(20)
АНТИКОЛОНІАЛЬНА ВІЙНА
українського народу
проти
ПОЛЬСЬКОГО НАЦИЗМУ

«ПОЛЬЩА – ГІЄНА ЄВРОПИ» -
Вінстон Черчіль, 1938 рік.

ПАЦИФІКАЦІЯ –
ЗЛОЧИН ПРОТИ ЛЮДСТВА,
здійснений польською окупаційною владою
на українському населенні Галичини!
ПОЛЬСЬКИЙ ТЕРОР!

ПАЦИФІКАЦІЯ –
ПОЛЬСЬКИЙ ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ.

Армія Крайова та УПА
були двома
національно-визвольними арміями.
Значна частина
польської реакції на УПА
грунтується
на НЕЗНАННІ
УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ.
польський історик
Казімєж Вуйціцький,
який наважився сказати правду.

Головний обвинувачувач від срср Роман Руденко,
який до того був прокурором урср,
намагався довести у 1946 році на Нюрнберзькому трибуналі,
що ОУН та УПА нібито були спільниками гітлерівців.
Проте
ЦЯ СПРОБА ПРОВАЛИЛАСЯ:
Міжнародний суд офіційно
НЕ ВИЗНАВ
ОУН та УПА злочинними організаціями
і не засудив їх.
Головна мета срср –
визнання українського визвольного руху воєнними злочинцями –
ПРОВАЛИЛАСЯ!
ВСЕ ІНШЕ - КРЕМЛІВСЬКА ПРОПАГАНДА.
Польську пропаганду чекає те саме –
ПРОВАЛ!
Неможливо збудувати щось на БРЕХНІ.
ЛИШЕ на ПРАВДІ!

Я опублікувала вже 20 дописів про польсько-українські трагічні сторінки історії. І зрозуміла, щоб показати українцям основу взаємного нерозуміння, потрібно зануритись глибше. Корінь всього знаходиться в глибині колективної свідомості кожного народу. Як виникло польське усвідомлення себе і як формувалось те польське розуміння світу навколо себе.
Воно було імперське. Як і в московитів. Від самих своїх початків.
Але визнавати це їм не під силу. Вони ховаються за маскою ЖЕРТВИ.
В порівнянні: Польща хоче побудувати свою державу «ВІД МОЖА ДО МОЖА», тобто захоплюючи чужі території, Україна – НА СВОЇХ ЕТНІЧНИХ ЗЕМЛЯХ. Різниця в державному мисленні, державній філософії і державній психології величезна. Це боротьба двох протилежностей. Тому між нами немає розуміння.

РЕПРЕСІЇ !!
ЯК ПОЛЯКИ НИЩИЛИ УКРАЇНЦІВ
ЗАДОВГО до виникнення УПА
ЯК ПОЛЬСЬКА РЕПРЕСИВНА МАШИНА ВЕЛА УКРАЇНЦІВ
ДО 1943 РОКУ ПОДІЙ на ВОЛИНІ
Продовжуємо.

Ми вже писали. Українці пережили: Тотальна асиміляція, де було знищення української мови, українських церков, української освіти. ОСАДНИЦТВО – дуже тяжка форма колонізації, яка переслідує мету заміни українського етносу на польський.

І ось – 1943 рік! Той самий, у який вчепилися поляки, вихопивши його з єдиного польсько-окупаційного процесу західноукраїнських земель і подають його як щось окреме. Окремим цей рік не був. Це було продовження.
ПОЛЬСЬКА РЕПРЕСИВНА МАШИНА власноруч ВЕЛА УКРАЇНЦІВ ДО ПОДІЙ на ВОЛИНІ 1943 РОКУ!
Бо після страшної «пацифікації» навіть у міжвоєнний період бездержавна Польща руками поляків, які пішли служити німецькими поліціянтами та в інші гітлерівські структури, вбивали, били, грабували українців. ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА продовжувалась!

