Одна людина загинула, шість поранені внаслідок ворожих атак на Запорізький та Пологівський райони. Упродовж доби окупанти завдали 876 ударів по 27 населених пунктах Запорізької області: ▪️9 авіаударів завдано по Таврійському, Гуляйполю, Залізничному, Долинці, Різдвянці, Староукраїнці. ▪️498 БпЛА різної модифікації (переважно FPV) атакували Запоріжжя, Кушугум, Новомиколаївку, Балабине, Григорівку, Бойкове, Степногірськ, Степове, Приморське, Гуляйполе, Залізничне, Щербаки, Малі Щербаки,  Новоданилівку, Новоандріївку, Малу Токмачку, Чарівне, Білогір’я, Зелене, Дорожнянку, Варварівку. ▪️6 обстрілів із РСЗВ завдано по Гуляйполю, Залізничному, Новоандріївці, Малій Токмачці. ▪️363 артудари нанесено по  Степногірську, Приморському, Степовому, Оріхову, Щербаках, Малих Щербаках, Новоданилівці, Новоандріївці, Малій Токмачці, Чарівному, Білогір’ю, Зеленому, Варварівці, Дорожнянці, Солодкому. Надійшло 43 повідомлення про пошкодження житла, об’єктів інфраструктури та автомобілів. https://t.me/Ukraineaboveallelse

Друзі! Радий поділитись з вами пілотною серією розважального мультсеріалу "Кав'ярня "Кобзарня"". У ній четверо друзів (Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко та Микола Гоголь), які звуть себе кобзарями без цукру, роздумують - чи варто їм відкривати власний серіал? Чи стане він затребуваним, чи будуть у нього глядачі, перегляди, лайки з коментами і репостами? #shorts #КавярняКобзарня #Січеград #ТворчаСтудіяСічеград #АнтонЖадько #ЛесяУкраїнка #Гоголь #Франко #sketch #comedyshorts #comedy #кобзарібезцукру #вебсеріал #анімаційнийсеріал #українськийсеріал #українськийютуб https://youtube.com/shorts/Jd6gG6366rs

«Більшість зауважень про ТЦК — це штучний інтелект, який можна побачити у ЗМІ», — нардеп Федір Веніславський

#історія #цікаве Небезпечна бритва: Мистецтво гострої сталі та чоловічий ритуал. ​У світі одноразових станків і електричних бритв небезпечна бритва виглядає як реліквія з минулого. Проте, цей предмет, що наводив страх на новачків і викликав повагу у майстрів, був не просто інструментом для гоління, а справжнім символом мужності, ритуалу та витонченого догляду за собою протягом століть. 🪒 ​Історія небезпечної бритви починається не з гострої сталі, а з кременю та обсидіану. Первісні люди вже тоді намагалися позбутися небажаної рослинності на тілі. З появою металів бритви ставали досконалішими, але справжній прорив стався лише у XVII-XVIII століттях. Саме тоді з'явилися складні бритви зі змінним лезом, а згодом — так звані «відкриті» або «небезпечні» бритви (straight razor). ⚔️ ​Майже 200 років небезпечна бритва панувала в чоловічому світі. Це був не просто шматок металу, а витвір мистецтва. Леза виготовляли з високоякісної вуглецевої сталі, а руків’я — з кістки, слонової кістки, перламутру, ебенового дерева або навіть дорогоцінних металів. Кожен барбер мав цілий набір таких бритв, кожна з яких була ідеально заточена та доглянута. ​Чому «небезпечна»? Назва говорить сама за себе. Відсутність будь-яких захисних механізмів вимагала від користувача неабиякої вправності, твердої руки та поваги до леза. Один невірний рух міг призвести до глибоких порізів. Тому гоління небезпечною бритвою перетворилося на справжній чоловічий ритуал, майже медитацію, що вимагала повної концентрації та уваги. Це було випробування терпіння і майстерності. 🧘‍♂️🔪 ​Культурне значення: ​Барбершопи: Саме небезпечна бритва стала символом традиційних чоловічих перукарень, де гоління перетворювалося на розкішну процедуру з гарячими рушниками, запашними кремами та філігранною роботою майстра. ​Символ статусу: Дорога, якісно виготовлена бритва була показником смаку та достатку її власника. ​Спадщина: Часто бритви передавалися з покоління в покоління, стаючи родинними реліквіями. ​На початку ХХ століття з'явилися безпечні бритви з одноразовими лезами (Safety Razor), які були значно простішими та безпечнішими у використанні. Це поклало початок занепаду ери небезпечної бритви. Проте, останнім часом спостерігається відродження інтересу до цього класичного інструменту. Все більше чоловіків шукають автентичний досвід гоління, цінуючи не тільки чистоту, а й сам ритуал, майстерність та зв'язок з традиціями. ​Тож, незважаючи на свою «небезпечну» назву, цей інструмент продовжує жити, нагадуючи нам про красу ручної роботи, важливість уваги до деталей та особливий шарм чоловічого світу, де гоління — це не рутина, а мистецтво. 🎩🧔

