• ПЫШНЫЕ ОЛАДЬИ

    🥚Яйцо - 1 шт.
    🍬Сахар - 2 ст.л.
    🧂Соль - 0,5 ч.л.
    🥛Кефир комнатной температуры - 250мл.
    🌾 Мука - 250 гр.
    🍶Сода - 0,5 чайной ложки

    ГОТОВИМ:
    1. Яйцо, соль и сахар, хорошо перемешать.
    2. Влить кефир, перемешать.
    3. Всыпать муку и снова хорошо перемешать.
    4. Добавить соду, перемешать. И оставить тесто на 30 минут. И больше тесто не перемешивать, это важно ❗️
    5. Сковороду с растительным масло разогреваем на среднем огне. У меня индукция я жарю на 6.
    6. Мокрой ложкой набираем тесто, и выкладываем на разогретую сковороду. Или выкладываем тесто в мешок и выдавливаем тесто на разогретую с маслом сковороду.
    7. Жарим с двух сторон.
    8. Готово🙌

    Сохраняйте, готовьте, пробуйте ❤️ это очень вкусно
    ПЫШНЫЕ ОЛАДЬИ 🥚Яйцо - 1 шт. 🍬Сахар - 2 ст.л. 🧂Соль - 0,5 ч.л. 🥛Кефир комнатной температуры - 250мл. 🌾 Мука - 250 гр. 🍶Сода - 0,5 чайной ложки ГОТОВИМ: 1. Яйцо, соль и сахар, хорошо перемешать. 2. Влить кефир, перемешать. 3. Всыпать муку и снова хорошо перемешать. 4. Добавить соду, перемешать. И оставить тесто на 30 минут. И больше тесто не перемешивать, это важно ❗️ 5. Сковороду с растительным масло разогреваем на среднем огне. У меня индукция я жарю на 6. 6. Мокрой ложкой набираем тесто, и выкладываем на разогретую сковороду. Или выкладываем тесто в мешок и выдавливаем тесто на разогретую с маслом сковороду. 7. Жарим с двух сторон. 8. Готово🙌 Сохраняйте, готовьте, пробуйте ❤️ это очень вкусно
    118views
  • ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ - ПО ZE-ЕТАПУ?
    Дикість, нема слів...

    На жаль, дійшла вже черга і до січовика, полковника Армії УНР, голови Проводу українських націоналістів, засновника і першого голови ОУН, ідеолога українського націоналізму Євгена Коновальця, якого збираються кинути у Мархалівські болота. Яка наруга на пам'яттю одного з Провідників ОУН! Цього робити не можна при нинішній владі, позбавленій розуміння української сутности, націоцентричної концепції і стратегії. Націоналізм і нинішні влада -- не сумісні. Немає їй довіри. Для неї Україна -- територія для реалізації власних інтересів. А до обіцяного Пантеону може й не дійти... Невже вирішили позбутися провідних постатей національної історії у такий цинічний спосіб?! Історія повторюється? Де могили наших князів, королів, гетьманів, яких нащадки не можуть належно вшановувати?
    Юрій Ковалів

    🔸
    🔸
    � - Доброго здоров'я, пане Тарасе. Я побачив новину про те, що прах леґендарного Євгена Коновальця повернеться в Україну, аби бути похованим на болоті, як було з похованням родини Мельників. Прокоментуйте, будь ласка.
    � - Вітання, пане Тарасе. Прочитала новину про ексгумацію останків Євгена Коновальця. Ви пишете, що добре, що в Степана Бандери ще є близькі родичі, які поки дозволу на перепоховання не давали. Але як бути з тими героями, за кого немає кому заступитися? Буданов в останні тижні травня згадував також про можливість перепоховання Симона Петлюри. Невже і його могилу спіткає така ж доля, як і поховання подружжя Мельників?

