• 🕯 На Київщині підтвердили загибель військового Сергія Олефира із села Острів Рокитнянської громади.


    Солдат загинув ще 22 вересня 2025 року на Донеччині під час бою поблизу Веселого Покровського району. Довгий час він вважався зниклим безвісти.


    10 червня в громаді оголошено день жалоби. Рідні та побратими попрощалися з воїном, якому назавжди 50 років.


    🥀Вічна памʼять

    #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна

    🕯 На Київщині підтвердили загибель військового Сергія Олефира із села Острів Рокитнянської громади.Солдат загинув ще 22 вересня 2025 року на Донеччині під час бою поблизу Веселого Покровського району. Довгий час він вважався зниклим безвісти.10 червня в громаді оголошено день жалоби. Рідні та побратими попрощалися з воїном, якому назавжди 50 років.🥀Вічна памʼять#Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна
    94переглядів
  • Життя сильніше за війну: на фронті влаштували гендер-паті🥹

    Поки ворог намагається зруйнувати наш світ, українські родини продовжують жити, любити, чекати й вірити в майбутнє.

    Бо саме за це вони борються — за дім, за коханих, за дітей, — впевнені військові 82 окрема десантно-штурмова Буковинська бригада.

    І ці слова вони підкріпили реальністю — адже в сучасних умовах України навіть світові тренди трансформуються й набувають ще глибшого і особистого звучання.

    Бійці бригади поділилися фото, сповненими ніжності, любові та надії.

    Це не просто кадри з фронту — це історія про життя, яке триває попри війну.

    Прямо на передовій відбулося незвичне гендер-паті: побратими допомогли майбутнім батькам розсекретити стать дитини.
    #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news
    Життя сильніше за війну: на фронті влаштували гендер-паті🥹 Поки ворог намагається зруйнувати наш світ, українські родини продовжують жити, любити, чекати й вірити в майбутнє. Бо саме за це вони борються — за дім, за коханих, за дітей, — впевнені військові 82 окрема десантно-штурмова Буковинська бригада. І ці слова вони підкріпили реальністю — адже в сучасних умовах України навіть світові тренди трансформуються й набувають ще глибшого і особистого звучання. Бійці бригади поділилися фото, сповненими ніжності, любові та надії. Це не просто кадри з фронту — це історія про життя, яке триває попри війну. Прямо на передовій відбулося незвичне гендер-паті: побратими допомогли майбутнім батькам розсекретити стать дитини. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news
    184переглядів
  • Вишиванка для українців — це більше, ніж одяг.
    У її орнаментах — національний код, історія роду, закарбований дух українства та наша тяглість крізь час.

    Віддавна українці вишивали сорочки своїм дітям та онукам, вкладаючи у кожен візерунок віру, любов і оберіг. Сьогодні ці вишиванки залишаються символом того, що неможливо
    знищити — нашої ідентичності, культури та пам’яті поколінь.

    У відео побратими та посестри 2-го штурмового батальйону діляться особистими історіями: дитячими спогадами, вишиванками від рідних і тим, що для них означає День вишиванки сьогодні.

    Бо поки ми пам’ятаємо своє коріння — ми залишаємося собою🇺🇦
    Вишиванка для українців — це більше, ніж одяг. У її орнаментах — національний код, історія роду, закарбований дух українства та наша тяглість крізь час. Віддавна українці вишивали сорочки своїм дітям та онукам, вкладаючи у кожен візерунок віру, любов і оберіг. Сьогодні ці вишиванки залишаються символом того, що неможливо знищити — нашої ідентичності, культури та пам’яті поколінь. У відео побратими та посестри 2-го штурмового батальйону діляться особистими історіями: дитячими спогадами, вишиванками від рідних і тим, що для них означає День вишиванки сьогодні. Бо поки ми пам’ятаємо своє коріння — ми залишаємося собою🇺🇦
    1
    375переглядів 2Відтворень
  • 💔 У Бучі в останню путь проводжають 52-річного захисника України Юрія Корчака.

    З перших днів повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, він став на захист країни та одним із перших прибув до ТЦК. Через стан здоров’я служив у тилових підрозділах, але до кінця залишався вірним присязі.

