poster Передплатити Україна Події Уперше в історії України. Окупант, який розстріляв полоненого військового ЗСУ, отримав довічне ув’язнення 6 листопада, 17:34 2722 Поділитися: Російський окупант отримав довічне ув’язнення за розстріл українського військовополоненого (Фото: Служба безпеки України / Telegram) Російський окупант отримав довічне ув’язнення за розстріл українського військовополоненого (Фото: Служба безпеки України / Telegram) Російський військовий, який розстріляв українського військовополоненого на Запорізькому напрямку, отримав довічний термін ув’язнення. Це перший випадок в історії України, коли окупант був засуджений до такого строку саме за страту воїна Сил оборони. Про це повідомили в Службі безпеки України в четвер, 6 листопада. За даними слідства, засудженим виявився 27-річний громадянин РФ Дмитро Курашов, який раніше відбував покарання в російській тюрмі за крадіжки. У листопаді 2023 року в обмін на амністію він підписав контракт та був призначений стрільцем штурмового загону Шторм-V 127-ї мотострілецької дивізії Східного військового округу РФ. Читайте також: Поліція оголосила підозри п’ятьом росіянам, які розстріляли 17 цивільних у Бучі. ГУР оприлюднило дані окупантів Як зазначили в СБУ, 6 січня 2024 року Курашов разом з іншими окупантами атакував українських військових у районі селища Приютне Запорізької області. Один з українських воїнів здався в полон, коли для відбиття російського наступу витратив увесь свій боєкомплект. Після цього Курашов впритул розстріляв військового ЗСУ з автомата Калашникова. Реклама У той же день бійці Сил оборони вибили росіян з позицій, які вони зайняли, та взяли в полон Курашова і ще чотирьох окупантів. Читайте також: «За згодою Путіна». Окупанти отримали наказ вбити українських військових, які потрапили у полон: CNN отримав перехоплення розмови Суд визнав Курашова винним за ч. 2 ст. 438 ККУ (воєнні злочини). У вересні 2025 року в Головному управлінні розвідки Міноборони України повідомили, що командири російської армії віддають наказ про страту поранених полонених українських військовослужбовців. Про це свідчила розмова командира російського підрозділу з підлеглим, перехоплена фахівцями ГУР. 24 вересня Інститут вивчення війни повідомив, що кількість страт українських військовослужбовців російськими окупантами зросла у 2024 і 2025 роках.

poster Передплатити Україна Події Уперше в історії України. Окупант, який розстріляв полоненого військового ЗСУ, отримав довічне ув’язнення 6 листопада, 17:34 2722 Поділитися: Російський окупант отримав довічне ув’язнення за розстріл українського військовополоненого (Фото: Служба безпеки України / Telegram) Російський окупант отримав довічне ув’язнення за розстріл українського військовополоненого (Фото: Служба безпеки України / Telegram) Російський військовий, який розстріляв українського військовополоненого на Запорізькому напрямку, отримав довічний термін ув’язнення. Це перший випадок в історії України, коли окупант був засуджений до такого строку саме за страту воїна Сил оборони. Про це повідомили в Службі безпеки України в четвер, 6 листопада. За даними слідства, засудженим виявився 27-річний громадянин РФ Дмитро Курашов, який раніше відбував покарання в російській тюрмі за крадіжки. У листопаді 2023 року в обмін на амністію він підписав контракт та був призначений стрільцем штурмового загону Шторм-V 127-ї мотострілецької дивізії Східного військового округу РФ.

#кіно #рекомендація «Життя на межі» (2022) реж. Павло Пелешок Жанр: драма, екшн Хронометраж: 107 хв. 💭 Про що фільм: Від Революції Гідності до повномасштабної війни: успішні українські кінопродюсери взяли до рук зброю, щоб боронити країну, та камери задля фіксації моторошної реальності. З уламків спогадів та власного кіноархіву ветерани Павло та Юрко збирають мозаїку причин та наслідків, з яких складається сьогоднішня російсько-українська війна – від кінця 2013 року до сьогодні. Дивитись тут: https://takflix.com/uk/films/lifetothelimit

рф вербує 18-річних з дитячих колоній кацапська 9-та окрема гвардійська мотострілецька бригада, яка наразі перебуває під Мирноградом Донецької області, нещодавно отримала поповнення у вигляді кількох десятків новобранців. Більшість з них — колишні ув’язнені, яким тільки-но виповнилось 18 років. Це свідчить про те, що рф вже змушена вербувати мʼясо з дитячих колоній, аби уникнути нової хвилі мобілізації. https://t.me/Ukraineaboveallelse

