#історія #речі Чайний пакетик: Велика дегустація, яку зіпсувала економія ☕ ​Якщо чайна церемонія в Японії — це високе мистецтво та медитація, то чайний пакетик — це швидке побачення в Тіндері. Він не вимагає від вас порцелянового сервізу чи знання дзен-буддизму; йому достатньо окропу та вашого бажання «вдарити по гальмах» на п'ять хвилин. Але як ми дійшли від вишуканого листя до пилу в паперовому конвертику? ​📦 Випадковість, що стала каноном Як і багато геніальних речей (пеніцилін чи ваші улюблені джинси), чайний пакетик з’явився завдяки помилці. У 1904 році (за іншими даними — у 1908-му) американський імпортер чаю Томас Салліван вирішив зекономити на тарі. Замість того, щоб розсилати клієнтам дорогі та важкі бляшанки з дегустаційними зразками, він розфасував чай у маленькі шовкові мішечки. ​Клієнти, не довго думаючи, вирішили, що це новий дизайнерський лайфгак, і почали макати мішечки прямо в чашки. Коли Салліван дізнався про це, він був шокований, але замовлення посипалися градом. Людська лінь вкотре перемогла традиції. ​🧵 Еволюція: Від шовку до туалетного паперу (майже) Шовк був дорогим задоволенням, тому незабаром його замінили на марлю, а пізніше — на спеціальний папір з волокон манільської коноплі. Під час Другої світової війни, коли метал для заварників став дефіцитом, пакетик остаточно захопив світ. Саме тоді він отримав свою класичну форму та ниточку з ярликом — щоб ви не обпікали пальці, намагаючись виловити «потопельника» ложкою. ​🔍 Міф про «чайний пил» Існує стійке переконання, що в пакетики змітають усе те, що залишилося на підлозі чайної фабрики після робочої зміни. Це міф лише частково. Насправді там використовується фаннінгс (дрібна фракція) — це справді найдрібніші частинки чайного листа. Вони заварюються миттєво і дають міцний колір, але, на жаль, швидко втрачають ефірні олії. Тож пакетик — це чайний «еспресо»: швидко, жорстко і без зайвих реверансів. ​🧘 Символ епохи Сьогодні чайний пакетик — це маніфест нашого темпу життя. Ми не маємо часу чекати, поки розкриється лист сорту «Колодязь Дракона», нам треба кофеїн тут і зараз. Пакетик став настільки звичним, що ми навіть не помічаємо, як він став найпопулярнішим предметом дизайну у світі. ​☕ Тож, коли ви наступного разу будете безжально вичавлювати пакетик ложкою об стінку чашки (що, до речі, вважається моветоном серед естетів), згадайте Томаса Саллівана. Він просто хотів зекономити пару центів, а натомість створив головний ранковий ритуал планети. ☕

#дати #свята Святитель Марк Ефеський: Той, хто сказав «ні» цілому світу. Коли у 1439 році на Ферраро-Флорентійському соборі вся візантійська еліта — від імператора до патріарха — схилилася перед волею Папи Римського заради політичного порятунку згасаючої імперії, знайшлася лише одна людина, яка відмовилася поставити свій підпис під унією. Це був митрополит Марк Ефеський. Його самотній опір став символом того, що істину не можна обміняти на військову допомогу чи геополітичні вигоди. ⛪ Марк Ефеський був блискучим інтелектуалом свого часу. Коли Візантія опинилася на межі загибелі під ударами османів, Захід запропонував допомогу в обмін на релігійне підпорядкування. Для більшості політиків це здавалося розумним компромісом. Але для Марка питання віровчення були фундаментальними: він вважав, що зрада принципів заради виживання — це шлях до духовної смерті, яка гірша за фізичне завоювання. 🛡️ Його непохитність на соборі була настільки вражаючою, що коли Папа Євгеній IV побачив відсутність підпису Марка під актом унії, він розчаровано вигукнув: «Отже, ми нічого не досягли». І він мав рацію: повернувшись до Константинополя, Марк став духовним лідером опору. Народ підтримав саме його, а не «дипломатичних» єпископів, що призвело до фактичного краху унії ще до падіння міста. 🏛️ У православній традиції його називають «Атлантом православ'я». Він довів, що одна людина може протистояти системі, якщо за нею стоїть переконання. Його життя — це урок про те, що існують речі, якими не можна торгувати навіть під загрозою катастрофи. Для нього єдність церкви була можливою лише в істині, а не в політичному диктаті. 📜 Пам'ять святителя Марка Ефеського — це не лише про релігійні догмати. Це про внутрішній стержень і відвагу залишатися собою, коли всі навколо обирають шлях найменшого опору. Він залишився в історії як «совість Візантії», що не здригнулася перед лицем неминучого. 🕯️