    Тарас Чорновіл: - Є нонконформісти, яких це справді обурює. Але є й маса людей, які чомусь вирішили, що це прекрасно, чудесно - в будь-який спосіб, навіть так, як зараз. Богдан Червак, голова Мельниківської ОУН - як він радіє з цього! Мені жахливо від цього. Володимир В’ятрович, якого не можна не поважати, але як він задоволений, як він підспівує всьому, що робить Алфьоров, який тільки прислужує цій владі! Сумно...
    Рішення було би правильним для інших обставин і зовсім іншої України. Але в тих обставинах, які маємо зараз, це жахливо й дико. І страшно. Страшно, бо нема кому з впливових людей заступитися за пам'ять і за посмертний спокій тепер вже Євгена Коновальця - не тільки засновника Леґіону Українських січових стрільців, не тільки визволителя Києва від большевицької зарази, але й творця Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів, убитого московитами в Роттердамі. Спадкоємці вбивць - і дід Зеленського, і його батьки, й сам Зеленський, і Верещучка, і решта московських стерв'ятників і брудних політиканів. Їхнє політиканство - на постатях видатних українців. Показово, що й це переховання ініціювала приспішниця Медведчука й підручна Тараса Козака Ірина Верещук. Нагадаю, як вона стала мером маленького містечка: її протягнув туди покровитель усіх схем з незаконними перетинами кордонів і оборудок з контрабандою Тарас Козак.
    Я знаю ціну лідерам нашої діяспори, але я все-таки думав, що хоч хтось із них подасть голос проти. На жаль, ніхто з керівників діаспорних установ не закликав діждатися закінчення війни, створення реального Пантеону й не допустити до того, щоби прах наших героїв був під загрозою прямого знищення ще й після смерти. Вбиті московитами, щоб вони ще й після смерти знову загинули.
    На жаль, і в Україні голова ОУН-мельниківців Богдан Червак повівся цій ситуації, як абсолютно залежний від зеленої влади держапаратник - чиновник, а не український націоналіст. І це жахливо.

    Джерело:
    Діалог—ВІДВЕРТО. Є.Коновальця по зе-етапу?
    https://www.youtube.com/watch?v=a_q_zRn0Wt0

    🔸
    🔸
    Оригінальний надгробок Євгена Коновальця привезли з Нідерландів на Львівщину.
    Надгробок полковника Армії УНР, командира Січових Стрільців та засновника ОУН Євгена Коновальця відтепер зберігатимуть у його рідному Зашкові.
    Пам’ятник 87 років стояв на могилі Коновальця в Роттердамі. Це оригінальний надгробок 1939 року, створений за проєктом української мисткині Оксани Лятуринської. До його виготовлення та встановлення також долучився Роберт Лісовський — автор емблеми ОУН.
    Надгробок встановлять у музейному просторі родинної садиби Коновальця.
    Упродовж десятиліть пам’ятником опікувалася українська громада в Нідерландах.