На основі цих подій у 1942-1943 роках виникла Українська Повстанська Армія (УПА). Щоб захиститись, українці добровольцями йшли до цієї воістину Народної Армії. Це була НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА війна. Війна ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, ЗА УКРАЇНСЬКУ САМОСТІЙНУ СОБОРНУ ДЕРЖАВУ.
І вже на військовому рівні почалась справжня
АНТИКОЛОНІАЛЬНА ВІЙНА
українського народу
за визволення від гітлерівців і проти червоних партизанів та
ПОЛЬСЬКОГО НАЦИЗМУ!

На початок літа на Волині було 3000-5000 вояків УПА. Сама лише територія трьох повітів (Володимирського, Горохівського, Ковельського) охоплює тисячі квадратних км. Щоб одночасно оточити 100 сіл (в Інституті Національної пам’яті Польщі декларується 100 сіл, знищених УПА за одну ніч!?!), блокувати їх, виставити застави та провести бойову операцію, БУВ БРАК ЛЮДСЬКИХ РЕСУРСІВ.
На той момент 11 липня 1943 р. УПА просто не мала для цього технічних і людських можливостей. УПА діяла у глибокому підпіллі, була розкидана малими групками по лісі, не маючи радіозв’язку між дрібними підрозділами. Накази передавалися зв’язковими пішки. Синхронізувати наступ дрібних груп на такій великій площі в умовах німецької окупації та присутності радянських партизанів було ТЕХНІЧНО НЕЗДІЙСНЕННО.

У ЗВІТАХ самої Армії Крайової за ЛІТО 1943 НЕМАЄ ЗГАДОК про «100 сіл за одну ніч».

Тому це вигадка. Фальшивка, яку, на жаль, самі поляки собі придумали і самі цим папірцем помахують перед українцями. Але цей «папірець» нічим не підтверджений.
На Волині загинуло поляків аж ніяк не 100 тисяч, чи, як останнім часом вже дехто говорить – від пів мільйона до мільйона, а 30-35 тис. поляків і 10-15 тис. українців. Це те, що підтверджено документами поіменно.

Таке протистояння тривало до весни 1944.
Слід додати, що ще до тих подій на Волині 1943 року польська Армія Крайова співпрацювала як з гітлерівським гестапо, так і з радянськими партизанами проти УПА.
А після приходу совєтських військ АК переходила на службу і до промосковської армії людової, і у винищувальні московитські «Істрєбітєльні загони нквд» і проводили каральні операції проти українських націоналістів та свідомих українців. Це був грабунок і пацифікація свідомих українців.
Тому протистояння УПА з АК не вщухало.
У зв’язку з цим нагадуємо польському президенту Навроцькому і полякам: загальновідомо, що АК вчинила низку масових злочинів та етнічних чисток проти мирного українського населення, жертвами яких стали 20 000 + УКРАЇНЦІВ.

На рахунку Армії Крайової. Найбільші, наймасовіші вбивства, вчинені АК на Волині та Холмщині:
1) Знищення села КРАСНИЙ САД. 19 квітня 1943 р. польські загони разом з нацистами напали на УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО на Волині. Загинуло 104 цивільних УКРАЇНЦІ, серед яких цілі родини з ДІТЬМИ.

Холмщина:
2) Різанина в САГРИНІ і повне знищення села Сагринь 10 березня 1944 р. АК та Батальйони Хлопські знищили, замордували та розстріляли від 800 до 1240 цивільних УКРАЇНЦІВ, переважно жінок та дітей. Село та місцеву церкву спалили.

3) ГРУБЕШІВСЬКА різанина у березні 1944. Там було вбито до 1240 українців, серед яких понад 100 - діти.

4) Того ж дня АК атакувала ще понад ДЕСЯТЬ СІЛ Холмщини!

5) 3 березня 1945 року АК знищила село ПАВЛОКОМА, ВБИТО 366 українців, включно з жінками і дітьми.
Трагедія села ПАВЛОКОМА. Загін АК під командуванням Юзефа Бісса («Вацлава») з участю місцевих польських добровольців оточив село. По-звірячому вбито 366 мирних українців, яких перед розстрілом тримали та катували в місцевій церкві.