12 січня в Україні відзначається День українського політв`язня. Така традиція була запроваджена в 1975 році в Мордовських таборах з ініціативи В’ячеслава Чорновола, який закликав протистояти репресіям і жорстокості радянського режиму. Відтоді в цей день щороку згадуються українці, які постраждали за свої політичні переконання і прагнення бути вільними. https://t.me/Ukraineaboveallelse

Дуже "вдало" деякі т.зв. "опозиційні" та "незаангажовані" медіа створюють хайпожерські заголовки, аби будь-яким чином  привернути увагу читачів. І байдуже, що таким хайпом вони фактично підігрують російській пропаганді, просуваючи наратив про те, що Україна нібито перетворюється на суцільний цвинтар. Та чи в когось ще залишилися сумніви, що УП, «Цензор» та подібні медійки регулярно допомагають РФ дискредитувати Україну?! Окремо, те, що міністр озвучив таку суперечливу думку, а згодом роз’яснив її, - звісно, це вже на його совісті та переконаннях. Натомість якби "журналісти" УП дотримувалися професійних стандартів, вони б розуміли, що такі висловлювання не варто публікувати, адже вони викликають неоднозначну реакцію й можуть підігравати російській пропаганді. Але хіба УП та «Цензор» втратять можливість не зіграти на руку "рускім"?.. https://t.me/Ukraineaboveallelse

#дати #свята Світло віри крізь зимову холоднечу: День святої мучениці Анісії ❄️ 30 грудня за новоюліанським календарем церква вшановує пам'ять святої мучениці Анісії Солунської. Ця молода жінка, яка жила в III столітті в грецьких Фессалоніках, стала для християн символом милосердя та непохитної відданості своїм переконанням у часи жорстоких гонінь імператора Максиміана 📜 Анісія народилася в заможній родині, але після смерті батьків вирішила розпорядитися спадком незвично для того часу: вона роздала все майно бідним, відпустила на волю слуг і присвятила життя допомозі нужденним та молитві. Її життя обірвалося трагічно, коли воїн-язичник намагався змусити її принести жертву ідолам, а отримавши відмову, вбив її мечем. Її незламність зробила її однією з найбільш шанованих святих раннього християнства 🛡️ У народному календарі цей день отримав назву «Анісія Зимова» або «Анісія Шлуночниця». Традиційно цей період вважався часом найсуворіших морозів, коли зима остаточно вступала у свої права. Наші предки вірили, що свята Анісія допомагає тим, хто хворіє на недуги шлунку, тому в цей день готували особливі страви з тельбухів, зокрема святковий кендюх 🍲 З цим днем пов’язано чимало прикмет: якщо на Анісію сонячно — чекай теплого літа, а якщо мете хуртовина — рік буде врожайним на гриби. Також вірили, що 30 грудня не варто братися за важку роботу чи шиття, щоб не «зашити» свій талан. Натомість день вважався ідеальним для того, щоб зібратися всією родиною за щедрим столом перед наступаючими великими святами 🥧 Свято Анісії нагадує нам про важливість внутрішньої сили та готовність ділитися з тими, хто має менше. Це день тихої радості та підготовки до великих зимових змін, коли навіть у найлютіший мороз серце має залишатися теплим до ближнього 🏛️