    Тк Україна тут
    https://t.me/UkrainaTut1/55437?single
    ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ - ПО ZE-ЕТАПУ? Дикість, нема слів... На жаль, дійшла вже черга і до січовика, полковника Армії УНР, голови Проводу українських націоналістів, засновника і першого голови ОУН, ідеолога українського націоналізму Євгена Коновальця, якого збираються кинути у Мархалівські болота. Яка наруга на пам'яттю одного з Провідників ОУН! Цього робити не можна при нинішній владі, позбавленій розуміння української сутности, націоцентричної концепції і стратегії. Націоналізм і нинішні влада -- не сумісні. Немає їй довіри. Для неї Україна -- територія для реалізації власних інтересів. А до обіцяного Пантеону може й не дійти... Невже вирішили позбутися провідних постатей національної історії у такий цинічний спосіб?! Історія повторюється? Де могили наших князів, королів, гетьманів, яких нащадки не можуть належно вшановувати? Юрій Ковалів 🔸 🔸 � - Доброго здоров'я, пане Тарасе. Я побачив новину про те, що прах леґендарного Євгена Коновальця повернеться в Україну, аби бути похованим на болоті, як було з похованням родини Мельників. Прокоментуйте, будь ласка. � - Вітання, пане Тарасе. Прочитала новину про ексгумацію останків Євгена Коновальця. Ви пишете, що добре, що в Степана Бандери ще є близькі родичі, які поки дозволу на перепоховання не давали. Але як бути з тими героями, за кого немає кому заступитися? Буданов в останні тижні травня згадував також про можливість перепоховання Симона Петлюри. Невже і його могилу спіткає така ж доля, як і поховання подружжя Мельників? Тарас Чорновіл: - Є нонконформісти, яких це справді обурює. Але є й маса людей, які чомусь вирішили, що це прекрасно, чудесно - в будь-який спосіб, навіть так, як зараз. Богдан Червак, голова Мельниківської ОУН - як він радіє з цього! Мені жахливо від цього. Володимир В’ятрович, якого не можна не поважати, але як він задоволений, як він підспівує всьому, що робить Алфьоров, який тільки прислужує цій владі! Сумно... Рішення було би правильним для інших обставин і зовсім іншої України. Але в тих обставинах, які маємо зараз, це жахливо й дико. І страшно. Страшно, бо нема кому з впливових людей заступитися за пам'ять і за посмертний спокій тепер вже Євгена Коновальця - не тільки засновника Леґіону Українських січових стрільців, не тільки визволителя Києва від большевицької зарази, але й творця Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів, убитого московитами в Роттердамі. Спадкоємці вбивць - і дід Зеленського, і його батьки, й сам Зеленський, і Верещучка, і решта московських стерв'ятників і брудних політиканів. Їхнє політиканство - на постатях видатних українців. Показово, що й це переховання ініціювала приспішниця Медведчука й підручна Тараса Козака Ірина Верещук. Нагадаю, як вона стала мером маленького містечка: її протягнув туди покровитель усіх схем з незаконними перетинами кордонів і оборудок з контрабандою Тарас Козак. Я знаю ціну лідерам нашої діяспори, але я все-таки думав, що хоч хтось із них подасть голос проти. На жаль, ніхто з керівників діаспорних установ не закликав діждатися закінчення війни, створення реального Пантеону й не допустити до того, щоби прах наших героїв був під загрозою прямого знищення ще й після смерти. Вбиті московитами, щоб вони ще й після смерти знову загинули. На жаль, і в Україні голова ОУН-мельниківців Богдан Червак повівся цій ситуації, як абсолютно залежний від зеленої влади держапаратник - чиновник, а не український націоналіст. І це жахливо. Джерело: Діалог—ВІДВЕРТО. Є.Коновальця по зе-етапу? https://www.youtube.com/watch?v=a_q_zRn0Wt0 🔸 🔸 Оригінальний надгробок Євгена Коновальця привезли з Нідерландів на Львівщину. Надгробок полковника Армії УНР, командира Січових Стрільців та засновника ОУН Євгена Коновальця відтепер зберігатимуть у його рідному Зашкові. Пам’ятник 87 років стояв на могилі Коновальця в Роттердамі. Це оригінальний надгробок 1939 року, створений за проєктом української мисткині Оксани Лятуринської. До його виготовлення та встановлення також долучився Роберт Лісовський — автор емблеми ОУН. Надгробок встановлять у музейному просторі родинної садиби Коновальця. Упродовж десятиліть пам’ятником опікувалася українська громада в Нідерландах. Тк Україна тут https://t.me/UkrainaTut1/55437?single
    1Kviews
  • Жена на "троечку"
    Олечка была невероятно красивой. Такая красивая, что даже голуби, увидев ее курящей на балконе, застывали в воздухе и забывали как летать и гадить.
    Застынет такой. И висит. Любуется.
    И умная была тоже..
    Врач-стоматолог весьма перспективный и неплохо зарабатывающий. Что немаловажно и тоже вызывает уважение у голубей.
    Когда Олечка в белом недлинном халатике шла по коридору своей клиники, у всех пациентов мужского пола (пусть они сперва пришли в урологию) зубы начинали болеть и требовать немедленной починки.
    У пациенток зубы тоже начинали болеть. Но от зависти.
    Однако после близкого или относительно близкого знакомства с Олечкой, у всех на Олечку случался импринтинг, любовь и уважение. Поскольку человеком она была открытым, веселым и по-настоящему добрым.
    Очень, очень хороша была Олечка.
    ***

    Она к своим двадцати пяти годам была уже пять лет как замужем. Всем тогда полагалось замуж, чем раньше тем лучше. Олечка волей судьбы и родителей тоже оскоромилась и вышла.
    Муж Андрей был среднего качества, но не самый худший из возможных… Но… Но только характер у Андрюхи был говняный. Вот не просто унылоговняный, а злобноуныложелчноговняный характер, из тех, которые часто выдаются в нагрузку к маленькому росту, маленькому пенису и слабой потенции.
    Само собой, такое сокровище, как Олечка он не мог не ценить. И, понятно, что ценил он его в рамках своего унылозлобноговняного дискурса.
    — Как я выгляжу? — спрашивала Олечка утром. (Все женщины зачем-то делают это, как будто им не все равно).
    — На троечку, как всегда. Смирись уже с тем, что ты страшненькая, — отвечал, сцепив ротик в морщинистую попочку, муж. И отворачивался. И требовал подать еще блинов и кофе с молоком.
    — У меня вчера был такой сложный случай, так вот я…
    — Мне не интересно. Лучше поди ребенка в школу собери. И еще кофе. — Морщинистая попочка становилась еще морщинистее.
    — А пошли вечером к Петровым. Там попоем, посидим, поболтаем.
    — Нечего там делать у твоих Петровых. Дураки… Мы к ним ходим, а они только и думают как нас нае*ать.
    — Петровы? Им-то зачем? Они вроде как…
    — Все хотят всех нае*ать. Ты просто глупая. Жизни не знаешь.