6) У квітні 1945 знищено село БЕЗКОРОВИЧІ.

7) Різанина в ПИСКОРОВИЧАХ (квітень 1945 р.). Загін польського підпілля («Національної військової організації», що входила до складу АК) напав на українців, які очікували на переселення до срср. У приміщенні місцевої школи було розстріляно близько 180 мирних жителів.

8) У червні 1945 знищено село ВЕРХОВИНА і т.д. і т.п.

9) Різанина в селі ЗАВАДКА МОРОХІВСЬКА - січень-березень 1946 р. Цього було дуже багато.

У 1945 польський ворожий агент був вистежений УПА і розстріляний разом з 15 охоронцями. Це капітан Майян Голумбєвський, який був комендантом Грубешівського р-ну АК і саме він дав наказ знищити УКРАЇНСЬКІ СЕЛА:
10) ПРИГОРІЛЕ;
11) МЕТКЕ;
12) ШЕХОВИЧІ;
13) ТЕРЕБІНЬ;
14) СТРУЖИНЕЦЬ;
15) ДРУКОВИЧІ та ін. Тобто це далеко не повний список.

То була ПОЛЬСЬКА ЕТНІЧНА ЧИСТКА. Поляки СВІДОМО ЗНИЩУВАЛИ УКРАЇНЦІВ, щоб звільнити ДЛЯ СЕБЕ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ.

(продовження буде)

⭐Тверський суд Москви визнав Степана Бандеру, Романа Шухевича, ОУН та УПА «пособниками нацистської Німеччини» у злочинах проти «радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни».

Тверський суд —
там правда спить,
а вирок вже давно
готують «під копірку»
і з посмішкою ждуть.

Копіюйте, бо видаляють...
ЗА ЩО БАНДЕРІВЦІ ЗАКАТУВАЛИ ДРУЖИНУ ОРГАНІЗАТОРА УПА ТАРАСА БУЛЬБИ-БОРОВЦЯ?

Історія українського визвольного руху середини XX століття сповнена не лише героїчних битв, але й глибоких особистих трагедій, які породжувалися в ході протистояння різних течій національно-визвольної боротьби українського народу.

Українська нація — сильна, потужна нація з тисячолітньою історією свого розвитку.

Але що нас губило — це міжусобна боротьба.

Ми в ході братовбивчих змагань за булаву під час Руїни після Богдана Хмельницького втратили свою державу на століття.

Ми її втратили на початку ХХ століття в змаганнях між Скоропадським, Петлюрою, Винниченком — замість обʼєднання проти московської шовіністичної орди.

Поляки тоді зуміли стати всі однією стіною — і повернули свою державу, знищеною Катериною ІІ.

В ході Другої світової ми знову пішли розʼєднаними протиборчими колонами — і втратили черговий шанс на відновлення незалежності.

Однією з найдраматичніших і водночас найменш висвітлених сторінок є доля Анни Боровець (у дівоцтві — Опоченської), дружини засновника «Поліської Січі», УПА та наказного отамана Тараса Бульби-Боровця.

Її мученицька смерть восени 1943 року стала наслідком жорстокого протистояння всередині самого українського підпілля.

ОТАМАНША З ЛАГІДНОЮ УСМІШКОЮ

Анна Опоченська була чешкою за походженням, донькою заможного чеського колоніста з Луцька. У 1931 році вона вийшла заміж за Тараса Боровця.

Польська служба безпеки у 1933–1935 роках фіксувала, що саме вона допомагала чоловікові грошима у його просвітницькій та підпільній діяльності.

Охоронець отамана Микола Ширко згадував її як невисоку біляву жінку з дуже лагідним, усміхненим обличчям, вихованою та освіченою, яка «більше цікавилася політичними питаннями, ніж приватними справами».

Сама ж «отаманша» ніколи не цуралася найважчої роботи. Повстанці згадували її як сестру милосердя, що ділилася пайком із голодними гімназистами, доглядала до самої смерті хворого на туберкульоз підпільника Геннадія Янкевича, прала білизну та перев’язувала рани бійцям Поліської Січі.

