Вчора вже сама себе хараХтеризувала?:)
Що я - хазяйка свого слова?:)
Схотіла - дала?
Не схотіла - назад забрала?:)

Вчора чого тільки не понаааааапланувала собі на сьогодні?
То й що?:)
То ж було вчора?:)

Зранку прокинулася, з першими цигаркою та горнятком кави випхалася у двір на ослінчик.
Помилувалася сонечком, ззззмерзла від холодного вітру й усі свої плани посунула кудись подалі?:)
Не хочу й не буду.
Потім.
Колись.

Ну та обовʼязкові справи, які посунути ніяк не можна, виконала?
Усю придворну зграю годувала, напувала.
Собачі «недопалки» по обійстю збирала.

Влаштувала молочний день!

Коли ми тільки влаштовувалися в новому для нас будинку на Полтавщині, купували по два трилитрових слоїка молока на тиждень.
Коли в 2015 вдалося перевезти до нас з Донбасу мою матусю, молока вже брали три слоїки на тиждень!

Дуже вона в мене манку неннннавиділа!:)
Один ранок виносила мені мозок оголошеннями, що кожен ранок повинен починатися саме з манки, а картоплю, яку я їй принесла, вона неннннавидить?:)
Наступного ранку вона вже неннннавиділа манку й вимагала товченої картоплі, з якої тре було починати день!:)

Матусі давно нема…
Діти молоко перестали вживати в промислових масштабах.
Потім розʼїхалися по навчаннях.
Взагалі їх вдома не було, коли трапилося «рятування» нас «доброзичливим братерським нароТом»…

Й молоко я купувала вже виключно для котів.
Ірина Олександрова досі згадує, як я не лила, а витрушувала в котячу миску густенькі вершки зі слоїку!:)
А в неї серце зупинялося з цього приводу!:)

Зараз купуємо молоко двічи на тиждень.
Схотілося мені сьогодні какао?:)
Варю!
Й з донечкою згадуємо часи, коли онучик мій Савко скандував як не щоранку:
- Баба-баба!!! Каша-каша!!!
Бєлая-бєлая!!!

Так назгадувалися, що доня запросила в мене тієї бєлої каші?:)
То я ще й манки наварила!!!:)

А ще на плиті киплять добрезна така свиняча голяшка зі шматом підчеревини!
Зельц буде!
А поки що шум з того варева збираю!

А ще у дворі багатенько бджіл зʼявилося!
Аааааа в хаті вже перша муха звідкілясь взялася!

Ще ж новина.
З 26 жовтня 2025 перший раз знеструмлень на сьогодні взагалі не заплановано!!!

То будьмо та невсеремося ж?

Якесь таке?

Не перший раз в житті моя вага виходить з під контролю?

Рочків в шістнадцять я почала рости!:)
Не ввишину, на жаль!:)
Вширшину!:)

Навкруги всі закохувалися!
А я була Юлька - свій в дошку парубок!:)
Зі мною всі товаришували, але як обʼєкт закоханості мене ніхто не сприймав…

Й не сказати, що так вже того кохання мені не вистачало?
Та хотілося ж бути не гіршою за інших?:) Закоханих?:)

Років півтора я взагалі не вживала ніяких хлібу, булок, тістечок, цукру, цукерок!
Без-ре-зуль-тат-но!

Ближче до вісімнадцяти це питання якось вирішилося самостійно!:)
Без будь-якого втручання з мого боку!:)

Другий раз така ситуація склалася на початку вввввійни…

Моїх чесно наїджених кг 75 кудись зненацька поділися…
Вже навесні 2014 я гриміла кістьми й колихалася на кожному протязі…

Евакуація з Донбасу в спокійний регіон, гротескний вивіз з Донбасу моєї матусі, врівноважене життя, знов додали мені кілограмів!:)

Й життя ж мене нічому не навчає?:)
Що я зробила в черговий раз?:)
Впевнено й категорично позбавилася всіх речей, які виявилися для мене замалими!:)

А що?
Я - тітонька серйозного віку!:) У мене відповідна вага!:) Що виросло, то виросло, донашиватиму вже!:)

Не так сталося, як гадалося…
«Доброзичливі» сусіди знов поперли на мою неньку… В цей раз вже не тільки на Донбасі…

Тю.
Тищу разів - тю!
Я ж псссссешу та неррррвуюся в перманентному режимі…
Відповідно, ххххудну…
Більш двадцяти кілограмів як корова язиком злизала!:)

Аааааа гардероб в мене який?:)
Гардероб в мене розрахований на попередню вагу!:)

Я почала губити штани!:)
Вивалювалася зі своїх улюблених худєй та светрів!:)
Та я якось вночі під ковдрою навіть з труселів випала!:)

Нещодавно загубила каблучку.
Втретє вже…
А каблучка ця мені дуже до душі. Мені її якось קטיה פ. подарувала!