    Андрюша был из тех, кого все всегда хотят нае*ать. А если не нае*ать, то использовать. А не использовать, так подставить. А не подставить, так посмеяться…
    В общем, Андрюша был такой человек, который родился в ночь с понедельника на понедельник, причем оба понедельника были пятницей тринадцатого. Когда он родился, акушерка назвала его неведомой зверушкой, закатала в бочку, бочку кинула в море…

    Там он в этой бочке и жил до своих тридцати лет. Из бочки гундося, что мир — говно, люди-твари, а Олечка уродина, дура и никому кроме него- Андрюхи не нужна. И что, женившись на Олечке, Андрюха спас ее от одиночества, панели, тюрьмы, сумы, психушки и прозябания…
    Да что я? Мы такое все знаем…
    Но «все так живут». Поэтому Олечка, в очередной раз выслушав то, какая она бесполезная дура, шла на балкон курить и не замечала ни застывших в восхищении голубей, ни своего красного диплома, ни того, что она уже давно обошла Андрюшу по карьерной лестнице и по зарплате… кстати.

    Любовь така любовь.
    Так бы и жила бы Олечка, возможно в какой-то момент сдавшись и поверив в свою «троечку» и став «троечкой», и перейдя, как настаивал Андрюша, в поликлинику ближе к дому простым врачом… А то и уволилась бы, потому что Андрюша сетовал, что ребенок брошен, дома грязь и ужины не достаточно свежи и калорийны.
    Но Бог все же любит нас (или это голуби не вынесли несправедливости и нажаловались кому надо). И в клинику, где Олечка работала, приехала делегация врачей из Италии делиться опытом и все такое.
    И ах нет… Читатель ждет уж рифмы адюльтер. А там просто был итальянский дедушка-профессор, который конечно же в Олечку влюбился, но больше как в специалиста… и позвал ее на практику в город Триест. На полгодика.
    — Нет! Нет! Никогда! — визжал Андрюша и швырял чашки в стену. — Ты что шлюха? Да ты там только для этого нужна? ТЫ что думаешь тебя всерьез берут за твои мозги… у Тебя их нету! Тебя берут туда, чтобы вые*ать. Потому что баба ты видная…
    — Погоди! — не поняла Олечка. — Как это «видная»? Ты ж говорил всегда, что страшненькая.
    — Это я так говорил, чтоб ты не мнила там о себе. А так, тебя ж только за твою внешность и держат. Врач-то ты так себе. Дура потому что.

    Вот тут Олечку и перемкнуло.
    Собрала она вещи, ребенка и сперва к маме, а потом в город Триест.
    Когда вернулась, Андрюша был тише воды -ниже травы. Но как раз там в Триесте и случилось то, чего так давно уже ждет читатель. Совсем с другим человеком. И без продолжения.

    Но Олечка вдруг увидела, что член может быть и побольше, секс поинтереснее, а с утра можно попросить кофе с молоком и блинчиков в постель и услышать «Какая же ты красивая… умная… самая лучшая… и пойдем вечером танцевать и пить вино… «.
    А что? Так можно было?

    С Андрюшенькой они расстались. Андрюшенька через полгода обзавелся очередной «олечкой», тоже, кстати, очень красивой и умной. Но нашей Олечке это было уже не интересно. У нее была своя жизнь, в которой она была «на отлично».
    А во всем виноваты кто? Голуби…
    Зы. Я это к тому, что если какой-нибудь андрюшенька говорит вам, что вы «На троечку» — сам он на троечку. Лопаткой по башке, зарыть на грядке и забыть…