#історія #цікаве Пісочний годинник: Як звичайний пісок допоміг людству приборкати час. У світі, де секунди відраховуються атомними коливаннями, пісочний годинник здається архаїчним пережитком минулого. Але свого часу він був справжнім технологічним проривом, що допомагав мореплавцям не загубитися в океані, ченцям — не пропустити молитву, а королям — не переборщити з довжиною промов. ⏳ Історія пісочного годинника сягає корінням у давнину, але його «золотий вік» припав на Середньовіччя. До цього часу люди використовували водяні годинники (клепсидри), які були досить точними, але мали істотний недолік: вода могла замерзати або випаровуватися, а її плинність залежала від температури. Пісок же був стабільнішим і надійнішим. 🌊➡️⏳ Конструкція пісочного годинника геніально проста: дві скляні колби, з'єднані вузькою горловиною, і певна кількість дрібного піску. Коли пісок пересипається з верхньої колби в нижню, минає певний проміжок часу. І хоча точність пісочного годинника залежала від багатьох факторів (розмір піщинок, вологість, якість скла), він став незамінним інструментом там, де потрібен був відносно короткий і надійний відлік часу. Найбільшу роль пісочні годинники відіграли в морських подорожах. На кораблях вони використовувалися для відліку "вахт" — стандартних проміжків часу, коли матроси чергували. Зазвичай, годинники були розраховані на 30 хвилин або 1 годину, і їх потрібно було перевертати, щоразу позначаючи кількість пройдених вахт. Без пісочного годинника навігація в безкрайньому океані була б майже неможливою, адже це дозволяло морякам хоча б приблизно обчислювати пройдену відстань. 🚢🗺️ Крім мореплавства, пісочні годинники активно використовувалися в: Монастирях: для відмірювання часу молитов та читання. Освіті: в аудиторіях, щоб контролювати тривалість лекцій або іспитів. Кулінарії: для приготування страв, що потребували точного часу. Правосудді: щоб обмежити час виступів адвокатів або свідків у суді. З появою механічних годинників у XVI–XVII століттях, пісочні годинники поступово втратили своє практичне значення як основний хронометр. Проте вони ніколи не зникли повністю. Сьогодні пісочні годинники є символом плинності часу, швидкоплинності життя та елегантним елементом інтер'єру. Вони слугують нагадуванням про те, що кожна піщинка нашого життя — це дорогоцінний момент. ⏳✨

#історія #цікаве Віяло: Складний гаджет з подвійним дном та таємним змістом. Якщо ви думали, що першим персональним пристроєм для комунікації був смартфон, то мушу вас розчарувати: витончені пані XVIII століття вже мали свій «інтерфейс», і називався він віялом. Це не просто шматок шовку чи паперу на кістяних паличках, а справжній пульт керування соціальним життям, який рятував не лише від задухи в бальних залах, а й від надмірної скромності. 🪭 Почнемо з того, що віяло — це архітектурний шедевр у кишені. Воно пройшло довгий шлях від велетенського опахала єгипетських фараонів (які, відверто кажучи, самі ними не махали) до складного «плісе», що прийшло до Європи зі Сходу. У руках майстрів віяло перетворювалося на полотно для живопису, де розгорталися міфологічні сюжети або пасторальні сцени. Але справжня магія починалася тоді, коли цей аксесуар потрапляв до рук жінки. ✨ Саме тут виникає легендарна «мова віяла». У часи, коли суворий етикет забороняв відверті розмови, віяло ставало месенджером із наскрізним шифруванням. Притиснуте до лівої щоки означало «ні», до правої — «так». Швидкий помах — «я заміжня», а якщо пані повільно закривала віяло, це було сигналом: «ви мені байдужі». Один необережний рух міг зруйнувати репутацію або, навпаки, призначити побачення під носом у суворого опікуна. Справжній кіберпанк епохи Просвітництва! 🤫💌 Окрім романтики, віяло було інструментом політичних інтриг та шпигунства. У деякі моделі вмонтовували маленькі дзеркальця, щоб бачити, хто підкрадається ззаду, або навіть крихітні отвори, щоб непомітно спостерігати за сусідами по ложі в опері. Віяло було таким собі «аналоговим радаром», що дозволяв тримати ситуацію під контролем, зберігаючи при цьому вираз обличчя абсолютної безневинності. 🕵️‍♀️ З появою кондиціонерів та спрощенням моди віяло дещо втратило свою стратегічну важливість, перемістившись на полиці музеїв та підмостки театрів. Проте його витонченість і досі викликає легку ностальгію за часами, коли для того, щоб сказати «я вас кохаю», не потрібно було друкувати літери — достатньо було лише одного витонченого помаху зап’ястя. Тож не поспішайте списувати цей аксесуар у забуття: він досі знає про мистецтво флірту більше, ніж усі додатки для знайомств разом узяті. 💃💨

