ренесансу: Приватне життя Мікеланджело та Вітторії Колонни 🗿📝 ​Мікеланджело Буонарроті, геній і титан Відродження, відомий своїми монументальними творами та складною, часто відлюдною натурою. Його життя було присвячене мистецтву, а характер вважався запальним і незговірливим. Проте в його особистому житті була одна людина, чий вплив пом'якшив його суворий дух і глибоко надихнув на створення одних з найтонших робіт – маркіза Вітторія Колонна. ​Маловідомим фактом є те, що Мікеланджело, якому на момент їхньої зустрічі було вже за 60 років, знайшов у Вітторії, знатній поетесі та інтелектуалці, не просто подругу, а справжню споріднену душу. Їхні стосунки, що розпочалися близько 1538 року, були суто платонічними, але надзвичайно глибокими. Їхні зустрічі відбувалися в церквах та монастирях, де вони годинами обговорювали мистецтво, релігію, філософію та поезію. 🕊️ ​Листування душ Існує велика колекція їхнього листування, яка розкриває зовсім іншого Мікеланджело: не гордовитого майстра, а вразливого, віруючого чоловіка, який шукав духовної розради. У своїх листах він звертався до Вітторії з глибокою повагою, називаючи її «пані», «найяснішою маркізою» і визнаючи її духовний авторитет. Вона була для нього джерелом натхнення і моральної підтримки. Вітторія, у свою чергу, цінувала його геній і намагалася втішити його сумніви. ​Приватні дари та сонети Для Вітторії Мікеланджело створив декілька унікальних робіт, зокрема малюнки Розп'яття та Pietà, а також присвятив їй понад тридцять сонетів. Це були особисті подарунки, що не призначалися для широкої публіки, а були вираженням його глибоких почуттів. Коли Вітторія померла в 1547 році, Мікеланджело був спустошений. Він зізнався своєму учневі, що шкодує лише про те, що не поцілував її обличчя, а лише руку, коли вона помирала. 💔 ​Ця приватна історія розкриває, що навіть геній такого масштабу, як Мікеланджело, потребував людського тепла, розуміння та духовної близькості. Вітторія Колонна стала його «музою серця», людиною, яка дозволила йому бути самим собою і знаходити спокій серед бурі його власної душі та світу Відродження. ✨

ВОРОГ ЗАГАСИВ СВІЧУ (Світлій пам’яті односельчанина, захисника України, героя Ярослава Бучка) Проклятий ворог загасив свічу, Забрав життя у Славіка потвора, Ридала, плачу, навіть і кричу, А ще живим… живим він був учора. В скорботі знову ріднеє село, За кожного із нас загинув Славік, Воює сатанинське кодло-зло, Герой тепер лежить на смертній лаві. Він жити мав! Він неньку так любив, Від перших днів він був на полі бо́ю, Усе, що міг, для нас з вами робив, І заплатив високою ціною. Нема уже його серед живих, З війни вертає Славік в домовині, Наві́ки його подих уже стих, Наза́вжди під землею у хатині. За що ж потвора віку вкоротив? За що життя забрав він у героя? Так мало на землі він ще прожив, Не промахнула та ворожа зброя. Пішов з життя наш Славік, вже пішов, Пішов і повернутися не зможе, До ПЕРЕМОГИ з усіма він йшов, Та ворог вклав його на смертне ложе. 06.09.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023 ID: 994445