    Після деокупації Київщини Юрій повернувся до Бучі, ніс службу на блокпостах, патрулював місто та сумлінно виконував обов’язки перед громадою.

    15 травня 2026 року його життя обірвалося. Рідні, друзі та побратими згадують Юрія як добру, щиру людину, надійного товариша та люблячого батька.

    Світла пам’ять і вічна шана Захиснику.

    Відео: Бучанська міськрада
    💔 У Бучі в останню путь проводжають 52-річного захисника України Юрія Корчака. З перших днів повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, він став на захист країни та одним із перших прибув до ТЦК. Через стан здоров’я служив у тилових підрозділах, але до кінця залишався вірним присязі. Після деокупації Київщини Юрій повернувся до Бучі, ніс службу на блокпостах, патрулював місто та сумлінно виконував обов’язки перед громадою. 15 травня 2026 року його життя обірвалося. Рідні, друзі та побратими згадують Юрія як добру, щиру людину, надійного товариша та люблячого батька. Світла пам’ять і вічна шана Захиснику. Відео: Бучанська міськрада
    234переглядів 3Відтворень
  • 🕯 До другої річниці загибелі легендарного військового та одного з наймолодших захисників «Азовсталі» Героя України Назарія «Грєнки» Гринцевича відкрили меморіал.

    Його встановили на могилі воїна на Алеї Слави у Вінниці. Вшанувати пам’ять Назарія прийшли рідні, друзі, побратими з підрозділу К12, представники влади та курсанти ліцею МВС, який нині носить ім’я Героя.

    Фото матері воїна Маріанни Колос
    #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни
    🕯 До другої річниці загибелі легендарного військового та одного з наймолодших захисників «Азовсталі» Героя України Назарія «Грєнки» Гринцевича відкрили меморіал. Його встановили на могилі воїна на Алеї Слави у Вінниці. Вшанувати пам’ять Назарія прийшли рідні, друзі, побратими з підрозділу К12, представники влади та курсанти ліцею МВС, який нині носить ім’я Героя. Фото матері воїна Маріанни Колос #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни
    240переглядів
  • Був справжнім воїном, на якого могли покластися побратими: на Донеччині загинув навідник з Вінниччини
    #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни
    https://brovaryregion.in.ua/?p=48991
    Був справжнім воїном, на якого могли покластися побратими: на Донеччині загинув навідник з Вінниччини #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни https://brovaryregion.in.ua/?p=48991
    BROVARYREGION.IN.UA
    Був справжнім воїном, на якого могли покластися побратими: на Донеччині загинув навідник з Вінниччини
    Тульчинська громада з болем у серці провела в останню путь свого захисника - 31-річного старшого солдата Юрія Лінника. Воїн родом з Запорізької області. Після закінчення школи переїхав до Вінницької області, де знайшов своє справжнє покликання — кінний спорт, якому віддав частину свого серця, повідо
    91переглядів
  • 🇺🇦Сирський: "Межа між добром і злом проходить там, де окопалась наша піхота"

    Головком привітав українських піхотинців з професійним днем, наголосивши, що "наше завдання - зберегти піхоту".

    Шановні українські піхотинці! Дорогі бойові побратими і посестри!

    Щиро вітаю вас із професійним святом – Днем піхоти!

    Сьогодні ми вшановуємо піхотинців – воїнів стрілецьких, механізованих, мотопіхотних, штурмових, гірсько-штурмових підрозділів, які тримають щит усієї Європи, спиняючи наступ російської орди.

    Недарма кажуть: межа між добром і злом проходить там, де окопалась наша піхота.

    І сьогодні, в ці хвилини, українські солдати відбивають десятки російських атак на фронті.

    Наше завдання – максимально зберегти піхоту. Це означає – слід дати їй на допомогу нові технології, зокрема безпілотні літаючі та наземні комплекси. Розвиток і поширення інновацій у Збройних Силах України – мій особистий пріоритет.

    Часто буваючи на передовій, спілкуюся з піхотинцями, які виконують бойові завдання “на нулі”. Знаю, яку ношу та в яких умовах вони зараз несуть.

    У цей день хочу подякувати кожному українському піхотинцю за мужність, стійкість та вірність присязі.

    Пам’ятаємо всіх наших побратимів і посестер – українських піхотинців, які віддали в боротьбі за незалежність і свободу українського народу найцінніше – свої життя!

    Вічна пам’ять і вічна слава загиблим захисникам…

    Їхня жертва не буде марною. Україна вистоїть, бо піхота бореться.

    Слава Україні! Героям слава!
    #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни
    🇺🇦Сирський: "Межа між добром і злом проходить там, де окопалась наша піхота" Головком привітав українських піхотинців з професійним днем, наголосивши, що "наше завдання - зберегти піхоту". Шановні українські піхотинці! Дорогі бойові побратими і посестри! Щиро вітаю вас із професійним святом – Днем піхоти! Сьогодні ми вшановуємо піхотинців – воїнів стрілецьких, механізованих, мотопіхотних, штурмових, гірсько-штурмових підрозділів, які тримають щит усієї Європи, спиняючи наступ російської орди. Недарма кажуть: межа між добром і злом проходить там, де окопалась наша піхота. І сьогодні, в ці хвилини, українські солдати відбивають десятки російських атак на фронті. Наше завдання – максимально зберегти піхоту. Це означає – слід дати їй на допомогу нові технології, зокрема безпілотні літаючі та наземні комплекси. Розвиток і поширення інновацій у Збройних Силах України – мій особистий пріоритет. Часто буваючи на передовій, спілкуюся з піхотинцями, які виконують бойові завдання “на нулі”. Знаю, яку ношу та в яких умовах вони зараз несуть. У цей день хочу подякувати кожному українському піхотинцю за мужність, стійкість та вірність присязі. Пам’ятаємо всіх наших побратимів і посестер – українських піхотинців, які віддали в боротьбі за незалежність і свободу українського народу найцінніше – свої життя! Вічна пам’ять і вічна слава загиблим захисникам… Їхня жертва не буде марною. Україна вистоїть, бо піхота бореться. Слава Україні! Героям слава! #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни
    667переглядів
  • ❗️Командир полку поліції особливого призначення Головного управління Нацполіції у місті Києві Максим Шестопал публічно звернувся до українців після хвилі хейту, яка прокотилася соцмережами після теракту у Києві.

    ⚡️Він написав, що нині його побратими служать на Сумському, Харківському та Донецькому напрямках і знищують ворога на рівні з Силами оборони.

    «Я не прошу хвалити, цінувати чи любити нас! Я просто маю таке маленьке бажання щоб люди обʼєктивно дивилися на речі і зрозуміли що по ганебних діях двох патрульних поліцейських не треба судити усіх!», — написав Шестопал.

    🕯️Також командир згадав полеглих побратимів на позивні «Гомер», «Борець», «Бонд», «Варік», «Чорний» і спитав, чи заслужили вони хейту від українців.
    ❗️Командир полку поліції особливого призначення Головного управління Нацполіції у місті Києві Максим Шестопал публічно звернувся до українців після хвилі хейту, яка прокотилася соцмережами після теракту у Києві. ⚡️Він написав, що нині його побратими служать на Сумському, Харківському та Донецькому напрямках і знищують ворога на рівні з Силами оборони. «Я не прошу хвалити, цінувати чи любити нас! Я просто маю таке маленьке бажання щоб люди обʼєктивно дивилися на речі і зрозуміли що по ганебних діях двох патрульних поліцейських не треба судити усіх!», — написав Шестопал. 🕯️Також командир згадав полеглих побратимів на позивні «Гомер», «Борець», «Бонд», «Варік», «Чорний» і спитав, чи заслужили вони хейту від українців.
    369переглядів
  • ТІ, ХТО ЛИШИВСЯ

    У тривожнім тремтінні народів цивільних
    Наша доля стоїть, мов печатка країни
    І над картою дій забагато свавільних
    Утекло з України.

    В європейських містах відчувається холод.
    Там підтримка слабка і зачинені двері.
    Тут надія одна: на військових та молодь,
    На своїх волонтерів.