Іван Ґонта: він міг урятувати життя — але не зрадив присягу У камері було темно й тісно. Умань, літо 1768 року. Повстання придушене. Козацького полковника Івана Ґонту тримали не як звичайного в’язня, а як застереження для всіх інших. Він був не випадковою людиною. Колишній сотник надвірного козацтва, людина, якій довіряли. Саме тому його не хотіли просто вбити — його хотіли зламати. Польська влада добре розуміла, ким він був. Ґонта став символом спротиву. Йому запропонували угоду. Йому обіцяли життя. Йому обіцяли маєтності. Йому обіцяли прощення. Ціна була одна — зректися повстання, відмовитися від Максима Залізняка, зрадити присягу і тих, хто повірив у нього. Іван Ґонта вислухав усе мовчки. Він не торгувався. Не виправдовувався. Не шукав виходу, який зберіг би тіло ціною честі. Він відмовився. Бо знав: якщо зламатися самому, буде зламано значно більше. Вирок був показовим і нелюдським. Його не стратили швидко. Його катували кілька днів, намагаючись знищити не лише людину, а й ідею спротиву. Але цього не сталося. Кажуть, під час тортур він не кричав. Кажуть, дивився катам прямо в очі. Кажуть, що саме цей погляд ламав їх сильніше, ніж вони ламали його тіло. Його смерть не зупинила боротьбу. Вона перетворила людину на легенду. Ті, хто хотів залякати, породили приклад. Ті, хто прагнув покори, отримали спротив. Бо є люди, яких можна знищити фізично, але неможливо поставити навколішки. Іван Ґонта не дожив до часу, коли Україна знову піднялася за свою свободу. Але його вибір став частиною тієї лінії непокори, яка проходить крізь століття. І допоки українці пам’ятають таких людей, Україна стоятиме — не лише, як територія, а як нація, що ніколи не прийме рабства і не віддасть свою свободу. Козацькі посиденьки ( українці зі всього світу, єднаймося)🇺🇦💙💛🇺🇦

#історія #цікаве Еволюція сталевого «черв’яка», або Як викрутитися з будь-якої ситуації. Історія штопора — це літопис великого протистояння між людською спрагою та впертістю кори коркового дуба. До XVII століття людство не знало цієї драми: вино зберігали в бочках або ж затикали пляшки шматками тканини, щедро змащеними смолою. Але прогрес невблаганний, і як тільки скляна пляшка стала вужчою, а корок — щільнішим, світ застиг у німому питанні: «Як це дістати?». 🍷 Вихід знайшли там, де найменше очікували — на полі бою. Прабатьком нашого витонченого героя став грубий військовий інструмент, так званий «гарматний черв’як». Ним солдати витягали не розряджені кулі та пижі з дул мушкетів. Погодьтеся, є певна поетична справедливість у тому, що знаряддя вбивства перекваліфікувалося на головного спонсора гастрономічних задоволень. Сталевий гвинт просто змінив об’єкт полювання: замість свинцю він почав витончено впиватися в дерево. 🔫➡️🍇 Перший патент на це диво техніки отримав у 1795 році британський священник Семюель Хеншелл. Так-так, саме людина слова Божого офіційно благословила союз сталевої спіралі та пляшкового горлечка. До цього моменту «пляшкові гвинти» були об’єктом кустарної творчості, але Хеншелл додав до конструкції маленьке кільце-обмежувач, яке нарешті дозволило не просто свердлити корок, а й ефективно його витягати, не розсипаючи крихти в напій аристократів. ⛪🍾 З часом штопор пережив справжній «дизайнерський вибух». З’явилися «крилаті» моделі, що нагадують балерину в пачці, яка елегантно підіймає руки, коли ви вкручуєте гвинт. Потім на сцену вийшов «ніж сомельє» — компактний інструмент, що став обов'язковим атрибутом кожного поважного офіціанта, такий собі швейцарський ніж для тих, хто знає толк у вінтажних напоях. 🕺✨ Сьогодні штопор — це не просто кухонне приладдя, а символ маленької перемоги. Той самий характерний звук «чпок» є міжнародним сигналом до того, що розмова зараз стане значно цікавішою, а вечір — теплішим. Тож наступного разу, коли ви з легкістю відкоркуєте пляшку, згадайте добрим словом старих артилеристів та винахідливих священників. Адже без їхньої кмітливості ми б і досі сумно дивилися на корок, намагаючись проштовхнути його всередину пальцем. 🪵🥂