    © Ляля Брынза
    Жена на "троечку" Олечка была невероятно красивой. Такая красивая, что даже голуби, увидев ее курящей на балконе, застывали в воздухе и забывали как летать и гадить. Застынет такой. И висит. Любуется. И умная была тоже.. Врач-стоматолог весьма перспективный и неплохо зарабатывающий. Что немаловажно и тоже вызывает уважение у голубей. Когда Олечка в белом недлинном халатике шла по коридору своей клиники, у всех пациентов мужского пола (пусть они сперва пришли в урологию) зубы начинали болеть и требовать немедленной починки. У пациенток зубы тоже начинали болеть. Но от зависти. Однако после близкого или относительно близкого знакомства с Олечкой, у всех на Олечку случался импринтинг, любовь и уважение. Поскольку человеком она была открытым, веселым и по-настоящему добрым. Очень, очень хороша была Олечка. *** Она к своим двадцати пяти годам была уже пять лет как замужем. Всем тогда полагалось замуж, чем раньше тем лучше. Олечка волей судьбы и родителей тоже оскоромилась и вышла. Муж Андрей был среднего качества, но не самый худший из возможных… Но… Но только характер у Андрюхи был говняный. Вот не просто унылоговняный, а злобноуныложелчноговняный характер, из тех, которые часто выдаются в нагрузку к маленькому росту, маленькому пенису и слабой потенции. Само собой, такое сокровище, как Олечка он не мог не ценить. И, понятно, что ценил он его в рамках своего унылозлобноговняного дискурса. — Как я выгляжу? — спрашивала Олечка утром. (Все женщины зачем-то делают это, как будто им не все равно). — На троечку, как всегда. Смирись уже с тем, что ты страшненькая, — отвечал, сцепив ротик в морщинистую попочку, муж. И отворачивался. И требовал подать еще блинов и кофе с молоком. — У меня вчера был такой сложный случай, так вот я… — Мне не интересно. Лучше поди ребенка в школу собери. И еще кофе. — Морщинистая попочка становилась еще морщинистее. — А пошли вечером к Петровым. Там попоем, посидим, поболтаем. — Нечего там делать у твоих Петровых. Дураки… Мы к ним ходим, а они только и думают как нас нае*ать. — Петровы? Им-то зачем? Они вроде как… — Все хотят всех нае*ать. Ты просто глупая. Жизни не знаешь. Андрюша был из тех, кого все всегда хотят нае*ать. А если не нае*ать, то использовать. А не использовать, так подставить. А не подставить, так посмеяться… В общем, Андрюша был такой человек, который родился в ночь с понедельника на понедельник, причем оба понедельника были пятницей тринадцатого. Когда он родился, акушерка назвала его неведомой зверушкой, закатала в бочку, бочку кинула в море… Там он в этой бочке и жил до своих тридцати лет. Из бочки гундося, что мир — говно, люди-твари, а Олечка уродина, дура и никому кроме него- Андрюхи не нужна. И что, женившись на Олечке, Андрюха спас ее от одиночества, панели, тюрьмы, сумы, психушки и прозябания… Да что я? Мы такое все знаем… Но «все так живут». Поэтому Олечка, в очередной раз выслушав то, какая она бесполезная дура, шла на балкон курить и не замечала ни застывших в восхищении голубей, ни своего красного диплома, ни того, что она уже давно обошла Андрюшу по карьерной лестнице и по зарплате… кстати. Любовь така любовь. Так бы и жила бы Олечка, возможно в какой-то момент сдавшись и поверив в свою «троечку» и став «троечкой», и перейдя, как настаивал Андрюша, в поликлинику ближе к дому простым врачом… А то и уволилась бы, потому что Андрюша сетовал, что ребенок брошен, дома грязь и ужины не достаточно свежи и калорийны. Но Бог все же любит нас (или это голуби не вынесли несправедливости и нажаловались кому надо). И в клинику, где Олечка работала, приехала делегация врачей из Италии делиться опытом и все такое. И ах нет… Читатель ждет уж рифмы адюльтер. А там просто был итальянский дедушка-профессор, который конечно же в Олечку влюбился, но больше как в специалиста… и позвал ее на практику в город Триест. На полгодика. — Нет! Нет! Никогда! — визжал Андрюша и швырял чашки в стену. — Ты что шлюха? Да ты там только для этого нужна? ТЫ что думаешь тебя всерьез берут за твои мозги… у Тебя их нету! Тебя берут туда, чтобы вые*ать. Потому что баба ты видная… — Погоди! — не поняла Олечка. — Как это «видная»? Ты ж говорил всегда, что страшненькая. — Это я так говорил, чтоб ты не мнила там о себе. А так, тебя ж только за твою внешность и держат. Врач-то ты так себе. Дура потому что. Вот тут Олечку и перемкнуло. Собрала она вещи, ребенка и сперва к маме, а потом в город Триест. Когда вернулась, Андрюша был тише воды -ниже травы. Но как раз там в Триесте и случилось то, чего так давно уже ждет читатель. Совсем с другим человеком. И без продолжения. Но Олечка вдруг увидела, что член может быть и побольше, секс поинтереснее, а с утра можно попросить кофе с молоком и блинчиков в постель и услышать «Какая же ты красивая… умная… самая лучшая… и пойдем вечером танцевать и пить вино… «. А что? Так можно было? С Андрюшенькой они расстались. Андрюшенька через полгода обзавелся очередной «олечкой», тоже, кстати, очень красивой и умной. Но нашей Олечке это было уже не интересно. У нее была своя жизнь, в которой она была «на отлично». А во всем виноваты кто? Голуби… Зы. Я это к тому, что если какой-нибудь андрюшенька говорит вам, что вы «На троечку» — сам он на троечку. Лопаткой по башке, зарыть на грядке и забыть… © Ляля Брынза
    2Kviews
  • Иногда рычание говорит больше, чем тысяча слов...
    Иногда рычание говорит больше, чем тысяча слов...
    1
    295views
  • 🚗 🫐 В Китае популярен аттракцион, в котором нужно «играть в змейку» на машинках для мини-картинга − чем больше фруктов собрал, тем длиннее твой хвост
    🚗 🫐 В Китае популярен аттракцион, в котором нужно «играть в змейку» на машинках для мини-картинга − чем больше фруктов собрал, тем длиннее твой хвост
    351views 5Plays
  • Ее походка говорит о ней больше, чем тысячи слов: она не ищет внимания, она его забирает...
    Ее походка говорит о ней больше, чем тысячи слов: она не ищет внимания, она его забирает...
    421views 6Plays
  • 🥟Для настроения! 😊
    Мы, когда с женой поженились, нас все предупреждали:
    - Вот, мол, у вас любовь-морковь, но это ненадолго, а потом бытовуха затянет. Борщи, пелёнки и прочее. И никуда от этого не деться.Ну ладно, - подумали мы, - раз не деться, то куда деваться. Будем решать проблемы по мере их возникновения.
    И забили.
    С тех пор хренова куча лет прошла, борщи, пелёнки - куда без них.
    По случаю последнего выходного дня решили пельменей налепить. Тоже типичная бытовуха. Я мясорубку раскочегарил, жена тесто замесила, сели делать. Я тесто раскатываю, супруга собирает, когда затоваривается раскатанными кружками, я присоединяюсь. Обсуждаем тесто, мясо, откуда слово "пельмень" пошло.
    Хорошо, в принципе, но чего-то не хватает.
    Завёл музычку, гирлянду новогоднюю включил. Гирлянда моргает, The Speakeasies Swing Band играет. Лепим, слушаем, обсуждаем джаз. Хорошо, но можно ещё лучше.
    - А вот у меня бутылка арманьяка дареная непочатая с того Нового Года стоит, - говорю. - Давай продегустируем.
    - Арманьяк? Под пельмени? Да ты офигел.
    - Не под пельмени, а под джаз. И под процесс.
    - А, ну тогда разливай.
    Налил по 50, джаз играет, пельмени лепятся, обсуждаем преимущества бюджетных арманьяков над небюджетными коньяками. Хорошо!
    - У меня где-то сигара завалялась, кстати. Под арманьяк то, что надо!
    - Милый, ты же не куришь! И на кухне надымишь.
    - Да ладно, окно открою потом. Пельмешки поставлю с лавровым листиком, с душистым перцем. Оно и перебьёт.
    - Ну, тогда давай.
    Джаз играет, колечки дыма поднимаются, пельмешек всё больше, разговоры всё интереснее. Вот теперь, вообще, зашибись, так бы и лепил до утра, но тесто кончилось. Такие славные пельмешки у нас получились под джаз.
    А бракованные мы сразу сварили с душистым перцем и лавровым листиком. И съели, правда без арманьяка, потому что арманьяк под пельмени - извращение. А водки у нас дома не водится, не любим мы это дело.
    Ну они и без этого хороши!
    А по поводу бытовухи - вот не знаю, засосала она нашу семью уже или надо ещё лет 20 подождать. Но если и засосала, то не мешает. Не всё же любовь-морковь, надо и пельмешки налепить.