Коли цифри в ООН «брешуть»: чому ставлення України до Ізраїлю не можна вимірювати лише «голосуваннями» Кожне голосування десь в ООН, у якому фігурує Ізраїль, у найбільш «російськомовному Ізраїлі» (і, скажімо чесно, переважно в середовищі Z-«ботів» та «фізичних осіб», підозріло схожих на Z-«ботів») миттєво перетворюється на суперечку з калькулятором. У стрічці з’являються відсотки, графіки, «ось вам доказ» — і далі це вже не розмова, а бійка цифрами. Тему цього поста підняли у Facebook #Natalia Goutkin — і ось наша позиція. Україна в цих таблицях майже завжди виглядає «незручно»: частіше або утримується, або голосує проти ізраїльської позиції, і дуже рідко — «за». Для багатьох це стає швидким «вироком»: значить, ставлення до Ізраїлю погане. Проблема в тому, що ООН — це не суд моралі й не тест на дружбу. Це політична біржа, де голоси часто працюють як валюта, а не як переконання. І якщо вимірювати ставлення України до Ізраїлю лише статистикою ООН, це буде не аналіз, а методологічна помилка. Важливий контекст: подібні «погані» відсотки щодо Ізраїлю легко знайти у десятків країн, які з Ізраїлем торгують, співпрацюють у сфері технологій, приймають туристів, купують системи безпеки, обмінюються делегаціями — і при цьому в Нью-Йорку голосують майже так само, як Україна. Тобто сама цифра не відповідає на головне питання: чому так відбувається і що це насправді означає. Чому голосування ООН не дорівнюють симпатії чи антипатії ООН давно живе за логікою блоків. Європейський Союз — окрема матриця. Велика група країн Глобального Півдня — своя. Пострадянський простір тягне радянську інерцію «як заведено». Ісламський блок має стабільний інтерес. У результаті голосування щодо Ізраїлю часто стають ритуалом: позиції закріплені заздалегідь, а конкретні формулювання лише дають привід «відмітитися». Звідси перший чесний висновок: коли Україна голосує разом з європейською лінією — це не завжди про Ізраїль. Це часто про те, де Україна тримається дипломатично і від кого залежить її виживання у війні. І це звучить грубо, але саме так працює політика у воєнний час. Україна не може голосувати «у вакуумі» Київ критично спирається на підтримку США та Європи — зброєю, фінансами, санкційним тиском, дипломатією. А ЄС в оонівських голосуваннях щодо Ізраїлю нерідко займає позицію, яка в Ізраїлі сприймається як холодна або однобока. Україна, залишаючись у цій коаліції, майже неминуче отримує той самий «малюнок голосувань». Не тому, що Київ раптово вирішив «бути проти Ізраїлю», а тому, що в нього є жорсткий коридор зовнішньої політики. У такій системі «голос проти» іноді означає: «ми не можемо дозволити собі конфлікт із тими, хто тримає нас на плаву». Це неприємно. Але це реальність. Чому в багатьох країн цифри щодо Ізраїлю “погані” — і це не завжди про Ізраїль ООН у ізраїльській темі виглядає як перевантажений механізм, який роками розкручує один і той самий сюжет. Там легко зібрати більшість проти Ізраїлю: майже не потрібно платити ціну, майже не потрібно пояснювати виборцям деталі, можна прикритися загальними словами про «мир» і «процес». А далі запускається звична машина резолюцій і символічних голосувань, які самі по собі мало що змінюють на землі, але створюють політичний шум. І в цьому шумі Україна звучить як частина загального хору. Не як диригент. Незручний момент: Ізраїль теж часто голосує не «так, як очікують» у Києві Ізраїль — не єдиний, хто живе власними інтересами. Коли в ООН голосують за резолюції, де засуджується російська агресія проти України, Єрусалим час від часу обирав обережність: не брати участі, пом’якшувати формулювання, уникати прямого конфлікту. В Ізраїлі це пояснювали регіональною безпекою та «необхідністю маневру» — насамперед через присутність Росії в Сирії. Є й інші причини — багато хто про них знає і не всі хочуть їх озвучувати публічно. В Україні це часто читали інакше — як моральну невизначеність. І це ще один аргумент, чому таблиця ООН не показує «ставлення» — вона показує, у кого які ризики й які залежності. Тоді як правильно вимірювати ставлення України до Ізраїлю Не цифрами в Нью-Йорку. Дивитися варто на «важчі» речі, де є ціна: рівень реальних контактів між державами, позиції щодо терору і безпеки, публічні заяви в моменти криз, роботу з діаспорою, гуманітарні та медичні проєкти, співпрацю в технологіях, те, як країни реагують на загибель цивільних — у Києві та в Єрусалимі. Там, де є реальна відповідальність, дипломатія зазвичай чесніша, ніж у залах ООН. Для ізраїльтян українського походження і для тих, хто живе в Ізраїлі та дивиться на Україну не як на абстракцію, важливіше інше: обидві країни воюють за право на безпеку, обидві стикаються з ідеологіями, які виправдовують знищення «чужих», і обидві регулярно бачать, як міжнародні інститути відстають від реальності. Тому питання варто ставити по-дорослому: що Україна та Ізраїль роблять одне для одного в реальному світі — і які політичні рамки заважають цьому звучати голосніше, ніж черговий рядок в оонівській статистиці. Саме в цьому сенсовому коридорі працює НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency. #НАновини #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine НАновини‼️: 🇺🇦🇮🇱 Важливо❓ Поділіться ❗️ і підписуйтеся, щоб не пропустити подібні матеріали

