НАновини‼️: День Києва в Тель-Авіві: подія, яку не можна пропустити! 25 травня 2025 "Як тебе не любити, Києве мій..." 25 травня 2025 року в Тель-Авіві відбудеться День Києва — унікальна подія, яка перенесе атмосферу української столиці прямо в Ізраїль. Приєднуйтеся до лекцій, культурних заходів і насолоджуйтеся київськими смаколиками! День Києва — це щорічне свято, яке традиційно відзначається в Києві в останню неділю травня. У 2025 році свято припадає на 25 травня, і в Тель-Авіві буде відтворена атмосфера Києва. Захід організовують Історичний Арсенал: Зустрічі та лекції з Іриною Сахно та Ukrainian Cultural Center in Tel Aviv. У самому центрі міста Тель-Авів, за адресою 22 Yirmeyahu street, Tel Aviv, Israel, відбудеться це яскраве подія, яке подарує атмосферу Києва в Ізраїлі. Для (про)української громади Ізраїлю ця подія має особливе значення. В умовах триваючої агресії путінської Росії, Україна, як ніколи, потребує підтримки і солідарності. День Києва в Тель-Авіві стає важливим моментом культурної єдності та демонстрації зв'язку між Ізраїлем і Україною. Дізнатися більше https://nikk.ua/uk/den-kiieva/ #НАновини #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine #ДеньКиєва #Культура #ТельАвів

Справа про колаборацію з російськими окупантами у котеджному містечку Бучанського району опинилася під загрозою розвалу, — ІЦ «Майдан Моніторинг» Один із трьох обвинувачених вийшов під заставу в 1 млн грн і, за словами свідків, почав тиснути на учасників процесу. Поліція – не реагує. Під час окупації зрадники діяли разом із росіянами: отримували транспорт і паливо, контролювали рух мешканців, погрожували, мародерили, викрадали авто й передавали їх окупантам. Свідків багато, але частина боїться говорити, адже підозрювані живуть поруч. Після заслуховування кількох свідків суд змінив запобіжний захід на заставу. Один з колаборантів уже на волі й активно збирає кошти для двох інших. Водночас суд відкладає допити навіть військових, які служать з 2022 року. Постраждалі та свідки заявляють: справу затягують, а держава — бездіє. Це Ірпінь 🤙🏾

3 травня 1891 р. народилася Софія Галечко, хорунжа Легіону УСС. Пішовши добровільно на війну, вона писала: «Мої мрії здійснилися – працюю для України…» Софія Галечко народилася у м. Новий Сонч (нині – Польща). Навчалася у Самбірській народній гімназії, закінчила Університет у м. Грац (Австрія). Була членом української молодіжної скаутської організації «Пласт» та заступницею голови товариства «Січ». На початку Першої світової війни 1914–1918 рр. добровільно вступила до Легіону Українських Січових стрільців, який воював у складі австро-угорської армії проти російських військ. Від 1914 р. Софія Галечко була санітаркою, розвідницею, стрільцем і командиром чоти у 4-й сотні УСС. Відзначилася у боях на Тернопільщині, зокрема 14 вересня 1915 р. вмілими діями на чолі чоти врятувала від поразки стрілецький курінь. У листопаді 1914 р. була нагороджена медаллю за хоробрість. Згодом підвищена у званні до хорунжої. Відзначилася у боях в Карпатах взимку 1914–1915 рр. і в обороні г. Маківка у квітні – травні 1915 р. У 1917–1918 рр. Софія Галечко служила в Коші Легіону УСС (у запасі). Софія Галечко трагічно загинула у серпні 1918 р. в с. Пасічна (нині Івано-Франківської області) – потонула у річці. Похована в Пасічній.

🏃‍♂️ Благодійний забіг «Go to the Future» на підтримку військових, які втратили кінцівки 📅 Коли: 8 червня 2025 📍 Де: Київ, ВДНГ (Urban Park) До участі запрошуються: ветерани, які пройшли протезування кінцівок, професійні бігуни, паралімпійці, люди на кріслах колісних, відомі українські діячі та лідери думок, та всі охочі. 🌐 Онлайн-формат. Беріть участь звідусіль! Головне — ваша підтримка! 🎯 Мета забігу — зібрати кошти на допомогу українським військовим, які втратили кінцівки та потребують протезування. Реєстрація на забіг (https://ffu.ticketforevent.com/) на офіційному сайті (https://ffu.foundation/go-to-the-future)заходу. Ваша участь — це благодійна підтримка для захисників та можливість сказати їм “Дякую!”. Біжимо заради кращого майбутнього наших героїв! Go to the Future! #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #sport #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport @Brovarysport #Brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Зоряні війни. Епізод IV. Нова надія Марк Гемілл