    Любите друг друга, лепите пельмени и делайте тихий праздник из каждого дня своей жизни...©️
    🥟Для настроения! 😊 Мы, когда с женой поженились, нас все предупреждали: - Вот, мол, у вас любовь-морковь, но это ненадолго, а потом бытовуха затянет. Борщи, пелёнки и прочее. И никуда от этого не деться.Ну ладно, - подумали мы, - раз не деться, то куда деваться. Будем решать проблемы по мере их возникновения. И забили. С тех пор хренова куча лет прошла, борщи, пелёнки - куда без них. По случаю последнего выходного дня решили пельменей налепить. Тоже типичная бытовуха. Я мясорубку раскочегарил, жена тесто замесила, сели делать. Я тесто раскатываю, супруга собирает, когда затоваривается раскатанными кружками, я присоединяюсь. Обсуждаем тесто, мясо, откуда слово "пельмень" пошло. Хорошо, в принципе, но чего-то не хватает. Завёл музычку, гирлянду новогоднюю включил. Гирлянда моргает, The Speakeasies Swing Band играет. Лепим, слушаем, обсуждаем джаз. Хорошо, но можно ещё лучше. - А вот у меня бутылка арманьяка дареная непочатая с того Нового Года стоит, - говорю. - Давай продегустируем. - Арманьяк? Под пельмени? Да ты офигел. - Не под пельмени, а под джаз. И под процесс. - А, ну тогда разливай. Налил по 50, джаз играет, пельмени лепятся, обсуждаем преимущества бюджетных арманьяков над небюджетными коньяками. Хорошо! - У меня где-то сигара завалялась, кстати. Под арманьяк то, что надо! - Милый, ты же не куришь! И на кухне надымишь. - Да ладно, окно открою потом. Пельмешки поставлю с лавровым листиком, с душистым перцем. Оно и перебьёт. - Ну, тогда давай. Джаз играет, колечки дыма поднимаются, пельмешек всё больше, разговоры всё интереснее. Вот теперь, вообще, зашибись, так бы и лепил до утра, но тесто кончилось. Такие славные пельмешки у нас получились под джаз. А бракованные мы сразу сварили с душистым перцем и лавровым листиком. И съели, правда без арманьяка, потому что арманьяк под пельмени - извращение. А водки у нас дома не водится, не любим мы это дело. Ну они и без этого хороши! А по поводу бытовухи - вот не знаю, засосала она нашу семью уже или надо ещё лет 20 подождать. Но если и засосала, то не мешает. Не всё же любовь-морковь, надо и пельмешки налепить. Любите друг друга, лепите пельмени и делайте тихий праздник из каждого дня своей жизни...©️
    2Kviews
  • Верить в человека - это намного больше, чем просто любить...
    Верить - это значит взять собственное сердце, положить ему в ладонь и знать, что он никогда
    не сожмëт пальцы настолько, чтобы раздавить его...
    А взамен, держать его собственное
    сердце и бояться пошевелиться,
    чтобы не причинить ему боль...
    Верить в человека - это намного больше, чем просто любить... Верить - это значит взять собственное сердце, положить ему в ладонь и знать, что он никогда не сожмëт пальцы настолько, чтобы раздавить его... А взамен, держать его собственное сердце и бояться пошевелиться, чтобы не причинить ему боль...
    368views
  • >4:19 - «всьо парні, п@зда всєм дронам»
    >4:20 - «всьо, нєту у нас больше РЕБа дорогого. І тачкі»
    Русня на Курщині, драма в двох актах.
    Друге відео - бонус, в якому показано процес знищення «дарагова РЕБа» дроном.
    >4:19 - «всьо парні, п@зда всєм дронам» >4:20 - «всьо, нєту у нас больше РЕБа дорогого. І тачкі» Русня на Курщині, драма в двох актах. Друге відео - бонус, в якому показано процес знищення «дарагова РЕБа» дроном.
    459views 1Plays
  • 5 жовтня 1883 року народився Петро Болбочан, полковник Армії УНР.