КОРІНЬ КОНФЛІКТУ: ЧОМУ БАНДЕРІВЦІ ПІШЛИ ВІЙНОЮ НА БУЛЬБУ-БОРОВЦЯ?

Трагедія Анни Опоченської стала прямим наслідком жорсткого політичного розколу.

Щоб зрозуміти, чому загинула Анна Боровець, необхідно звернутися до подій літа–осені 1943 року на Волині. Саме тоді загострився конфлікт між двома течіями українського визвольного руху.

Протягом січня-квітня 1943 року Тарас Бульба-Боровець вів переговори з Проводом ОУН(б) про об’єднання зусиль. Конфлікт розгорівся навколо принципового питання: хто має керувати повстанською армією?

• Позиція Бульби-Боровця: Армія має підпорядковуватися позапартійній Революційній раді, куди увійдуть представники всіх українських політичних сил.

• Позиція ОУН(б): військові сили мали беззастережно підпорядковуватися виключно партійному Проводу ОУН(б). Така концепція передбачала повну монополію на керівництво визвольним рухом.

Згодом ОУН(б) взяла собі вже існуючу назву УПА, яку раніше використовували загони Тараса Бульби-Боровця. У відповідь отаман перейменував свої формування на УНРА — Українську Національно-Революційну Армію — та створив Українську народно-демократичну партію.

10 серпня 1943 року він звернувся до Проводу ОУН(б) з відкритим листом. У ньому Бульба-Боровець прямо звинуватив бандерівське керівництво в «партійній диктатурі», «розпалюванні міжусобиці» та «вирізуванні нацменшин (поляків)».

Натомість він закликав спрямовувати боротьбу виключно проти збройних польських формувань — Армії Крайової та колоністів, які співпрацювали з радянськими партизанами.

Реакція ОУН(б) була швидкою і жорсткою — силове роззброєння «бульбашів».

ЗАХОПЛЕННЯ ТА МУЧЕНИЦЬКА СМЕРТЬ

Уночі 19 серпня 1943 року біля села Хмелівка на Рівненщині бандерівський курінь Дороша оточив штаб УНРА.

Бульба-Боровець, прагнучи уникнути великої братньої крові, дав наказ не стріляти, а розсіяно відступати.

Самому отаманові вдалося вирватися з оточення, але бандерівці захопили трьох його старших полковників та Анну Опоченську.

Її відвезли до Великого Стидня. Як свідчать пізніші дослідження Олександра Гриценка, дружину отамана співробітники Служби безпеки ОУН утримували та катували з 19 серпня до 14 листопада 1943 року.

Від неї вимагали видати плани чоловіка, місця розташування складів зі зброєю, друкарень та архівів УНРА.

Згідно зі свідченнями охорони та учасників катувань, Анна Опоченська виявила надзвичайну стійкість і не зрадила справу свого чоловіка.

У розсекречених архівах СБУ, оприлюднених уже в часи незалежної України, зберігся лист Тараса Бульби-Боровця, який він написав до Проводу ОУН-Бандери:

"Ваша "влада" поводиться не як народна революційна влада, а як звичайна банда… Замість провадити справді революційну роботу в теренах, Ваші люди бундючно бавляться у владу, а так звана безпека направо і наліво шомполить та катує людей.

… Дійшло до мого відома, що мою дружину за спробу втечі з Вашого ув’язнення покарано шомполами".

Оскільки Бульба-Боровець не пішов на компроміс і продовжив свою діяльність, оприлюднивши гострий звинувачувальний лист «Взаємопоборювання», доля Анни була вирішена.

14 листопада 1943 року її стратили співробітники СБ ОУН(б) у лісах Рівненщини.

Її смерть стала прямим наслідком внутрішньої міжусобиці, коли зброя та катування спрямовувалися не проти зовнішніх ворогів — нацистів чи більшовиків, — а проти своїх же побратимів.