Федерація триатлону України Друзі жахлива звістка в родині триатлону 🕯️ 1 травня сталася страшна трагедія. Під час велотренування загинув вихованиць Жовтих Вод, наш спільний друг, Володя Ніколаєв. Трагедія сталася близько 12:15 на дорозі MA-2202, яка з'єднує Польєнсу з Порт-де-Польєнсою. Автобус компанії Balearic Islands Intercity Transport (TIB) врізався у групу велосипедистів, у якій перебували Володя та його учні. Володя загинув на місці, кілька хлопців перебувають у лікарні з різними травмами, але зараз їхнім життям немає загрози (повідомляють друзі, які знаходяться поруч). Федерація Триатлону України висловлює щирі співчуття родині, рідним та близьким Володі у цей тяжкий час 💔 #world_sport #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#особистості 3 травня 1897 року на хуторі Під Лісом поблизу села Озерна (тодішня Австро-Угорщина, нині Тернопільська область) у селянській родині народився Януарій Дем’янович Бортник — видатний український режисер і актор, чиє життя і творчість залишили помітний слід в історії українського театру, але були трагічно обірвані сталінськими репресіями. Ранні роки та освіта Януарій Бортник зростав у багатодітній родині. У юності разом із батьками переїхав до Тернополя, де навчався в Українській гімназії. Ще в шкільні роки він захоплювався музикою і театром, відвідуючи вистави мандрівного Львівського театру товариства «Руська Бесіда». Перша світова війна перервала його навчання, але згодом він завершив гімназію. Саме в цей період Бортник познайомився з Лесем Курбасом, що стало визначальним для його майбутньої кар’єри. Театральна діяльність Творчий шлях Януарія Бортника розпочався в 1915 році в «Тернопільських театральних вечорах», організованих Курбасом. Через проблеми з дикцією він наполегливо працював над собою, використовуючи вправи з камінчиками в роті, і незабаром досяг успіхів. На сцені він виступав під псевдонімом Н. Загребельний, граючи ролі в п’єсах Івана Карпенка-Карого та Григорія Квітки-Основ’яненка. У 1918 році Бортник став актором Українського театру в Тернополі, а згодом приєднався до театру імені Івана Франка у Вінниці. У 1921 році, коли Лесь Курбас очолив Київський театр імені Тараса Шевченка, Бортник став режисером Білоцерківської драматичної студії, яка в 1923 році була реорганізована в третю майстерню театру «Березіль». У цей період він також закінчив першу в Україні школу режисерів при Мистецькому об’єднанні «Березіль». Серед його режисерських робіт 1920-х років вирізняються вистави «Гайдамаки» за Тарасом Шевченком, «Джіммі Хіггінс» Сінклера та «Про що тирса шелестіла…» Спиридона Черкасенка. У 1927 році, після переїзду театру «Березіль» до Харкова, Бортник очолив театр малих форм «Веселий Пролетар», де працював до 1930 року. Його постановки, такі як «Яблуневий полон» Івана Дніпровського та «Змова Фієско в Генуї» Фрідріха Шиллера, відзначалися оригінальним стилем і новаторським підходом. На початку 1930-х років Бортник перейшов до Харківського театру музичної комедії, де поставив низку яскравих спектаклів, зокрема «Наталка-Полтавка», «Фіалка Монмартру» та «Перікола». Пізніше він працював у Дніпропетровському українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка та Харківському театрі Революції, де серед його робіт були «Платон Кречет» Олександра Корнійчука та «Соло на флейті» Івана Микитенка. Особисте життя Під час роботи в Тернопільському драматичному театрі Януарій Бортник познайомився з актрисою Ганною Бабіївною, яка стала його дружиною. Їхнє подружнє життя було затьмарене трагічними подіями: у 1937 році Ганну також заарештували, і вона провела п’ять років у таборах ГУЛАГу. Трагічний фінал На піку своєї кар’єри, у 1937 році, Януарій Бортник був заарештований НКВС за звинуваченням у націоналізмі. 16 січня 1938 року його розстріляли в київській тюрмі. Йому було лише 40 років. Бортник став однією з численних жертв сталінських репресій, які знищили багатьох представників української інтелігенції, включно з його другом Лесем Курбасом. Реабілітували режисера лише в 1956 році. Спадщина Януарій Бортник залишив по собі спадщину новаторських театральних постановок і відданого служіння українській культурі. У 1997 році в його рідному селі Озерна встановлено меморіальну таблицю на знак пошани. Його життя — це історія таланту, який не встиг розкритися повною мірою через жорстокість тоталітарного режиму, але продовжує надихати сучасні покоління митців.