    Тут у серці горить зовсім інше багаття,
    Що із розпачу сталі кує горизонти,
    Де стають побратими рідніше чим браття
    На запеклому фронті.

    Той герой, хто обрав жовто-синю нашивку,
    І тримають країну, хто тут залишився.

    Мирослав Манюк
    15.04.2026
    #кульгавий_сонет
    ТІ, ХТО ЛИШИВСЯ У тривожнім тремтінні народів цивільних Наша доля стоїть, мов печатка країни І над картою дій забагато свавільних Утекло з України. В європейських містах відчувається холод. Там підтримка слабка і зачинені двері. Тут надія одна: на військових та молодь, На своїх волонтерів. Тут у серці горить зовсім інше багаття, Що із розпачу сталі кує горизонти, Де стають побратими рідніше чим браття На запеклому фронті. Той герой, хто обрав жовто-синю нашивку, І тримають країну, хто тут залишився. Мирослав Манюк 15.04.2026 #кульгавий_сонет
    1
    390переглядів
  • Він вижив у депортації, вирвався з рук гестапо, воював проти двох режимів — і загинув через зраду. Історія Дмитра Білінчука «Хмари».

    Дмитро Білінчук народився у 1919 році в гуцульському селі Ільці — серед гір, де життя було простим, але гідним. Велика родина, праця, традиції — усе це формувало характер, який згодом витримає значно більше, ніж звичайне сільське життя.

    Йому було трохи за двадцять, коли радянська влада прийшла в Карпати не лише з новими порядками, а й зі страхом. У 1940 році його родину депортували до Сибіру, в Красноярський край. Це була типова доля для тисяч українських сімей — нічні обшуки, вагони, невідомість.

    Але Дмитра серед них не було.

    Його врятувала випадковість — у той момент він був поза домом. І саме ця випадковість стала точкою неповернення. Він уже не міг просто жити, знаючи, що сталося з його родиною.

    Він обрав боротьбу.

    Спочатку — проти радянської влади. Він організовує невеликий загін, проводить диверсійні акції, діє обережно, але рішуче. Та війна швидко змінює обставини: на зміну одній окупації приходить інша.

    Німецька.

    І тут Білінчук не змінює позиції. Для нього ворог — це будь-яка влада, яка приходить на його землю не по праву.

    У 1942 році в рідних Ільцях стається подія, яка робить його мішенню для окупантів: під час сутички він застрелює коменданта поліції. Відтоді його шукають. Його вистежують. Його знаходять.

    Гестапо арештовує його.

    Здавалось би, кінець.

    Але ні.

    Дорогою до Коломиї відбувається те, що більше нагадує сцену з кіно: побратими влаштовують засідку і відбивають його з рук німців. Це був не просто порятунок — це був сигнал: він не сам.

    У 1943 році Дмитро вступає до ОУН. Проходить військовий вишкіл у старшинській школі УПА «Олені» — одному з ключових центрів підготовки командирів. Там формується не лише боєць, а й лідер.

    І вже невдовзі він стає таким.

    Спершу — чотовим, а згодом, у 1944 році, очолює сотню імені Богдана Хмельницького в курені «Перемога». Його псевдо — «Хмара». Символічно: він з’являється зненацька, діє швидко і зникає, залишаючи після себе лише слід.

    Після завершення активних бойових дій його боротьба не закінчується — вона змінює форму.

    З 1946 року він працює у Службі безпеки ОУН на Косівщині. Це вже не фронт, а підпілля: постійна небезпека, перевірка кожного слова, кожного кроку. Там, де ворог часто ближче, ніж здається.

    У 1949 році він бере участь у ризикованому рейді до Румунії разом із відділом УПА. Два тижні переходів, конспірації, роботи серед населення. Це була спроба донести правду про українську боротьбу за межі Радянського Союзу.

    Але найбільша небезпека чекала не в лісі і не в бою.

    А серед своїх.

    У 1952 році через зраду одного з підпільників Дмитро Білінчук потрапляє в полон. Для людей його рівня це означало лише одне — довгі допити, тиск, спроби зламати.

    І кінець.

    8 квітня 1953 року в Лук’янівській тюрмі в Києві його розстріляли разом із побратимами.