ПАМ’ЯТЬ ПРО ТРАГЕДІЮ

Тарас Бульба-Боровець із глибоким болем згадував смерть своєї дружини, називаючи цей вчинок страшним злочином, який назавжди ліг плямою на сумління тих, хто віддав відповідний наказ.

Він наголошував, що Анна була цивільною жінкою, яка нікому не бажала зла і щиро любила Україну.

Загибель Анни Боровець — одна з найтрагічніших ілюстрацій того, як внутрішній фанатизм і боротьба за владу можуть руйнувати визвольний рух зсередини.

Вона загинула не від рук німецького гестапо і не від рук радянського НКВД.

Вона загинула від рук українців, які так само проголошували своєю метою боротьбу за незалежну Україну.

Сьогодні ця історія служить суворим нагадуванням про те, якою страшною може бути ціна внутрішнього розбрату, коли боротьба за владу всередині визвольного руху починає переважати боротьбу проти зовнішнього ворога.

Ця публікація не є засудженням усіх учасників ОУН(б) чи УПА.

Серед бандерівців були тисячі щирих патріотів, які зі зброєю в руках боролися проти нацистської та радянської окупації, віддали життя за Україну і заслуговують на повагу та пам’ять.

Але історія визвольного руху не є чорно-білою.

У ній були героїзм, жертовність і боротьба за свободу.

Але були й внутрішні конфлікти, жорстокі помилки, злочини та трагедії.

Пам’ять про Анну Боровець-Опоченську заслуговує на те, щоб бути почутою.

Ми маємо це знати і памʼятати — щоб не повторювати помилок.

Сьогоднішні, в ході нової війни за нашу свободу ми не маємо ділити українців на «своїх» і «чужих».

Ми маємо єднатися!
@Хомо Фабер Леусенко Олег

⚡️ Польська євродепутатка демонстративно розірвала прапор ОУН-УПА під час дебатів про вступ України до ЄС

Єва Зайончковська-Герник зробила це прямо з трибуни Європарламенту.

«Шлях України до Європейського Союзу з символами вбивць на прапорах неприйнятний», — заявила вона, після чого розірвала прапор на частини.

30 червня минає 119 років від дня народження Романа Шухевича, українського політичного й військового діяча, головнокомандувача УПА та одного з керівників ОУН.
https://bukvy.org/sogodni-119-rokiv-vid-dnya-narodzhennya-golovnokoma... народився 30 червня 1907 року на Галичині, навчався у Львівській політехніці та ще в юності долучився до українського підпілля. З 1943 року під псевдонімом Тараса Чупринки очолював УПА, керуючи боротьбою українського підпілля проти нацистського та радянського режимів.

5 березня 1950 року Роман Шухевич загинув у бою з радянськими спецслужбами поблизу Львова.

