ГРАНІТНА ЕЛЕГІЯ Оберіг того часу уже був на стінах, Догоряли століття в оздобах проходів, Ехо кроків лишилося давньою тінню. Серед пилу століть виростали і сходи, А над хвилями неба біліли карнизи. Через марево літ та число епізодів, У глибоких дворах визрівали ескізи. Дотик часу лягав на гранітні колони, Оберігши в різьбі незгасимі репризи. Відбивалися в склі купола по шаблону, А у лініях мурів трималась основа. Архітектори й час дали нові райони, Розсипалися барви в кімнатах та зовні. Хвилювали уяву високі скульптури І з фасадів дивились фігури здорові. Там різьбяр вирізав силуети в структурі, Елегійні фронтони вростали у простір, Крізь віки проступала забута культура. Тінь минулого тут малювала свій розпис, У коштовних ліпнинах ховалися тести, Розкривались балкони у сонячнім зрості, А над морем здіймалась велична Одеса. Мирослав Манюк 20.05.2026 Фото: пані Т.М. #акровірш

АКРОВІРШ Сльози стирає проміння невинно, Люди шепочуть про щастя у сні, Образ з минулого тисне невпинно, Вічно палають у грудях вогні, Ангели мовчки ведуть безупинно. Серце не хоче прощати війну, Попіл злітає у небо птахами, Леза тримають надію одну, Ехо кричить, розриває словами. Тихо надія повзе в глибину, Епос написаний буде віршами. Наче трава, що росте на весні, Ім'я героя зростає в війні. Вічна ця битва у наших думках... Стільки є слів, що сплелись у серцях, Експортом треба вивозити їх. Розчарування було ніби гріх, Ціль обирали ми разом в думках. Якось зростали в присягах своїх... Хтось здогадався, що є у рядках? Мирослав Манюк 20.05.2025.