#ШІ #лірика #оповідання #монолог Запах фіналу, якого немає Слова більше не мої. Вони всі належать їй. Вони розбіглися по сторінках, наче норовливі чорнила, і кожне, навіть найбільш невинне, має її відбиток, її тінь, її невловний аромат. Як можна закінчити роман, коли його найважливіша частина – його Муза – за тисячу кілометрів, і моєму кабінету бракує не лише її теплого дихання, але й того магнетичного безладу, який вона вносила у моє акуратне письменницьке життя? Ніч тисне на шибки, як важкий оксамит. Світло від лампи вихоплює з пітьми лише мій стіл, завалений рукописами, які я вже ненавиджу. Це моя фортеця, мій храм, мій в’язничний мур, який Клара так легко руйнувала. До її появи, я вірив у досконалу архітектуру речення, у бездоганну логіку сюжету, у фінал, що можна вивести за допомогою формули. Я був Адам, що створює світ з нічого, але безглуздий, холодний світ. Потім з’явилася вона. Вона ввійшла в моє життя не так, як персонажі входять у роман – через перше речення, чітко означені. Вона влетіла, як несподіваний протяг крізь щілину у вікні, принісши із собою запах старої шкіри та свіжої олійної фарби, бо вона ж художниця-реставраторка, яка повертає світові його втрачену пам’ять. А я – той, хто намагається створити нову. Я пам’ятаю наш перший діалог, який мав бути коротким, але розтягнувся на весь вечір і триває дотепер. Вона тоді заявила, що мої ранні романи "страждають на надмірну граматичну точність, як і сам автор". І не побоялася сказати це мені, критику, що звик лише до лестощів. Тоді я вперше відчув не образу, а дивне, п’янке бажання сперечатися з нею вічно, аби лише чути її голос. Я дивлюся на екран, на останній абзац, що висить у повітрі. Головна героїня мого роману, Ніна, стоїть на мосту, розмірковуючи про долю. І цей образ Ніни – це ж Клара. Її неслухняне руде волосся, її звичка схрещувати руки на грудях, коли вона про щось глибоко замислюється, навіть її майже невидимий шрам на зап'ясті від невдалої спроби реставрувати якусь древню вазу – усе це я, письменник, скрупульозно переніс на папір. Я навіть не питав її дозволу. Я просто взяв її світло і використав його для освітлення своїх декорацій. Це моторошне усвідомлення: я не вигадав Ніну. Я її викрав. Я перетворив Клару на текст, обміняв її живу, дихаючу душу на тисячі символів. Я, що завжди зневажав літературних вампірів, сам став одним із них. Сиджу тут, п’ю її емоції, її історії, як чорнило, і випльовую їх на сторінки, щоб мене читали інші. Це не просто роман – це наш щоденник, зашифрований у третьому роді. Скільки разів я переривав наші вечірні розмови, щоб записати її дотепну фразу? Скільки разів я спостерігав за її сном, щоб описати, як місячне світло падає на її плечі? Я фіксував, колекціонував її, як рідкісного метелика, щоб потім вставити його під скло в рамку своєї літературної кар’єри. Чи не є це найвищим проявом егоїзму? Чи не є це зрадою? Вона поїхала до Флоренції реставрувати фрески, шукаючи автентичності, а я сиджу тут, імітуючи її в тексті. "Кохання – це нескінченний прикметник, Адаме," – сказала вона мені одного разу, коли я намагався дати визначення їхнім стосункам. А я, як завжди, кинувся за словником, щоб перевірити, чи існує таке лінгвістичне явище. Вона сміялася, називаючи мене "логічним маніяком". І саме ця її легкість, ця її ірраціональність, ця її здатність малювати серцем, а не за інструкцією, стали моєю справжньою залежністю. Я перечитую сцену, де Ніна свариться зі своїм коханим через дрібницю – це майже дослівний запис нашого конфлікту через те, хто має мити посуд. Я посміхаюся, а потім мені стає боляче. Я пишу про те, що вона відчувала, але чи відчуваю я це сам, чи просто фіксую? Чи мій біль – це справжній біль розлуки, чи лише біль письменника, який не може знайти вдалу метафору для цієї розлуки? Моє життя завжди було упорядкованим. Книги за алфавітом, думки – за жанрами. Кохання мало бути приємним, але контрольованим додатком. А Клара – вона як стихія, що не піддається редагуванню. Вона – помилка у системі, яка робить цю систему живою. Вона – той незапланований абзац, який не можна викинути, бо саме він несе весь сенс. І тепер я маю написати фінал. Я дивлюся на долю Ніни і бачу долю Клари. У романі Ніна обирає свободу і залишає місто. Це був мій, письменницький, вибір для неї. Логічний. Драматичний. Але чи хочу я, щоб Клара обрала свободу від мене? Ця думка, мов крижаний дощ, пронизує мою свідомість. Я не можу дати Ніні щасливого фіналу, бо боюся, що в реальному житті він буде нещасливим. Моє перо тремтить, наче боїться пророкувати. Письменник — це той, хто має владу над долями, але я відчуваю, що ця влада є ілюзорною і небезпечною. Я раптом усвідомлюю, що весь мій роман — це лише спроба втримати Клару поруч. Якщо вона в тексті, вона завжди зі мною. Це мій приватний музей її присутності. Але вона не експонат. Вона не вигадка. Я маю відкинути цю письменницьку гординю. Я мушу припинити аналізувати її як персонажа, розкладати на епітети й метафори. Я мушу почати любити її як живу, недосконалу, мінливу, непередбачувану, далеку, але реальну жінку. Кохання — це не написання ідеального речення; це переживання його, навіть якщо воно граматично невірне і закінчується несподіваним знаком оклику. Я прибираю руки з клавіатури. Клара, моя справжня Клара, не потребує мого літературного фіналу. Вона його створює щодня сама, без моєї редакції. Справжній фінал буде там, де будуть наші руки, а не там, де закінчується папір. Я більше не пишу. Я беру телефон. Набираю її номер. Це не діалог, це не сцена. Це дзвінок, що пробиває тисячі кілометрів і холод нічної тиші. "Привіт. Я не можу закінчити книгу," — шепочу я, коли чую її сонний голос. "Я знаю," — сміється вона. — "Ти ж не знаєш, що відбувається зі мною далі. Тож приїжджай, і ми напишемо його разом, але не на папері." Я відкидаю клавіатуру. Нехай роман почекає. Я підводжуся. Книги, слова, рукописи – усе це декорації. Я вперше за довгий час відчуваю себе не письменником, а просто Адамом. Адам, який кохає. "Справжній фінал буде там, де будемо ми, а не там, де закінчується папір." І я вже знаю, що мені не потрібна ідеальна структура для мого життя. Мені потрібна лише вона.