    З'явився на світ у селі Ярівка на Буковині, у сім’ї священика, навчався в духовній семінарії. Закінчив Чугуївське юнкерське училище. Учасник Першої світової війни як офіцер 38-го Тобольського полку, нагороджений кількома орденами.

    З початком Української революції 1917-1921 рр. займався організацією українських військових частин. 22 листопада 1917-го очолив сформований із добровольців Південно-Західного фронту російської армії 1-й Український Республіканський полк. Оскільки солдатський комітет перебував під контролем більшовиків, полк роззброїли, а казарми підірвали і розстріляли гарматами.

    На початку 1918-го сформував Республіканський курінь, реорганізований у 2-й Запорізький піший курінь. «Запорожці» Петра Болбочана стали одним з найбільш боєздатних з’єднань Армії УНР: відіграли ключову роль у звільненні Києва в лютому 1918-го та під час визволення від більшовиків Лівобережжя та Південно-Східної частити України, блискуче провели Кримську операцію в квітні 1918-го. Мав незаперечний авторитет серед підлеглих, а більшовики обіцяли за його голову 50 тисяч золотих рублів.

    Чітко притримувався державницької позиції, мріяв про сильну армію. В одному з наказів військам наголошував: ✍️«ніяких совєтів робочих депутатів, монархічних організацій… я не допущу. Підкреслюю, що ми боремося за самостійну демократичну Українську Республіку, а не за єдину росію, якою б вона не була – монархічна чи большевицька».