#поезія Живу в такій красі – не передати! Земля, мов казка, дивна, чарівна! Садок і квіти скрізь навколо хати, Заходить в саме серденько весна. Тут яблуні, мов молоком облиті, І груші, й вишні в ніжному цвіту… А вранці квіти всі росою вмиті… Як не любити землю цю святу… І я люблю чарівну Україну, Цю землю надзвичайну, непросту. Люблю її я ніжно і дитинно, Свою Вітчизну, рідну, пресвяту. Мій тут почався хід, тут всі стежини, Які ведуть по цій землі в життя. Тут є усе під сонцем для людини І в кожного було тут майбуття. А зараз йде війна, земля палає, І ворог став на нашому путі. Ніхто свого майбутнього не знає… Чи буде сонце в нашому житті? А скільки весен будем ще стрічати, Світанків ніжних, стежечок в росі? Ніхто цього не може зараз знати… Та поки що живемо у красі, Радіємо, дивуємось природі, Любов’ю наливаємо серця. А на кордоні ворог, там на сході, Ракети посилає без кінця, Щоб нас убити, знищити, спалити, Бо забаганка визріла така… А ми в своїй країні хочем жити — Тут наша пісня гарна і дзвінка, Тут наше слово ніжне світанкове, Тут наші предки, прадіди-діди Й дитинство у дітей було чудове, Та орки принесли біду сюди… О, Боже, зглянься, так не має бути, Чого ці орки в край до нас зайшли! За що несемо ми страшну спокуту? Ми добрими і мирними були… Хіба за те, що волю ми любили, Що прагли самостійності віки? Та ми нікого в світі не гнобили, Сади садили мирно, залюбки… Тож зглянься, Боже! Дай нам вільно жити І Україну рідну збережи. Ми вміємо дружити і любити… Здолати ворогів допоможи! Надія Красоткіна

🇺🇦🤸🌠Українські грації продовжують підкорювати міжнародні арени! На Європейському Кубку з художньої гімнастики в Баку (Азербайджан)🇦🇿 Таїсія Онофрійчук вже здобула три золота: 🥇у вправах з обручем, 🥇 вправах з булавами та 🥇вправах зі стрічкою. До золотої колекції вона ще додала 🥉бронзу у вправах з м'ячем. Таїсія Онофрійчук та Поліна Каріка кваліфікувались у крос-батл з першим та третім кваліфікаційними результатами відповідно (сума балів за чотири види). Наша збірна команда в групових вправах у складі: Валерія Перемета, Кіра Ширикіна, Олександра Ющак, Єлизавета Азза, Анастасія Ікан, Надія Юріна виборола 🥈срібло у вправах з 3 м'ячами і 2 обручами. У крос-батл гімнастки кваліфікувались з третім результатом (сума балів за два види). 👏Вітаємо і продовжуємо вболівати за нашу збірну в Баку #world_sport #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Поклав життя за Україну… Боронячи рідну Харківщину, на фронті загинув мужній воїн та спортсмен, розвідник, головний сержант взводу 13-ї бригади Національної гвардії України «Хартія» В'ячеслав Шимчук з позивним "Дід". Майстер спорту України зі спортивного орієнтування, В'ячеслав неодноразово представляв Харківську область та Україну на всеукраїнських і міжнародних змаганнях. Його високий рівень фізичної підготовки, здатність швидко орієнтуватися на місцевості, витривалість і чітке планування дій стали не лише основою спортивних перемог, а й важливими якостями для розвідника. Після початку повномасштабного вторгнення В’ячеслав вступив до лав «Хартії». Воював у найгарячіших точках — Стельмахівці, Бахмуті, Серебрянському лісі, а згодом обороняв рідний Харків. Його спортивні навички відігравали ключову роль під час виконання завдань у розвідці: вміння читати карту, орієнтуватися у складному рельєфі, швидко ухвалювати рішення в екстремальних умовах, працювати в команді. В’ячеслав також активно навчав побратимів — проводив тренування, передавав знання з топографії, навички орієнтування, тактичного пересування, виживання в лісі. Його досвід допомагав молодим воїнам краще розуміти бойову обстановку і діяти впевнено. 26 липня 2024 року в районі села Липці на Харківщині бойова група В’ячеслава Шимчука раптово натрапила на ворожу ДРГ. Миттєво зав’язався ближній бій, який став для Героя останнім… За особисту мужність і самовідданість у захисті державного суверенітету України він був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни». А 26 лютого 2025 року В’ячеславу Шимчуку було посмертно присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». 30 квітня 2025 року на фасаді харківської школи №73, яку закінчив В’ячеслав, відкрито меморіальну дошку. Його пам’ятають як фахового спортсмена, досвідченого воїна-розвідника і людину, яка до кінця залишалася відданою своїй справі. Світла пам’ять Герою та низький земний уклін! #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport