#дати #свята Архітектура невидимого: Всесвітній день людського духу як маніфест волі. ​Якщо більшість дат у календарі прив’язані до фізичних перемог чи паперових декретів, то 17 лютого світ відзначає свято, яке неможливо виміряти лінійкою чи занести до бюджетного звіту. Всесвітній день людського духу (World Human Spirit Day), заснований у 2003 році Майклом Леві, — це не про релігію чи езотерику. Це про ту саму ірраціональну впертість, яка змушує людину вставати після падіння, коли всі закони фізики та логіки радять залишатися на землі. 🏛️ ​Історія людства — це, власне, хроніка тріумфу духу над обставинами. Згадайте Віктора Франкла, який у нацистському концтаборі винайшов логотерапію, довівши, що в людини можна відібрати все, крім останньої свободи — права обирати своє ставлення до страждання. Або Стівена Гокінга, чий розум подорожував чорними дірами, поки тіло було прикуте до крісла. Ці приклади — не аномалії, а демонстрація того самого «духу», який ми вшановуємо сьогодні. 🌌 ​Для українського контексту це свято має особливий, майже металевий присмак. Протягом століть наш національний дух намагалися розчинити в чужих імперських наративах, стерти голодоморами та репресіями. Проте саме цей невидимий стрижень дозволяв поколінням зберігати ідентичність там, де інші народи асимілювалися безслідно. Сьогодні «людський дух» для нас — це не абстракція з підручника філософії, а цілком конкретний волонтерський бус під обстрілом або вчитель, що веде урок у бомбосховищі. 🕯️ ​З психологічної точки зору, цей день — нагадування про «резильєнтність», здатність психіки відновлюватися після важких випробувань. В епоху глобальної тривоги та цифрового шуму людський дух часто стає дефіцитним ресурсом. Ми навчилися будувати хмарочоси та розщеплювати атом, але все ще вчимося бути стійкими перед обличчям внутрішньої порожнечі. 🩺 ​Відзначати цей день варто не гучними парадами, а хвилиною тиші та усвідомлення власної сили. Це день солідарності з тими, хто бореться за справедливість у безнадійних ситуаціях, і свято кожного, хто продовжує творити добро, не чекаючи нагороди. Зрештою, історію пишуть не лише переможці, а й ті, чий дух виявився міцнішим за сталь і камінь. ✨

З яких ху буде кредитувати? Чи ти зі своїх це будеш робити, які здер з громадян на свою зарплату? ⚡️ Укрпошта планує запустити кредитування для пенсіонерів, – гендиректор Ігор Смілянський. «Закінчилась у бабусі пенсія, а їсти треба. Листоноша прийшла, запитала, що хоче бабуся. У неї зошит і вона відмічає: «Петрівна. Дві пачки макарон – 76 грн». Купила, віддала Петрівні макарони, прийшла пенсія і бабуся закрила кредит», – сказав він. https://t.me/Ukraineaboveallelse

❗️ Через масштабні затори робота громадського транспорту майже зупинилася Автобуси та тролейбуси курсують із великими запізненнями, на зупинках — натовпи людей. Містяни не можуть вчасно дістатися додому ні особистим транспортом, ні маршрутами — дороги перевантажені, а поїздки тривають у рази довше.

#історія #події Битва за Коррехідор: «Скеля», яку неможливо взяти, але довелося відбити 🏝️💣 В історії Другої світової війни є місця, що стають символами національної гордості та болю. Для американців таким місцем став Коррехідор — крихітний острів-фортеця при вході в Манільську затоку на Філіппінах. 16 лютого 1945 року союзники розпочали операцію з повернення цієї «Скелі», яка три роки тому стала місцем їхньої найбільшої поразки на Тихому океані. 🇺🇸⚔️🇯🇵 Десант у «вушко голки» Коррехідор вважався неприступним. Японський гарнізон зарився глибоко в мережу тунелів Малінта, а стрімкі скелі робили класичну висадку з моря майже самогубством. Тому американське командування пішло на божевільний крок: скинути парашутистів на крихітний майданчик на вершині пагорба — прямо на голови ворогу. Це було схоже на спробу посадити літак на дах хмарочоса під час шторму. 🪂💨 Пекельний лабіринт Японці не очікували атаки з неба. Проте справжнє пекло почалося після приземлення. Острів був перетворений на підземну фортецю. Битва йшла не за вулиці, а за кожен вхід у печеру, за кожну вентиляційну шахту. Японські солдати, вірні кодексу бусідо, відмовлялися здаватися, часто підриваючи себе разом із тунелями та американськими штурмовими групами. Острів буквально здригався від вибухів складів боєприпасів. 💥🌋 Символ реваншу Для генерала Дугласа Макартура повернення Коррехідора було справою честі. Коли 2 березня над фортецею знову підняли американський прапор, це стало сигналом усьому світу: епоха японського домінування в регіоні завершена. З 6700 японських захисників острова в живих залишилося лише близько 50 чоловік — решта загинули в бою або під завалами підірваних тунелів. 🚩🫡 Ця операція до сьогодні вважається однією з найуспішніших і водночас найжорстокіших десантних операцій в історії. Вона довела, що навіть найпотужніші фортифікації безсилі проти поєднання зухвалої стратегії та залізної волі тих, хто повертає своє. 🎖️💪

31 автобус буксує через сніг на Троєщині.

🤯Кадри тієї самої ДТП за участі щонайменше 6 автомобілів на під’їзді до Жулянського мосту Через ожеледицю мікроавтобус занесло — він врізався в легковик і перекинувся, а легковий автомобіль відкинуло у відбійник. Пізніше ще кілька машин зіткнулися між собою. Коли прибув евакуатор, у нього врізалося таксі з дівчиною, яка отримала травму ноги. Рух ускладнений, працюють екстрені служби.

#історія #речі Перфокарта: Картонний мозок, що навчив машини думати дірками 🕳️💻 Задовго до того, як ми почали зберігати гігабайти котиків у «хмарах», людство довіряло свої найпотаємніші розрахунки звичайному цупкому картону. Перфокарта — це бабуся вашої флешки, яка довела: щоб пояснити машині складне завдання, іноді достатньо просто правильно продірявити папір. Це був час, коли програмування вимагало не лише інтелекту, а й неабиякої фізичної сили, щоб донести пачку «коду» до обчислювального центру. 📦🏗️ Ідея використовувати дірки для передачі інформації народилася не в лабораторіях фізиків, а в майстернях ткачів. У 1804 році Жозеф Марі Жаккар зрозумів, що складні візерунки на шовку можна «закодувати» за допомогою пластин із отворами: є дірка — нитка піднімається, немає — залишається. Фактично, кожен ваш візерунчастий шарф — це результат роботи першого у світі двійкового коду. Згодом Герман Голлеріт запозичив цю ідею для перепису населення США 1890 року, чим заощадив уряду роки нудної писанини та мільйони доларів. 🗽📈 Робота з перфокартами була справжнім тестом на стресостійкість. Одна стандартна карта IBM вміщувала рівно 80 символів — приблизно стільки, скільки в одному реченні цієї статті. Якщо ви писали складну програму, вам потрібні були тисячі карт. Головним жахом програміста того часу був не «синій екран смерті», а протяг або невдалий рух, через який колода карт розліталася по підлозі. Переплутати послідовність дірявих папірців означало перетворити геніальний алгоритм на цифровий салат. 🥗💨 Існує міф, що перфокарти були неймовірно крихкими. Насправді ж вони виготовлялися з такого якісного паперу, що студенти-технарі часто використовували відпрацьовані карти як закладки, візитівки або навіть папір для любовних записок (якщо вміли писати дуже дрібно між рядами цифр). Це був перший випадок в історії, коли сміття від високих технологій ставало корисним у побуті. 💌♻️ Сьогодні перфокарти здаються нам такими ж архаїчними, як кам'яні сокири. Але саме вони привчили нас до дисципліни: ви не могли просто «виправити баг» одним кліком — вам доводилося переробляти всю карту. Вони залишили нам у спадок обмеження в 80 символів, яке десятиліттями визначало дизайн мов програмування та текстових редакторів. Картонний мозок пішов на спокій, але його «дірява» логіка й досі живе в кожному біті вашого смартфона. 📱🦾

#історія #речі М’ясорубка: Залізний аскет кожної кухні, або Як кулінарія стала брутальною 🥩⚙️ До появи цього чавунного монстра на кухні, приготування котлет було заняттям для людей з терпінням святого та біцепсами коваля. М'ясо доводилося сікти важкими ножами до стану однорідної маси — процес довгий, виснажливий і, правду кажучи, досить галасливий. Все змінилося всередині XIX століття, коли німецький барон Карл Дрез (той самий геній, що винайшов прообраз велосипеда та друкарську машинку) вирішив, що пальцям кухарів потрібен перепочинок, і сконструював першу механічну м’ясорубку. 🇩🇪🚲 Принцип роботи цього девайса — це чиста інженерна поезія: нескінченний гвинт (шнек) штовхає продукт до гострих ножів та решітки. До речі, саме завдяки м'ясорубці світ дізнався, що «фарш неможливо прокрутити назад» — ця фраза стала не лише кулінарною аксіомою, а й глибокою філософською метафорою незворотності часу. Перші серійні моделі важили як невелике каченя і кріпилися до столу так міцно, що могли б витримати шторм у вісім балів. ⚓🔩 Існує популярний міф, що м'ясорубка була винайдена суто для м'яса. Насправді ж перші користувачі з ентузіазмом пхали в неї все — від овочів до сухарів і фруктів. Більше того, американці настільки вподобали цей винахід, що один із патентів 1853 року описував пристрій не просто як подрібнювач, а як «універсальний дезінтегратор харчів». Звучить як зброя з фантастичного роману, чи не так? 🥕🌪️ Цікавий факт: класична ручна м'ясорубка — одна з небагатьох речей у світі, чий дизайн не змінювався майже 150 років. Ви можете дістати з горища бабусин агрегат, виготовлений десь у 1950-х, і він працюватиме ідеально, бо там просто нема чому ламатися. Це апофеоз функціональності: брутальний чавун, дерев'яна ручка та жага до перетворення цілого на дрібне. 🛠️🦾 Сьогодні, в еру сенсорних кухонних комбайнів, які вміють навіть підбирати музику під колір овочів, стара добра м'ясорубка залишається символом надійності. Вона нагадує нам, що справжня якість не потребує Bluetooth — їй достатньо лише ваших зусиль та гострого ножа. Це пристрій з характером, який не боїться жилавого м'яса і завжди готовий до праці, навіть якщо у всьому місті вимкнуть світло. 🕯️🥧