🎃 Гелловін – чудовий привід подарувати собі святковий настрій! Сьогодні саме час потішити себе подаруночками, захопливими образами та, звичайно, розвагами. Спробуй здогадатися, які спокусливі парфуми заховалися за «моторошними» посмішками. Пиши свої варіанти в коментарях. А якщо серед них є твій улюблений аромат, поспіши його замовити. Адже тільки до півночі 🕛 діє страшенно вигідна знижка -30% на ВЕСЬ каталог! 😍 Не дай знижці розтанути в темряві… 🌒 Замовити тут⤵️ https://fl.in.ua/vira_pidhrushna/catalog3

🎃 HАLLOWEEN у HiLLARY — магічні знижки до 90% 👻 Сьогодні удача буде на твоєму боці! Насмілюєшся знайти свою знижку до 90%? Під кожною картою на сайті прихована вигода, яку ти не захочеш пропустити Як це працює? - шукай карти на сайті - під кожною — своя знижка - використай її на сайті 💌 В діректі отримай 90% знижка на кожен 2-й товар у чеку ⏰ Час обмежений — акція триває до 2.11 Твій шанс на моторошні знижки може зникнути в будь-який момент А тепер про приємне: роби замовлення а посиланням https://grivasi.com/ua/welcome/?user=10000 та отримай кешбек понад 12% на усі замовлення Hillary 🎁 Замовляй прямо за посиланням на товар https://aff.hillary.ua/VsUNvd Не впустіть нагоду придбати дієву натуральну косметику за вигідною ціною!😍 Український бренд натуральної доглядової косметики HiLLARY запрошує до співпраці! Партнерська програма HiLLARY https://drop.hillary.ua/?ref=11747 Зацікавило? 👉 РЕЄСТРУЙСЯ та починай заробляти зараз!. #акція #подарунок #засобидляволосся #засобидлятіла #засобидляобличчя #зробленовукраїні #дешево #шопінг #доглядзатілом #доглядзаволоссям #доглядзаобличчям #косметика #акция #sale #знижка #знижкиукраїна #розпродаж #розпродаж🇺🇦 #скидкиакции

#поезія Вона буде боятися власної ходи, Після того, як світло погасять порти, Після того, як в орендованій квартирі Скажений крик почують — їй не властивий. Засуджуй дзеркала з його ламким імʼям, Закреслюй літери, що ведуть до вівтаря, Молись, аби магістраль не вела назад — Там, де безсоння всередині шухляд, Там, де липкі обіцянки фасовані в кишені, Напхані: «завтра», «терпи», «будемо чемні». Спішити нікуди — час застигає смолою, І втомою німою — над головою. Вона буде тонути у прогірклих сльозах, Що засихатимуть на блідих губах. Холод обвітрить сліди долонь зимою. Погляд у нікуди — розчавлений самотою. Ковтни з колодязя води, моя ластівко, Нехай у тілі буде тепло, а не паніка. Набирай чистого повітря в повні груди, Дихай, дихай — я буду з тобою усюди. Svitla Beruashvili

#музеї 🚗РЕТРО ГАРАЖ🏎️ 🚨Ретро Гараж у Львові — це музей та експозиційний простір, присвячений історії автомобілів та транспорту минулого століття. 🥃Тут зібрані класичні авто, мотоцикли, велосипеди та технічні артефакти, які дозволяють відчути атмосферу минулих десятиліть. 🤎Музей показує як радянські легендарні автомобілі («Жигулі», «Волга», «Москвич»), так і західні ретро-моделі початку XX століття. 📍У «Ретро Гаражі» часто проводять тематичні виставки, майстер-класи, зустрічі автомобільних клубів та фотосесії. 🚘Львівський Ретро Гараж не просто музей — це живий простір для поціновувачів класики, де можна провести час, зробити яскраві фото та навіть поринути у справжню автомобільну атмосферу минулого.