    Йому було трохи за тридцять.

    Він не залишив після себе книжок чи гучних заяв. Його ім’я не стало символом для мас. Але його життя — це концентрат тієї боротьби, яку вели тисячі невідомих.

    Він пережив депортацію, уникав арештів, виривався з полону, воював проти двох режимів — і зрештою загинув через зраду.

    Не зламавшись.

    І, можливо, саме в цьому його головна сила.

    Бо історію творять не лише ті, про кого пишуть підручники.

    А й ті, хто мовчки тримався до кінця.
    Він вижив у депортації, вирвався з рук гестапо, воював проти двох режимів — і загинув через зраду. Історія Дмитра Білінчука «Хмари». Дмитро Білінчук народився у 1919 році в гуцульському селі Ільці — серед гір, де життя було простим, але гідним. Велика родина, праця, традиції — усе це формувало характер, який згодом витримає значно більше, ніж звичайне сільське життя. Йому було трохи за двадцять, коли радянська влада прийшла в Карпати не лише з новими порядками, а й зі страхом. У 1940 році його родину депортували до Сибіру, в Красноярський край. Це була типова доля для тисяч українських сімей — нічні обшуки, вагони, невідомість. Але Дмитра серед них не було. Його врятувала випадковість — у той момент він був поза домом. І саме ця випадковість стала точкою неповернення. Він уже не міг просто жити, знаючи, що сталося з його родиною. Він обрав боротьбу. Спочатку — проти радянської влади. Він організовує невеликий загін, проводить диверсійні акції, діє обережно, але рішуче. Та війна швидко змінює обставини: на зміну одній окупації приходить інша. Німецька. І тут Білінчук не змінює позиції. Для нього ворог — це будь-яка влада, яка приходить на його землю не по праву. У 1942 році в рідних Ільцях стається подія, яка робить його мішенню для окупантів: під час сутички він застрелює коменданта поліції. Відтоді його шукають. Його вистежують. Його знаходять. Гестапо арештовує його. Здавалось би, кінець. Але ні. Дорогою до Коломиї відбувається те, що більше нагадує сцену з кіно: побратими влаштовують засідку і відбивають його з рук німців. Це був не просто порятунок — це був сигнал: він не сам. У 1943 році Дмитро вступає до ОУН. Проходить військовий вишкіл у старшинській школі УПА «Олені» — одному з ключових центрів підготовки командирів. Там формується не лише боєць, а й лідер. І вже невдовзі він стає таким. Спершу — чотовим, а згодом, у 1944 році, очолює сотню імені Богдана Хмельницького в курені «Перемога». Його псевдо — «Хмара». Символічно: він з’являється зненацька, діє швидко і зникає, залишаючи після себе лише слід. Після завершення активних бойових дій його боротьба не закінчується — вона змінює форму. З 1946 року він працює у Службі безпеки ОУН на Косівщині. Це вже не фронт, а підпілля: постійна небезпека, перевірка кожного слова, кожного кроку. Там, де ворог часто ближче, ніж здається. У 1949 році він бере участь у ризикованому рейді до Румунії разом із відділом УПА. Два тижні переходів, конспірації, роботи серед населення. Це була спроба донести правду про українську боротьбу за межі Радянського Союзу. Але найбільша небезпека чекала не в лісі і не в бою. А серед своїх. У 1952 році через зраду одного з підпільників Дмитро Білінчук потрапляє в полон. Для людей його рівня це означало лише одне — довгі допити, тиск, спроби зламати. І кінець. 8 квітня 1953 року в Лук’янівській тюрмі в Києві його розстріляли разом із побратимами. Йому було трохи за тридцять. Він не залишив після себе книжок чи гучних заяв. Його ім’я не стало символом для мас. Але його життя — це концентрат тієї боротьби, яку вели тисячі невідомих. Він пережив депортацію, уникав арештів, виривався з полону, воював проти двох режимів — і зрештою загинув через зраду. Не зламавшись. І, можливо, саме в цьому його головна сила. Бо історію творять не лише ті, про кого пишуть підручники. А й ті, хто мовчки тримався до кінця.
    1Kпереглядів
Більше результатів