#історія #постаті Джордж Ферріс: Людина, яка змусила світ обертатися навколо своєї осі 🎡✨ 14 лютого 1859 року народився Джордж Вашингтон Гейл Ферріс-молодший — американський інженер, чиє прізвище стало загальною назвою для одного з найпопулярніших атракціонів у світі. Саме він створив те, що англійською досі називають Ferris Wheel, а ми — оглядовим колесом. 🎢 Виклик Ейфелю 🏗️🇫🇷 Напередодні Всесвітньої виставки 1893 року в Чикаго американські інженери отримали амбітне завдання: створити щось таке ж грандіозне, як Ейфелева вежа в Парижі, щоб довести технологічну перевагу США. Ферріс запропонував ідею величезного сталевого колеса, яке б піднімало людей у повітря. Колеги вважали його божевільним, а конструкцію — небезпечною «монструозністю», яка завалиться під власною вагою. 🤨 Тріумф інженерної думки ⚙️💎 Попри скепсис, Ферріс побудував колесо заввишки 80 метрів. Воно мало 36 кабін, кожна з яких була розміром з невеликий автобус і вміщувала до 60 людей. Загалом за один оберт колесо могло підняти понад 2000 пасажирів! Коли механізм запустили, виявилося, що конструкція настільки надійна, що витримує навіть найсильніші вітри з озера Мічиган. Це була справжня сталева симфонія. 🦾 Трагічна доля винахідника 🕯️ На жаль, успіх атракціону не приніс Феррісу багатства. Він витратив роки на судові тяганини щодо прибутків від свого винаходу і помер у віці 37 років від черевного тифу, покинутий дружиною та з боргами. Його оригінальне колесо згодом розібрали на металобрухт. Проте ідея виявилася безсмертною: сьогодні жодне велике місто світу неможливо уявити без свого «ока», що обертається. 🏙️ Чому це важливо для нас? 🥂 Джордж Ферріс довів, що інженерія — це не лише про розрахунки, а й про мрію та красу. Кожен раз, коли Ви піднімаєтеся над містом у кабінці оглядового колеса, Ви бачите світ очима людини, яка не побоялася кинути виклик законам тяжіння та громадській думці. Це чудовий приклад того, як одна смілива ідея може стати частиною глобальної культури. 🥂✨

#дати #свята Від лампових гігантів до смартфонів у кишені: Чому 14 лютого — день народження цифрової ери 💻 ​Поки одні купують квіти, інші згадують день, коли світ назавжди став «цифровим». 14 лютого 1946 року науковому співтовариству та пресі було офіційно представлено ENIAC — перший у світі універсальний електронний цифровий комп'ютер, здатний до перепрограмування. 🦾 ​Монстр вагою в 27 тонн 🦖 ​ENIAC (Electronic Numerical Integrator and Computer) не був схожий на ваш тонкий лептоп. Він займав площу близько 167 квадратних метрів, важив як три великих автобуси та споживав стільки електроенергії, що під час його роботи у частині Філадельфії тьмяніло вуличне світло. ⚡ ​Проте швидкість його обчислень на той час була фантастичною: він виконував 5000 операцій додавання на секунду, що було в тисячу разів швидше за тодішні електромеханічні машини. 📈 ​Хто стояв за кнопками? ⌨️ ​Хоча розробку очолювали Джон Екерт та Джон Моклі, справжніми «зірками» програмування були шість жінок-математиків: Кей Макналті, Бетті Дженнінгс, Мерілін Мелцер, Рут Ліхтерман, Елізабет Снайдер та Френсіс Білас. Тоді поняття «софт» ще не існувало — вони буквально з’єднували дроти та перемикали тумблери, щоб задати алгоритм. 👩‍💻 ​Чому це свято актуальне для нас? 🇺🇦 ​Україна має особливе право відзначати цей день з гордістю. Всього за кілька років після появи ENIAC, у 1951 році, під Києвом у Феофанії під керівництвом академіка Сергія Лебедєва було створено МЕОМ (Малу електронну лічильну машину) — перший комп'ютер у континентальній Європі. Наша школа кібернетики була однією з найпотужніших у світі, і сьогоднішні успіхи українських IT-фахівців — це пряме продовження тієї славної традиції. 🥂 ​Сьогодні — це свято не лише системних адміністраторів чи програмістів, а кожного, чиє життя неможливо уявити без інтернету, смартфонів та цифрових сервісів. Вітаємо всіх причетних до створення та підтримки нашого віртуального світу! 🥂✨