22 червня минає 85 років з дня початку (1941) масових розстрілів у в'язницях Львова в'язнів, причетних до ОУН, санкціоновані прокурором Львівської області Харитоновим. Загальна кількість жертв у Львові за оцінками істориків коливається між 2358 і 2752 душ... Останні дні червня 1941 року називають трагедією на західних теренах України.
Перші розстріли у тюрмах на західних теренах України, які з вересня 1939 р. перебувала під радянською окупацією, розпочались 23 червня 1941 р., на другий день німецько-радянської війни. На той час політичних в’язнів утримували у 22 тюрмах Львівської, Тернопільської, Волинської, Івано-Франківської, Рівненської, тодішньої Дрогобицької областей. А з 24 червня почались масові вбивства по в’язницях.
Тюрма №1 на вулиці Лонцького у Львові була найбільшим комплексом НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ). Донині у підвалах збереглися камери, в яких, спершу, вбивали по одному, а потім заганяли групами і через вікно дверей кидали гранати. Виводили в’язнів на тюремне подвір’я і автоматною чергою позбавляли їх життя.
24 червня 1941 р. начальник тюремного управління НКВС у Львівській області Лерман у звіті начальству написав, що з 1355 людей, вибраних до розстрілу, вирок виконано щодо 924, інформував, що арештованих приймають без належного оформлення, за списками, без статті звинувачення. Вже у цей день німецькі літаки бомбардували Львів. Члени ОУН 26 червня напали на львівську в’язницю «Бригідки» та завдяки переполоху змогли врятувати близько 300 засуджених, які були у черзі на розстріл.
Жахлива цифра - лише у тюрмі на Лонцького радянські каральні органи з 22 до 28 червня вбили 1680 в’язні«Я сидів уже три місяці у тюрмі на Лонцького, у камері нас було 8. Всі українці (селяни, робітники, інтелігенція). 23 червня біля 6-ї по обіді, приказали нам зійти вниз з речами. У партері було 20 в’язнів. Начальник крикнув: «Ложись» і почав стріляти. На мене навалились тіла розстріляних товаришів. Начальник і три енкаведисти перейшли до інших камер стріляти людей. Я не був поранений, обмазав лице кров’ю. Через кілька хвилин енкаведисти повернулись і зробили кілька пострілів по тілах, які були зверху і рухались. Все затихло. Я обережно піднявся. В коридорі і камерах скрізь лежали помасакровані тіла в’язнів, цілі їх стоси. Нікого не було з енкаведистів. Я спробував сховатись на стриху, але було закрито, вибіг на подвір’я тюрми і сховався у кущах. Не міг втекти на вулицю, бо там була охорона. Вночі я бачив, як енкаведисти закопують тіла у викопану при вході яму. Деякі люди давали ознаки життя. Десь зранку охорона пішла з подвір’я. Я скочив на ринву і спустився по ній, пішов до помешкання свого знайомого, який жив неподалік. Так я урятувався чудом», – розповів дослідникам «Меморіалу» голова читальні «Просвіта» на Жовківщині на початку 90-х рр. минулого століття.
Вбивства чинили поспіхом. До початку німецько-радянської війни радянські органи провели на заході України чотири масові депортації родин «ворогів народу»: у лютому, квітні, червні 1940 р. і в червні 1941 р. За різними даними дослідників, у далекі краї вивезли майже 1 млн. 200 тис. людей, із них 400 тис. українців. Головною метою сталінського режиму було знищити політичну, військову, суспільну еліти, як українців, так і поляків. Тюрми були переповнені політичними в’язнями, яких утримували у жахливих умовах і жорстоко катували. Про це ще сьогодні нагадують тюремні камери.
У перший тиждень війни чисельність арештованих зросла майже удвічі. У Львові і невеликих містечках українців хапали просто на вулицях і везли в тюрми, щоб «очистити» регіон від «українських націоналістів». Коли 22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна, то відступ червоної армії із заходу України був очевидний і радянські каральні органи вирішили звільнити тюрми від в’язнів.
23 червня 1941 р. у місцеві відділення НКВС надійшов план евакуації 23236 в’язнів із Галичини та Волині в тюрми росії та Киргизстану. Але наступ німецьких військ спричинив паніку, особливо серед енкаведистів, які почали вбивати в’язнів уже з 22 червня, без вироків і не перевіряючи статтю арешту.
Начальник тюремного управління НКВС Філіппонов звітував наркому НКВС України Сергієнку, що в перший день нападу німців на срср у тюрмах Львівщини розстріляно 108 людей. Такі ж розстріли почалися в Луцьку, Перемишлі, Добромилі. З москви вже за кілька днів надійшла телеграма з розпорядженням Л.Бєрії, «за списком, затвердженим прокурором, розстріляти всіх осіб, що перебували під слідством, засуджених за контрреволюційні злочини за статтею 170 Кримінального кодексу, та осіб, які здійснили розтрати, а підслідних і засуджених, які не проходять за цими статтями Кримінального кодексу, звільнити». У ніч із 23 на 24 червня, як вказано у звіті тюремного управління НКВС, весь особовий склад тюрми покинув Львів, але через 4 години повернувся і вбивства набули масового характеру.
У Львові політичних в’язнів розстрілювали на Лонцького, у Замарстинівській тюрмі, «Бригідках» (сьогодні тут розташовується СІЗО), а ще у Золочеві, Дрогобичі, Луцьку, Чорткові, Дубно, Самборі, Рівному, Тернополі та інших містах.
Сортували людей і розстрілювали порціями. Згідно з документами, людей мали сортувати: з важкими вироками – розстріляти, а щодо кого тривало слідство – планували вивезти. Але забракло вагонів для вивезення у тюрми НКВС срср. Бо військова влада гостро потребувала вагонів і не планувала з НКВС ділитися ними.
На заході України перестріляли практично всіх, лише частково у Львові випустили кримінальників. У ніч із 23 до 24 червня 1941 р. на Лонцького і в «Бригідках» сортували людей і розстрілювали порціями. 22-24 червня стріляли по підвалах, карцерах. 24 червня енкаведисти покинули Львів, а коли повернулись, до 27 червня був повальний розстріл у камерах, кидання гранат. Якщо мали час, то дострілювали, все залежало від наступу нацистів», – каже працівниця Центру досліджень визвольного руху, історик Олеся Ісаюк.
Протягом тижня від початку війни у тюрмах на заході України НКВС вбив близько 24 тис. людей, віком від 15 до 60 років. Є спогади про розстріли жінок і дітей. Убитих в’язнів кидали в ями, вириті нашвидкоруч, на тюремних подвір’ях, у саду, закидали тілами і тюремні підвали, бо на вивезення тіл не вистачало ані часу, ані транспорту. В останні дні перед втечею радянські органи просто залишили тіла в’язнів у камерах. Більшість убитих – українці, близько 10% – євреї, а також були поляки. Документи та архіви в’язниць енкаведисти палили.
Масові вбивства у тюрмах у перші тижні війни відбувались не лише на заході Україні, але й у Києві, Вінниці, неподалік Харкова, у Криму.
До сьогодні знаходяться сліди злочинів комуністичного терору.
У період з 1939 до 1941 року, за різними дослідженнями, у всіх тюрмах Західної України розстріляно близько 60 тис осіб, сюди входять і жертви кінця червня 1941 р. Останки людей знаходили в ямах на тюремних подвір’ях. Не скрізь родичі могли забрати замордованих чоловіків, дітей, батьків.
30 червня 1941 р. о 4-й годині ранку український батальйон «Нахтігаль» на чолі з командиром Р.Шухевичем першим зайшов у Львів. Серед замордованих у тюрмах людей він знайшов і свого брата. Німці дозволили відчинити в’язниці і люди кинулись шукати своїх дітей, батьків, сестер, братів. Від побаченого були шоковані, про що є чимало спогадів. Німецька окупаційна влада використала факти масових розстрілів в’язнів, злочини комуністичного терору з метою пропаганди, посиливши не лише антибільшовицькі настрої, але й спровокувавши антисемітські. Місця злочинів фотографували, фільмували, списки розстріляних в’язнів публікувала місцева преса.
Нова німецька влада залучила до робіт у тюрмах єврейських чоловіків, які витягували трупи, виносили їх на подвір’я і складали чи вантажили. Був шалений запах від розкладених тіл. Був спровокований єврейський погром 1 липня 1941 р. Вже тоді було очевидно, що тоталітарний радянський окупаційний терор змінив інший – гітлерівський, принісши горе і сльози...