Попередила увесь свій гуртожиток!
То й що?
Знайшлася каблучка!!!
В кухні під килимком!!!
Одягла її на вказівний палець!:)
Жодного разу в житті ні на кому каблучок в тому місці не бачила! То тепер буду страшенно оригінальною!:)
Поки тримається.

А штани я мотузкою підвʼязую!:)

ЧОРНА ХУСТИНА

Пробач мене, мамо, за чорну хустину,
Не знав, що так буде, не вірив в таке,
Не думав, що рано цей світ я покину,
Відлуння жалоби усюди дзвінке.

Не думав на фронті про чорну хустину,
Бо рідную землю я там захищав,
Не думав про чорне рядно й скатертину,
Та й горя наза́вжди матусі завдав.

Свідомо пішов я на фронт воювати,
Щоб МИР панував в Україні мої́й,
Не зміг в тім бою́ на світанні встоя́ти…
Обов’язок чесно я виконав свій.

Як сокіл, лежу́ у землі в домовині,
А мама чорні́є від горя давно,
Стоїть наді мною у чорній хустині,
Життя простелило їй чорне рядно.

Пробач мене, мамо, за чорну хустину,
Що з горя чорнієш щодня на очах,
Ти мала надію – єдину дитину,
Тепер мене бачиш вже тільки у снах.

Проклята війна розлучила з тобою,
Зостатись живим, дорогенька, не зміг,
За МИР заплатив, як і інші, собою,
І шлях мій з війни́ у могилу проліг.

13.10.2021 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2021

Хуч би трохи якихось добрих новин???

РЙ.
Це й не новина взагалі…

Та трошки ж назбирала!

1. Форсунка в плиті в гостьовому будиночку таки виявилася робочою!!!
Хуч щось виявилося працездатним!!!

2. Синочок поміняв батарейки в тонометрі, якому вже рочків 20? Я його матусі ще до ввввійни купувала!
Й він тепер також працює!!!:)

Показники лічильників попередавала ще.

Ви там як?
Цілі?

Українська вишиванка.
Які трудолюбиві наші бабусі і матусі, це тяжка праця. Роботи по дому багато ,знаходили час для створення такої краси.Велика вдячність і шана за вашу працю,. Дуже шкода, що все іде у небуття...

#думки
Роки летять, мов чайки над водою..А життя в кожного різне..По тривалості..по запаху..по смаку...На смак і солоне..і солодке .. і гірке.Дарує нам сльози радості.. то сльози смутку..Високо ми взлітаємо, а потім низько падаємо..Живемо так, ніби ми на Землі Вічні.Все спішимо кудись у даль..Всі в проблемах і турботах..Все треба..треба..треба..Все мало...мало. мало..В дитинстві мріяли скоріше вирости. Потім появилась сім'я..Турбота про дітей і чоловіка...Як бджілки все трудилися..Нектар збираючи в домівку..Виросли діти..А жінка продовжує трудитися..Весілля внучки..А ще треба на навчання внуку...Оглянулась ..А чи я жила?Тому..ПАМ'ЯТАЙМО.! Життя одне..Відійдіть від буденних зобов'язань..Полюбіть себе...Своє життя...ЗНАЙДІТЬ хвилину для себе..Ви найкращі матусі.. жінки..бабусі..Побудьте Жінкою..Романтичною..Любимою..Казковою.СПРАВЖНЬОЮ королевою..Капризною...Недосяжною для всіх.. А Любимою для одного.Любимою для СЕБЕ! .Знаю,що важко.Немирне сьогодення.Але поки ми живі, живі і наші бажання.
Життя своє присвячую Тобі Господь. І всі мої шляхи земні вручаю в руки Твої. Моє життя в Тобі, моя душа в Тобі і стукіт серця мій для Тебе...
"Калина міряла коралі. А я питаю долі, а що далі? "

#поезія
Дочекатися б яблук. Дочекатися б миру.
Заглядає весна у порожню квартиру -
Ні душі, ні слідів, лише пил на підлозі.
Лише босі вітри на далекій дорозі.
Розігнала війна і людей, і тварин.
Виглядає життя із подертих картин.
На стіні чийсь портрет, поруч квіти у рамці.
І не пахне тут чай, і не ходять тут вранці.
Все життя на замку. Тут шухляди й серванти.
В шафі плаття нові, а на тумбочці банти.
І дитячі книжки, мелодрами в касеті.
І останнє "пробач" у сухому букеті.
Дочекатися б жнив. І щоб мирні простори
Вмить забули про все - і про сльози, й про горе.
Щоб вернувся сусід в свою рідну квартиру.
І куди не піди, було повно скрізь миру -
Тиші, спокою, сліз - лиш від радості в серці.
Щоб і Саша, й Назар зняв із ніг своїх берці.
Щоб Петро під вінець, щоб Марко до матусі.
Щоб спокійно дожить свої роки бабусі.
А вже вишні в траві. А вже яблука спіють.
Та чого ж ці сади шелестять, не радіють.
І вже літо біжить, зупиняти даремно.
І на серці журба. І в душі темно-темно...