    💬«В житті був дуже скромний, без тіні манії величності…, – згадував сотник Б. Монкевич. – Він ніколи не підвищував голосу, нікого не розносив і не робив нікому нагани, як це роблять більшість строєних начальників. Вистачало одного погляду Болбочана, щоб людина розуміла, чого він бажає і чи задоволений він чи ні».

    З грудня 1918-го – командувач Лівобережної групи Армії УНР. Після відступу з Лівобережжя знятий з командування Запорозьким корпусом. Декілька днів провів під арештом, а потім кілька місяців – під наглядом місцевої влади у Станіславові (Івано-Франківськ). Гостро критикував суперечливу політику уряду та його міністрів.

    9 червня 1919-го у Проскурові (нині Хмельницький) зробив невдалу спробу захопити командування корпусом. Був заарештований і засуджений до страти за підозрою у намірах здійснити державний переворот (усунути від влади Головного отамана Симона Петлюру). Завдяки великій симпатії у військах, мав змогу втекти. Однак не зробив цього, бо прагнув довести, що за ним немає жодної провини.

    Перед стратою його закатували до божевілля. Попри численні звернення до Симона Петлюри з проханням про помилування, 🕯розстріляний 28 червня 1919-го на станції Балин на Хмельниччині.

    Слідство продовжувалося і після страти, але не знайшло ніяких підтверджень державної зради та підготовки заколоту.

    У трагічній долі Петра Болбочана, який став жертвою політичних інтриг і наклепницької кампанії, відбилася вся неоднозначність і трагічність тогочасного державотворчого процесу та військового будівництва.

    5 жовтня 1883 року народився Петро Болбочан, полковник Армії УНР. З'явився на світ у селі Ярівка на Буковині, у сім’ї священика, навчався в духовній семінарії. Закінчив Чугуївське юнкерське училище. Учасник Першої світової війни як офіцер 38-го Тобольського полку, нагороджений кількома орденами. З початком Української революції 1917-1921 рр. займався організацією українських військових частин. 22 листопада 1917-го очолив сформований із добровольців Південно-Західного фронту російської армії 1-й Український Республіканський полк. Оскільки солдатський комітет перебував під контролем більшовиків, полк роззброїли, а казарми підірвали і розстріляли гарматами. На початку 1918-го сформував Республіканський курінь, реорганізований у 2-й Запорізький піший курінь. «Запорожці» Петра Болбочана стали одним з найбільш боєздатних з’єднань Армії УНР: відіграли ключову роль у звільненні Києва в лютому 1918-го та під час визволення від більшовиків Лівобережжя та Південно-Східної частити України, блискуче провели Кримську операцію в квітні 1918-го. Мав незаперечний авторитет серед підлеглих, а більшовики обіцяли за його голову 50 тисяч золотих рублів. Чітко притримувався державницької позиції, мріяв про сильну армію. В одному з наказів військам наголошував: ✍️«ніяких совєтів робочих депутатів, монархічних організацій… я не допущу. Підкреслюю, що ми боремося за самостійну демократичну Українську Республіку, а не за єдину росію, якою б вона не була – монархічна чи большевицька». 💬«В житті був дуже скромний, без тіні манії величності…, – згадував сотник Б. Монкевич. – Він ніколи не підвищував голосу, нікого не розносив і не робив нікому нагани, як це роблять більшість строєних начальників. Вистачало одного погляду Болбочана, щоб людина розуміла, чого він бажає і чи задоволений він чи ні». З грудня 1918-го – командувач Лівобережної групи Армії УНР. Після відступу з Лівобережжя знятий з командування Запорозьким корпусом. Декілька днів провів під арештом, а потім кілька місяців – під наглядом місцевої влади у Станіславові (Івано-Франківськ). Гостро критикував суперечливу політику уряду та його міністрів. 9 червня 1919-го у Проскурові (нині Хмельницький) зробив невдалу спробу захопити командування корпусом. Був заарештований і засуджений до страти за підозрою у намірах здійснити державний переворот (усунути від влади Головного отамана Симона Петлюру). Завдяки великій симпатії у військах, мав змогу втекти. Однак не зробив цього, бо прагнув довести, що за ним немає жодної провини. Перед стратою його закатували до божевілля. Попри численні звернення до Симона Петлюри з проханням про помилування, 🕯розстріляний 28 червня 1919-го на станції Балин на Хмельниччині. Слідство продовжувалося і після страти, але не знайшло ніяких підтверджень державної зради та підготовки заколоту. У трагічній долі Петра Болбочана, який став жертвою політичних інтриг і наклепницької кампанії, відбилася вся неоднозначність і трагічність тогочасного державотворчого процесу та військового будівництва.
    677views
More Results