6 жовтня 1927 року народився Ренат Польовий, письменник, інженер – винахідник, меценат і краєзнавець. Автор більше 90 винаходів та 72 наукових статей.
Народився в Москві, в сім'ї українських інтелігентів. Батько, Петро Родіонович Польовий, був землеміром, згодом гірничим інженером, мати, Олександра Павлівна Польова — вчителькою математики. Родина часто переїздила з місця на місце спочатку по селах Дніпропетровщини, де батько працював землеміром, а згодом, коли він перевчився на маркшейдера, — по копальнях Кривбасу. Ще малим Ренат пережив Голодомор. Навчався у різних школах. З початком німецько-радянської війни родина переїхала на Урал, де Ренат навчався в ремісничому училищі, працював токарем на військовому заводі. Потім навчався в сільськогосподарському технікумі.
У 1951-му, відбуваючи покарання на Колимі, заприятелював із українськими в’язнями – членами ОУН та УПА. Завдяки їм дізнався про український Рух Опору під час Другої Світової війни. 💬«Хлопці, які сиділи за націоналізм були людьми моральними,– згадує сестра Людмила Польова, – Завдяки їм Ренат вийшов з таборів націоналістом, безмежно закоханим у свою Батьківщину – Україну».
Після звільнення жив на Кубані. Там збирав матеріал про видатних осіб того регіону, що походили з України. Написав і видав книги «Кубанська Україна», «Кобзарі в моєму житті» та «Спомини». Польовий заприятелював із Іваном Гончарем, якому допомагав матеріально. Був членом Української Гельсінської Спілки.
За винаходи тричі отримував 20-тисячну премію від держави. Хоча кошти отримати було непросто – довелось судитись. Його технології виробництва надкотонкого базальтового волокна використовувались у військовій промисловості та впроваджувались на виробництві. Це врятувало Польового від репресій за проукраїнські переконання.
Ренат Петрович був справедливим, щирим, мудрим, напрочуд вродливим чоловіком, лагідним, доброзичливим і романтичним. Але у той же час він був непохитним ідейним українським націоналістом, закоханим у Рідний Край. Він обійшов майже всю Україну — від Кубані до Карпат, досліджував культуру, звичаї, побут, вивчав пісні, історію.
Йому пощастило знати багатьох відомих кобзарів: Євгена Адамцевича, Олександра Башловку, Олексія Нирка, Георгія Ткаченка та ін. Ренат Петрович довгий час товаришував із Іваном Гончаром, засновником відомого музею у Києві. Одним із перших брав участь у колядницьких ватагах…
Ренат Польовий був закоханий в українську пісню, у бандуру, був багаторічним учасником хору «Гомін», яким керував Леопольд Ященко. Знав сотні українських народних пісень, мав бездоганний слух і чарівний баритон.
💬«Усе починається зі ставлення до мови. Народ, який не поважає рідної мови, не діждеться поваги до себе від інших народів і не доб'ється гідного становища у світі. Він не здатний створити сильну державу. Нам необхідно позбутися мовного холуйства», — говорив Ренат Польовий.
Помер 17 вересня 2008 року у Києві. Похований на 2-у Бучанському кладовищі поряд з могилою сина.
6 жовтня 1927 року народився Ренат Польовий, письменник, інженер – винахідник, меценат і краєзнавець. Автор більше 90 винаходів та 72 наукових статей.
Народився в Москві, в сім'ї українських інтелігентів. Батько, Петро Родіонович Польовий, був землеміром, згодом гірничим інженером, мати, Олександра Павлівна Польова — вчителькою математики. Родина часто переїздила з місця на місце спочатку по селах Дніпропетровщини, де батько працював землеміром, а згодом, коли він перевчився на маркшейдера, — по копальнях Кривбасу. Ще малим Ренат пережив Голодомор. Навчався у різних школах. З початком німецько-радянської війни родина переїхала на Урал, де Ренат навчався в ремісничому училищі, працював токарем на військовому заводі. Потім навчався в сільськогосподарському технікумі.
У 1951-му, відбуваючи покарання на Колимі, заприятелював із українськими в’язнями – членами ОУН та УПА. Завдяки їм дізнався про український Рух Опору під час Другої Світової війни. 💬«Хлопці, які сиділи за націоналізм були людьми моральними,– згадує сестра Людмила Польова, – Завдяки їм Ренат вийшов з таборів націоналістом, безмежно закоханим у свою Батьківщину – Україну».
Після звільнення жив на Кубані. Там збирав матеріал про видатних осіб того регіону, що походили з України. Написав і видав книги «Кубанська Україна», «Кобзарі в моєму житті» та «Спомини». Польовий заприятелював із Іваном Гончарем, якому допомагав матеріально. Був членом Української Гельсінської Спілки.
За винаходи тричі отримував 20-тисячну премію від держави. Хоча кошти отримати було непросто – довелось судитись. Його технології виробництва надкотонкого базальтового волокна використовувались у військовій промисловості та впроваджувались на виробництві. Це врятувало Польового від репресій за проукраїнські переконання.
Ренат Петрович був справедливим, щирим, мудрим, напрочуд вродливим чоловіком, лагідним, доброзичливим і романтичним. Але у той же час він був непохитним ідейним українським націоналістом, закоханим у Рідний Край. Він обійшов майже всю Україну — від Кубані до Карпат, досліджував культуру, звичаї, побут, вивчав пісні, історію.
Йому пощастило знати багатьох відомих кобзарів: Євгена Адамцевича, Олександра Башловку, Олексія Нирка, Георгія Ткаченка та ін. Ренат Петрович довгий час товаришував із Іваном Гончаром, засновником відомого музею у Києві. Одним із перших брав участь у колядницьких ватагах…
Ренат Польовий був закоханий в українську пісню, у бандуру, був багаторічним учасником хору «Гомін», яким керував Леопольд Ященко. Знав сотні українських народних пісень, мав бездоганний слух і чарівний баритон.
💬«Усе починається зі ставлення до мови. Народ, який не поважає рідної мови, не діждеться поваги до себе від інших народів і не доб'ється гідного становища у світі. Він не здатний створити сильну державу. Нам необхідно позбутися мовного холуйства», — говорив Ренат Польовий.
Помер 17 вересня 2008 року у Києві. Похований на 2-у Бучанському кладовищі поряд з могилою сина.
Українська
English