Галина Потопляк

Наші класики...Іван Сошенко. «Продаж сіна на Дніпрі». Національний художній музей України.

Іван Максимович СОШЕНКО (2 червня 1807, Богуслав — 19 липня 1876, Корсунь) — український маляр і педагог. Один із найближчих друзів Тараса Шевченка, взяв активну участь у його визволенні з кріпацтва.
Тринадцятирічним Іван потрапив у Вільшану до відомого ікономаляра Степана Превлоцького, що погодився взяти Сошенка на безплатне утримання. У 1823 році Сошенко починає працювати самостійно й мав перше вдале замовлення від мліївської церкви, яке допомогло набути репутацію вмілого іконописця в цілій окрузі. Також він малював картини для матусівського й лебединського монастирів. В 1832–1838 роках навчався у Петербурзькій академії мистецтв. Під час навчання Сошенко створює ряд жанрових та історичних полотен, портретів, пейзажів, займається стінописом, копіюванням класичного малярства. Після закінчення академії отримав атестат, що засвідчив звання вільного некласного художника. Від 1839 — викладач малювання у Ніжинській, Немирівській (з 1846), а від 1856 - і укиївських гімназіях.

Як пахне війна?
Однозначно, по-різному...
Для когось землею святою і рідною,
Ще димом і пилом і кров'ю ще брата,
Хоча і не спільні в них батько і матір...
Немитим ще тілом і запахом поту,
І мокрим взуттям і холодним наметом,
Й гарячим металом , і порохом й лихом,
І чаєм без цукру, коли всюди тихо,
І спогадом теплим про рідний свій дім,
Й загубленим спокоєм й миром у нім...
Для тих, хто в окопах так пахне війна,
І надто висока...висока ціна
Парфумів у мирних домівках й кав'ярнях,
І сну на м'яких , ще нових простирадлах,
Тому пам'ятаймо щомиті, щораз,
Коли є спокуса забути на час,
Про тих, хто спиняє ворожі заграви,
Щоб ми прокидались від запаху кави....

Яка є на смак ця безглузда війна???
І тут є різниця велика, ясна...
Для когось солоні це сльози безсилля,
Коли вже душа попрощалася з тілом,
Легкою хмаринкою в небо взлетіла,
Ще смак поцілунку пізнати не сміла.
Гіркий присмак болю від втрати, від горя,
З осадком іржавим....за що така доля?
Пекучий від крові із ран на губах,
Коли ти самотній, як в небі цей птах,
Та він є на волі, а ти ще не знаєш,
Що завтра на тебе в полоні чекає...
Ця їжа шакалів, нудотний цей смак,
Й готовий уже для знущання кулак...
Смак крові, смак сліз і смак болю,
Смаки ці війни за життя і за волю.

Oбличчя в війни... щось страшне і жорстоке,
Дитя це в застиглих обіймах матусі лелеки,
Згвалтоване тіло, збещещена врода,
І біль у старечих очах, бо кінець це їх роду ...
Наруга над дітьми, над світом, над житом,
Сплюндрована весна, і осінь і літо,
Загублені юні, невинні життя,
Скалічена доля пішла в небуття,
Руїни і холод, і темрява й страх,
Й молитва щоденна у всіх на вустах.
Обличчя війни - це обличчя є ката,
І краще б нікому його не пізнати.
Тому ми цінуймо тих мужніх героїв,
Що жах цей від нас закривають собою...

Таня Пшенюк

День такий…
Насичений подіями.

Найголовне, ще 307 наших повернулися додому!

Я?
А що я?:)

Й ділянку під помідори зранку сапала!
Й колежанок чаями-кавами напувала, теревені з ними теревенила!:)

По квітникам своїм човгала!:)

Зненацька на цвинтар до матусі потрапила!

В сусідки розсаду перців та помідорів купувала!

Потім садила!

Мммммммертва!!!
Так то ж мені ще синочок Витько допомагав!

Помідори всі посадили!
Перці якийсь час постоять в майстерні!
Нехай почекають, поки в мене знайдуться місце під них, хист та натхнення!:)