#дати #свята Всесвітній день логіки: Коли розум святкує свій тріумф 🧠📐 Якщо ви сьогодні відчуваєте непереборне бажання розкласти все по поличках або знайти залізний аргумент у суперечці — вітаємо, це працює магія Всесвітнього дня логіки. Це свято, офіційно проголошене ЮНЕСКО у 2019 році, відзначається саме 14 січня. І дата ця обрана зовсім не випадково (логічно, чи не так?). 🧐 Математика дат і символізм 🔢 14 січня — це день, коли перетинаються долі двох геніїв, які перевернули наше уявлення про мислення: Курт Гедель — людина, яка довела, що в математиці завжди знайдеться щось, що неможливо ані довести, ані спростувати (помер 14 січня 1978 року). Альфред Тарський — один із засновників сучасної логіки та семантики (народився 14 січня 1901 року). Навіщо логіці власне свято? 🏛️ Здавалося б, логіка — це щось сухе та нудне з підручників. Але насправді це «операційна система» нашої цивілізації. Без неї не було б комп’ютерних алгоритмів, штучного інтелекту, правосуддя і навіть вашої здатності відрізнити фейк від правди у стрічці новин. ЮНЕСКО вирішила нагадати світу, що логіка — це не тільки про формули, а й про демократію, критичне мислення та взаєморозуміння. 🌐🤖 Трохи іронії над здоровим глуздом: Логіка — це мистецтво помилятися з повною впевненістю у своїй правоті (якщо ваші початкові тези були хибними). Вона вчить нас, що якщо всі люди смертні, а Сократ — людина, то Сократ таки смертний. Але вона безсила, коли ви намагаєтеся логічно пояснити, куди зникає друга шкарпетка після прання. Тут пасує навіть найсуворіший аналітик. 🧦🌀 Як святкувати? 🥂 Найкращий спосіб відзначити цей день — не піддаватися емоціям там, де потрібен холодний розрахунок. Розв’яжіть складну задачу, перевірте джерела сумнівної новини або просто визнайте, що у вашому останньому доводі була маленька логічна хиба. Розум — це м'яз, і сьогодні ідеальний день для його тренування! 💪📖

#історія #постаті Берта Морізо: Муза та бунтарка в білих рукавичках 🎨👗 14 січня 1841 року народилася жінка, яка довела: імпресіонізм — це не лише чоловіча справа з бородами та циліндрами. Берта Морізо була не просто «першою леді» цього бунтівного напряму, а його справжнім серцем, додавши до грубих мазків Моне та Дега неймовірну жіночність, світло та домашній затишок. 🕊️✨ Бути жінкою-художницею у Франції XIX століття було тим ще квестом. Пристойним панночкам дозволялося малювати квіточки у блокнотах, але аж ніяк не виставлятися в салонах поруч із чоловіками. Берта ж плюнула на умовності. Вона стала невід’ємною частиною компанії «знедолених» імпресіоністів і брала участь майже у всіх їхніх виставках (пропустила лише одну, і то через народження доньки). 🖼️💪 Магія миттєвості та «недосказаності» Морізо мала унікальний стиль: її полотна здаються незавершеними, ніби вона щось недоговорила, залишивши глядачеві простір для фантазії. Вона майстерно передавала повітря, рух тканини та ніжність шкіри. Її улюбленими моделями були сестра, донька та вона сама. Замість епічних битв вона малювала «битви» щоденного життя: ранковий туалет, прогулянку в саду чи читання книги. 🧺🌸 Муза Едуара Мане та родинні зв’язки 🎩❤️ Зв'язок Морізо з Едуаром Мане — це окремий роман у листах та портретах. Вона була його улюбленою моделлю (згадайте знамениту «Балкон»), але він ніколи не був її вчителем у прямому сенсі — вони впливали один на одного як рівні. Зрештою, Берта стала частиною родини Мане, вийшовши заміж за брата Едуара — Ежена. Кажуть, Ежен був ідеальним чоловіком для художниці: він не лише не забороняв їй малювати, а й сам носив її мольберт під час пленерів. 🤵🎨 Трохи мистецької іронії: Критики того часу, не знаючи, як вколоти талановиту жінку, писали, що її живопис «жіночний до безумства». Сьогодні ж ми розуміємо: те, що вони вважали слабкістю, було її найбільшою силою. Берта Морізо навчила світ бачити красу в миттєвих дрібницях, які зазвичай вислизають від суворого чоловічого погляду. 💎👁️ Вона померла молодою, у 54 роки, але залишила після себе сотні полотен, які сьогодні оцінюються у десятки мільйонів доларів. Але головне — вона залишила нам право бути собою і бачити світ у всіх його акварельних відтінках. 🌈🎭