#історія #постаті Зоряний корсар українського духу: Олесь Бердник 🌌 25 грудня 1927 року народився Олесь Бердник — людина-легенда, чиє життя нагадувало фантастичний роман, а помисли завжди сягали далеко за межі земної орбіти. Письменник-футуролог, філософ, правозахисник і засновник Української Духовної Республіки, він став символом незламності українського інтелекту ✍️. Чим унікальна постать Олеся Бердника? 🚀 Фантастика як шлях до свободи Бердник був найпопулярнішим українським фантастом радянської епохи. Його твори, як-от «Зоряний корсар» чи «Шляхи титанів», читалися «до дірок». Але це була не просто розважальна література — через образи майбутнього та космічних подорожей він транслював ідеї духовної свободи, любові та виходу людини за межі нав’язаних режимів систем 🪐. 🛡️ Лицар правди та в’язень сумління Його шлях не був легким. За свої переконання та участь в Українській Гельсінській групі Бердник провів довгі роки в радянських таборах. Проте навіть за колючим дротом він продовжував писати, залишаючись вільним духом. Його правозахисна діяльність була невід’ємною від його віри у високе призначення людини ⚖️. 🏛️ Українська Духовна Республіка Бердник мріяв про створення «Духовної Республіки» — спільноти людей, об’єднаних не кордонами, а спільними цінностями, культурою та прагненням до самовдосконалення. Він вірив, що Україна має особливу місію у світі — стати центром духовного відродження людства 🌍✨. 🌿 Повернення до коріння Філософія Бердника базувалася на глибокому знанні української міфології та народної мудрості. Він майстерно поєднував архаїку з футуризмом, доводячи, що без знання свого минулого неможливо побудувати гідне майбутнє 🔱. Олесь Бердник залишив нам у спадок не лише десятки книг, а й заклик ніколи не припиняти свій «політ» до світла, правди та внутрішньої волі 🕊️.

#історія #постаті В’ячеслав Чорновіл: Громовий Голос Української Незалежності 🇺🇦📢 24 грудня 1937 року народився В’ячеслав Чорновіл — людина, чиє ім’я стало синонімом незламності та боротьби за вільну Україну. Журналіст, публіцист, дисидент і засновник Народного Руху України, він був одним із тих, хто «пробивав» стіну радянського тоталітаризму власною волею. 🏗️🔥 Його шлях — це історія боротьби за правду. Чорновіл став одним із лідерів шістдесятництва, відкрито виступаючи проти арештів української інтелігенції. Його знамените «Хто проти тиранії — встаньте!» під час прем’єри фільму «Тіні забутих предків» у 1965 році назавжди увійшло в історію як акт неймовірної цивільної мужності. 🎬✊ За свої переконання він провів у тюрмах, таборах та на засланні понад 15 років. Але навіть за колючим дротом В’ячеслав Максимович залишався вільним: він заснував «Український вісник», де публікував правду про репресії, та продовжував боротьбу, яку називав справою свого життя. ✍️📜 У 1991 році він був одним із головних претендентів на посаду президента України, пропонуючи шлях реформ та європейського розвитку. Його ідеї часто випереджали час, а його харизма об’єднувала мільйони людей навколо ідеї державної самостійності. 🗳️🤝 Загибель В’ячеслава Чорновола у 1999 році в автокатастрофі досі залишається однією з найбільш загадкових і болючих сторінок нашої сучасної історії. Проте його слова: «Україна починається з тебе!» — і сьогодні звучать як заклик до кожного, хто цінує свободу. 🕊️🌟