.
Охоронець колишнього командира
українського батальйону "Нахтіґаль", Романа Шухевича...
.
На цій світлині ви бачите Федора Кононовича зі села Нивиці поблизу Радехова на Львівщині (світлина зі сторінки Zenon Borovets).
.
До ОУН Федір Кононович вступив у 1937 році, а починаючи із 14 листопада 1943 року до 20 березня 1944 року він був співробітником спецвідділу зв’язку при проводі ОУН. Після цього аж до квітня 1945 року Федір Кононович був охоронцем Головного керівника УПА (а, кількома роками раніше - командиром батальйону "Нахтіґаль"), Романа Шухевича. Ті ж самі охоронні функції при Головному командирі УПА, Федір Кононович виконував із жовтня 1947 по літо 1948 року. Згідно із Постановою Української Головної Визвольної Ради від 22 листопада 1947 року і згідно з Наказом Головного військового штабу УПА ч.3/47 від п’ятого грудня 1947 року Федір Кононович нагороджений Срібним хрестом заслуги УПА.
.
Наприкінці 1952 року будучи оточений опергрупою МГБ, 36-річний Федір Кононович застрілився, щоб не датися живим у руки ворога.
.
І, наприкінці кілька слів про саме село Нивицю, звідки родом герой мого сьогоднішнього допису.
.
Отже, події розгорталися так: 27 січня 1944 червоні партизани загону особливого призначення НКВД «Победители» під командуванням Дмітрія Медведєва в селі Нивиці спалили стодолу із замкненими у ній українськими селянами. Перед тим їх по-садистськи катували, відрізаючи пилами і відрубуючи сокирами руки та ноги. Всього того дня тими НКВДистами в селі було замордовано і спалено 25 (за іншими даними - 29) селян. Це була помста «мєдвєдєвців» за дошкульні втрати у сутичці із маленьким чисельністю 17 осіб, відділом українських повстанців, 11 з яких загинули в цьому бою.
.
Серед полеглих був тоді Роман Сеньків — талановитий художник, давній член ОУН, засуджений на Львівському процесі (1936) до 15 років ув'язнення за участь в атентаті на провокатора польської поліції і за те, що намалював план радянського консульства та портрети його працівників, якими користувався при атентаті Микола Лемик. Причому найстаршим із загиблих був 55-літній Леонід Панасюк, наймолодшою 16-річна Ганна Смаль.
.
Ну, от що на це сказати... Приходить на думку лиш одне: як буде погожа днина, то перейдіться по цвинтарях біля свого села чи міста і як де зустрінете на могилі замість хреста якусь металеву червоного кольору облуплену пірамідку зі звіздою нагорі, то постарайтеся довідатися: а хто був отой чоловік чи жінка, які спочивають у тій могилі..? Якими заслугами при житті та людина вславилася..?
.
І, якщо ненароком виявиться, що та особа у 1940-1950 роках приїхала до нас з-за Збруча "піднімати" тут колгоспи чи боротися із "националистическим подпольем" на Західній Україні, то...
.
Одним словом ви самі знаєте, що маєте далі робити: докладно взнаєте всю інформацію про цю особу, потім йдете до місцевого священника і просите щоби дав благословення викопати ті останки і відправити їх "Новою Поштою" рідним того "визволителя" у росію чи деінде.
.
Не мають права спочивати у нашій землі останки тих, які прийшли сюди вбивати нас і наших рідних...
.
.
.