#дати #свята Свята стійкість: День пам'яті десяти мучеників Критських ☦️📜 23 грудня (за новоюліанським календарем) церква вшановує пам'ять десяти святих мучеників, які постраждали за віру на острові Крит у III столітті. Їхній подвиг став символом незламності духу перед обличчям жорстоких випробувань епохи гонінь імператора Декія 🏛️. Хто ці герої віри? 👥 Це були чоловіки з різних міст Криту: Феодул, Сатурнін, Євпор, Геласій, Євтихіан, Зотик, Помпій, Агафопус, Базилід та Еварест. Попри різне походження, їх об’єднала спільна мета — зберегти вірність своїм переконанням у час, коли за це карали смертю 🛡️. 30 днів катувань ⏳ За наказом правителя острова, мучеників протягом тридцяти днів піддавали неймовірним випробуванням та публічним приниженням. Від них вимагали лише одного — принести жертву язичницьким богам та зректися своїх ідеалів. Однак, за свідченнями літописів, жоден з десяти не похитнувся, підтримуючи один одного молитвами та словом 🤝. Подвиг на Критському суді ⚖️ Під час остаточного суду, коли їм запропонували свободу в обмін на зраду, святі відповіли, що готові прийняти будь-які муки заради істини. Вони були страчені мечем, але їхня мужність справила таке глибоке враження на свідків, що багато хто з присутніх згодом сам переглянув власні погляди на життя та віру 🕊️. Значення свята 🕯️ День десяти мучеників Критських — це не лише про релігійну традицію, а й про: Єдність у боротьбі: Приклад того, як спільна підтримка допомагає вистояти у найскладніші часи. Силу переконань: Нагадування, що внутрішня свобода часто важить більше за фізичне життя. Тяглість історії: Культ цих святих був надзвичайно популярним і на українських землях, де їх вважали покровителями стійкості та мужності . У народному календарі цей день вважався часом для духовного очищення перед великим святом Різдва, коли важливо згадати про тих, хто прокладав шлях до світла через терни випробувань ✨.

#історія #особистості ✍️ Джейн Остін: Засновниця реалізму в англійській літературі. Jane Austen (16 грудня 1775 — 18 липня 1817) — англійська письменниця, чиї романи, написані наприкінці XVIII – на початку XIX століття, є класикою світової літератури. Її твори, що майстерно поєднують іронію, соціальну сатиру та гострий психологізм, заклали основи реалістичного роману у Великій Британії. 📜 Життя та творчий шлях Ранні роки та сім'я. Джейн Остін народилася у Стівентоні, графство Гемпшир, у родині парафіяльного священика. Вона була сьомою дитиною у великій родині. Освіту вона здобувала переважно вдома, у багатій бібліотеці батька, що дало їй змогу розвинути літературний талант. Вона була особливо близька зі своєю єдиною сестрою Кассандрою. Теми та стиль Остін зосереджувалася на висвітленні життя середнього та дрібного дворянства Англії, відображаючи побут, звичаї та обмеження, з якими стикалися жінки її класу. Головними темами її творчості є: Шлюб: Як єдиний економічно прийнятний варіант для жінки, а також пошук справжнього кохання та щастя. Соціальна ієрархія та гроші: Вплив багатства та статусу на людські стосунки. Мораль та виховання: Порівняння розуму та почуттів (раціонального та емоційного) у прийнятті рішень. Її стиль відзначається вільною непрямою мовою (free indirect discourse), яка дозволяє читачеві бачити події очима героїв, зберігаючи при цьому іронічний голос оповідача. 📚 Основні романи Хоча Остін написала багато творів, її найвизначніші романи, що видавалися анонімно, включають: «Розум і почуття» (Sense and Sensibility) (1811) — досліджує контраст між двома сестрами, одна з яких керується розумом, а інша — почуттями. «Гордість і упередження» (Pride and Prejudice) (1813) — найвідоміший твір Остін. Розповідає історію стосунків Елізабет Беннет і містера Дарсі, які змушені подолати власні гордість та упередження. «Менсфілд-Парк» (Mansfield Park) (1814) — зосереджується на моральних викликах, з якими стикається скромна Фанні Прайс. «Емма» (Emma) (1815) — роман про багату, гарну та розумну дівчину, яка намагається бути свахою для своїх друзів, що призводить до кумедних помилок. Остін про цю героїню писала: "Я збираюся створити героїню, яка не сподобається нікому, крім мене самої". «Переконання» (Persuasion) (1817, опубліковано посмертно) — більш меланхолійний роман про другі шанси та втрачене кохання. ✨ Спадщина Джейн Остін не отримала широкого публічного визнання за життя, оскільки публікувалася анонімно. Однак її твори набули незмінної популярності у ХХ та ХХІ століттях. Її романи не лише залишаються бестселерами, але й постійно адаптуються для кіно та телебачення. Вона є однією з небагатьох жінок-авторів, чия спадщина була настільки значущою, що її портрет було розміщено на банкноті у 10 фунтів стерлінгів. Її вважають майстром використання іронії для критики соціальних обмежень свого часу, що робить її творчість актуальною донині.