14.06.1923 народився Юрій Ференчук "Хрущ" (1923-2014) — вояк УПА, політв'язень, учасник Кенґірського повстання.
Батько був сотником УСС,четарем УГА,брав участь у боях з поляками,мати була вчителькою. Юрій в ОУН з 1940, з 1944 в загоні БУСА, потім в УПА. Влітку 1948 його було засуджено на 25 років таборів і 5 — спецпоселення. Звільнився у 1958. Автор картин, ескізів писанок та книг.

🤦‍♀️Перейменувати вулицю Степана Бандери у Вінниці вимагають депутати з польського міста-побратима Кельце. Місцева фракція партії «Право і справедливість» уже подала офіційну резолюцію з таким закликом до вінницької влади. Повідомляє Telewizja Świętokrzyska.


🙄Через цей історичний спір Вінниця навіть відкликала свій запит на 15 списаних польських автобусів. Передачу транспорту заблокував один із польських депутатів, який виступив категорично проти допомоги місту, де з 2022 року є вулиця Бандери. У самій резолюції поляки зазначають, що постать лідера ОУН для них «пов'язана з масовими злочинами на Волині», а такі назви заважають 70-річному партнерству міст.


🔥 Цей скандал спалахнув на тлі загального загострення відносин між Києвом та Варшавою. Причина - нещодавно Володимир Зеленський присвоїв Центру спецоперацій ССО найменування на честь Героїв УПА.